.:Народний Рух України:. - Чернігівська Обл. Орг.

Пасхальне послання Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

Соломаха — Mon, 13 Apr 2026 06:40:26 GMT

Пасхальне послання Митрополита Київського і всієї України Епіфанія преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім православним вірним України

Дорогі брати і сестри! Христос Воскрес!

Сьогодні в церковних піснеспівах ми знову чуємо радісний заклик: «Воскресіння день, і просвітімось торжеством, і один одного обіймімо» (стихира Пасхи). До чого нас саме тепер спонукають ці слова?

Підтримати молитву
Святий апостол Іоан Богослов свідчить: «Бог є світло, i немає в Ньому ніякої темряви» (1 Ін. 1: 5). Це сяяння неприступного божественного світла (1 Тим. 6: 16) стає для людей явним через втілення Господа нашого Ісуса Христа. Про це також нагадують нам нині слова Євангелія, говорячи про Сина Божого: «У Ньому було життя, і життя було світлом людям. І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його» (Ін. 1: 4–5).

Ось це світло божественної благодаті, це сяяння відвічної слави Божої, яке у Христі та через Христа явлене людям, – воно проганяє темряву зла й ніч гріховну. «Ніч минула, – свідчить апостол Павло у Посланні до Римлян, – а день наблизився: отже, відкиньмо діла темряви і зодягнімось у зброю світла» (Рим. 13: 12).

Ці апостольські слова і є поясненням для настого, як нині, на Великдень, ми повинні «просвітитися торжеством». Адже світло Христове, світло життя не просто колись, у давній час, засяяло від життєдайного гробу через воскресіння Спасителя – воно через нашу віру у Христа воскреслого нині стає для нас зброєю в боротьбі з темрявою віку цього.

Темрява не має своєї сутності, свого власного буття: вона – лише відсутність світла. Так само гріх і зло не мають власної сутності – вони виникають як темрява, як порожнеча там, де немає добра, правди, любові.

Однак коли ми в темряві засвічуємо лампаду, ліхтарик чи свічку, то навіть найглибша темрява відступає. Минулої зими, коли російська імперія зла намагалася занурити нашу Україну в суцільну темряву та холод, ми особливо пережили цей досвід. Ми боролися з темрявою зла, підтримуючи одне одного. Ми зберігали світло, людяність, надію. І все це стало для нас щитом і мечем, стало тією «зброєю світла», в яку апостол Павло закликає нас зодягнутися.

Безперечно, темрява і зло ще мають у цьому світі велику силу. Диявол спонукає своїх прислужників примножувати беззаконня, проливати кров невинних, нести в мирні оселі руйнування та смерть. Бачачи все це, страждаючи від цих проявів зла, ми можемо духовно і морально знесилюватися, адже сили людини не можуть бути самі собою невичерпними.

Однак нинішнє свято нагадує нам, що ані темрява, ані гріх, ані зло, ані сам диявол не можуть перемогти. Якщо мале світло від ліхтаря чи свічки в наших руках здатне відігнати темряву, то наскільки більшу силу має світло Христове, світло від Того, Хто іменується правдивим і незаходимимСонцем?

Тому попри всі руйнування, страждання, попри втому від боротьби ми маємо просвітитися торжеством! Навіть у ці важкі часи війни Воскресіння Христове нехай наповнює наші душі непереможним світлом благодаті, силою жертовної любові до Бога та до ближніх, до рідного народу й до нашої земної батьківщини – України. І нехай це світло буде нашою зброєю, щитом і мечем у праведній боротьбі з агресією російської імперії зла, у протидії всім ворожим підступамта спокусам лукавого.

«Нині все наповнилося світлом, небо і земля, і глибини підземні; нехай же святкує все творіння Христове Воскресіння» (третя пісня канону Пасхи), – знову і знову нагадує нам Церква. І ми з вами, дорогі владики, отці, брати і сестри, у цьому світлі торжества перемоги Божої оновімо нашу власну надію на перемогу правди й добра. Ми самі,просвітившись торжеством віри у воскреслого Сина Божого, будемо ділитися цією вірою та радісною надією на перемогу, вітаючи рідних і близьких та всіх зі світлим Христовим Воскресінням!

І серед цих вітань найперше ми звертаємося зі словами вдячності до наших захисників, до українських воїнів світла – наших новітніх героїв. Ми завжди підносимо за вас свої молитви, а особливо в цей Великдень просимо в Бога для вас захисту, допомоги в боротьбі та благословенної перемоги над агресором.

Ми ділимося великодньою радістю з тими, хто присвятив себе жертовному служінню любові, та сердечно вітаємо наших волонтерів, медиків, вітаємо рятівників та працівників комунальних служб – всіх, хто допомагає ближнім полегшити завдані війною страждання. Ми щиро дякуємо друзям та союзникам України у світі та всім людямдоброї волі, адже лише об’єднанимизусиллями, примножуючи світло добрих діл,ми наблизимо час завершення війни та настання справжнього, Богом благословенного миру.

Як і завжди, у цей святковий час ми не маємо права забувати про тих, хто і в нинішній Великдень перебуває не в радості, а в стражданнях від накладеного на них ярма фальшивого «русского міра», в російській окупації, у ворожій неволі та в полоні. Ми молимося і просимо в Господа полегшити ваші труднощі та страждання, просимо захисту від людського озлоблення і зичимо скорого визволення.

Від тисячолітніх святинь золотоверхого Києва, від його духовного серця – нашого кафедрального Софійського собору, від благословенного саду Пресвятої Богородиці, як віддавна іменується наша українська Києво-Печерська Лавра, вітання з Великоднем і добрі побажання та слова надії на перемогу світла і правди нехай долинуть нині до всіх дітей України, де б ви зараз не жили, на батьківщині чи в розсіянні. Нехай великодня радість, любов до Бога і до Матері-України продовжують єднати наспопри всі перешкоди!

Вітаємо зі святом Воскресіння Христового Президента України, державну владу ймісцеве самоврядування, всіх, хто був обраний та покликаний волею народу до служіння суспільству. Нехай Бог благословляє ваші добрі справи, у всьому сприяє задля наближення перемоги над російською імперією зла та утвердження тривалого, благословенного миру.

Світло в темряві світить, і темрява не огорнула його. Це світло – від життєдайногогробу воскреслого Сина Божого, від місця поховання, яке стало символом і знаком перемоги правди, любові та життя. Тож наповнімось цим світлом, нехай воно буде нам зброєю проти зла, яке неодмінно зазнає поразки та осудження, бо воістину ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Епіфаній,

Митрополит Київський і всієї України

Пасха Христова, 2026 р.,

м. Київ

Українська Православна Церква/Православна Церква України

У Чернігові до дня народження гетьмана презентовану книгу Сергія Павленка «Шабля Івана Мазепи»

Соломаха — Sat, 21 Mar 2026 12:55:32 GMT

У Чернігові до дня народження гетьмана презентовану книгу Сергія Павленка «Шабля Івана Мазепи»У рамках відзначення 387-ї річниці від дня народження гетьмана Івана Мазепи у Чернігівському колегіумі відбулася презентація книги «Шабля Івана Мазепи. Розбудова Гетьманщини на межі XVII–XVIII століть». Її автор – Сергій Павленко, видатний історик-мазепознавець, журналіст, шеф-редактор Всеукраїнського наукового журналу «Сіверянський літопис».
У заході взяли участь представники обласної організації Народного Руху України.

Нова книга «Шабля Івана Мазепи» – це ґрунтовне дослідження, надруковане Державним спеціалізованим видавництвом «Мистецтво», представили автор та директор видавництва Сергій Поночовний. Сергій Павленко здійснив глибокий аналіз стратегії гетьмана: справжньою «шаблею» Мазепи була його далекоглядна політика і прихована підготовка умов для звільнення українського народу від московської опіки.
Видання побачило світ завдяки співпраці з Національним заповідником «Чернігів стародавній», за благодійної підтримки Євгена Сури.

Сьогодні ця стратегія промовляє до нас через величні собори, храми та унікальні церковні реліквії. Про те, яким чином пам’ятки меценатської діяльності Івана Мазепи у Чернігові характеризують гетьмана, розповіла науковець заповідника Алла Батюк.
У стінах Колегіуму, що є пам’яткою доби Гетьманщини та фундацією Івана Мазепи, ми ще раз переконалися, що нині наша боротьба має міцне історичне коріння.
Вірш «Осанна гетьману Івану» представила Надія Галковська, поетеса, просвітянка, авторка слів популярної пісні «Я козачка твоя».
Осанну гетьману Івану
В часи самотності співаю
І воском зречено спливаю –
Свіча в церковному тумані.
Свіча в церковному тумані,
Незгасним полум`ям ярію.
Та чи ім`я твоє зігрію,
Опальний гетьмане Іване?:
Воскреслий гетьмане Іване,
Поглянь: свічок тих міріади.
Тож знов божественно – принадним
Перед очима нам постанеш.
І будеш довго так стояти -
Тамує подих УКРАЇНА,
Летить від янгола пір`їна
Таємним знаком благодаті.

Учасники заходу вшанували пам’ять великого українського патріота Івана Мазепи та сучасних Героїв України – Захисників і Захисниць, полеглих у війні з російськими окупантами, заупокійною літією та покладанням квітів до пам’ятника гетьману. Панахиду очолив протоієрей Роман Кіник, секретар Чернігівської єпархії ПЦУ, настоятель кафедрального собору святої Катерини.

Ведучий заходу: Сергій Черняков, учений секретар Заповідника, заступник голови обласної організації Народного Руху України.

Прес-служба обласної організації НРУ.

1 березня - День вшанування жертв Корюківської трагедії, замовчуваної комуністичним режимом

Соломаха — Sun, 01 Mar 2026 11:05:19 GMT

“Совєтська влада не церемонилася з жодними проявами навіть не націоналізму, а локального патріотизму. Крім українців від репресій страждали і кримські татари, і чеченці, і інші дрібні народи та великі нації. Але про це не можна було говорити. Тому і про Корюківку промовчали. Лише за тридцять із лишком років у Москві дали відмашку поставити в райцентрі пам’ятник з приписом «на честь героїчного опору населення німецько-фашистським загарбникам». Але всієї правди українцям все одно не розповіли.”
https://beztabu.net/novini_t4952

1 березня, вшануймо пам'ять земляків і родичів моїх, розстріляних і спалених 1-2 березня 1943 року під час наймасштабнішої каральної акції окупантів проти цивільного населення в Європі у роки Другої світової війни. Містечко було спалено, а більше 7 тисяч мешканців розстріляно і спалено. На Нюрнберзькому процесі розглядався епізод Корюківської трагедії.

І тільки в СССР довгі роки про це не можна було говорити. (Хто не знає, я дам в коментарях посилання). Як не можна було говорити про трагедію Бабиного Яру, про сотні спалених українських сіл.

А декілька днів тому виповнилося 100 років з дня народження моєї мами Костюк Галини Юхимівни, завдяки багаторічним зусиллям якої була пробита стіна мовчання навколо Корюківської трагедії.
Корінна корюківчанка, після війни майже 30 років була директором школи № 1, вже на пенсії добилася створення історичного музею у місті, збираючи для нього експонати і свідчення.

З початку 60-х років, вважаючи несправедливим замовчування трагедії цілого міста, почала на своєму рівні пробивати це мовчання. Я думаю, вона не до кінця усвідомлювала, з якою страшною машиною замовчування і перекручування української історії на державному рівні СРСР (він же Московія, Російська імперія, нині РФ — позиція незмінна) їй доведеться мати справу.
Вона започаткувала регулярні виступи очевидців Корюківської трагедії перед школярами школи № 1, багато років писала статті в районну газету про земляків, які пережили чи не пережили цю трагедію, про саму Корюківську трагедію.

На початку 70-х років вдалося добитися вшанування пам”яті загиблих вже на рівні міста. На місці ресторану, де загинуло близько 500 чоловік, був встановлений пам”ятний знак і щороку біля нього збиралися містяни на мітинг пам”яті.
В цей час вона налагодила зв”язки з журналістами обласної газети “Деснянська правда” Борисом Наріжним, Лесем Мазуром, Кузьмою Журбою, надавала їм матеріали, організовувала зустрічі з очевидцями. Почали з”являтися статті в обласній газеті. Дуже важко йшов цей процес, цензуру ніхто не відміняв.

Безліч зустрічей з керівництвом міста, району, області переконали в тому, що блокування поширення інформації про Корюківську трагедію відбувається на більш високому рівні.
За декілька років переписки, лобіювання через наближених людей, особистих зустрічей вдалося досягти відносного нейтралітету О. Федорова щодо Корюківської трагедії, для якого будь-яка згадка про неї була дуже незручною.
Максимум чого тоді досягли — це видання книжки Б. Наріжного “Горобинова заграва” і встановлення пам”ятника жертвам трагедії, де навіть напису про саму трагедію нема.

Безумовно, у цей процес відновлення пам”яті було нею залучено багато людей, але мотором його була саме вона. Це все 1977 рік.
У тому ж році закрили школу, де вона була директором, а її відправлено на пенсію. Багато років, з невеликими перервами, і зараз будівля школи стоїть пусткою, як пам”ятник помсти совєцької системи людині за отой “локальний” український патріотизм.

Вже на пенсії мама пішла працювати у Товариство охорони пам”ятників і доклала зусиль до створення Корюківського історичного музею. Я вдячна нинішньому колективу музею, що вони продовжують її роботу.

Скільки я себе пам”ятаю, її життя було боротьбою, доланням утисків і подвижницькою працею.

Двадцять років минуло, як моя мама відійшла в інший світ, проте спроби тихо і підло розправлятися з нею, вже мертвою, тривають — від багаторічного замовчування вже її імені до рейдерського захоплення належного колись їй майна, щоб стерти навіть місце, де вона жила.

Ота мордорська система ще жива на нашій землі. Вона знищує все живе і добре, щоб не було кому казати про її злочини, про ріки пролитої крові, про історію — трагічну і героїчну, щоб росли, як трава, покоління без пам”яті, гідності, якими легко маніпулювати і тримати в рабському стані.

1 березня 2021 року

Тетяна Яхеєва,
народний депутат України
Першого демократичного скликання,
Деснянський виборчий округ № 438 (м.Чернігів)

1462-й день. Згадаймо всіх, хто віддав своє життя виборюючи Незалежність України!

Соломаха — Tue, 24 Feb 2026 09:55:04 GMT

1462-й день
5-й рік Великої визвольної війни Українського народу проти орд рашистських окупантів та їхніх посіпак за Незалежність України.
13-й рік чергової московсько-української війни за Незалежність України.

Схоже остання найхолодніша ніч була з 9 на 10 лютого. Такої холодної зими давно не було в Україні. Попереду вже п’ята воєнна весна. Рашистам, завдяки вмінню і зусиллям Сил оборони України, допомоги Вільного світу, не вдалося знищити усю електротеплову інфраструктуру. Поки переговорники ведуть безплідні перемовини з рашистами про мирний договір і безпекові гарантії від США, рашисти продовжують тиснути на фронті і систематично здійснювати не масовані і масовані комбіновані удари по інфраструктурі.

У ніч на 24 січня (з 18:00 23 січня) рашисти здійснили комбінований удар по Україні із застосуванням:
- 2 протикорабельних ракет 3М22 “Циркон”;
- 12 крилатих ракет Х-22/Х-32(збито 9));
- 6 балістичних ракет Іскандер-М/С-300 (збито 5);
- 1 керованої авіаційної ракети Х-59/69 (збито);
- 375 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера, Італмас і безпілотники інших типів, близько 250 із них – "шахеди" (збито 357).
Основний напрямок удару – Київщина.
Зафіксовано щонайменше влучання 2 ракет та 18 ударних БпЛА на 17 локаціях, а також падіння збитих (уламки) БпЛА на 12 локаціях..

В наслідок ударів по енергетичній інфраструктурі 31 січня у Чернігові стався черговий блекаут.

У ніч на 3 лютого (з 18:00 02 лютого), коли температура сягала –25°C, відразу після вдаваного рашистами енергетичного «перемир’я», яке так розпіарив 47-й президент США, ворог здійснив масований комбінований удар по Україні із застосуванням:
- 4 ракет “Циркон”/“Онікс”(усі збито);
- 32 балістичних ракет «Іскандер-М/С-300» (збито 11); -
7 крилатих ракет Х-22/Х-32 (збито 3);
- 28 крилатих ракет “Х-101/Іскандер-К” (збито 20;
- 450 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера, Італмас і безпілотники інших типів, близько 300 із них – "шахеди"(збито 412).
Основні напрямки удару – Київщина, Харківщина, Дніпровщина, Вінниччина, Одещина. Під ударом теплоелектроцентралі та теплоелектростанції в восьми областях, зокрема ТЕЦ, що забезпечували теплом Київ, Харків і Дніпро. Це вже дев’ятий удар по енергетиці за останні п’ять місяців.
Зафіксовано влучання 27 ракет та 31 ударних БпЛА на 27 локаціях, а також падіння збитих (уламки) БпЛА на 17 локаціях.

4 лютого, після виступу у напів порожній залі Верховної ради 3 лютого, генеральний секретар НАТО Марк Рютте разом з міністром закордонних справ України з офіційним візитом побував на Чернігівщині. Він оглянув один з енергооб’єктів у регіоні, який зазнав ворожих ударів, шкільний підвал у с. Ягідне, а також ознайомився з роботою пункту незламності в Чернігові, зруйнованим рашистами об’єктом енергетичної інфраструктури та зустрівся з представниками освіти у Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту № 5.

У ніч на 7 лютого (з 19:00 06 лютого) ворог завдав комбінованого удару по об'єктах критичної інфраструктури України із застосуванням:
- 2 ракет "Циркон" ;
- 21 крилатої ракета Х-101 (збито 14);
- 16 крилатих ракет "Калібр" (збито 10); -
408 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера, Італмас і безпілотники інших типів із напрямків, близько 250 із них – "шахеди" (збито 382).
Основні напрямки удару – Львівщина, Івано-Франківщина, Рівненщина, Вінниччина. Зафіксовано влучання 13 ракет та 21 ударного БпЛА на 19 локаціях, а також падіння збитих (уламки) БпЛА на трьох локаціях.

У ніч на 17 лютого (з 18:00 16 лютого) рашисти атакували 4 балістичними ракетами «Іскандер-М», 20 крилатими ракетами повітряного базування Х-101 (збито усі), 4 крилатими ракетами Іскандер-К (збито усі), керованою авіаційною ракетою Х-59/69 (збито), а також 396 ударними БпЛА типу Shahed, Гербера, Італмас та безпілотниками інших типів, близько 250 із них – "шахеди" (збито 367).
Зафіксовано влучання 4 балістичних ракет та 18 ударних БпЛА на 13 локаціях, а також падіння збитих (уламки) на 8 локаціях.

У ніч на 22 лютого (з 19:00 21 лютого) ворог завдав комбінованого удару по об'єктах критичної інфраструктури України із застосуванням:
- 4 протикорабельних ракет "Циркон" (збито 2);
- 22 балістичних ракет Іскандер-М/С-400 (збито 8);
- 18 крилатих ракет Х-101 (збито 17);
- 2 крилатих ракет Іскандер-К (збито усі);
- 4 керованих авіаційних ракет Х-59/69 (збито усі);
- 297 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера, Італмас і безпілотники інших, близько 200 із них – "шахеди" (збито 274).
Основні напрямки удару – Київщина, Одещина, Кіровоградщина, Полтавщина.
Зафіксовано влучання 14 ракет та 23 ударних БпЛА на 14 локаціях, а також падіння збитих (уламки) БпЛА на 5 локаціях.

Не зважаючи на таку інтенсивність українська енергетична система хоча з тримвалими відключеннями продовжує триматися.
На жаль, під приводом зупинки транзиту нафти через пошкодження рашистами трубопроводу «Дружба» Угорщина і їхня колишня колонія Словаччина, звісно за підтримки США, заблоковали надання Європейським Союзом кредиту у 90 млрд. євро Україні до 4 річниці Великої війни, що загрожує Україні колапсом. Крім того, влади Угорщини і Словаччини оголосили про припинення постачання критичної електроенергії до України.

Натомість у четверту річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну до Києва прибули лідери Данії, Естонії, Фінляндії, Ісландії, Латвії, Литви, Норвегії, Швеції та Хорватії для участі у саміті "Україна – країни Північної Європи та Балтії.

12 років війни за Незалежність України - це лише наслідки того, що мільйони громадян України вважали і вважають, що всьоравно і какаяразніца на каком язикє разгаварівать, чиї серіали дивитися, на честь кого названі вулиці і за кого голосувати на виборах.

Московських рашистів і їхніх посіпак можна зупинити і перемогти тільки тоді, не тільки вони, але й українці усвідомлять, що українці не один з ними народ. Ніколи ним не були і не будуть!

Ось такий сумний підсумок 12 років війни за Незалежність України!

СЛАВА СИЛАМ ОБОРОНИ УКРАЇНИ!

Згадаймо всіх, хто віддав своє життя виборюючи Незалежність України!

23 лютого 1994 року - день становлення не тільки чернігівського, але й національного біатлону

Соломаха — Mon, 23 Feb 2026 10:42:42 GMT

22 лютого 2026 року без жодної медалі для України завершилася ХХV зимова Олімпіада у Мілані.
Тому варто згадати про першу історичну олімпійську нагороду незалежної України 32-річної давнини.
А причетні до цього були і чернігівці.

Нагадаємо, що 23 лютого 1994 року у Норвезькому Ліллегаммері наша Валентина Цербе виборола в змаганнях з біатлону першу в історії незалежної України олімпійську нагороду.
32 роки тому, увесь світ і навіть вітчизняні спортивні фахівці з подивом спостерігали за екранами телевізорів, де досі невідома, з дивним для України прізвищем, прилучанка Валентина Цербе з перших хвилин захопила лідерство у гонці на 7,5 км і утримала його майже до останніх секунд...
Шкода, що медаль їй дісталась пише бронзова (до золота забракло 1,2 секунди).
Але для українців в усьому світі в той день це не мало ніякого значення.
На першу олімпійську медаль чекали, і все ж вона стала несподіваною для багатьох...

Отже, розмова кореспондента „Сіверщині” з Сергієм СОЛОМАХОЮ - начальником управління в справах молоді та спорту обласної адміністрації у 1992-94 роках, заступником голови обласної організації Народного Руху України.

Кор.: Чи справді, пане Сергію, бронзова олімпійська медаль Валентини Цербе була такою несподіваною?

С.С. : Безумовно! Ніхто з фахівців у Міністерстві молоді і спорту тоді не чекав, що на Чернігівщині без шалених грошей можливо підготувати спортсменку світового рівня, тим більше у такому технічному виді спорту, як біатлон.
В той час в зимових видах спорту робилася ставка на російських легіонерів. Тому жіноча збірна України з біатлону складалась тоді переважно з уже досвідчених колишніх російських біатлоністок і тренерів, що мали прописку у Сумах.

Кор.: Пригадайте як відбувалася підготовка до олімпіади?

С.С. : Це сталося в ті часи, коли молода держава Україна була у кризовому, скрутному стані. Наближалися позачергові вибори Президента. Валюти не було не тільки на підготовку спортсменів вищої кваліфікації за кордоном, але навіть на бензин. Все зупинилося... Інфляція – шалена. Валюта була лише у деяких підприємств та у комерційних банках. На жаль, мало хто з їх керівників був готовий надати допомогу спортсменам.
Не дивно, що багато досвідчених спортивних фахівців або емігрували, або, втративши надію, кидали спорт та йшли торгувати на базари. Не бракувало й тих, хто лише імітував бурхливу діяльність, а головним чином займався бізнес-турами за кордон. Але, на щастя, були й ті, хто вірив в самих себе, у відродження України і мріяв про перемоги. Серед них були прилучани Валентина Цербе (єдина доросла на той час біатлоністка в області) та її тренер Микола Зоц.
Восени 1993 року вони вдвох запропонували піти на ризик: самостійно, за рахунок місцевих коштів, підготуватися до олімпіади в Ліллехаммері. Для цього потрібно було обов'язково їхати на сніг, ну, хоча б до Росії. А це ... рублі, яких в облуправлінні молоді і спорту в ті часи не могло бути згідно чинного законодавства. Тож чимало перепон довелось подолати, порушити чинні на той час інструкції, але питання рублів для поїздки в Росію В.Цербе було вирішено.
Потім були "несподівані" для фахівців Мінмолодьспорту і "сумчан" перемоги на першості України, включення Валентини Цербе до складу збірної України та поїздка її до Ліллехаммера.

Кор.: Невже далі все було, яку казці?

С.С.: На жаль, труднощів вистачало як об'єктивних, так і суб'єктивних. Слава Богу, їх вдалося подолати.
Так, наприклад, в останню мить перед виїздом на змагання у Валентини Цербе не виявилося закордонного паспорту. Тільки завдяки як кажуть "зв'язкам" це питання було вирішено вчасно.
Можна сказати, що Валентина вскочила до олімпійського літака останньою.

Кор.: Невже все було так серйозно?

С.С.: Нічого дивного, тоді в Україні багато що відбувалося вперше. За часів СССР, особливо у зимових видах спорту, всі поїздки на міжнародні змагання здійснювалися через Москву. Україна лише постачала "живий товар".
До речі, вперше Валентину Цербе чернігівці побачили на екранах своїх телевізорів ще підчас урочистих проводів, які ледь вдалося умовити організувати керівництво області. Зовсім дивними і нереальними тоді прозвучали слова голови обласної державної адміністрації Валентина Мельничука: "Валентино, повернись з олімпійською медаллю!" і подарував їй сувенір – останній радянський ювілейний рубль з зображенням Т.Шевченка 1991 року випуску.
Це вже після перемоги дехто жартував, що всі чернігівці завжди з олімпіад поверталися з медалями. Звісно, з провінції на олімпіади в радянські часи не брали на прогулянку...

Кор.: І все ж, пане Сергію, у чому, на Вашу думку, феномен першої української олімпійської медалі?

С.С.: Ця перемога Валентини Цербе у Ліллехаммері на мою думку є символічною. Хоча об'єктивно, по сучасним міркам, все було проти неї. І брали, В.Цербе у збірну до естафетної команду як запасну, і не було у неї досвіду виступів на міжнародній арені, і свій тренер залишився вдома, і стартувала вона у гонці однією з перших...
Ніхто б не засудив її за невдалий виступ, бо й сам факт її участі в олімпіаді сприймався на Чернігівщині вже, як велике досягнення.
У чому ж феномен Валентини Цербе? Відповідь на це питання дала сама Валентина після повернення з олімпіади, коли заговорила під час зустрічей з земляками і Президентом Л.Кравчуком рідною, материнською - українською мовою!
До речі, Валентина Цербе виховувалася у багатодітній родині. У неї п’ятеро сестер. Мати українка, в дівоцтві – Кравчук. Батько – австрійській німець.
Вважаю, що є почуття, які не купити ні за які рублі-долари - це відповідальність перед Батьківщиною, перед українським народом.

Кор.: Яка ж подальша доля Валентини Цербе і чернігівського біатлону?

С.С.: Зараз, наскільки мені відомо, неодноразова призерка чемпіонатів Європи та світу з біатлону Валентина Цербе-Несіна живе і працює в місті Прилуки.
Безсумніву, завдячуючи цій перемозі, Чернігівщина до широкомасштабного вторгнення рашистів 24 лютого 2022 року була одним з провідних центрів українського біатлону.
Завдяки несподіваному успішному виступу В.Цербе на першій в історії незалежної України зимовій олімпіаді жіночій біатлон в Україні - зимовий вид спорту №1. Більш того, багато чернігівців успішно продовжили, започатковану 32 роки тому Валентиною Цербою. На жаль, перша олімпійська медаль на зимових Олімпійських іграх для вихованців чернігівсього біатлону залишається досі єдиною.
Отже, на мою думку, 23 лютого 1994 року треба відзначати як день становлення не тільки чернігівського, але й національного біатлону.

Пам'ятатимемо перших - не забудуть й останніх!

СЛАВА УКРАЇНІ!

СЛАВА ГЕРОЯМ!

Вшанування пам’яті Героїв Крут на місці легендарного бою

Соломаха — Thu, 29 Jan 2026 15:32:03 GMT

Вшанування пам’яті Героїв Крут на місці легендарного бою 29 січня в Україні вшановують пам’ять Героїв Крут. Відзначають легендарний подвиг кількасот молодих українських бійців, які у 1918 році зупинили багатотисячну банду російських більшовиків поблизу залізничної станції Крути на Чернігівщині. Вони ціною свого життя стали на захист Української державності.

Перше публічне вшанування подвигу Героїв Крут відбулося на місці легендарного бою 35 років тому за ініціативи Чернігівської крайової організації Народного Руху України, делегацію рухівців очолював Валерій Сарана. Нині він почесний громадянин міста Чернігова, відомий державний та громадський, перший директор меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут» (2008-2012). Тоді, 29 січня 1991 року, тут було встановлено березовий хрест та проведено громадський мітинг.

Перше вшанування Героїв Крут на державному рівні відбулося 29 січня 1994 року за ініціативи і організаційному забезпеченню Управління молоді та спорту Чернігівської ОДА та членів Руху: заступника голови ОДА з гуманітарних питань - Валері Сарани, начальника управління Сергія Соломахи, його заступника - Володимира Єрмака. Тоді вперше у вшануванні Героїв взяли участь військові - Рота почесної варти Президента України, а в селі Крути вперше відбувся мистецький захід силами митців обласної філармонії, присвячений бою під Крутами.

У 2006 році тут відкрито Меморіальний комплекс пам’яті Героїв Крут, де зокрема створено музейну експозицію.

Сьогодні тут вшановували подвиг Героїв Крут представники обласної державної адміністрації, обласної ради, військові, делегації Народного Руху України із Чернігова і Ніжинського району, громадськість.

Літію за загиблими за рідну землю відправив керуючий Чернігівською єпархією Православної церкви України єпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній.

Учасники заходу вшанували пам’ять Героїв хвилиною мовчання та поклали квіти до монумента меморіалу «Пам’яті Героїв Крут».

Прес-служба обласної організації Народного Руху України.

1429-й день. УКРАЇНЦІ! З ДНЕМ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ!

Соломаха — Thu, 22 Jan 2026 12:53:08 GMT

1429-й день.
Великої визвольної війни Українського народу проти орд рашистських окупантів та їхніх посіпак за незалежність України.
12-й рік чергової московсько-української війни.

Січень четвертого року великої війни запам’ятається давно не баченими хрещенськими морозами – 20°C і більше, систематичного відсутності світла в оселях, а де не де тепла і водопостачання після ударів по нашій енергетиці рашистів.

Поки в медіа йдуть схоже безплідні розмови про перемовини про мир і зазіхання США на територію Гренландії, ворог продовжує тиснути на фронті, намагаючись захопити нові території та наносити масовані і точкові удари по інфраструктурі України з метою зламати волю і заморозити українців. Тож 22 січня 2026 року є чи не найважчим для енергетики України після блекауту 2022 року.

У ніч на 27 грудня (з 18:00 26 грудня) рашисти завдали масованого комбінованого удару по об'єктах критичної інфраструктури України із застосуванням ударних БпЛА, ракет повітряного, морського та наземного базування:
- 519 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера (близько 300 із них – «шахеди»);
- 10 балістичних/аеробалістичних ракет Іскандер-М/Х-47М2 «Кинджал»;
- 7 крилатих ракет «Іскандер-К/Калібр»;
- 21 крилатої ракети Х-101;
- 2 крилатих ракет Х-22.
Основний напрямок удару – Київщина.
Зафіксовано влучання 10 ракет та 25 ударних БпЛА на 30-ти локаціях, падіння збитих (уламки) – на 16 локаціях.

Поки світ з надією слідкував, як виявилося, за безуспішними кровавими масовими протестами в Ірані, які почалися 28 грудня, проти режиму аятол, у ніч з п’ятниці на суботу (2 на 3 січня) США успішно без втрат провели блискавичну масштабну військову операцію проти Венесуели та особисто диктатора Мадуро, якого разом із дружиною було затримано та вивезено з країни. Успіху операції, звісно, могло сприяти й оточення диктатора. Про це свідчить безпорадність венесуельських військових у відбитті повітряного нападу, не зважаючи на наявність протиповітряної зброї і радників від РФії. Тільки час покаже чи приведе це до повернення контролю над видобутком нафти у Венесуелі до американських компаній.

У ніч на 9 січня (з 19:30 8 січня) противник завдав комбінованого удару по об'єктах критичної інфраструктури України із застосуванням:
- 242 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера (безпілотники інших типів) (близько 150 із них – «шахеди»);
- 13 балістичних ракет Іскандер-М/С-400;
- 22 крилатих ракет “Калібр”;
- 1 балістичної ракети середньої дальності "Орешник" по Львову.
Основний напрямок удару – Київщина, енергетика. Зафіксовано влучання 18 ракет та 16 ударних БпЛА на 19-ти локаціях. Знеструмлено значну частину Києва.
У ніч на 13 січня (з 18:00 12 січня) ворого атакував 18-ма балістичними Іскандер-М/зенітними керованими ракетами С-300; 7-ма ракетами «Іскандер-К», а також 293 ударними БпЛА типу Shahed, Гербера і безпілотниками інших, близько 200 із них – "шахеди".
Удари "балістикою" завдано по Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській та Київській областях. Зафіксовано влучання балістичних/зенітних ракет та 48 ударних БпЛА на 24 локаціях.

За даними Київського міського голови це спричинило тимчасовий виїзд 600 тисяч з 3,6 мільйона його мешканців з міста туди, де є альтернативні джерела живлення та тепла.
Причиною колапсу є три масовані удари: 25–27 грудня 2025 року, 9 і 13 січня 2026 року. Удари знищили "велике кільце" генерації Києва, зокрема під удар вкотре потрапили ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6. 10 січня у медіа згадували 1417-й день великої війни з рашистами і їхніми посіпаками за незалежність України, яка зрівнялася за часом культовою для рашистів німецько-совєцькою війною, що тривала з 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року, яку на РФії досі називають "вєлікая отєчєствєнная".
Символічно, але не більше.

У ніч на 20 січня (з 19:00 19 січня) рашисти завдали чергового масованого удару однією протикорабельною ракетою “Циркон”, 18 балістичними ракетами Іскандер-М/С-300, 15 крилатими ракетами Х-101, а також 339 ударними БпЛА типу Shahed, Гербера, Італмас і безпілотниками інших типів), близько 250 із них – "шахеди". Основний напрямок удару – об’єкти енергетики Київщини. Зафіксовано влучання 5 ракет та 24 ударних БпЛА на 11 локаціях, а також падіння збитих (уламки) БпЛА на 12 локаціях.

22 січня – День Соборності України. Свято актуальне для українців, як ніколи. Хіба що у 1652-1654 рр. за часів Хмільниччини та під час національно-визвозних змагань 1917-1921 рр. ситуація була схожа. У 1918 році з півночі і сходу на УНР сунули більшовицько-московська навала, а з заходу на щойно проголошену ЗУНР – поляки. Тоді незалежна Україна не вистояла, бо не мала ні союзників, ні підтримки зовні, як, наприклад, Польща.

Сьогодні Соборність України проти рашизму боронять, за підтримки країн Вільного світу, наші Сили Оборони України. Від них і їхньої всенародної їхньої підтримки залежить наше майбутнє. Звісно, якщо українцям вдасться придушити злодійську гідру крадіїв і корупціонерів на всіх рівнях з множинними і немножинними паспортами, а американському народу - від трампізму з гренландоманією.

УКРАЇНЦІ!

З ДНЕМ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ!

Чернігівці у «живому ланцюгу єднання» 21 січня 1990 року

Соломаха — Tue, 20 Jan 2026 10:24:27 GMT

36 років тому, у неділю 21 січня 1990 року близько трьох мільйонів людей взялися за руки, з'єднавши Львів і Київ у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР. Цей живий ланцюг був одним з наймасштабніших у світовій історії та став ще одним кроком до здобуття незалежності Україною.
«Живий ланцюг» Львів — Київ було організовано Народним Рухом України під час перших демократичних виборів народних депутатів Верховної ради УССР та народних депутатів місцевих рад 4 березні 1990 року.
У ньому взяло участь за офіційними даними близько 450 тисяч українців.
Чернігівська та ніжинська рухівські делегації також брали участь у цій історичній події.

На світлині з архіву народного Музею боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині учасники заходу з Чернігівщини біля станції метро «Більшовик» («Шулявська») у м. Києві.

Стоять зліва направо: 1. Галина Нестеренко, 2. Віталій Рибак, 3. …, 4. …, 5. Олександр Охрименко, 6. ... 7. Микола Власенко, 8. ..., 9. Лариса Куровська, 10. Олександр Котенко, 11. Володимир Ушкалов, 12. ..., 13. Володимир Кузьменко, 14. ..., 15. ..., 16. …, 18. Михайло Артюх.

Сидять зліва направо: 1. Михайло Коваленко, 2. Анатолій Мельник, 3. Анатолій Рой, 4. Віталій Лисий, 5. Григорій Алешко, 6. Володимир Єрмак, 7. Валерій Сарана.

Ось відомості про деяких учасників цієї історичної події з довідника "Чернігівщина; 20 років незалежності", 2011:

Сарана Валерій Юрійович (29.05.1947 - 26.08.2018), проживав в м. Чернігові, працював викладачем Чернігівського юридичного технікуму, заступником голови Чернігівської облдержадміністрації з гуманітарних питань (1992-1994), керівником апарату фракції Народного Руху України у Верховні Раді України (1996-1997), генеральним директором національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» (2003-2006), заступником начальника управління культури і туризму облдержадміністрації (2006-2008). директор КП «Дирекція меморіального комплексу «Памяті Героїв Крут» (2008-2011). Один із засновників, заступник голови Чернігівського обласного товариства української мови ім. Т. Шевченка у 1989 р. Один із засновників Чернігівської організації РУХу 9 липня 1989 р., делегат Установчого з’їзду РУХу за перебудову. Співголова (2 лютого – 6 жовтня 1990 р.), голова (3 жовтня – 14 квітня 1992 р.) Чернігівської крайової організації РУХу за перебудову. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (2009 р.).

Котенко Олександр Іванович (25.07.1949 – 15.10.2008), проживав у м. Чернігові, лікар, голова осередку УГС. Один із засновників Чернігівської організації РУХу 9 липня 1989 р., делегат Установчого з’їзду РУХу за перебудову, секретар координаційної ради, співголова Чернігівської крайової організації РУХу за перебудову (2 лютого – 6 жовтня 1990 р.), член УГС, Української республіканської партії.

Куровська Лариса Дмитрівна (27.05.1949 р. н.), мешкає у м. Чернігові, працювала викладачем Чернігівського музичного училища, член РУХу за перебудову 1989р., член Крайової Ради, голова Чернігівської міської організації Товариства української мови ім. Т. Шевченка. Учасник «Дзвін-90» та походу «Козацькими шляхами» 1991 р. Учасниця протистояння у с. Кіпті Козелецького району. Заступник начальника управління культури Чернігівської облдержадміністрації 1992-1994 рр. Автор повісті «Озеречко названо Курівським…» (2011).

Кузьменко Володимир Васильович (29.11.1948), мешкає в м. Чернігові, працював фельдшером Чернігівського обласного наркологічного диспансеру, член РУХу та Товариства української мови ім. Т. Шевченка з 1989 р., член Української Гельсинської Спілки (УГС). Голова Чернігівської обласної організації УРП (1992-1993). Член обласної територіальної виборчої комісії (2006-2010). З 2001 р. – голова контрольно-ревізійної комісії обласної організації УНП.

Нестеренко Галина Федорівна (20.10.1943 р.н.), мешкає в м. Чернігові, працювала вихователькою дитсадка, член РУХу за перебудову 1989р., член товариства української мови ім. Т. Шевченка з 1989р. Учасник походу «Козацькими шляхами» 1991 р.

Єрмак Володимир Олександрович (27.05.1960 - 24.02.2024), проживав в с. Олешня Ріпкинського району Чернігівської області, працював вчителем Олешнянської середньої школи. Один із засновників Чернігівської організації РУХу 9 липня 1989 р. Член Товариства української мови ім. Т. Шевченка з 1989 р., дослідник і популяризатор творчості Софії Русової з 1990. Заступник начальника управління в справах молоді та спорту Чернігівської облдержадміністрації(1993-1994).

Сергій Соломаха

Вулиці нашого міста: вулиця Курсанта Єськова. Міф і реальність

Соломаха — Sat, 10 Jan 2026 12:56:39 GMT

1 серпня 1991 року рішенням № 237 виконкому Чернігівської міської ради народних депутатів «у зв’язку з забудовою нового мікрорайону Масани та масиву Льотного училища» ухвалено:
«1. Утворену вулицю масиву льотного училища найменувати вулицею курсанта Єськова Романа Валентиновича, який загинув під час виконання свого першого польоту, відводячи падаючий літак від густонаселеного пункту.
2. Спроектовану вулицю № 1, утворену в мікрорайоні Масани, найменувати вулицею Незалежності».
…

6. Управлінню відділу житлово-комунального господарства міськвиконкому виготовити пам’ятну дошку та встановити її на вулиці імені курсанта Єськова.»

На жаль, виявилося, що у архівному відділі Чернігівської міської ради відсутні документи (звернення), на підставі яких нову вулицю міськвиконком напередодні незалежності України найменував нову вулицю 1 серпня 1991 року на честь курсанта Р. В. Єськова. Немає й пам’ятної дошки на честь курсанта Єськова.

Пошуки в інтернеті дали такі результати.

1. Gorod.cn.ua портал Чернігова від 21 квітня 2013 року:

«ЧП произошло 18 апреля 1991 года. Курсант Черниговского высшего военного авиационного училища лётчиков Роман Еськов выполнял самостоятельный учебно-тренировочный полёт на самолёте Л-39, борт №16, позывной "66". Произошло возгорание двигателя. Самолёт мог упасть на населённый пункт (предположительно на Городню). Уводя самолёт от жилых домов, лётчик потерял время для собственного спасения. Самолёт "свалился", то есть потерял устойчивость и начал резко терять высоту. Катапультирование произошло на малой высоте и под большим креном. В результате пилот погиб.»

2. Gorod.cn.ua портал Чернігова від 12 травня 2013 року.

Блогер О. Р. Гашпар (01.11.1978 - 21.11.2024) у «Физиология подвига» так описав загибель одного з «гашпаровских соколов»(випуск 1988-1992):
«…в тот трагический день 17 апреля 1990 года, когда курсант Еськов совершал учебный полет на Л-39 в небе над Городней. Пролетая над городом у самолета отказал двигатель (позже первой версией была птица, попавшая в воздухозаборник, а окончательной – отсоединение топливного шланга). Руководитель полетов дал команду пилоту катапультироваться, но внизу, под крылом самолета были жилые дома.»
https://www.gorod.cn.ua/print/blogs/tomatin_19354.html

3. Сайт 0462.ua від 26 травня 2014 р.

«Проект «Слава Чернигов» продолжается»:
Роман Еськов (1971–1990) – курсант ЧВВАУЛ.
Уроженец Кишенева стал курсантом черниговского летного училища в 1987 году.
На третьем курсе, выполняя учебно-тренировочный полет на самолете Л-39, из-за возгорания двигателя начал терять высоту. У летчика было время катапультироваться, но в этом случае самолет упал бы на жилые дома в Городне.
Роман Еськов принял решение отвести самолет от домов, из-за чего с опозданием покинул машину. Катапультироваться пришлось на малой высоте – пилот погиб.»

4. Сновська публічна бібліотека від 28 вересня 2020 року.

«Ціною власного життя» (цитати):
«Трагедія сталася сонячного дня 17 квітня 1991 року. З аеродрому Городня 20-річний курсант 3-го курсу Чернігівського вищого училища льотчиків Роман Єськов та його однокурсники виконували учбові польоти. Роман отримав добро на перший самостійний політ на літаку Л-39, борт №16, позивний «66» після двох контрольних. На висоті 800 метрів йому було потрібно пройти по великому колу, зайти в мале коло та здійснити посадку. Все йшло добре. Р. Єськов доповів керівнику польотів про виконання розворотів. Коли курсант почав знижуватись для заходу на посадку, раптом зупинився двигун літака.
У цей час він знаходився над центром села Заріччя Сновського району. Єськов не залишив літак, а повів палаючу машину в бік від будинків. Катапультувався тільки тоді, коли відвернув літак від Заріччя, але висота була вже недостатньою і парашут повністю не розкрився. Льотчик впав.
Люди, які підбігли з села, побачили недалеко від літака, що вибухнув, хлопця, який лежав широко розкинувши руки. Жінки цілували йому руки і ноги, бо розуміли – він їх рятував. Комісія, розслідуючи катастрофу, встановила, що під час зниження в двигун потрапила пташка, після чого він зупинився. Авторитетні члени комісії підтвердили, що в критичній ситуації курсант Роман Єськов діяв грамотно та свідомо.
На місці катастрофи жителі Заріччя зробили курган і встановили на ньому пам’ятний обеліск, а навколишнє поле називають Романовим.»
(Див. http://schors-biblioteka.edukit.cn.ua/novini_biblioteki/id/1395)

До речі, у селі Заріччя Сновської громади Корюківського району Чернігівської області, крім вулиць Шевченка, Довженка і Центральної та провулків Пісочного і Лугового, є вулиця імені Романа Єськова.

5. Челайн - CheLine.com.ua від 15 серпня 2025 року.

«Чому вулиця Єськова в Чернігові має таку назву?»
«Уродженець Кишинева Роман Єськов став курсантом чернігівського льотного училища у 1987 році.
На третьому курсі, 17 квітня 1990 року, виконуючи навчально-тренувальний політ на літаку Л-39, через загоряння двигуна почав втрачати висоту. Льотчик мав час катапультуватися, але в цьому випадку літак упав би на житлові будинки в Городні.
Роман Єськов вирішив відвести літак від будинків, через що із запізненням залишив машину. Катапультуватись довелося на малій висоті - пілот загинув.»

Так коли ж сталася трагедія?
17 квітня 1990 року, 17 квітня 1991 року чи 18 квітня 1991 року?
Чому ніхто не згадує, що це був перший політ курсанта Р. Єськова?
Чому ніхто, крім Щорсівської бібліотеки, не згадує про с. Зарічне, де вірогідно й сталася трагедія, і про пташку?
Де на вулиці його імені пам’ятна дошка?

Тим часом завершився капітальний ремонт вулиці Курсанта Єськова на відрізку від Площі Авіаторів до будинку №14Б, який тривав з серпня по грудень 2025 року в межах другої черги загального проєкту реконструкції - будівництва «Капітальний ремонт частини вулиці Стрілецька» на суму у 60,8 млн грн. Облаштована зливова каналізація, тротуари і велодоріжки, паркувальні майданчики та зупинки громадського транспорту, встановлено сучасне освітлення, дорожні знаки і нанесена розмітка.
Наступний етап — реконструкція дороги від мосту через річку Стрижень.

А може правий був Шостий Президент України, коли у своєму першому президентському новорічному вітанні з 2020 роком стверджував: «… неважно, как названа улица, потому что она освещена и заасфальтирована»?

Сергій СОЛОМАХА

P.S. Ось таку інформацію після виходу статті надав Михайло Жорохов:

Отже міськвиконком більше року чекав нагоди, щоб назвати нові вулиці на Масанах - Незалежності, а біля "льотки" - Курсанта Єськова, в той час як 25 липня 1990 року міський совєт доручив виконкому назвати одну з вулиць міста імені Маршала Авіації, двічі Героя СССР щойно померлого Почесного громадянина міста Чернігова №6 (1983) родом з селища Короп С.Г. Руденка.
Це рішення так і не було виконано.
Схоже була вказівка зверху від компартійних органів шукати додатково ще нових, звісно, крім афганців, героїв.

36 років тому вибухнув чернігівський Різдвяний здвиг

Соломаха — Wed, 07 Jan 2026 10:03:27 GMT

36 років тому стався чернігівський Різдвяний здвиг. Це було лише початком бурхливих політичних змін.

Буремний 1990-й рік розпочався для націонал-демократів яскраво і несподівано, з легендарного Різдвяного здвигу (скупчення, натовп, збіговисько, зборище, юрба) або «Ковбасної революції» в Чернігові, який стався з 6 на 7 січня, в ніч на Різдво Христове за старим юліанським календарем, через автотрощу на розі вулиць Рокоссовського (з 28.07.2022 р. – проспект Левка Лук’яненка) і Доценка (з 10.07.2024 р. – вул. Соборності).

Чернігівський Різдвяний здвиг під гаслом: «Хто з’їв моє м’ясо?» отримав розголос на весь Совєтський Союз та призвів до заміни 22 січня 1990 року 1-го секретаря обкому КПУ, а також відставок голови обласного виконавчого комітету та 1-го секретаря міського комітету КПУ.
Замість одіозного 55-річного Л. І. Палажченка, який обіймав посаду 1-го секретаря обкому КПУ ще з 7 січня 1984 року, було «обрано» відповідального організатора відділу партійного будівництва та кадрової роботи ЦК КПСС (Москва) 41-річного В. Т. Лісовенка. До того ж на виборах 4 березня 1990 року він отримав ще й мандати народного депутата Верховного Совєта УССР по Прилуцькому виборчому округу, депутата Чернігівського обласного совєта народних депутатів від Козелецького району та посаду голови цього совєта.

Переконаний, що у січні-березні 1990 року під час перших більш-менш демократичних виборів совєтів народних депутатів усіх рівнів 4 березня 1990 року в Чернігові стався Різдвяний здвиг, а не «Ковбасна революція". Адже все закінчилося для влади лише заміною підтоптаної компартійної номенклатури віком 50+ на комсомольську та 40+, більш гнучку й енергійну, яка зазвичай була тісно пов’язана як не родинно, так бізнесово з Московією.

Третього лютого 1990 року в залі обласної філармонії відбулася І (установча) конференція Чернігівської крайової організації Народного руху України за перебудову, на якій співголовами були обрані В. Ю. Сарана, А. І. Майба та О. І. Котенко.

Саме завдяки Різдвяному здвигу вже у лютому 1990 року крайова організація Народного руху України за перебудову отримала в оренду від міської влади приміщення по вул. Івана Мазепи, 4 (до 12.02.2016 р. – вул. Щорса).

Офіс на вул. Івана Мазепи, 4 перетворився на центр консолідації всіх українських сил міста й області. Саме тут готувалися до просвітянських культурологічних походів «Дзвін-90» та «Козацькими шляхами» (1991). Нині в історичному приміщенні по вул. Івана Мазепи, 4, завдяки підтримці рухівців і просвітян, створено Музей боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині.

Вітаємо рухівців, усіх учасників "Ковбасної революції", їхні родини з 36-ю річницею чернігівського Різдвяного здвигу!

Див. більше:

https://eukraina.com/_ld/1/183_borotba.pdf

https://www.youtube.com/watch?v=0LU_LVWFwhg

https://unp.net.ua/.../vitaemo_vsikh.../2025-01-06-2197

На світлинах:
1. Облвиконкоміська "Волга" на площі ім. Куйбишева (від 16 липня 1990 року - Красна площа);
2. Здвиг 7 січня 1990 року біля Чернігівського обкому КПУ.

Володимиру Ступаку - 65!

Соломаха — Fri, 02 Jan 2026 10:34:03 GMT

Володимиру Ступаку - 65!

Без перебільшення можна сказати, що завдяки Володимиру Ступаку і таким, як він, Чернігівщина є більш українською, більш нормальною, ніж вона вийшла з-під уламків розпаду СССР.

Уродженець села Криски на Коропщині, він став учителем географії і любов до неї проніс досьогодні - він може годинами розповідати не тільки про річку Багачку чи Пузиреву гору, але й про фіорди Норвегії чи алмазні копальні Південно- Африканської республіки.

Працював у комсомолі, але коли почалася перебудова і створився Народний Рух - вступає до Руху і Товариства української мови імені Тараса Шевченка (згодом - "Просвіта"). Саме як відповідальний секретар обласного Товариства української мови він був координатором наших легендарних походів "Дзвін- 90" ( у 1990 році) та "Козацькими шляхами" у 1991 році. Без нього ці походи або не відбулися б, або були б набагато гірше організованими - саме організаторська риса є чи не основною у діяльності Володимира Ступака.

Тривалий час він очолював обласну організацію Народного Руху і шкода, що після Помаранчевої революції і Революції Гідності обласна влада не взяла до себе талант організатора Володимира Ступака. Він переїхав до Києва, де працює й зараз.

Нетривалий час побув і народним депутатом України IV скликання, але встиг зробити немало - зокрема, я пригадую. як готував для нього матеріали для депутатського запиту про забруднення росіянами Десни у її верхів'ї.

Сьогодні Володимир Ступак - уповноважений Центрального проводу Народного Руху з питань міжнародної політики та діаспори.

А ще Володимир Ступак - фанат опери і сам може виконати арію з "Травіати" чи арію Андрія із "Запорожця за Дунаєм".

З роси і з води, пане Володимире! З Десни і з Багачки!

Здоров'я і Перемоги!

Василь ЧЕПУРНИЙ,
провід ЧОО НРУ

Згадали В'ячеслава Чорновола у Чернігові

Соломаха — Fri, 26 Dec 2025 11:17:45 GMT

З нагоди 88-ї річниці від дня народження В’ячеслава Чорновола в Музеї боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині проведено "круглий стіл".

У ньому взяли участь борці за незалежність України у XX столітті та учасники становлення і розвитку українського державотворення на Чернігівщині, Захисники України в сучасній війні із російським агресором, представник Українського інституту національної пам’яті.

Своїми оцінками, враженнями та спогадами про В’ячеслава Чорновола (24 грудня 1937 – 25 березня 1999), борця за незалежність України у XX столітті, одного із лідерів українського правозахисного руху, державного, громадського, політичного діяча, журналіста, народного депутата України I-III скликань, багаторічного лідера Народного Руху України, Героя України, поділилися: ведучий круглого столу, заступник голови обласної організації НРУ, учений секретар Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Сергій ЧЕРНЯКОВ; регіональний представник Українського інституту національної пам’яті Сергій БУТКО; громадський діяч, дослідник, депутат Чернігівської міської ради (1990–1994) і секретар депутатської групи «Чернігів» Сергій СОЛОМАХА; журналіст, письменник, почесний голова Чернігівського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Василь ЧЕПУРНИЙ.

Учасники заходу, зокрема, згадали два спогади учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, які вже відійшли в засвіти:
Валерій САРАНА (1947–2018), голова Чернігівської краєвої організації Народного Руху України (1990–1992), член оргкомітету та делегат Установчого з’їзду Народного Руху України (1989), заступник голови Чернігівської обласної адміністрації з гуманітарних питань (1992–1994), перший директор меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут» (2008–2012): «Наше особисте знайомство відбулося дещо пізніше у Львові, куди я приїхав у справах Чернігівської крайової організації РУХу. Нас познайомив з В’ячеславом Чорноволом, щойно обраним головою Львівської обласної ради, Михайло Бойчишин (мій друг, нині, на жаль, покійний, який на той час був одним із лідерів Львівського РУХу, і після перших демократичних виборів був обраний головою Шевченківської районної ради міста Львова). Я зараз не пам’ятаю деталі тієї нашої розмови, бо пройшло багато часу, але в основному розмова точилася навколо політичної ситуації на Чернігівщині, та розбудови організаційних структур РУХу.
У подальшому у мене було ще декілька зустрічей з В. Чорноволом. Добре запам’яталось спілкування з В. Чорноволом, коли він їздив Чернігівщиною з агітаційної програмою під час виборів Першого Президента України. У ході виборчої компанії В. Чорновіл об’їздив всі області України. Я був довіреною особою кандидата в Президенти України В. Чорновола по Чернігівській області.
Крайова організація НРУ організувала Чорноволу ряд зустрічей в містах і селах області. Моїм обов’язком було представлення кандидата, ознайомлення з його біографією та головування під час спілкування з виборцями. Виступи В. Чорновола були динамічні, сповнені енергії та логічно вибудовані і нікого не залишали байдужими. Та найчастіше, практично з ранку до вечора, спілкувався з Чорноволом, коли у період з лютого 1997 по травень 1997 р. очолював апарат фракції НРУ у Верховній Раді України У цей час ми готували документи для плідної роботи фракції: забезпечували депутатів нормативними документами та інформаційно-аналітичними матеріалами, займались підготовкою законопроектів тощо.
Він був людиною надзвичайно динамічною та енергійною. Мабуть, саме завдяки його енергії та організаційним здібностям фракція, не дивлячись на свою порівняно невелику чисельність, була дуже впливовою. Я і нині не перестаю дивуватись, як цей чоловік все встигав: і редагувати газету «Час», і керувати фракцією та партією, і бути в курсі всіх політичних, літературних та мистецьких подій. Глибоко переконаний, що загибель В. Чорновола – величезна втрата для України».

Олександр КОТЕНКО (1949–2008), голова осередку УГС, один із засновників Чернігівської крайової організації Руху (1989), член оргкомітету та делегат Установчого з’їзду Народного Руху України (1989), співголова Чернігівської крайової організації Руху (2 лютого – 6 жовтня 1990), член Української республіканської партії:
«Найбільш часто я спілкувався з ним упродовж 1989 року в Києві. В той час я був представником від Чернігівщини у Комітеті з організації I Всеукраїнського з’їзду НРУ. Ми збиралися здебільшого на приватних квартирах. Завжди на цих зустрічах був присутній В’ячеслав Чорновіл. Моє перше враження: людина дуже енергійна, рухлива. Розмовляв він дуже швидко, але це був не той випадок, коли слова йдуть попереду думок, навпаки – слова часто не встигали «наздоганяти» думки та ідеї В. Чорновола.
То був надзвичайно складний період в історії РУХу, який тільки-но народився, ще не став організаційно на ноги. Тому було дуже важливо якнайшвидше провести I з’їзд НРУ, але комуністична антиукраїнська влада на чолі з В. Щербицьким заборонила надавати приміщення для проведення зібрання. Тоді В’ячеслав Максимович терміново з’їздив до Вільнюсу, де через «Саюдіс» домовився, що I з’їзд Руху пройде у столиці Литви. В той же час велись перемовини з секретарем ЦК КПУ з ідеології Л.М. Кравчуком про надання приміщення у Києві. Влада коливалась і ніяк не могла прийняти остаточне рішення. Тому Чорновіл був готовий ще раз їхати у Вільнюс, щоб узгодити це питання. Він буквально заряджав нас своєю енергією. «З’їзд будь-що треба провести у Києві!» – повторював він.
В’ячеслав Максимович, та й всі ми розуміли важливість проведення такого з’їзду саме в Україні. У тому, що I з’їзд Народного Руху України успішно пройшов у Києві – у великій мірі заслуга В. Чорновола. Тому що без його енергії та організаторських здібностей підготовити та провести у такий короткий термін цей дуже важливий для долі України з’їзд було б неможливо. Багато він допомагав цінними порадами нам, представникам областей».

Учасники круглого столу розпочали захід хвилиною мовчання вшанування пам’яті всіх борців за незалежність України та її сучасних захисників, а завершили виконанням Державного гімну України.

Олександр МАЙШЕВ,
член Національної спілки журналістів України

1401-й день. ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! СЛАВІМО ЙОГО! СЛАВА СИЛАМ ОБОРОНИ УКРАЇНІ!

Соломаха — Thu, 25 Dec 2025 10:45:52 GMT

1401-й день.

Великої визвольної війни Українського народу проти орд рашистських окупантів та їхніх посіпак за незалежність України.
12-й рік чергової московсько-української війни.

Календарна зима хоча й безсніжна нагадала про себе морозом на Різдво Христове, а рашисти масованими комбінованими ударами по енергетичній інфраструктурі України. Тож багатьом українцям довелося його зустрічати без світла.

Ворог захопив Сіверськ, вдерся у Сумщину і захопили заручників, продовжують крок за кроком захоплювати руїни Мирнограду, околиці Покровська і наближатися до Запоріжжя. Єдиний у 2025 році локальний грудневий успіх Сил оборони України у Куп’янську, на жаль, не змінює загальну сумну картину на фронті. Водночас ворог останні тижні зосередився на ударах по Одещині, її портах і мостах, які з’єднують її з Буджаком

Ось перелік масованих комбінованих ударів рашистів у грудні 2025 року під час мирних переговорів.

У ніч на 6 грудня (з 18:00 5 грудня) до Дня ЗСУ рашисти завдали комбінованого удару по об'єктах критичної інфраструктури України із застосуванням: - 653 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера (безпілотники інших типів) (понад 300 із них – «шахеди»); - 3 аеробалістичних ракет Х-47М2 «Кинджал»; - 34 крилатих ракет Х-101/ «Іскандер-К»/ «Калібр»; - 14 балістичних ракет «Іскандер-М/KN-23». Зафіксовано влучання ракет та 60 ударних БпЛА на 29 локаціях, а також падіння збитих (уламки) на трьох локаціях.

У ніч на 13 грудня (з 18:00 12 грудня) ворог завдав чергового комбінованого удару по об'єктах критичної інфраструктури України з застосуванням: - 465 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера (безпілотники інших типів) (близько 270 із них – «шахеди»); - 4 аеробалістичні ракети Х-47М2 «Кинджал»; - 5 балістичних ракет «Іскандер-М/KN-23»; - 5 крилатих ракет «Іскандер-К»; - 16 крилатих ракет «Калібр». Основний напрямок удару – Одещина. Зафіксовано влучання 8 ракет та 33 ударних БпЛА на 18-ти локаціях, падіння збитих (уламки) – на 3 локаціях. Внаслідок масованого удару по енергетичній інфраструктурі напередодні свята Ханука знеструмлено усю Одесу та область, що визнано надзвичайною ситуацією державного рівня. У ніч на 23 грудня (з 18:00 22 грудня) рашисти завдали комбінованого удару по об'єктах критичної інфраструктури України із застосуванням ударних БпЛА, ракет повітряного та наземного базування, з них: - 635 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера (безпілотники інших типів) (близько 400 із них – «шахеди»); - 3 аеробалістичні ракети Х-47М2 «Кинджал»; - 35 крилаті ракети Х-101, Іскандер-К. Збито 34. Зафіксовано влучання ракет та 39 ударних БпЛА на 21 локації, падіння збитих (уламки) – на 8 локаціях. Крім того, три аеробалістичні ракети не досягли цілей.

Потерпає від дронових у дарів і Чернігівщина. Зокрема, в Чернігові напередодні Різдва Христова пошкоджено житлові будинки, школа, дитячий садок, знищено купу автівок.

Вкотре, на жаль, прилетіло по Чернігову і на Різдво Христове.

Ці терористичні атаки відбувались і відбуваються на тлі перемовин між США, Україною і ЄС про «мирну угоду» з РФією. Шостий Президент України оприлюднив навіть 20-ть узгоджених пунктів трампівської угоди «м’якої капітуляції» України і, звісно, доручив Верховній Раді України через це готувати законодавство до можливих наступних виборів.

Тим часом 47-й Президент США розгорнув фактично блокаду - військову кампанію у Карибському морі проти авторитарною режиму у Венесуели, щоб повернути контроль над її нафтовими кампаніями, які були націоналізовані.

На жаль, соціальні мережі з ранку 21 грудня в останній день юдейського свята Ханука заполонила дискусія щодо повалення невідомими металевої конструкції «Хануки», встановленої в 13-те на Красній площі в Чернігові. Коли це сталося: чи ще до завершення релігійного свята, чи після і ритуальних світильників на цій конструкції вже не було, бо їх демонтували працівники КП «МІСЬКСВІТЛО», невідомо?

Кому напередодні Різдва Христова, яке чернігівці за рішенням влади вкотре зустрічають без Різдвяної ялинки, знадобилася така ганебна провокація саме в Чернігові, в якому немає більше двох років легітимного міського голови і року секретаря міської ради ?
Питання, звісно, риторичне.

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!

СЛАВІМО ЙОГО!

СЛАВА СИЛАМ ОБОРОНИ УКРАЇНІ!

Щасливого Різдва і Нового року!

Місцеве самоврядування на Чернігівщині: історія та сьогодення

Соломаха — Mon, 08 Dec 2025 15:59:50 GMT

Під такою назвою 7 грудня відбувся круглий стіл, який організував Музей боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині.
«В історичному помешканні обласної організації Народного Руху України, в якому ми зараз проводимо цей захід, вже з 1990 року був один із головних осередків боротьби не тільки за відновлення незалежності України, а також за становлення і розвиток місцевого самоврядування», — відзначив Сергій Черняков, ведучий круглого столу, заступник голови обласної організації НРУ, учений секретар Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».

«В період відновлення незалежності України ми добре розуміли роль і місце місцевого самоврядування. 7 грудня 1990 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про місцеве самоврядування в Україні». Указом Президента України від 25 листопада 2000 року було встановлено в країні свято — День місцевого самоврядування, яке відзначаємо щорічно 7 грудня. Місцеве самоврядування є одним із найважливіших засад збереження й зміцнення української державності, розвитку народовладдя, демократії. Саме тому є окремий ХІ-й розділ Конституції України (1996 р.) під назвою «Місцеве самоврядування», а також Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.). Цей закон постійно вдосконалюється. Я тричі брав участь у голосуванні у Верховній Раді щодо внесення до нього змін й доповнень», — наголосив Володимир Ступак, народний депутат України IV скликання (2005-2006), депутат Чернігівської міської ради (2006-2010), голова Чернігівської крайової організації НРУ (1992-1999).

«Символічно, що 6 грудня в країні святкуємо День Збройних України, а 7 грудня —День місцевого самоврядування. Українську державу, демократію може захистити тільки власна армія. До речі, під час повномасштабного рашистського вторгнення в Україну з 24 лютого 2022 року громади, їхні органи місцевого самоврядування, зокрема й на Чернігівщині, роблять свій надзвичайно важливий внесок в оборону країни, свого рідного краю, їхнє життєзабезпечення», — зауважив Сергій Бутко, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті. «Чернігівська міська рада першого демократичного скликання (1990-1994), її опозиційна депутатська група «Чернігів», ядром якої були рухівці, зробила вагомий внесок у відновлення незалежності України, становлення та розвиток реального самоврядування не тільки в міській громаді, а також ці процеси вплинула на область і країну», — наголосив Сергій Соломаха, громадський діяч, дослідник, депутат Чернігівської міської ради (1990-1994), секретар депутатської групи «Чернігів».

«У депутати місцевого самоврядування мають йти не торгаші, а люди, які будуть працювати на громаду. Самоврядна влада в громадах має бути захищена від деструктивного тиску державної влади відповідним правовим актом. Ця думка, на жаль, актуальна, хоч я її висловлював ще в 1990-ті роки…», — поділився своїми роздумами Іван Осадців, депутат Чернігівської міської (1994-1998) та обласної рад (1998-2002).

«Після перемоги над російським агресором всім демократичним й конструктивним силам в громадах необхідно об’єднатися задля подальшого збереження і розвитку ефективного місцевого самоврядування, уникнення узурпації влади місцевими «князьками», налагодити результативну співпрацю з малим і середнім бізнесом», — висловила свою думку Жанна Лозанюк, депутат Чернігівської обласної ради (1990), депутат Чернігівської міської ради (1990-1994), перший редактор Чернігівського міського телебачення «Новий Чернігів» (1991-1994).

«Нам необхідно постійно захищати, розвивати, зміцнювати місцеве самоврядування. В умовах війни з російським агресором це теж життєво важливо. Це один із стовпів нашої стійкості, згуртованості, забезпечення незворотної перемоги над рашизмом», — підкреслив Микола Шкарупа, депутат Чернігівської обласної ради. Також своїми спогадами й думками поділилася Надія Галковська, депутат Чернігівської районної ради (2006-2010, 2015-2020), а також представники виборчих комісій: Ольга Мозгова, Віра Соломаха та Надія Кузьмичова.

Сергій Соломаха представив рукопис нової книги «Чернігів самоврядний. На шляху відновлення історичної пам’яті (1990-2025)», яка готується до видання. Цей довідник складатиметься з чотирьох розділів: «Від совєтов народних депутатів до місцевих рад», «Чернігів на шляху відновлення історичної пам’яті», «Чернігів самоврядний. Керівна еліта», «Документи і публіцистика». Також буде перелік джерел і літератури, іменний покажчик.
Учасники заходу висловили надію, що таке важливе видання якнайшвидше побачить світ.

Круглий стіл розпочався хвилиною мовчання з вшанування пам’яті всіх борців за незалежність України та її сучасних захисників, а завершився виконанням Державного гімну України.

Олександр Майшев,
член Національної спілки журналістів України

1 грудня 1991 року - видатна віха в українській історії

Соломаха — Mon, 01 Dec 2025 10:39:06 GMT

У неділю, 30 листопада 2025 року, до 34-ї річниці Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року в чернігівському Народному Русі не тільки згадували минуле славне, коли Чернігівщина, як і вся Україна, дружно проголосувала за Незалежність, але й міркували про виклики, що постають у ході нинішньої російсько-української війни.

Першим заслухали народного депутата України ІV скликання Володимира Ступака, який з Києва вийшов на зв'язок по мобільному. Далі говорили заступник голови ОО НРУ Сергій Черняков, представник Українського інституту національної пам'яті Сергій Бутко, почесний голова обласного товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка Василь Чепурний, громадський діяч Сергій Соломаха, депутат обласної ради Микола Шкарупа.

Зокрема, я звернув увагу на відмінність у голосуванні Вербич і Добрянки - відстань між ними десь біля 30 кілометрів, але якщо Вербичі практично одноголосно проголосували за Незлежність України, то в Добрянці більше 200 людей були проти. Бо Вербичі село українське, а в Добрянці історично живуть багато росіян зі старообрядців. Недарма тепер Путін, як Катерина II та її послідовники, проводить заміщення населення у Криму, завозячи туди росіян. Плюс вплив російської церкви.

Показуючи архівні матеріали з часу Референдуму, Сергій Соломаха сказав про необхідність підготовки книжки на цю тему, бо перемагає тільки той, хто знає історію. А Референдум 1 грудня 1991 року був видатною віхою в українській історії.

Василь ЧЕПУРНИЙ

1377-й день. З Першим Грудня – Днем народного Вибору та національного Спротиву.

Соломаха — Mon, 01 Dec 2025 10:04:07 GMT

1377-й день.
Великої визвольної війни Українського народу проти орд рашистських окупантів та їхніх посіпак за незалежність України.
12-й рік чергової московсько-української війни.

Ось і прийшла календарна зима. Добре, що поки тільки календарна.

28 листопада 2025 року після повідомлення в медіа про обшуки у помешканні всесильного «Алі-Баби», тобто А. Б. Єрмака, та напередодні вильоту до Маями(США) делегації переговорників щодо лагідної капітуляції, вибачте, припинення вогню і проведенню виборів в Україні, указом Шостого Президента України № 868/2025 звільнено «А. Єрмака з посади Керівника Офісу Президента України».

Невже будуть зміни в управлінні державою?

Чи це тільки ротації у монолітних лавах 5-6 ЗЕ-мененджерів?

Ця новина, давно очікувана багатьма в Україні, на жаль, не здатна зупинити рашистів, які за підтримки комуністичних КНР і КНДР, невпинно продовжують крок за кроком нищити і загарбувати територію України і нищити нашу критичну інфраструктуру.

У ніч на 25 листопада (з 18:00 24 листопада) ворог завдав комбінованого масованого удару по об'єктах критичної інфраструктури України із застосуванням ударних БпЛА, ракет повітряного, морського та наземного базування:
- 464 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера (безпілотники інших типів), близько 250 із них – «шахеди»;
- 4 аеробалістичних ракет Х-47М2 «Кинджал»;
- 7 крилатих ракет Іскандер-К;
- 8 крилатих ракет "Калібр";
- 3 балістичних ракет "Іскандер-М".
Зафіксовано влучання ракет та 26 ударних БпЛА на 15 локаціях, а також падіння збитих (уламки) на 12 локаціях.
У Києві 7 людей загинуло, постраждало 21, серед них 1 дитина.

У ніч на 29 листопада (з 18:00 28 листопада) рашисти завдали черговий комбінованого масованого удару по об'єктах критичної інфраструктури України із застосуванням ударних БпЛА, ракет повітряного та наземного базування:
- 596 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера (безпілотники інших типів), близько 350 із них – «шахеди»;
- 5 аеробалістичних ракет Х-47М2 «Кинджал»;
- 23 крилатих ракет Х-101/Іскандер-К;
- 4 балістичних ракет "Іскандер-М";
- 4 керованих авіаційні ракети Х-59/69.
Основний напрямок удару – критична інфраструктура Київщини. Зафіксовано влучання ракет та 35 ударних БпЛА на 22 локаціях, а також падіння збитих (уламки) на 17 локаціях.

1 грудня – 34-я річниця Всеукраїнського референдуму щодо проголошення незалежності України.
2 грудня 1991 року Канада і Польща визназили відновлення незалежності України. 8 грудня 1991 року лідери України, Білорусі та Росії підписали Біловезьку угоду, яка припинила існування СССР і заснувала мертвонароджену Співдружність Незалежних Держав (СНД).

1 грудня – 12-а річниця Всеукраїнського мільйонного віча під час Революції Гідності, яке відбулося наступного дня після жорстокого і підлого побиття учасників протесту на Майдані Незалежності «Беркутом» в ніч з 29 на 30 листопада 2013 року.
12-ть років тому зі всієї України до столиці з'їхалися обурені українці, щоб висловити невдоволення діями злочинного режиму Януковича-Азарова-Медведчука і, на жаль, ціною загибелі Героїв Небесної Сотні перемогти його.

З Першим Грудня – Днем народного Вибору та національного Спротиву.

Попереду вже четверта зима Великої визвольної війни Українського народу проти орд рашистських окупантів та їхніх посіпак за незалежність України.

Мусимо вистояти!

СЛАВА СИЛАМ ОБОРОНИ УКРАЇНИ!

1367-й день. З Днем Гідності та Свободи зі сльзами на очах!

Соломаха — Fri, 21 Nov 2025 09:01:53 GMT

1367-й день. Великої визвольної війни Українського народу проти орд рашистських окупантів та їхніх посіпак за незалежність України. 12-й рік чергової московсько-української війни.

Ось й прийшла пізня осінь. Листопад завершився. Природа чекає снігу. Та й перші заморозки свідчать, що йде зима. На жаль, постійні відключення світла і стрискотіння генераторів, гул реактивних БпЛА, плівки від ізраїльтянина дніпропетровського походження Тимура Міндіча з алі-бабгю в офісі, скандальні відставки міністрів юстиції і енергетики після цього через масштабне крадівництво на НАЕК "Енергоатом", насторожують. А 28 пунктів "плану миру" з рашистами від 47-го президента США, санкції США щодо двох нафтових кампаній агресора через купу виключень схоже будуть черговою фікцією.

Ситуація на фронті, яка увесь 2025 рік не викликала оптимізму стає ще більше загрозливою. Натомість ворог продовжує масовані комбіновані концентровані на окремих регіонах ракетно-дронові удари.

У ніч на 14 листопада (з 18:00 13 листопада) рашисти завдали комбінованого удару по об’єктах критичної інфраструктури України із застосуванням щонайменше 449 засобами повітряного нападу:
- 430 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера (безпілотники інших типів);
- 3 аеробалістичні ракет Х-47М2 “Кинджал”;
- 1 протикорабельну ракету “Циркон”;
- 6 крилатих ракет Іскандер-К/Калібр;
- 9 балістичних ракет Іскандер-М/КN-23.
Основний напрямок удару – місто Київ. Також в наслідок атаки постраждали Київщина, Харківщина, Одещина, Полтавщина та Черкащина.
Зафіксовано влучання ракет та 23 ударних БпЛА на 13 локаціях, а також падіння збитих (уламки) на 44 локаціях.

У ніч на 19 листопада (з 18:00 18 листопада) ворого потужного комбінованого удару по об'єктах критичної інфраструктури України із застосуванням щонайменше 524 засобами повітряного нападу:
- 476 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера (безпілотники інших типів), близько 300 із них – «шахеди»);
- 40 крилатих ракет Х-101;
- 7 крилатих ракет "Калібр"; -
1 балістична ракета "Іскандер-М".
Основний напрямок удару – Львівщина, Тернопільщина, Харківщина. Зафіксовано влучання 7 ракет та 34 ударних БпЛА на 14 локаціях та падіння збитих (уламки) на 6 локаціях. Зокрема, є влучання у багатоквартирні житлові будинки у м. Тернополі крилатих ракет Х-101, де загинула 31 людина, серед них 6 дітей. Травмовано 94 особи, у тому числі 18 дітей.

Водночас США настирливо пропонують план мирного урегулювання, яким намагаються виконати усі виомги рашистів. Українців вперто намагаються переконати, що з настільки корумпованим керівництвом держави треба українцям беззастережно треба йти на поступки ворогу, бо ніхто на Заході панічно не хоче «гарячої» конфронтації з РФією.

21 листопада - День Гі́дності та Свободи. Цього дня, з інтервалом у дев’ять років, розпочалися дві доленосні для сучасної України події: Помаранчева революція та Революція Гідності.

Завдяки стійкості і самовідданості українців на Майданах Український народ сьогодні вільний і має сам творити майбутнє. Ось тільки як мобілізувати для цього молоросійську і множинно-паспортну керівну еліту з скоробагатьок і позбутися ворожої агентури і їхніх посіпак та на усіх щабелях влади, особливо у силових і правоохоронних структурах.

22 листопада - День пам'яті жертв голодоморів в який вшановують пам'ять жертв масових голодів 1921-1923 та 1946-1947 років та Голодомору-геноциду 1932-1933 років. Цього року цей сумний для кожного українця день відзначається відразу після Дня Гідності та Свободи. Це нагадування всім українцям та всьому цивілізованому світу про те, чим закінчувається бажання втомлених війною українців до миру з московитами на їхніх умовах.

Україна не повинна надалі залишатися піар-проектом множинно-паспортих олігархів та їхніх посіпак. Українцям треба не тільки разом з притомними силами цивілізованого світу зупинити рашизм і крайнє-ліво-правий популізм, але й нарешті створити власні національні силові структури, незалежні суди без корумпованих суддів-мільйонерів та чітке розмежування повноважень центральної влади та місцевого самоврядування.

З Днем Гідності та Свободи зі сльозами на очах!

СЛАВА СИЛАМ ОБОРОНИМ УКРАЇНИ!

35 років минуло від перебування Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава в Чернігові

Соломаха — Thu, 20 Nov 2025 10:09:52 GMT

35 років минуло від захоплення РПЦ за підтримки їхніх комунопосіпак Спасо-Преображенського собору та перебування Предстоятеля УАПЦ Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава (Скрипник) в Чернігові.

1 листопада 1990 року виконавчий комітет Чернігівського совєта народних депутатів ухвалив рішення № 279 «Про передачу пам’ятки архітектури Спаського собору в м. Чернігові Українській православній церкві, яким зобов’язав Чернігівський державний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» передати в листопаді 1990 року Чернігівському єпархіальному управлінню Української православної церкви Спаський собор і Різницю (Усипальниця) цього собору проектно-кошторисну документацію, майно і предмети культу, що належали, а також зобов’язали Управління культури облвиконкому та державний архітектурно-історичний заповідник вирішити питання передачі дзвонів. При цьому єпархіальне управління УПЦ взяла на себе зобов’язання завершити за рахунок власних коштів реставраційні та ремонтні роботи на цих пам’ятках, постійно здійснювати їхній профілактичний ремонт.

Це рішення облвиконкому було здійснено начебто відповідно до рішення Чернігівського обласного совєта народних депутатів від 28 вересня 1990 року, ухваленого під орудою 1-го секретаря обкому КПУ, голови обласного совєта В .Т. Лісовенка, про передачу у безоплатне користування Чернігівському єпархіальному управлінню РПЦ пам’ятки національного значення Спасо-Преображенського собору і Ризниці (Усипальниця) цього собору, а у 1991 році Борисоглібського собору. Крім того, на цій позачерговій сесії було затверджено також й рішення президії обласного совєта від 10 вересня 1990 року № 27 «Про недопустимість дій політизованих організацій і угрупувань, в т. ч. з інших регіонів країни, по дестабілізації внутрішньополітичної обстановки та правопорядку в області».

Це було здійснено обласним совєтом народних депутатів не тільки з порушенням статті 21 Закону УССР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури», але й навіть постанови Президії Верховної Ради УCСР «Про заходи по вдосконаленню державно-церковних відносин в Українській РСР» № 269-XII від 11 вересня 1990 року, на підставі якої і було ухвалено рішення обласного совєта. Адже цією постановою Президії було дозволено: «місцевим Радам народних депутатів, їх виконавчим комітетам оперативно вирішувати спірні питання щодо використання культових споруд релігійними громадами різних конфесій. Надавати в їх розпорядження культові будівлі, що не використовуються, або використовуються не за прямим призначенням».

О 9:30 15 листопада 1990 року Спасо-Преображенський собор під приводом захисту від католиків за сприяння міліції брутально був захоплений натовпом 500-600 прихильників РПЦ на чолі з протоієреєм Григорієм Припутниковим, секретарем архієпископа Чернігівського і Ніжинського Антонія, до речі, вихованцем духовної семінарії, що в Загорську під Москвою.

21 листопада 1990 року у Чернігові, відразу після інтронізації у Соборі святої Софії в Києві 18 листопада 1990 року, з візитом перебував Предстоятель УАПЦ Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав (Скрипник), який 20 жовтня 1990 року повернувся в Україну. Він зустрівся з віруючими, подарував Біблії, медикаменти міській лікарні, а в Чернігівському міському совєті народних депутатів зустрівся з В. А. Косих.

1 грудня 1990 року священнослужителі щойно створеної 26 жовтня 1990 року Української православної церкви (УПЦ МП) починають службу в Спасо-Преображенському соборі – головному храмі Чернігово-Сіверської землі.

P.S. Мені, разом Ніною Кудіяровою, демократичною депутатською групою "Чернігів" було доручено супроводжувати Святішого Патріарха.

Через це стався гучний конфлікт з секретарем по ідеології міському КПУ В.Тканком, який контролював процес, бо зникла одна з 5-ти скринь з медикаментами, подарованих 1-й міській лікарні, де знаходився опис переданого.

Сергій СОЛОМАХА
депутат І(21) скликання Чернігівської міської ради (совєта)

Щедрий подарунок від "Просвіти" до Дня Гідності і Свободи: бібліотека Русових отримала 149 примірників нових видань

Соломаха — Tue, 18 Nov 2025 08:40:38 GMT

Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені Софії та Олександра Русових отримала щедрий подарунок від Обласної організації Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка, яка передала книгозбірні 149 примірників книг.

Серед них такі видання:

1) "Дзвін-90" + "Козацькими шляхами", яке знайомить з культурологічними походами, проведеними на Чернігівщині у 1990 та 1991 роках організаціями "Просвіти" і Народного Руху та містить унікальні фото та спогади учасників.

2) "Чернігівський Євромайдан. Хроніка, факти, спогади", яке підготовлено до 10-річчя Революції гідності з метою збереження пам'яті про революційні події листопада 2013 – березня 2014 років на Чернігівщині.

3) Збірник "Сіверянські акценти Помаранчевої революції", присвячений 20-річчю Помаранчевої революції та має на меті збереження пам'яті про її учасників і події на Чернігівщині.

4) Довідник "Чернігівщина: 30 років незалежності України. Керівна еліта", мета якого – висвітлення процесу формування керівної еліти Чернігівщини за підсумками виборів Президентів України, народних депутатів України та місцевих виборів у 1990-2020 роках.

Ці видання, які будуть корисними краєзнавцям і всім, хто цікавиться історією, поповнять фонд обласної книгозбірні та будуть розподілені між публічними бібліотеками області.

Щиро дякуємо!

Презентація книги "Дзвін-90" + "Козацькими шляхами"

Соломаха — Fri, 14 Nov 2025 12:29:47 GMT

Презентація книги 12 листопада у великому читальному залі Чернігівської ОУНБ імені Софії та Олександра Русових відбулася презентація особливого видання – книги "Дзвін-90" + "Козацькими шляхами", упорядник якої – відомий журналіст, письменник і громадський діяч Василь Чепурний.

Це не просто збірка спогадів чи документів – це літопис духовних та культурних пошуків покоління, що прагнуло відродження української національної гідності, мови й культури. Книга об'єднує два важливі напрями: "Дзвін-90", символ пробудження українського духу на зламі епох, і "Козацькими шляхами", що продовжує традицію культурних та історичних мандрів, утверджуючи любов до рідної землі, до її героїчного минулого.

На сторінках книги оживають події, люди, ідеї, які формували український світ кінця ХХ – початку ХХІ століття. Це свідчення того, як сила слова, пісні, подорожі та спільна дія можуть змінювати свідомість і творити нову реальність.

З вітальним словом до почесної аудиторії – відомих громадських діячів, краєзнавців, журналістів, студентів, бібліотечних працівників – звернувся директор Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Софії та Олександра Русових Юрій Соболь, який привітав усіх присутніх з виходом видання, що має не лише історичне, а й виховне значення. Адже ця книга надихає сучасників берегти культурну спадщину, продовжувати справу відродження національної пам'яті. Як безпосередній учасник двох культурологічних походів Юрій Олексійович окреслив їх мету, атмосферу та поділився особистими враженнями.

Ведуча заходу – в. о. завідувачки відділу документів із гуманітарних наук Інна Янголь – у представленні видання зупинилася на тому, що книга "Дзвін-90" + "Козацькими шляхами" – унікальна, бо поєднала в собі спогади, документи, світлини й публіцистику, присвячені культурологічним і духовним мандрівкам, які започаткували відомі подвижники українського відродження 1990-х років. На її сторінках – спогади учасників, публікації у пресі, поетичні рядки, світлини, більшість із яких публікуються вперше, документи, що дають змогу відчути атмосферу тих років. Це жива історія людей, які вірили у силу українського слова, культури, духу та свободи.

Упорядник книги – громадський і політичний діяч, журналіст, просвітянин, письменник, почесний голова обласного об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка Василь Чепурний – у своєму виступі окреслив основні етапи та здобутки культурологічних походів "Дзвін-90" й "Козацькими шляхами", а також наголосив на значенні історії, яку треба знати молодому поколінню, щоб вистояти у боротьбі з нинішнім жорстоким агресором.

Дуже докладно проаналізував культурологічні походи "Дзвін-90" і "Козацькими шляхами", Володимир Ступак, який на той час був їх координатором, відповідальним секретарем обласного товариства української мови імені Тараса Шевченка, членом керівних органів Народного Руху.

Емоційним та зворушливим був виступ української поетеси, письменниці, педагога, авторки слів пісні "Козачка" та однойменної збірки поезій Надії Галковської. На його початку Надія Миколаївна разом з донькою подарували присутнім віршовані рядки. А на завершення виступу прозвучав особливий творчий подарунок усім присутнім у залі: пані Надія натхненно виконала пісню "Я козачка твоя".

Вітав присутніх з виходом нової книги громадський діяч, публіцист, краєзнавець, депутат Чернігівської міської ради першого демократичного скликання, автор та упорядник кількох книг з новітньої історії Чернігівщини, заступник голови Чернігівської організації Народного Руху України Сергій Соломаха.
Василь Чепурний і Сергій Соломаха від Чернігівської організації "Просвіта" подарували бібліотеці 45 примірників нової книги "Дзвін-90" + "Козацькими шляхами", 26 примірників книги "Чернігівський Євромайдан", 26 примірників книги Сергія Соломахи "Сіверянські акценти Помаранчевої революції" та 22 примірники довідника "Чернігівщина: 30 років незалежності України", за що висловлюємо щиру вдячність.

Своїми спогадами про культурологічні походи та їх значення для нащадків поділилися з присутніми активіст відродження козацького руху, наш земляк-чернігівець, який наразі працює в Національному інституті стратегічних досліджень, Володимир Бичек та вчений секретар Національного архітектурно- історичного заповідника "Чернігів стародавній", заступник голови обласної організації Народного Руху України Сергій Черняков.

Підсумував зустріч представник Українського інституту національної пам'яті в Чернігівській області Сергій Бутко. Він наголосив на особливому значенні книги "Дзвін-90" + "Козацькими шляхами" в умовах протистояння російській агресії та підкреслив, що воно обов'язково завершиться перемогою України.

Протягом презентації в залі панувала піднесена, тепла, дружня атмосфера.

Завершилася зустріч під звуки незабутнього "Козацького маршу" спільною світлиною на згадку.

Джерело: Чернігівська ОУНБ імені Софії та Олександра Русових

Світлини Віктора Кошмала. Сергія Соломахи