.:Народний Рух України:. - Чернігівська Обл. Орг.

Боротьба за національний синьо-жовтий прапор над Черніговом

Соломаха — Fri, 04 Sep 2026 08:00:37 GMT

Часто можна почути, що Україна здобула незалежність випадково. Чи то через процеси, що відбувалися в Москві, чи то завдяки винятково боротьбі українських патріотів на західних теренах нашої держави. А на Сході і в Центрі за незалежність ніхто не боровся, ну хіба що жменька затятих рухівців.

На початку 90-х років минулого століття, щоб підняти над державними установами на місцях синьо-жовтий прапор, потрібно було прикласти неабиякі зусилля. Безумовно, проголошення 12 червня 1990 року Російською Федерацією Декларації про суверенітет підштовхнуло і Верховний Совєт УССР (поки йшов у Москві останній XXVIII з’їзд КПСС) 16 липня того ж року ухвалити Декларацію про державний суверенітет України, а Київраду – прийняти історичне рішення про підняття перед будинком Київсовєта національного українського синьо-жовтого прапора. Завдяки активній під- тримці десятків тисяч киян влада не наважилась перешкодити втіленню цього рішення в життя. Тому синьо-жовтий прапор замайорів на київському Хрещатику вже 24 липня 1990 року задовго до Дня незалежності України.

Ця подія надихнула чернігівських рухівців на збір підписів під зверненням до голів виконкомів обласної, міської і районних совєтов та народних депутатів із закликом під- няти над будівлями цих установ українські національні синьо-жовті прапори. До Черні- гівського міського совєта народних депутатів рухівцями було передано понад 900 підписів на підтримку цього звернення.

7 грудня 1990 року 4-а сесія Чернігівського міського совєта народних депутатів, за ініціативи депутатів – членів Народного руху України А. Т. Бабкіна, В. Л. Дворянкова, С. В. Соломахи, І. З. Чеха розглянула питання про підняття над будівлею совєта національного українського синьо-жовтого прапора поряд з державним червоно-синім УССР. Але якщо за поіменне голосування з цього питання висловилась більшість із 46 членів демократичної депутатської групи «Чернігів», яка була в опозиції до влади, то за те, щоб підняти український національний синьо-жовтий прапор над міським совєтом поіменно проголосувало лише 22 депутати зі 149. Проти висловились 70 депутатів, утрималося – 19.

За регламентом у Чернігівській міській раді (совєті) І (21) демократичного скликання (1990-1994) поіменне голосування відбувалося, якщо за це проголосувало понад 1/5 частини депутатів від загального складу ради, тобто більше 30 депутатів. Ця норма дія- ла в той час і у Верховній Раді (Совєті) України (УССР). У зв’язку з цим тільки у 1990 році за ініціативи демократичної депутатської групи «Чернігів» на 2-й сесії поіменно голосу- вали по двох питаннях, на 3-й сесії – 4, на 4-й сесії – 3.

Половина депутатів, які проголосували «за» національний український синьо-жовтий прапор, на той час були працівниками найбільшого підприємства області – виробничого об’єднання «Чернігівський радіоприладний завод», а саме: А. Т. Бабкін, І. М. Биченок, В. Л. Дворянков, М. О. Зінченко, М. В. Кабенок, В. А. Кідяєв, С. В. Соломаха, І. З. Чех, О. М. Шмотін, С. Г. Щербаков, Т. П. Яременко. Це засвідчило, що більшість делегованих радіоприладниками депутатів підтримують ідею суверенітету України. «За» проголосували також представники трудових колективів підприємств, установ та медичних закладів міста: В. І. Бабич, А. А. Баранов, С. І. Богдан, М. О. Дудко, А. А. Карнабед, Т. С. Курбацька, В. М. Молочко, Р. С. Петрук, Г. В. Раков, О. Я. Сокольська, М. П. Слюсаренко.
Серед тих, хто в кінці 1990-го року ще сумнівався, що колись настане 24 серпня 1991 року і проголосував проти, більшість керівників різного рівня, відомих на Чернігівщині діячів, зокрема, В. П. Борисенко, В. Г. Виноградов, М. П. Дейкун, В. Ф. Демшевський, О. Г. Ісаханов, В. А. Косих, В. П. Купріяненко, В. В. Мельничук, В. П. Павленко, В. Л. Пахар, В. М. Тканко, Г. В. Якубова.

Натомість 7 грудня 1990 року було ухвалено рішення «звернутися до Верховної Ради УРСР з проханням про прискорення розгляду питання про національну символіку» та «доручити комісії з народної освіти, культури, фізичної культури та спорту створити робочу групу вчених, істориків, краєзнавців по більш глибокому вивченню історичної символіки м. Чернігова і Чернігівщини».1

Удруге до розгляду цього питання у Чернігівській міській раді повернулися лише після проголошення Акту незалежності України 29 серпня 1991 року на 7-й сесії міської ради, в якій взяв участь і виступив голова Чернігівської крайової організації Народного руху України В. Ю. Сарана. Дебати з цього питання в сесійній залі були гострими. Щоб якимось чином спонукати голосувати опонентів, член депутатської групи «Чернігів» С. В. Соломаха безпосередньо перед початком поіменного голосування виступив із заявою: «У мене є пропозиція. Я буду виступати тільки від себе, як член РУХу. Я вважаю особисто, що «трясущимися» за свої крісла руками не треба нам (нерозбірливо), інші люди піднімуть і повісять цей прапор. Тому (щоб нікому не було соромно міняти свою позицію) я залишаю на цей час (сесійну залу), коли буде проходити поіменне голосування». «За» встановлення синьо-жовтого прапора в залі і над входом в міську раду цього разу поіменно проголосували 83 зі 117 присутніх на сесії депутатів із загального складу ради у 149 депутатів, проти – 13, утримались – 10, не голосували – 11.
До речі, якщо голова міської ради В. В. Мельничук та депутати М. П. Дейкун, В. П. Купріяненко, В. П. Павленко, які були проти під час першої спроби встановлення синьо-жовтого прапора, проголосували «за», а депутати О. Г. Ісаханов, В. Л. Пахар, В. М. Тканко, Г. В. Якубова – утримались, то заступник міського голови В. А. Косих разом з депутатом В. Ф. Демшевським і цього разу проголосували проти. Після оголошення результатів голосування рухівцями було негайно урочисто внесено і встановлено у сесійній залі національний синьо-жовтий прапор, але над будівлею міської ради піднімати синьо-жовтий прапор керівництво міської ради не наважилося.2
І тільки 4 вересня 1991 року, коли було піднято синьо-жовний прапор над Верховною Радою України, о 19-й годині 20 хвилин того ж дня й над будівлею Чернігівської міської ради замайорів «рухівський» національний синьо-жовтий прапор, який передав голові міської ради відповідальний секретар крайової організації Народного Руху України М. Д. Данилюк.

Ось як він згадує про цю подію: «Увечері 4 вересня біля 18.00 тодішній міський голова Валентин Мельничук зателефонував до крайової організації НРУ і запропонував встановити над будинком міської ради поруч з червоно-синім синьо-жовтий прапор. На той час в офісі Крайової організації НРУ було більше десяти членів РУХу, проводи- лись заняття по історії України. Це були в основному молоді рухівці. Тож з синьо-жовтим прапором і гучномовцем ми негайно рушили до міської ради. По дорозі наша колона з прапором збільшилась до 50-60 осіб.

Коли я з прапором увійшов до приміщення міської ради назустріч мені вийшов голова міської ради і виконкому Валентин Мельничук, привітав і запропонував разом з керуючим справами міськвиконкому Миколою Черненьким піднятись на дах будинку і встановити поряд з синьо-червоним прапором національний український синьо-жовтий прапор. Це відбулося під гучні оклики «Слава Україні!» чернігівців, що зібралися біля міської ради».

Над будівлею Чернігівської обласної ради синьо-жовтий прапор був піднятий лише 17 вересня 1991 року.

1 Архівний відділ Чернігівської міської ради Ф.Р.-1. Оп. 1. Спр. 1626. Арк. 77.
2 Збірник «Боротьба за незалежність України у 1989-1992 рр.: Чернігівська крайова організація Народного руху України за перебудову». С. 408-413.

"Чернігівські відомості" №36 від 6-12 вересня 1991 року.

Матеріал з довідника "Чернігів самоврядний: на шляху відновлення національної пам'яті (1990-2025)". С. В. Соломаха. 2026. С 30, 31.

35 років потому зі сльозами на очах...

Соломаха — Thu, 27 Aug 2026 12:49:43 GMT

Відзначення 35-ї річниці з ухвалення ВР УССР 24 серпня 1991 року Акту про незалежність України засвідчили, що влада та й майже усе медіа на всіх рівнях і навіть деякі професори-історики вважають, що геть усі рухівці і члени демократичної депутатської групи ЧМР І(21) скликання, які виборювали незалежність України у ХХ столітті, вже зникли як роса на сонці, і про них можна навіть вже й взагалі не згадувати.

Не дочекаєтесь...

Ці дві світлини біля пам'ятного знака "Борцям за волю України", встановленого до 50-річчя утворення УПА у жовтні 1992 року в майбутньому сквері Борців на волю України біля Катерининської церкви в Чернігові, розділяє всього 17 років: 15 липня 2009 року та 23 серпня 2026 року.

Світлина з довідника "Чернігів самоврядний: на шляху відновлення національної пам'яті (1990-2025)". 20 років створення Чернігівської крайової організації Народного руху України: учасники боротьби з тоталітарним режимом і за незалежність України 1989-1992 рр. на Чернігівщині біля пам’ятного знака «Борцям за волю України» біля Катерининської церкви 15 липня 2009 року. Нижній ряд зліва направо: О. О. Кияшко, С. В. Соломаха, М. О. Зінченко, В. І. Канівець, А. Т. Бабкін, П. Д. Семененко, І. З. Чех, І. Ф. Панченко, В. Х. Ванжа, В. В. Савенок. Верхній ряд зліва направо: А. О. Шацький, М. О. Дудко, Н. М. Галковська, М. Д. Данилюк, В. М. Молочко, В. Ф. Ступак, В. М. Росстальний, Ж І. Лозанюк, О. М. Васильєва, С. В. Жигінас, В. Ю. Сарана, Л. Д. Куровська, І. В. Осадців, В. Ф. Чепурний, С. В. Бутко, В. І. Рейваховський, А. А. Баранов, С. В. Черняков, Ю. О. Соболь, А. С. Натаріус, В. І. Бабич. За цей час відбулися Помаранчева революція і Революція Гідності, народилося нове покоління українців, але водночас відійшли за світи щонайменше рухівці та члени депутатської демократичної групи "Чернігів" ЧМР І (21) скликання Валерій Сарана, Іван Панченко, Михайло Данилюк, Валерій Бабич, Іван Чех, Микола Зінченко, Валентин Рейваховський, Олена Кияшко, Павло Семененко (Сновськ), Анатолій Шацький.

Світла пам'ять!

Але в лавах борців за Незалежність України залишаються Володимир Ступак, Сергій Соломаха, Сергій Черняков, Василь Чепурний, Сергій Бутко, Лариса Куровська, Юрій Соболь, Надія Галковська, Іван Осадців.

Громадське відзначення у Чернігові 35-річниці відновлення незалежності України

Соломаха — Tue, 25 Aug 2026 12:11:23 GMT

Громадське відзначення у Чернігові 35-річниці відновлення незалежності України 23 серпня у Чернігові проведено громадські заходи з нагоди Дня Державного Прапора України та 35-ї річниці відновлення незалежності України.

У святкуванні взяли участь учасники відновлення незалежності України в 1989-1992 роках, Помаранчевої революції 2004 року, Революції Гідності 2013-14 років, ветерани Війни за Незалежність України з 2014 року. Організатори: Чернігівське обласне об’єднання всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Чернігівська обласна організація Народного Руху України за сприяння регіонального представника Українського інституту національної пам’яті.

Урочистий святковий захід символічно був проведений біля пам’ятного знаку «Борцям за волю України», розміщеного поблизу козацького Катерининського собору. «Ідея спорудження пам’ятного знаку була приурочена до 50-річчя створення Української повстанської армії. Його встановлено 10-11 жовтня 1992 року зусиллями місцевих патріотичних організацій, зокрема НРУ, «Просвіти», УРП, ДемПУ, Спілки офіцерів України. 10 жовтня також було проведено і наукову конференцію, присвячену історії УПА та її діяльності на теренах Чернігівщини. Серед доповідачів була й молода дослідниця з Івано-Франківська Галина Дичковська, донька члена ОУН, воїна УПА Ореста Дичковського. Він передав привітання чернігівцям через доньку. Це стало початком плідної співпраці чернігівських науковців з ним на довгі роки», — нагадав Сергій Черняков, ведучий заходу, учений секретар Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».

На мітингу виступили: багаторічний голова обласної організації НРУ, народний депутат України ІV скликання, громадський діяч Володимир Ступак, поетеса і просвітянка Надія Галковська. Вона представила присутнім свій вірш «Збережемо»:

Збережемо наш Гімн
У красі
й чистоті,
Не порушимні крапки, ні коми.
Щоб нескореним птахом
У небі летів --
Не дамо на нікому!
Збережемо наш Герб, --
Це державності Знак,
Древній символ
і Сили, і Волі.
Не потьмарить його
ні гроза, ні сльоза, --
Сяє сонцем прийдешньої долі!
Збережемо наш Прапор --
У єдності барв
Він над світом цвіте синьо - жовто!
Бо Свободу, як вітер, народ наш обрав,
Бо Свобода – цінніша від злота!
Збережемо наш Гімн,
Збережемо наш Герб,
Збережемо наш Прапор,
Панове!
Три святині великі,
Як хліб дорогі,
Три святині у вічному слові --
УКРАЇНА!

Учасники заходу хвилиною мовчання вшанували пам’ять борців і захисників України всіх поколінь, які віддали своє життя за волю нашої Батьківщини, поклали квіти до Пам’ятного каменя «Борцям за волю України» та Меморіального знаку на честь Героїв, загиблих у російсько-українській війні, заспівали Гімн України.

В Музеї боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині, який розміщений в історичному помешканні обласної організації Народного Руху України, відбулася презентація книги «Чернігів самоврядний: на шляху відновлення національної пам’яті (1990-2025)». Її автор: рухівець, просвітянин, громадський діяч Сергій Соломаха.

Він представив передмову та її чотири розділи: «Від совєтов народних депутатів до місцевих рад»; «Чернігів на шляху відновлення національної пам’яті»; «Чернігів самоврядний. Керівна еліта»; «Документи. Публіцистика. Аналітика». Сергій Соломаха присвятив книгу борцям за волю і незалежність України, рухівцям, учасникам Помаранчевої революції та Революції Гідності. «Це енциклопедичний довідник. Бо тут зібрана інформація про Чернігів, якої не побачите ніде — і дані про вибори депутатів міської ради (совєта народних депутатів) з 1987 року (а їх було багато за ці роки) і міських голів, і про зв’язок церковних питань з Незалежністю, і про боротьбу за відновлення національної пам’яті українців, бо без цього не буде Перемоги, і про історію боротьби за підняття синьо-жовтого національного прапору над міською радою, і про страсті навколо історичного герба міста, і про усі 329 перейменувань (найменувань) вулиць, проспектів, вулиць, провулків, площ і скверів міста з 1990 по 2025 рік», — так охарактеризував цю працю Володимир Ступак.

«Це нове видання Сергія Соломахи є важливим дослідженням новітньої історії України на регіональному рівні, вагомим внеском у реалізацію української політики національної пам’яті», — наголосив один із консультантів книги, співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко.

Високо оцінили довідник «Чернігів самоврядний» у своїх виступах: автор передмови, директор Чернігівського регіонального центру підвищення кваліфікації (Сіверського центру післядипломної освіти), кандидат історичних наук Володимир Бойко; редактор книги, почесний голова обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, відомий український журналіст Василь Чепурний; консультант довідника Сергій Черняков; директор Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Софії та Олександра Русових, рухівець і просвітянин Юрій Соболь; поетеса Надія Галковська та інші учасники заходу.

На завершення заходу автор подарував свій довідник «Чернігівщина: 30 років незалежності України. Керівна еліта» ветерану Війни за Незалежність України Валерію Рябченку та членкині комісій на багатьох виборах Надії Кузьмичовій. Юрій Соболь анонсував майбутню презентацію видання «Чернігів самоврядний» в головній бібліотеці Чернігівщини. Учасники заходу також традиційно хвилиною мовчання вшанували пам’ять борців і захисників України всіх поколінь, які віддали своє життя за волю нашої Батьківщини, заспівали Гімн України.

Олександр Майшев,
член Національної спілки журналістів України

"Чернігів самоврядний: на шляху відновлення національної пам'яті (1990-2025)"

Соломаха — Mon, 24 Aug 2026 08:33:50 GMT

Так зветься книга Сергія Соломахи, яка була представлена рухівцям 23 серпня 2026 року в приміщенні Музею боротьби за відновлення української державності на Чернігівщині. в День державного прапору і 5-рііччя створення музею.

Книга має скромне самоозначення "довідник". Але, як справедливо зауважив багаторічний голова обласної організації НРУ Володимир Ступак, це енциклопедичний довідник. Бо тут зібрана інформація про Чернігів, якої не побачите ніде - і дані про вибори депутатів міської ради (совєта народних депутатів) з 1987 року (а їх було багато за ці роки) і міських голів, і про зв'язок церковних питань з Незалежністю, і про боротьбу за відновлення національної пам'яті українців, бо без цього не буде Перемоги, і про історію боротьби за підняття синьо-жовтого національного прапору над міською радою, і про страсті навколо історичного герба міста, і про усі 329 перейменувань (найменувань) вулиць, проспектів, вулиць, провулків, площ і скверів міста з 1990 по 2025 рік.

Автор Сергій Соломаха представив всі розділи цієї ошатної і великої книги, що вийшла, на жаль, дуже обмеженим накладом. І всі, хто з нею вже знайомий - автор передмови Володимир Бойко, представник УІНП Сергій Бутко, народний депутат 4 скликання Володимир Ступак, заступник голови обласної організації НРУ Сергій Черняков, я, як редактор видання, дякували Сергію Соломасі за таку наполегливу, обширну і неоціненну працю. Хоча він іронічно зауважив, що книгу мало хто читатиме, бо, скажімо, велику частину в ній займають цифри виборів, але насправді книга стане повсякчасним джерелом для всіх, хто захоче знати Чернігів.

Історик Володимир Бойко пише, що кордон європейської цивілізації проходив по останньому східному місту, яке мало магдебурзьке право - а це йдеться і про Чернігово- Сіверщину. Книга детально, я б сказав - навіть скрупульозно, показує і перехід від совєтов до рад на прикладі Чернігівської міської ради. Звісно, вона й зараз ще має елементи совка, та все ж процес звільнення йде.

Автор присвятив книгу борцям за волю і незалежність України, рухівцям, учасникам Помаранчевої революції та Революції Гідності.

Борець за незалежність України у ХХ століття Сергій Соломаха привітав всіх з 35-ю річницею ухвалення акту про незалежність України 24 серпня 1991 року та подарував свій довідник "Чернігівщина: 30 років незалежності України. Керівна еліта" ветерану визвольної війни за Незалежність України Валерію Рябченку та членкині виборчих комісій на багатьох виборих перегонах Надії Кузмичовій.

Пам'ятник Богдану Хмельницькому у Чернігові буде колись відновлено

Соломаха — Fri, 14 Aug 2026 13:06:34 GMT

Після публічного звернення учасників відзначення 35- річчя походу "Козацькими шляхами" щодо гострої потреби реставрації елементів пам'ятника гетьману Богдану Хмельницькому у Чернігові співробітники Музею-майстерні І.П. Кавалерідзе провели 8 серпня 2026 рокум робочу зустріч з начальником управління культури та туризму Чернігівської міської ради Олександром Шевчуком, присвячену збереженню пам'ятника. Нагадаємо, що автором пам'ятника є відомий скульптор, наш земляк Іван Кавалерідзе.
Домовились про подальшу співпрацю, алгоритм дій, обмін інформацією що допоможе зберегти пам'ятку.

Про це повідомляється на ФБ сторінці Музею-майстерні І.П.Кавалерідзе.

Олександр Шевчук на своїй сторінці в мережі Фейсбук написав:
"Щиро дякую, Данилу Гуріну, що відгукнулися! Вірю, збережемо спадок Івана Кавалерідзе в Чернігові фахово, якісно, як то все митець вбачав!
На разі розпочата робота з дослідження архівних матеріалів пам'ятника Б.Хмельницького в Чернігові.
Далі, крок за кроком напрацюємо дорожню карту подальших реставраційних робіт".

На фото: огляд пам'ятника з заступником директора з наукової роботи Музею-майстерні І.П. Кавалерідзе Д. Гуріна і начальником управління культури та туризму ЧМР О. Шевчуком.

Громадськість вимагає від Чернігівської міськради розпочати ремонт пошкодженного пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому

Соломаха — Fri, 31 Jul 2026 09:29:15 GMT

29 липня 2026 року направлено заяву Чернігівській міській раді та начальнику Чернігівської міської військової адміністрації Дмитру Брижинському з вимогою розпочати ремонт пошкодженого пам’ятника Богдану Хмельницькому. Її ініціатори: учасники урочистого зібрання з нагоди 35-річчя культурологічного походу «Козацькими шляхами», яке відбулося у Музеї боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині 18 липня 2026 року.
Активісти із занепокоєнням сприйняли інформацію про те, що відповідні органи влади неналежно відреагували на часткове руйнування в Чернігові пам’ятника Богдану Хмельницькому, визначному українському військовому, політичному і державному діячу, творцю Української козацької держави, гетьману Війська Запорозького.
Цей монумент є пам’яткою монументального мистецтва місцевого значення і знаходиться в оперативному підпорядкуванні Управління культури та туризму Чернігівської міської ради.
Ще 3 квітня 2026 року представник згаданого управління здійснив обстеження пам’ятника і встановив, що внаслідок тривалого впливу природно-кліматичних факторів відбулося його часткове руйнування, що спотворює первісний вигляд. Проте, й досі не вжито відповідних заходів щодо збереження об’єкта культурної спадщини, хоча його ремонт не потребує значних капіталовкладень.

Учасники зібрання наголошують, що пошкоджений пам’ятник розташований у центрі міста, поряд з унікальним давньоруським храмом – П’ятницькою церквою, яку відвідують віруючі, а також туристи з різних областей України та із-за кордону.

Заяву підтримали учасники культурологічного походу «Козацькими шляхами»: Василь Чепурний, Володимир Ступак, Сергій Черняков, Надія Галковська, Володимир Бичек, Іван Іващенко, Ганна Галковська, Іван Осадців, Станіслав Гайдай; ветеран російсько-української війни Валерій Рябченко; просвітяни Сергій Соломаха, Володимир Кулага, Надія Кузьмичова і Валентин Ральченко.

На фото Сергія Соломахи пошкоджений пам’ятник гетьману Богдану Хмельницькому в Чернігові.

Позачергові вибори 21 липня 2019 року - історія, яка вже нікого не цікавить і нічому не вчить.

Соломаха — Tue, 21 Jul 2026 15:16:26 GMT

Сьогодні це вже історія, яка, звісно, вже нікого не цікавить і нічому не вчить. Тому мали, маємо і будемо мати те, що маємо.

7 років тому в Україні завдяки антикоституційним позачерговим виборам 21 липня 2019 року за змішаною системою януковича фактично відбувся констутиційний переворот - ліквідація парламенсько-президенської форми правляння і узурпація влади 6-м Президентом України через створення завдяки 130 зі 199 мажоритарників ЗЕ-турбо-монобільшості у ВРУ.

До речі, перше зробила ЗЕ-монобільшість під гучні аплодисменти мудрого народу: скасувала "кляту" депутатську недоторканність (фактично передала право саджати за грати нардепів генпрокурору від офісу президента) та відмінила державне фінансування позапарламентських партій, які подолали 2% бар'єр. Останнє швидко перетворило партійну систему і місцеве самоврядування в профанацію.

Ось внесок в це виборців Чернігівщини.

Більше див. довідник "Чернігівщина: 30 років незалежності України. Керівна еліта". Стор. 49, 50, 73, 74.

Підсумки позачергових виборів народних депутатів України 21 липня 2019 року

Позачергові вибори народних депутатів України 21 липня 2019 року, ініційовані новообраним Президентом України Зеленським В.О., відбувалися за змішаною системою і тими ж виборчими округами, як і попередні вибори 28 жовтня 2012 року та позачергові вибори 26 жовтня 2014 року.

Підсумки виборів в багатомандатному виборчому окрузі за партійними списками по Чернігівські області:

ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ «СЛУГА НАРОДУ» – 44,26% (Україна - 43,16%);
Політична партія Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» – 14,28% (8,18%);
Політична партія «ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА – ЗА ЖИТТЯ» – 8,23% (13,05%);
Політична партія «Радикальна Партія Олега Ляшка» – 8,13% (4,01%);
ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ» – 5,84% (8,10%);
Політична партія «Сила і Честь» – 5,6% (3,82%);
Політична Партія «ГОЛОС» – 2,66% (5,82%);
Аграрна партія України – 2,11% (0,51%);
ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ «УКРАЇНСЬКА СТРАТЕГІЯ ГРОЙСМАНА» – 1,94% (2,41%);
Політична партія «Опозиційний блок» – 1,91% (3,03%);
ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ «ПАРТІЯ ШАРІЯ» – 1,34% (2,23%);
Політична партія Всеукраїнське об’єднання «Свобода» – 1,16% (2,15%).

Недійсними визнано 0,59% бюлетенів.

У виборах взяли участь 443 048 (54,76%) виборців.

ПОЛІТИЧНУ ПАРТІЮ «СЛУГА НАРОДУ» найбільше підтримали виборці м. Новгород-Сіверський – 59,22%, найменше у Срібнянському районі – 31,45% виборців.

Політичну партію «ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА – ЗА ЖИТТЯ» найбільше підтримали виборці Семенівського району – 14,86%, найменше у Варвинському районі – 4,15% виборців.

Політичну партію Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» найбільше підтримали виборці Срібнянського району– 14,86%, найменше у м. Новгород-Сіверський – 4,92% виборців.

ПОЛІТИЧНУ ПАРТІЮ «ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ» найбільше підтримали виборці м. Чернігова – 7,31%, найменше у Сосницькому районі – 3,62% виборців.

Політичну Партію «ГОЛОС» найбільше підтримали виборці у м. Чернігів – 4,13%, найменше у Новгород-Сіверському районі – 1,02% виборців.

В одномандатних виборчих округах обрані:

Семінський О.В – 34,14% (во № 205), безпартійний, висунутий ПП «СЛУГА НАРОДУ»;

Поляков А.Е. – 33,37% (во № 206), безпартійний, висунутий ПП «СЛУГА НАРОДУ»;

Зуєв А.Є. – 26,22% (во № 207), безпартійний, висунутий ПП «СЛУГА НАРОДУ»;

Давиденко В.М. – 37,43% (во № 208), безпартійний, самовисування. Припинив 23 травня 2020 року повноваження народного депутата України у зв’язку зі смертю;

Гунько А.Г. – 34,10%, (во № 208), безпартійний, висунутий ПП «СЛУГА НАРОДУ», обраний на проміжних виборах 25.10.2020 р. замість депутата, що вибув. (припинено повноваження 9 лютого 2026 року)

Зуб В.О. – 30,29% (во № 209), безпартійний, висунутий ПП «СЛУГА НАРОДУ»;

Приходько Б.В. – 21,15% (во № 210), безпартійний, самовисування.

P. S. Поляков Антон Эдуардович Поляков був виключений із фракції "СН" 15 листопада 2019 року через порушення фракційної дисципліни та регулярні голосування всупереч загальній позиції фракції, і увійшов у депутатську групу «За майбутнє". Його повноваження тривали з 29 серпня 2019 року і були припинені 8 жовтня 2021 року у зв'язку з його раптовою смертю у Києві у 33 роки.

P. S. S. 9 лютого 2026 року Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду на підставі матеріалів Служби безпеки України, Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури підтвердила вирок суду першої інстанції, визнала винним народного депутата України А. Г. Гунька за ч. 2 ст. 369-2 ККУ України (зловживання впливом) та позбавила його на 4 роки волі з позбавленням права займати владні посади на 3 роки.

Футбол - це, коли команда - зірка, а Гетьман, коли у нього полковники - зірки

Соломаха — Mon, 20 Jul 2026 11:27:21 GMT

19 липня 2026 року завершився найдовший в історії чемпіонат світу по футболу у США з фінальним матчем Аргентина-Іспанія з рахунком 0:1 у додатковий час. Тож виявилося, що Футбол - це, коли Команда - Зірка, а не Мессі-стахановець і його бригада.

Це стосується не тільки футболу...

Сподіваємось, що українці хоча б на тринадцятому році Війни за Незалежність України нарешті це свідоміли.

Якби під час національно-визвольної війни проти Речі Посполитої 1648-1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького не було справжніх полковників, які відзначилися у ключових битвах (Жовті Води, Корсунь, Пилявці), чи став би сотник Богдан Михайлович гетьманом Хмельницьким?

Максим Кривоніс (Перебийніс) — найближчий соратник гетьмана, один із керівників повстанського війська, який відзначився блискучими перемогами на Поділлі та командував штурмом Високого замку у Львові.
Іван Богун — легендарний полковник, який очолював передові загони розвідки та брав участь у найважливіших операціях.
Данило Нечай — очолював Брацлавський полк та відіграв ключову роль у визволенні Поділля від польського панування.
Мартин Пушкар — полковник, який керував діями козаків на Полтавщині та брав участь у Пилявецькій битві.
Михайло Кричевський — один із найдосвідченіших військових стратегів, який очолював Чигиринський полк.
Іван Ганжа — Уманський полковник.
Федір Лобода — очолював Переяславський полк у найважливіших кампаніях 1648 року.
Кіндрат Бурляй — спочатку Гадяцький полковник, дипломат і соратник гетьмана.

Натомість гетьмана Івана Мазепу ганебно зрадила на користь Петра І більшість його полковників, зокрема полтавський полковник Іван Іскра, чернігівський полковник Павло Полуботок, стародубський полковник Іван Скоропадський, корсунський полковник Федір Кандиба, прилуцький полковник Іван Ніс.

ОТОЖ!

В Чернігові відзначили 35-річчя культорологічного походу "Козацькими шляхами"

Соломаха — Sun, 19 Jul 2026 12:55:21 GMT

Отже, детальніше про наше зібрання з нагоди 35- річчя культурологічного походу за Україну "Козацькими шляхами".

Важливо й те, що 18 липня 2026 року ми зібралися - під дронами ненависного сусіда, який в часі нашого зібрання вцілив в одну АЗС у місті, у Музеї боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині, який розташований в приміщенні Народного Руху, яким воно є з часу "ковбасної революції". Важливо й те, що під час війни ми знаходимо можливість згадати те, з чого починалась наша Незалежність, за яку зараз воюють значно молодші нас.

Почали зібрання з молитви "Отче наш" та з поминання померлих учасників походів "Дзвін- 90" і "Козацькими шляхами" та загиблих воїнів.

Онлайн зв'язався з нами Володимир Ступак, який пригадав маршрут та обставини походу, де ми піднімали дух народу, щоб він відроджувався українським. "Тоді ми не могли оцінити значення походів наших, а тепер їх не можна переоцінити" - його слова.

Далі я зазначив, що це тепер здається - що там такого, якийсь похід? Насправді ж це був чин, близький до героїчного, адже ми агітували за свободу України, а КПСС і КГБ були при владі й при силі, хоч і дряхліючій. Авдіївку та Дігтярівку я, зокрема, згадав за тих часів... Ведучий заходу Сергій Черняков передав вітання від керівниці просвітянського хору "Причастя" Лариси Кууровської та згадав пісню "Козачка", що народилась у поході, під Коропом, біля озера Віть. Надія Галковська при допомозі своєї доньки і теж учасниці походу Ганни пригадала колоритні деталі виникнення пісні та виконала її. Вони також представили дві нові пісні на слова Надії Галковської (музика харківської композиторки) - одна з них, "Свита для літа", дуже мелодійна і має трагічну історію, бо виконується учнями розбомбленої рашистами Михайло- Коцюбинської гімназії.

Козацький полковник Володимир Бичек приїхав з Києва у просвітянській (з тих часів) футболці та з медаллю козаків Київщини, які того часу також проводили похід "Козацькими шляхами".

"Ми були ведені Святим Духом!" - переконаний лікар Іван Осадців, розповідаючи як вдало ми тоді відбивали атаки на виступи походу комуністів та кагебістів.

Сергій Соломаха проаналізував значення походу і показав рештки елементів пам'ятника гетьману Богдану Хмельницькому у Чернігові, які впали, а міська влада нічого не робить для їх відновлення. Учасники зібрання проголосували одностайно за звернення до міської влади з вимогою відновлення всіх елементів пам'ятника видатному гетьману українського народу. Що особливо важливо на фоні зазіхань поляків та євреїв на нашу славну історію.

Іван Осадців також запропонував звернутися до влади з пропозицією про створення в Чернігові музею Левка Лук'яненка, тим паче, що через два роки буде його 100- річчя.

"В час нинішньої війни треба показувати безперервність нашої боротьби за Незалежність", - переконано говорив ветеран війни, заступник голови обласного товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка Валерій Рябченко, ще раз наголосивши на необхідності повернення "Просвіті" її приміщення, незаконно відібраного обласною радою.

Спільним виконанням гімну "Ще не вмерла Україна" завершилася урочиста частина нашого зібрання.

Василь ЧЕПУРНИЙ

Чернігівський Рух створено 37 років тому

Соломаха — Thu, 09 Jul 2026 11:50:50 GMT

37 років тому створено Чернігівську крайову організацію Народного руху України (ще тоді з приставкою - за перебудову).

Це відбулося всупереч планам КГБ і КПСС, адже вони думали злити енергію в ДДСП - "дємократічєскоє двіженіє содєйствія пєрєстройкє", яке й створювали їхні агенти на чолі з однофамільцем дисидента, колишнім "стрєбком"... Проте наша рухівська змова спрацювала і зібрання ДДСП ми перетворили в установчу конференцію чернігівського Руху. Мусили скористатись чужим зібранням, бо для зборів Руху комуністична влада приміщення б не надала.
Присутні тоді компартійні працівники Віктор Тканко та Олег Васюта не дадуть збрехать (був ще один - Євгєній Сьомін, але він чи не в Ізраїль виїхав...).

Це був перший Рух на Лівобережжі і п'ятий в Україні. І висунуті чернігівським Рухом вимоги та пропозиції були правильними та актуальними - скажімо, ідея про ліквідацію районного поділу в Чернігові спрацювала через двадцять чи що років, а скільки б можна було зекономити бюджетних коштів, якби зробили зразу!.

Проте ні для кого не було секретом, що головна ідея Руху була такою: геть диктатуру комуністів і хай живе незалежна Україна!

І якщо перше об'єднувало всіх у Русі - до членів "демократичної платформи в КПРС" включно, то ідея незалежності сприймалася далеко не всіма. Тривалий час у чернігівському Русі йшло змагання між "общєдємократами", орієнтованими на Єльцина і К (тобто - на Москву ), і націоналістами, яких об'єднували УГС та Товариство української мови імені Тараса Шевченка (згодом - "Просвіта"), і яку Москву бачили хіба тоді, як дуже кисле яблуко їли...

... Коли ми, просвітяни і рухівці, говорили, що з Росією доведеться воювати, вона так просто не вспокоїться - на нас дивились як на городських сумашедших. Як же - вєлікая культура! родствєнниє связі! общая історія! На жаль, ми виявилися кассандрами... Тепер, коли ми кажемо про розпад Росії, як головну умову перемоги всесвітнього зла - роблять вигляд, що нас не чують. Але нічого - кров'ю і потом Україна переможе.

Ми це знали ще 37 років тому.

Василь ЧЕПУРНИЙ,
заступник голови Чернігівської крайової організації Народного Руху України

Більше див. https://resource.history.org.ua/item/0007674

Це треба пам'ятати кожному українцю і поляку...

Соломаха — Wed, 08 Jul 2026 09:29:40 GMT

Це треба пам'ятати кожному українцю і поляку, щоб не було більше поділів України та Польщі, а також, як наслідок, Волинських трагедій.

Розумію, що переважній більшості історія батьківщини була і буде завжди не цікавою.

А дарма...

Судіть самі.

Етапи знищення польської державності після "договорняків" з московитами щодо поділу між ними України:

І. 1667 - 1772, 1793, 1795;

ІІ. 1921 -1939;

ІІІ. 2025 - 20...

1-й поділ.

1667.

Андрусівське перемир'я (угода) — сепаратний договір про припинення війни терміном на 13,5 років, підписаний 30 січня (9 лютого) 1667 року в селі Андрусове (поблизу Смоленська) між Московським царством та Річчю Посполитою за спиною України. Цей документ закріпив поділ Українсько землі по річці Дніпро. Лівобережна Гетьманщина відійшла до Московського царства, а Правобережна — до Речі Посполитої.

1772, 1793, 1795.

Поділ Речі Посполитої між Австрією, Пруссією, тобто німцями, та Російською імперією в 1772, 1793 і 1795 роках.

2-й поділ.

1921.

Ризький мирний договір — угода, підписана 18 березня 1921 року в Ризі, якою завершилася совєтська-польська війна 1919–1920 років та зафіксувано поділ українських і білоруських земель між Польщею та РСФСР.

1939.

Пакт Молотова-Ріббентропа — угода про ненапад між нацистською Німеччиною та сталінським СССР, підписана 23 серпня 1939 року в Москві, якою гарантувався совєтський нейтралітет у конфлікті Третього Райху з Польщею та країнами Заходу, убезпечивши Гітлера від війни на два фронти. Так почалася WW II і відбувся вдруге поділ Другої Речі Посполитої цього разу між СССР і Третім Райхом.

3-й поділ ?

2025.

Обрання поляками 6 червня 2025 року своїм президентом 42-річного історика Кароля Навроцького - очільника Музею Другої світової війни в Гданську та Інституту національної пам'яті, який взяв разом крайніми великопольськими реваншистськими силами курс на недопущення вступу України в ЄС, тобто фактично курс на "договорняки" з московитами про черговий поділ України.

20...

Український національний пантеон: «неоднозначний» Богдан Хмельницький

Соломаха — Fri, 03 Jul 2026 13:06:28 GMT

1 липня Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про Український національний пантеон” (реєстр. № 15360).
Право бути вшанованими у Національному пантеоні матимуть глави українських держав різних історичних епох, президенти України (крім тих, кого усунуто з поста в порядку імпічменту), головнокомандувачі українських військових формувань, визначні діячі науки, культури, освіти, релігії, державотворення, а також лауреати Нобелівської премії, пов'язані з Україною.
Водночас законопроєкт визначає чіткі обмеження. До Пантеону не можуть бути включені особи, засуджені за злочини проти національної безпеки України, міжнародного правопорядку, а також ті, на яких поширюється дія законодавства про засудження комуністичного, нацистського та російського імперського тоталітарних режимів.

Після істеричної реакції у Польщі на указ Президента України № 440/2026 від 26 травня 2026 року Окремому центру спеціальних операцій «Північ» Сил спеціальних операцій Збройних Сил України почесне найменування «імені Героїв УПА» виникає закономірне питання чи не викличе ще більше збурення внесення до Українського національного пантеону, наприклад, гетьмана Богдана Хмельницького у Польщі і Державі Ізраїль.
Більш того, де гарантія, що в цих країнах (і не тільки там) не буде піднято гвалт про те, що Богдан Хмельницький з козаками здійснив жахливі злочини проти міжнародного правопорядку: підняв повстання проти законної влади Речі Посполитої і знищив сотні тисяч мирних поляків і, звісно, ж євреїв.

Судіть самі.

По-перше, єврейські громади в Королівстві Польському (включаючи українські землі у його складі) мали безпрецедентні права, які сягають привілеїв Казимира Великого (1334 та 1364 роки) і Казимира Ягеллончика (1447 рік).
Завдяки цим документам євреї отримали статус «вільних людей» під прямою королівською опікою, що захищало їх від церковних та міських утисків. Євреї мали право вільно займатися торгівлею, ремеслами та лихварством (наданням кредитів). Єврейська громада (кагал) мала право власного суду. Суперечки між євреями вирішував рабин або єврейський суд. Християни також не могли примусово залучати євреїв до суду у суботу та під час релігійних свят.
Згодом, у 1551 році, король Сигізмунд II Август запровадив інститут Вааду (ради чотирьох земель), який дозволив єврейським громадам самостійно встановлювати внутрішні податки та керувати своїм внутрішнім життям на автономних засадах
Завдяки рішенню Казимира Великого, яким оберігалася фізична безпека і майно євреїв, Королівство Польське стало оазою безпеки юдеїв, вигнаних з цілої Європи. Від моменту виникнення Королівства Польського і далі – в Речі Посполитій, аж до військових лихоліть повстання Хмельницького і Шведського потопу в XVII столітті Польща була однією із найтолерантніших держав Європи. Як наслідок, вона стала домом для однієї з найбільших і найдинамічніших у розвитку єврейських спільнот. Невипадково тодішні люди називали сучасну їм Польщу раєм для євреїв.

Крім того, саме у 1648 році в місті Ізмір (тодішній Смирні, Османська імперія) 22-річний равин та кабаліст Шабтая Цві уперше проголосив себе Месією. Адже згідно кабалістичного пророцтва серед тогочасних містиків була поширена думка, що саме 1648 рік стане часом духовного визволення та приходу рятівника. І цЦей рік збігся з початком Хмельниччини та єврейськими погромами (відомими в єврейській історіографії як катастрофа «Гзерот тах»). Це спровокувавало сильні апокаліптичні настрої, бо багато євреїв вірили, що це «муки народження Месії».

По-друге, «золотим спокоєм» назвала польська влада десятиліття з 1638 по 1648 рік через відсутність масштабних козацько-селянських повстань. Цей примарний мир настав після поразки визвольних повстань (зокрема під проводом Я. Острянина та Д. Гуні) і тривав до початку Національно-визвольної війни. Це було досягнуто завдяки жорстким заходам Речі Посполитої, зокрема, ухваленням у 1638 році польським сеймом «Ординації Війська Запорозького», яка повністю ліквідувала автономію козацтва.

По-третє, не виключено, що до польських, єврейських, литвинівських (білоруських) критиків Богдана Хмельницького приєднаються й українські патріоти, які закидають йому, спираючись, звісно, на Кобзаря, Переяслівську зраду, пам’ятники йому за часів Російської імперії та Совєтського Союзу.

Серед них й пам’ятник Богдану Хмельницькому у сквері його імені в Чернігові, який взято на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради депутатів трудящих від 31.05.1971 р. № 286, охоронний № 66-Чг як пам’ятка монументального мистецтва місцевого значення, споруда.
Звісно, він проєктувався як символ дружби українського і російського народів до 300-річчя Переяславської ради в далекому 1954 році, тому не міг не нести відповідне ідеологічне навантаження.
Так по колу постаменту було зображено барельєфи з назвами і датами 4-х найбільших перемог українських козацько-селянських військ під проводом гетьмана Богдана Хмельницького над військами Речі Посполитої, а саме: під Жовтими Водами, Корсунем, Зборовим та Пилявцям (по колу проти годинникової стрілки).
Однак центральною подією в діяльності гетьмана комуністичними ідеологами було визначено не його військові звитяги, а міфічна Переяславська рада.

Довідка з Вікіпедії:

Богдан (Зиновій-Богдан) Михайлович Хмельницький (27 грудня 1595 (6 січня 1596) — 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний та державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманату (1648–1657). Керівник Хмельниччини — повстання проти зловживань коронної шляхти в Україні, котре переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої. Перший з козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана. Намагався розбудувати незалежну українську державу, укладаючи протягом свого правління союзи з Кримським ханатом та Московським царством. Представник роду Хмельницьких.

Битва під Жовтими Водами (19 (29) квітня 1648 — 6 (16) травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками з другого під Жовтими Водами в ході національно-визвольної війни 1648 — 1654 років.

Битва під Корсунем (15-16 (25-26) травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його кримськими союзниками з другого під Корсунем у ході Національно-визвольної війни 1648–1654 років.

Битва під Пилявцями (11-13 (21-23) вересня 1648 року) — переможна битва української козацької армії, очоленої гетьманом Богданом Хмельницьким, проти військ Речі Посполитої під Пилявцями (тепер — село Пилява Старосинявського району Хмельницької області). Зборівська битва (5 (15) серпня — 6 (16) серпня 1649 року) — переможна битва української армії, яку очолював Богдан Хмельницький, над коронним польським військом під командуванням короля Яна II Казимира під Зборовом (тепер Тернопільська область).

Переяславська рада — загальна військова рада, яку гетьман Богдан Хмельницький скликав у Переяславі 8 (18) січня 1654 року. Точні результати Ради були згодом втрачені і переписані істориками, тому рішення, прийняте Радою, трактується по-різному. Деякі історики схиляються до думки, що рішення, прийняте Радою, полягало в об'єднанні територій Війська Запорозського з Московським царством.

І якщо до повернення напис на пам’ятнику «Переяслав 8(18) 1654» був на зворотній стороні постаменту, то тепер після його повернення, цей напис став домінуючим. Адже таким чином українцям нав’язується думка, що головним досягненням гетьмана Богдана Хмельницького є так звана Переяславська рада та союз двох братських народів.
Більш того, посилаючись на угоду Переяславської ради імперська російська пропаганда ідеологічно обґрунтовує сьогоднішню агресію РФії проти України, називаючи. зокрема місто Чернігів остаточно «ісконно рускім" містом з 1654 року.

18 травня 2017 року у ході реконструкції скверу нарешті було відновлено авторський задум архітекторів – поворот пам’ятника гетьману Богданові Хмельницькому (скульптори – І. П. Кавалерідзе і Г. Л. Петрашевич, архітектор – А. А. Карнабєд, скульптурне опорядження постаменту – чернігівець С. Т. Соломаха (16.05.1927 – 02.09.2001) обличчям до храму святої Параскеви, обласного музично-драматичного театру та Красної площі, на чому багато років наполягали рухівці, просвітяни і мистецтвознавці.
Звісно, важливо, щоб замість напису «Переяслав 8 (18) 1654» на постаменті пам’ятника Богдану Хмельницькому з’явилося хоча б зображення його герба. Адже ніякого напису, що це пам’ятник саме цьому гетьману, а не, наприклад, Павлу Полуботку немає.
Нині реконструйований постамент пам’ятника Богдану Хмельницькому перетворився у популярний майданчик для розваг малечі.

На жаль, побудований більше 70 років тому з бетону, дротів і ганчір’я пам’ятник Богдану Хмельницькому продовжує невпинно руйнуватися.

На Великдень, 12 квітня 2026 року, я помітив, що впало пір'я на шапці гетьмана.
Про це негайно було повідомлено начальника Управління культури і туризму ЧМР.
27 квітня біля пам’ятника було знайдено розтощені від падіння з шапки монумента його фрагменти у вигляді двох іржавих метлевих штирів з накруними з дротів, ганчір’я із залишками бетону.

Як стверджується у відьповіді на мій інформаційний запит, існує Акт візуального обстеження від 3 квітня 2026 року в якому вказано, що головний спеціаліст відділу культури управління культури та туризму Чернігівської міської ради Н. В. Лащук встановила таке: «на верхній частині (шапці) пам’ятника Богдану Хмельницькому внаслідок тривалого впливу природно-кліматичних факторів (перепади температур, атмосферні опади, вітрове навантаження, місцевання фауни на об’єкті тощо) відбулося часткове руйнування матеріалу. Зокрема, зафіксовано відшарування та випадіння окремих елементів конструкції (плюмажу з пір’я), що призвело до втрати цілісності декоративних деталей та може становити потенційну загрозу подальшого руйнування.»

Відомий чернігівський просвітянин, громадський діяч і письменник Василь Чепурний вважає, що «звичайно, це співпадіння, що пам'ятник гетьману Богдану Хмельницькому став руйнуватися після підписання президентом Зеленським закону про боротьбу з антисемітизмом.
Але наш славний гетьман дійсно як кістка в горлі багатьом євреям – коли був процес декомунізації мені, як причетному до цього напрямку в ОДА, підкидали євреї ідейку знести пам'ятник гетьману Богдану, бо він, мовляв, за Москву. Ну, українці не настільки темні, щоб сприймати все на віру (не рахуючи результатів виборів 2019 року) ...

Що ж до постаті гетьмана в історії, то народна мудрість каже: "Від Богдана до Івана не було гетьмана". Де Богдан – Хмельницький, а Іван – Мазепа. Критику ж Шевченком гетьмана за його союз із Москвою треба читати повністю, а не те, що вигідно – бо той же Шевченко, попри критику, зве його і славним, і великим мужем... І сам Тарас малював епічні картини «Смерть Богдана Хмельницького» та «Дари в Чигирині 1649 року»...
Зараз у гетьмана відпало пір'я з шапки, бо пам'ятник робився з нетривкого матеріалу. Гадаю, що місто відремонтує, бо й пам'ятник є міською комунальною власністю, правда, Олександр Шевчук?»

Сергій СОЛОМАХА

Україна - Польща: чи варто мовчати?

Соломаха — Tue, 30 Jun 2026 10:14:11 GMT

В СССР каральними органами сталінського тоталітарного режиму було знищено сотні тисяч етнічних поляків під час великого терору 30-х років 20 ст. і спільної з нацистами окупації Другої Речі Посполитої у 1939 році.

В сучасній РФ, що є правонаступницею СССР, відбувається відкрита широка глоризація ката Й. Джугашвілі: встановлення йому пам'ятників, барельєфів, прославлення "подвигів" генералісимуса Сталіна і його маршалів, заперечення катинських розстрілів польських полонених.

Водночас чомусь не чутно від польських політиків, на відміну обурливх аж до істерики нападів на українців за вшанування пам'яті про воїнів УПА, засудження або вимог до РФії щодо не паплюження цим пам'яті польських жертв.

Чому такі подвійні стандарти, паньство польськє?

Може українці чогось не знають?

P.S. До речі, Польща вимагає від Німеччини компенсацій для жертв нацизму у розмірі по 10 тис. злотих (120 тис. грн.) на кожного.

З 30-ю річницею Конституції України!

Соломаха — Sun, 28 Jun 2026 12:14:18 GMT

Скільки мешканців Чернігова в курсі, де розташовані вулиці, які комуняки поназивали іменами Хмельницького, Франка, Лесі Українки?

Мовчу вже про колишню вулицю Довженка, вулиці Тичини і Грушевського.

Але більшість точно знають, де розташована вул. Курсанта Єськова.

Після цього будемо і далі балакати про вулиці привітні, лагідні, тополині, липові, широкі, ягідні, проектні тощо?

З Днем Конституції України, українці!

Або ми Україна, або липова, лагідна, привітна страна-окраіна.

В Чернігові відтепер є вулиці імені Симона Петлюри, Воїнів УПА, Андрія Мельника, Георгія Лисенка, Дмитра Романченка, Олександрв Довгача

Соломаха — Wed, 24 Jun 2026 12:28:23 GMT

Сьогодні можна сказати, що декомунізація і деколонізація топоніміки Чернігівщини завершена.

Нарешті.

Розпорядженням № 831 начальника Чернігівської обласної військової адміністрації В'ячеслава Чауса від 22 червня 2026 року перейменовані останні вулиці міст і сіл краю, які несли відбиток совєтчини.

Мене особисто радує, що нарешті розблоковано перейменування вулиць у Чернігові - позбавлена самоврядності міська рада не могла до цих питань добратися, а начальнику міської військової адміністрації воно не з руки.

Відтепер у Чернігові є вулиця Симона Петлюри! Є вулиця Воїнів УПА! Є вулиця Андрія Мельника! І хай нащадки колонізаторів рвуть собі волосся в одному чи в кількох місцях, але ми, українці, самі визначатимемо своїх героїв і не вказуємо їм на їхніх пілсудських чи шварцбардів. До речі, вулиця Воїнів УПА буде і в Ніжині.

Також мене особисто радує перейменування вулиці совєтського диверсанта на вулицю Зеленого Клину - пам'ятаємо про українські етнічні землі! Особисто радий найменуванню вулиці іменем Івана Драча. Про це розповім трохи пізніше.

А ще українська література відтепер у топоніміці Чернігова позначена іменами Любові Забашти та Ганни Арсенич- Баран. А в Ніжині - вулицею Івана Кошелівця і провулком Юрія Мушкетика. Дивно, що тільки провулок знайшовся для видатного земляка з Веркиївки... Герої України, герої нинішньої російсько - української війни також увінчені в назвах вулиць Чернігова - Георгій Лисенко, Дмитро Романченко, Олександр Довгач.

Особисто я також добивався і тепер є вулиця імені Савченків- Більських; уродженців Олишівки, що жили і в Чернігові, це дядько і племінник. Один був командиром на флоті УНР, другий - відомим художником.

Ще вулиці імені Головного Отамана УНР Симона Петлюри з'явилися у Козилівці Корюківського району, Вертіївці, Бурківці і Хоминому Ніжинського району, в самому Ніжині, у Коропі, у Прилуках і в Озерянах Прилуцького району, у Салтиковій Дівиці Чернігівського району.

В 100-річчя вбивства Петлюри агентом ЧК Самуїлом Шварцбардом це особливо актуально.

А гетьман Іван Мазепа є тепер на карті Количівки.

Щодо Ніжина, то, крім згаданих, ще є тепер вулиці імені Івана Дубового, полковника армії УНР, Січових стрільців, Олександра Лазаренка, Георгія Кромідіса, Василя Стуса, Марії Приймаченко, Олега Міхнюка, Володимира Антоновича, Аполлона Мокрицького . Проте дивно, що Ніжинська міська рада досі бабралася з іменами "Афганців" чи "Колгоспною".

І, звісно, я радію, що вулиця імені Левка Лук'яненка тепер є в селах Богдани та Журавка Прилуцького району.

Василь ЧЕПУРНИЙ

Пам'яті Тамари Павлівни Демченко

Соломаха — Mon, 22 Jun 2026 09:50:15 GMT

Провід Чернігівської обласної організації Народного Руху та правління обласного товариства "Просвіта" імені Т. Шевченка із сумом сприйняли звістку про смерть після тяжкої хвороби видатної дослідниці історії Чернігівщини і всієї України Тамари Павлівни Демченко.

Ми з вдячністю згадуємо, що Тамара Демченко була співавтором першого в краї дослідження про ОУН- УПА саме на Чернігівщині, грунтовно дослідила життя і діяльність Іллі Шрага, події національної революції 1917-1920 років, перипетії Голодомору українців (була членом Асоціації дослідників голодоморів), початки Руху та інших національно - демократичних організацій під час розвалу СРСР.

Вона завжди відгукувалася на всі наші патріотичні заходи, авторитетно підтверджуючи правильність боротьби українських організацій за повернення історичної пам'яті нашої нації.

Багато поколінь випускників історичного факультету (тепер - Інституту) Чернігівського педуніверситету імені Т. Шевченка (тепер - університету "Чернігівський колегіум") вдячні Тамарі Павлівні за формування їх світогляду.

Багато попрацювавши для української справи, Тамара Павлівна Демченко відійшла до Господа у супроводі нашої вдячності і доброї пам'яті.

Від імені проводу ОО Народного Руху України Сергій ЧЕРНЯКОВ,

від імені правління ОО ВТ "Просвіта" імені Тараса Шевченка Василь ЧЕПУРНИЙ

В своїй хаті й своя правда...

Соломаха — Sat, 20 Jun 2026 08:55:56 GMT

В своїй хаті й своя правда,
І сила, і воля ...

http://litopys.org.ua/shevchenko/shev140.htm

Саме час українцям звернутися за порадою до нашого Тараса Шевченка, бо позбавленням президентом Польщі їхньої нагоди 6-го Президента Україні вкотре гучно і жорстко нагадали, що хазяями можна бути лише на власній землі.

Звісно, деякі поляки політикани, як це було вже неодноразово у Речах Посполитих у боротьбі за привілеї, владу і посади втратили здоровий глузд через свою пихатість і наступають на одні й ті ж граблі панської зверхності. Їм досі не доходить, що їх оточують інші рівноправні народи, а не якесь бидло.

Як казав ще один поет:
Та нехай собі як знають
Божеволіють, конають, –
Нам своє робить...

Адже це уже не дивно,
Що ми твердо, супротивно,
Владно устаєм ...

Я це во ?

Соломаха — Fri, 12 Jun 2026 10:02:48 GMT

Тисячі і тисячі чернігівців чули назву кладовище "Яцево" і бачили начебто слов'янським шрифтом на вході в кладовище напис: "ЯЦЄВО".

Якою мовою це зроблено?

Знищене 22 лютого 1943 року нацистами разом з жителями село, яке було розташоване поряд, називалося українською мовою Яцеве або Яців (Яцев), а не по-московські "Яцєво".

Шрифт "Ижица", яким виконано написи на вході в кладовище, начебто розроблено російською дизайнеркою Світланою Єрмолаєвою у 1988 році. Його широко використовують у тих країнах, де поширена кирилиця, тобто країнах, які знаходяться під рашистським впливом, зокрема, Сербія, Болгарія та колишні колонії Московії, ЛНР/ДНР.

Цей шрифт нібито створений на основі давньослов'янського, але зараз він, безсумніву, безпосередньо асоціюється з "рускім міром" і має певне смислове навантаження.

Зокрема, шрифт "Ижица" дуже люблять використовувати в УПЦ МП на сайтах, вивісках, етикетках, де треба якось підкреслити спільну "велику і неподільну історію" або "силу православ'я". Ну і за інерцією або незнанням він часом випливає і в проукраїнських сил. Бо ж начебто імітує стиль руської доби.
Саме "імітує".

Тож в українському Чернігові на 13-му році Війни за Незалежність України на найбільшому кладовищи міста, де поховані сотні загиблих захисників України, які загини в на війні проти рашистів, досі буйно квітне "рускій мір", який увійшов до чернігівців підступно через кладовище.

Рашисти та їхні посіпаки... паки і паки мають усі підстави пишатися і злузувати з українців: "Я це во!"

Шрифт "Ижица":

Чому українцям не варто перекладати «советский» як «радянський»?

Соломаха — Sat, 23 May 2026 12:17:45 GMT

Переконаний, що час до слів «погром» і «спутник», які, за твердженням українського публіциста В. Е. Портнікова, не перекладаються ніде у світі, додати ще й «совет». Адже у 2014 році Революція Гідності та загальнонаціональний підйом на захист Незалежності України від російської агресії нанесли удар рудиментам «меншовартості», нав’язаних українцям століттями московської окупації. Як наслідок, нарешті відбувся справжній «лєнінопад» на теренах Лівобережної України.

Цей процес треба продовжити. У цьому дрібниць немає. Адже навіть за часів панування комуністичного тоталітарного режиму ніхто не перекладав на російську мову назву революційного парламенту Української Народної Республіки, який очолював український національний рух з 4 (17) березня 1917 року по 28 квітня 1918 року, «Центральна Рада» як «Центральный Совет».

Нині навіть колишні республіки Совєтського Союзу, зокрема, рашистська Російська Федерація, лукашенківська Республіка Білорусь, Казахстан відмовилися в назвах своїх парламентів і місцевих органів влади від терміну «совет».

До речі, до більшовицької «українізації» 20-х років минулого століття в загарбаній більшовиками Україні насправді діяли зовсім не «ради», а «советы рабочих, крестьянских и солдатских депутатов».

Пізніше, до 1 січня 1991 року, тобто після набуття чинності Закону УССР «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» № 533-ХІІ від 7 грудня 1990 року, в УССР були підконтрольні обкомам, райкомам, міськкомам КПСС маріонеткові «совєти народних депутатів». Як не згадати словосполучення «партийные и советские» та «партійні й радянські» органи або актив, які були улюбленим висловом компартійної пропаганди.

Натомість майже в усіх європейських мовах у назві держави «Советский Союз» (рос.) російське слово «совет», крім польської й естонської мов, не перекладається, а просто запозичується та пристосовується до особливостей тієї чи іншої мови. Тим самим підкреслюється специфічність «советов» як вигаданих більшовиками представницьких органів влади, які насправді не були органами справжнього парламентаризму і наро- довладдя.

Судіть самі.

Англійська мова – Soviet Union.
Французька – L’Union Sovietique.
Німецька – Die Sowjetunion.
Іспанська – Unión Sovietica.
Італійська – Unione Sovietica.
Болгарська – Съветски союз; совет (рос.) – съвет; парламент – Народно Сабраніе.
Грецька – Σοβιετική Ένωση.
Естонська – Nõukogude Liidu; совет (рос.) – nõ.
Латиська – Padomju Savienība.
Литовська – Sovietų Sąjunga.
Польська – Związek Radziecki; совет (рос.) – rada; парламент – Narodowy asambleya (Senat + Sejm).
Португальська – União Sovietica.
Румунська – Uniunea Sovietică.
Сербська – Совјетски Савез; совет (рос.) – савет.
Словенська – Sovjetska zveza.
Словацька – Sovietsky zväz; совет (рос.)– rada; парламент – Nаrodnа rada.
Угорська – Szovjetunio.
Чеська – Sovětskу svaz; совет (рос.) – rada.
Шведська – Sovjetunionen.

Враховуючи те, що в Україні після відновлення незалежності назва законодавчого органу – парламенту і місцевих органів влади залишися без змін, українцям врешті-решт варто запозичити цю європейську традицію й не перекладати російське слово «совет» як «рада».

Звісно, найперше це стосується органів місцевого самоврядування, що існували на теренах України до 1 січня 1991 року.

Якщо й надалі називатимемо тоталітарну окупаційну комуністичну владу «радянською», а не «совєтською», тобто совковою, то фактично будемо згодні з тим, що Голодомори і репресії в Україні здійснювали самі українці, а не окупанти та їхні посіпаки.

Натоміть останній Майдан і чергова Війна за Незалежність України свідчать, що українці прагнуть бути в Європейському Союзі, а не повернутися у Совєтський Союз, насправді – у рашистський Євроазійський.

Сергій Соломаха "Чернігів самоврядний: на шляху відновлення національної пам'яті (1990 -2025)". Довідник. С. 26.27

9 травня - День Європи

Соломаха — Sat, 09 May 2026 13:54:47 GMT

На жаль, навіть у День Європи не згадують тих хто наближав як міг Україну до Європи, відстояв на барикадах Євромайдану під час Революції Гідності та на виборчих дільницях під час Помаранчевої революції європейський вибір Українського народу.

Не згадують навіть перші жертви триваючої Війни за Незалежність України, перемога в якій нарешті відриває нам шлях до Європи, - Героїв Небесної Сотні.

Зі святом, побратими та посестри!

Слава Україні!

Героям слава!