Початок » 2016 » Травень » 25 » Василь Чепурний: декомунізація – початок дерусифікації, відновлення в Україні української душі.
Василь Чепурний: декомунізація – початок дерусифікації, відновлення в Україні української душі.
11:00
Звісно, це просто так співпало, що завершення перейменувань населених пунктів України пройшло в День вишиванки. Але є в цьому і логіка, і символізм: декомунізація – початок дерусифікації, відновлення в Україні української душі.
Та спочатку – доречна цитата. Президент України Петро Порошенко на Биківнянських могилах: «Гібридна війна завжди починається з ідеологічного наступу. Грубій військовій силі зазвичай передує так звана «soft power». Перш ніж цілити в тіла, вбивають душу, розріджують мозок… Ми маємо завершити декомунізацію, тому що це є питанням української національної безпеки».
Фактично вперше найвищий очільник держави визнав: питання національної безпеки – це не тільки зброя, кордони, спецслужби, армія, але й гуманітарна складова. Зрештою, хіба хто дивується, що Путін сунув своїх окупантів не на Чернігів чи Суми, а саме в Крим та на Донбас?. Бо і Чернігівщина, і Сумщина говорять українською, все більше моляться українською і російське тут не сприймається. Російське в даному контексті стало приналежним і до комуністичного – хоча російський народ постраждав від комуністичної влади не менше за інші, але забальзамованого Лєніна російська влада охороняє, як Алмазний фонд, а пам’ятник чекісту Дзержинському повернули на його радянське місце…
Щойно Верховна Рада прийняла кілька постанов про перейменування ще ряду міст і сіл України. На карті з’являться прекрасні, такі по-українськи м’які назви – Олешки, Горішні Плавні, Кам’янське, Сновськ, Дейнекова Балка, Чистий Колодязь… Не вдалося противникам очищення відстояти і Комсомольськ на Полтавщині і Дніпропетровськ. В першому місті голова спромігся на «креативне» розшифрування радянської назви – мовляв, Колектив Освічених Молодих Людей… Не пройшло.
Те ж саме з Дніпропетровськом. Ось як написав у своєму блозі Голова Верховної Ради Андрій Парубій: «Політичні фарисеї та популісти намагалися надурити нас і усіх українців переконуючи, що Дніпропетровськ треба перейменувати знову в Дніпропетровськ, але вже на честь річки Дніпро та святого апостола Петра. Але я скажу відверто – це окозамилювання. Використовуючи святе ім'я апостола Петра промосковські реваншисти намагаються за будь – яку ціну зберегти в назвах українських міст імена катів нашого народу».
А противникам перейменування, які з Москви вказують нам, що «нєхарашо» – Дніпро на Дніпрі. Так наче Москва на Клязьмі, а не на Москві – ріці…
Мені зрозуміла радість земляка - завідуючого відділенням торакальної хірургії Чернігівської обласної лікарні Олег Лузан: « А моя Чернігівщина завершила перейменування міст і сіл згідно Закону про декомунізацію. Моя мила Чернігівщина більше не має на своїй мапі червоних партизанів, жовтневих, совєтських, красних пахарєй і щорсів. Все. Да і пам'ятник Алєніну залишився тільки один, у Новгороді-Сіверському, де мер від опоблоку крутить, як циган сонцем, щоб істукан ще хоч трохи постояв. Навіть у Грем’ячі (найпівнічніша точка України, як хто не в курсі) вже зняли. Все нормально, рухаємося».
… Вибачте за неестетичне порівняння, але мені декомунізація схожа на асенізацію. Давно треба було очистити свій край від тоталітарних символів, бо, як казав чеський дисидент і президент Вацлав Гавел, тоталітаризм перемагає, якщо ми не помічаємо його символів. Хоч і пізнувато, але звільняємося. Дихати буде легше.
