.:Народний Рух України:. - Чернігівська Обл. Орг.

Чернігівський Рух створено 37 років тому

Соломаха — Thu, 09 Jul 2026 11:50:50 GMT

37 років тому створено Чернігівську крайову організацію Народного руху України (ще тоді з приставкою - за перебудову).

Це відбулося всупереч планам КГБ і КПСС, адже вони думали злити енергію в ДДСП - "дємократічєскоє двіженіє содєйствія пєрєстройкє", яке й створювали їхні агенти на чолі з однофамільцем дисидента, колишнім "стрєбком"... Проте наша рухівська змова спрацювала і зібрання ДДСП ми перетворили в установчу конференцію чернігівського Руху. Мусили скористатись чужим зібранням, бо для зборів Руху комуністична влада приміщення б не надала.
Присутні тоді компартійні працівники Віктор Тканко та Олег Васюта не дадуть збрехать (був ще один - Євгєній Сьомін, але він чи не в Ізраїль виїхав...).

Це був перший Рух на Лівобережжі і п'ятий в Україні. І висунуті чернігівським Рухом вимоги та пропозиції були правильними та актуальними - скажімо, ідея про ліквідацію районного поділу в Чернігові спрацювала через двадцять чи що років, а скільки б можна було зекономити бюджетних коштів, якби зробили зразу!.

Проте ні для кого не було секретом, що головна ідея Руху була такою: геть диктатуру комуністів і хай живе незалежна Україна!

І якщо перше об'єднувало всіх у Русі - до членів "демократичної платформи в КПРС" включно, то ідея незалежності сприймалася далеко не всіма. Тривалий час у чернігівському Русі йшло змагання між "общєдємократами", орієнтованими на Єльцина і К (тобто - на Москву ), і націоналістами, яких об'єднували УГС та Товариство української мови імені Тараса Шевченка (згодом - "Просвіта"), і яку Москву бачили хіба тоді, як дуже кисле яблуко їли...

... Коли ми, просвітяни і рухівці, говорили, що з Росією доведеться воювати, вона так просто не вспокоїться - на нас дивились як на городських сумашедших. Як же - вєлікая культура! родствєнниє связі! общая історія! На жаль, ми виявилися кассандрами... Тепер, коли ми кажемо про розпад Росії, як головну умову перемоги всесвітнього зла - роблять вигляд, що нас не чують. Але нічого - кров'ю і потом Україна переможе.

Ми це знали ще 37 років тому.

Василь ЧЕПУРНИЙ,
заступник голови Чернігівської крайової організації Народного Руху України

Більше див. https://resource.history.org.ua/item/0007674

Це треба пам'ятати кожному українцю і поляку...

Соломаха — Wed, 08 Jul 2026 09:29:40 GMT

Це треба пам'ятати кожному українцю і поляку, щоб не було більше поділів України та Польщі, а також, як наслідок, Волинських трагедій.

Розумію, що переважній більшості історія батьківщини була і буде завжди не цікавою.

А дарма...

Судіть самі.

Етапи знищення польської державності після "договорняків" з московитами щодо поділу між ними України:

І. 1667 - 1772, 1793, 1795;

ІІ. 1921 -1939;

ІІІ. 2025 - 20...

1-й поділ.

1667.

Андрусівське перемир'я (угода) — сепаратний договір про припинення війни терміном на 13,5 років, підписаний 30 січня (9 лютого) 1667 року в селі Андрусове (поблизу Смоленська) між Московським царством та Річчю Посполитою за спиною України. Цей документ закріпив поділ Українсько землі по річці Дніпро. Лівобережна Гетьманщина відійшла до Московського царства, а Правобережна — до Речі Посполитої.

1772, 1793, 1795.

Поділ Речі Посполитої між Австрією, Пруссією, тобто німцями, та Російською імперією в 1772, 1793 і 1795 роках.

2-й поділ.

1921.

Ризький мирний договір — угода, підписана 18 березня 1921 року в Ризі, якою завершилася совєтська-польська війна 1919–1920 років та зафіксувано поділ українських і білоруських земель між Польщею та РСФСР.

1939.

Пакт Молотова-Ріббентропа — угода про ненапад між нацистською Німеччиною та сталінським СССР, підписана 23 серпня 1939 року в Москві, якою гарантувався совєтський нейтралітет у конфлікті Третього Райху з Польщею та країнами Заходу, убезпечивши Гітлера від війни на два фронти. Так почалася WW II і відбувся вдруге поділ Другої Речі Посполитої цього разу між СССР і Третім Райхом.

3-й поділ ?

2025.

Обрання поляками 6 червня 2025 року своїм президентом 42-річного історика Кароля Навроцького - очільника Музею Другої світової війни в Гданську та Інституту національної пам'яті, який взяв разом крайніми великопольськими реваншистськими силами курс на недопущення вступу України в ЄС, тобто фактично курс на "договорняки" з московитами про черговий поділ України.

20...

Український національний пантеон: «неоднозначний» Богдан Хмельницький

Соломаха — Fri, 03 Jul 2026 13:06:28 GMT

1 липня Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про Український національний пантеон” (реєстр. № 15360).
Право бути вшанованими у Національному пантеоні матимуть глави українських держав різних історичних епох, президенти України (крім тих, кого усунуто з поста в порядку імпічменту), головнокомандувачі українських військових формувань, визначні діячі науки, культури, освіти, релігії, державотворення, а також лауреати Нобелівської премії, пов'язані з Україною.
Водночас законопроєкт визначає чіткі обмеження. До Пантеону не можуть бути включені особи, засуджені за злочини проти національної безпеки України, міжнародного правопорядку, а також ті, на яких поширюється дія законодавства про засудження комуністичного, нацистського та російського імперського тоталітарних режимів.

Після істеричної реакції у Польщі на указ Президента України № 440/2026 від 26 травня 2026 року Окремому центру спеціальних операцій «Північ» Сил спеціальних операцій Збройних Сил України почесне найменування «імені Героїв УПА» виникає закономірне питання чи не викличе ще більше збурення внесення до Українського національного пантеону, наприклад, гетьмана Богдана Хмельницького у Польщі і Державі Ізраїль.
Більш того, де гарантія, що в цих країнах (і не тільки там) не буде піднято гвалт про те, що Богдан Хмельницький з козаками здійснив жахливі злочини проти міжнародного правопорядку: підняв повстання проти законної влади Речі Посполитої і знищив сотні тисяч мирних поляків і, звісно, ж євреїв.

Судіть самі.

По-перше, єврейські громади в Королівстві Польському (включаючи українські землі у його складі) мали безпрецедентні права, які сягають привілеїв Казимира Великого (1334 та 1364 роки) і Казимира Ягеллончика (1447 рік).
Завдяки цим документам євреї отримали статус «вільних людей» під прямою королівською опікою, що захищало їх від церковних та міських утисків. Євреї мали право вільно займатися торгівлею, ремеслами та лихварством (наданням кредитів). Єврейська громада (кагал) мала право власного суду. Суперечки між євреями вирішував рабин або єврейський суд. Християни також не могли примусово залучати євреїв до суду у суботу та під час релігійних свят.
Згодом, у 1551 році, король Сигізмунд II Август запровадив інститут Вааду (ради чотирьох земель), який дозволив єврейським громадам самостійно встановлювати внутрішні податки та керувати своїм внутрішнім життям на автономних засадах
Завдяки рішенню Казимира Великого, яким оберігалася фізична безпека і майно євреїв, Королівство Польське стало оазою безпеки юдеїв, вигнаних з цілої Європи. Від моменту виникнення Королівства Польського і далі – в Речі Посполитій, аж до військових лихоліть повстання Хмельницького і Шведського потопу в XVII столітті Польща була однією із найтолерантніших держав Європи. Як наслідок, вона стала домом для однієї з найбільших і найдинамічніших у розвитку єврейських спільнот. Невипадково тодішні люди називали сучасну їм Польщу раєм для євреїв.

Крім того, саме у 1648 році в місті Ізмір (тодішній Смирні, Османська імперія) 22-річний равин та кабаліст Шабтая Цві уперше проголосив себе Месією. Адже згідно кабалістичного пророцтва серед тогочасних містиків була поширена думка, що саме 1648 рік стане часом духовного визволення та приходу рятівника. І цЦей рік збігся з початком Хмельниччини та єврейськими погромами (відомими в єврейській історіографії як катастрофа «Гзерот тах»). Це спровокувавало сильні апокаліптичні настрої, бо багато євреїв вірили, що це «муки народження Месії».

По-друге, «золотим спокоєм» назвала польська влада десятиліття з 1638 по 1648 рік через відсутність масштабних козацько-селянських повстань. Цей примарний мир настав після поразки визвольних повстань (зокрема під проводом Я. Острянина та Д. Гуні) і тривав до початку Національно-визвольної війни. Це було досягнуто завдяки жорстким заходам Речі Посполитої, зокрема, ухваленням у 1638 році польським сеймом «Ординації Війська Запорозького», яка повністю ліквідувала автономію козацтва.

По-третє, не виключено, що до польських, єврейських, литвинівських (білоруських) критиків Богдана Хмельницького приєднаються й українські патріоти, які закидають йому, спираючись, звісно, на Кобзаря, Переяслівську зраду, пам’ятники йому за часів Російської імперії та Совєтського Союзу.

Серед них й пам’ятник Богдану Хмельницькому у сквері його імені в Чернігові, який взято на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради депутатів трудящих від 31.05.1971 р. № 286, охоронний № 66-Чг як пам’ятка монументального мистецтва місцевого значення, споруда.
Звісно, він проєктувався як символ дружби українського і російського народів до 300-річчя Переяславської ради в далекому 1954 році, тому не міг не нести відповідне ідеологічне навантаження.
Так по колу постаменту було зображено барельєфи з назвами і датами 4-х найбільших перемог українських козацько-селянських військ під проводом гетьмана Богдана Хмельницького над військами Речі Посполитої, а саме: під Жовтими Водами, Корсунем, Зборовим та Пилявцям (по колу проти годинникової стрілки).
Однак центральною подією в діяльності гетьмана комуністичними ідеологами було визначено не його військові звитяги, а міфічна Переяславська рада.

Довідка з Вікіпедії:

Богдан (Зиновій-Богдан) Михайлович Хмельницький (27 грудня 1595 (6 січня 1596) — 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний та державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманату (1648–1657). Керівник Хмельниччини — повстання проти зловживань коронної шляхти в Україні, котре переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої. Перший з козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана. Намагався розбудувати незалежну українську державу, укладаючи протягом свого правління союзи з Кримським ханатом та Московським царством. Представник роду Хмельницьких.

Битва під Жовтими Водами (19 (29) квітня 1648 — 6 (16) травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками з другого під Жовтими Водами в ході національно-визвольної війни 1648 — 1654 років.

Битва під Корсунем (15-16 (25-26) травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його кримськими союзниками з другого під Корсунем у ході Національно-визвольної війни 1648–1654 років.

Битва під Пилявцями (11-13 (21-23) вересня 1648 року) — переможна битва української козацької армії, очоленої гетьманом Богданом Хмельницьким, проти військ Речі Посполитої під Пилявцями (тепер — село Пилява Старосинявського району Хмельницької області). Зборівська битва (5 (15) серпня — 6 (16) серпня 1649 року) — переможна битва української армії, яку очолював Богдан Хмельницький, над коронним польським військом під командуванням короля Яна II Казимира під Зборовом (тепер Тернопільська область).

Переяславська рада — загальна військова рада, яку гетьман Богдан Хмельницький скликав у Переяславі 8 (18) січня 1654 року. Точні результати Ради були згодом втрачені і переписані істориками, тому рішення, прийняте Радою, трактується по-різному. Деякі історики схиляються до думки, що рішення, прийняте Радою, полягало в об'єднанні територій Війська Запорозського з Московським царством.

І якщо до повернення напис на пам’ятнику «Переяслав 8(18) 1654» був на зворотній стороні постаменту, то тепер після його повернення, цей напис став домінуючим. Адже таким чином українцям нав’язується думка, що головним досягненням гетьмана Богдана Хмельницького є так звана Переяславська рада та союз двох братських народів.
Більш того, посилаючись на угоду Переяславської ради імперська російська пропаганда ідеологічно обґрунтовує сьогоднішню агресію РФії проти України, називаючи. зокрема місто Чернігів остаточно «ісконно рускім" містом з 1654 року.

18 травня 2017 року у ході реконструкції скверу нарешті було відновлено авторський задум архітекторів – поворот пам’ятника гетьману Богданові Хмельницькому (скульптори – І. П. Кавалерідзе і Г. Л. Петрашевич, архітектор – А. А. Карнабєд, скульптурне опорядження постаменту – чернігівець С. Т. Соломаха (16.05.1927 – 02.09.2001) обличчям до храму святої Параскеви, обласного музично-драматичного театру та Красної площі, на чому багато років наполягали рухівці, просвітяни і мистецтвознавці.
Звісно, важливо, щоб замість напису «Переяслав 8 (18) 1654» на постаменті пам’ятника Богдану Хмельницькому з’явилося хоча б зображення його герба. Адже ніякого напису, що це пам’ятник саме цьому гетьману, а не, наприклад, Павлу Полуботку немає.
Нині реконструйований постамент пам’ятника Богдану Хмельницькому перетворився у популярний майданчик для розваг малечі.

На жаль, побудований більше 70 років тому з бетону, дротів і ганчір’я пам’ятник Богдану Хмельницькому продовжує невпинно руйнуватися.

На Великдень, 12 квітня 2026 року, я помітив, що впало пір'я на шапці гетьмана.
Про це негайно було повідомлено начальника Управління культури і туризму ЧМР.
27 квітня біля пам’ятника було знайдено розтощені від падіння з шапки монумента його фрагменти у вигляді двох іржавих метлевих штирів з накруними з дротів, ганчір’я із залишками бетону.

Як стверджується у відьповіді на мій інформаційний запит, існує Акт візуального обстеження від 3 квітня 2026 року в якому вказано, що головний спеціаліст відділу культури управління культури та туризму Чернігівської міської ради Н. В. Лащук встановила таке: «на верхній частині (шапці) пам’ятника Богдану Хмельницькому внаслідок тривалого впливу природно-кліматичних факторів (перепади температур, атмосферні опади, вітрове навантаження, місцевання фауни на об’єкті тощо) відбулося часткове руйнування матеріалу. Зокрема, зафіксовано відшарування та випадіння окремих елементів конструкції (плюмажу з пір’я), що призвело до втрати цілісності декоративних деталей та може становити потенційну загрозу подальшого руйнування.»

Відомий чернігівський просвітянин, громадський діяч і письменник Василь Чепурний вважає, що «звичайно, це співпадіння, що пам'ятник гетьману Богдану Хмельницькому став руйнуватися після підписання президентом Зеленським закону про боротьбу з антисемітизмом.
Але наш славний гетьман дійсно як кістка в горлі багатьом євреям – коли був процес декомунізації мені, як причетному до цього напрямку в ОДА, підкидали євреї ідейку знести пам'ятник гетьману Богдану, бо він, мовляв, за Москву. Ну, українці не настільки темні, щоб сприймати все на віру (не рахуючи результатів виборів 2019 року) ...

Що ж до постаті гетьмана в історії, то народна мудрість каже: "Від Богдана до Івана не було гетьмана". Де Богдан – Хмельницький, а Іван – Мазепа. Критику ж Шевченком гетьмана за його союз із Москвою треба читати повністю, а не те, що вигідно – бо той же Шевченко, попри критику, зве його і славним, і великим мужем... І сам Тарас малював епічні картини «Смерть Богдана Хмельницького» та «Дари в Чигирині 1649 року»...
Зараз у гетьмана відпало пір'я з шапки, бо пам'ятник робився з нетривкого матеріалу. Гадаю, що місто відремонтує, бо й пам'ятник є міською комунальною власністю, правда, Олександр Шевчук?»

Сергій СОЛОМАХА

Україна - Польща: чи варто мовчати?

Соломаха — Tue, 30 Jun 2026 10:14:11 GMT

В СССР каральними органами сталінського тоталітарного режиму було знищено сотні тисяч етнічних поляків під час великого терору 30-х років 20 ст. і спільної з нацистами окупації Другої Речі Посполитої у 1939 році.

В сучасній РФ, що є правонаступницею СССР, відбувається відкрита широка глоризація ката Й. Джугашвілі: встановлення йому пам'ятників, барельєфів, прославлення "подвигів" генералісимуса Сталіна і його маршалів, заперечення катинських розстрілів польських полонених.

Водночас чомусь не чутно від польських політиків, на відміну обурливх аж до істерики нападів на українців за вшанування пам'яті про воїнів УПА, засудження або вимог до РФії щодо не паплюження цим пам'яті польських жертв.

Чому такі подвійні стандарти, паньство польськє?

Може українці чогось не знають?

P.S. До речі, Польща вимагає від Німеччини компенсацій для жертв нацизму у розмірі по 10 тис. злотих (120 тис. грн.) на кожного.

З 30-ю річницею Конституції України!

Соломаха — Sun, 28 Jun 2026 12:14:18 GMT

Скільки мешканців Чернігова в курсі, де розташовані вулиці, які комуняки поназивали іменами Хмельницького, Франка, Лесі Українки?

Мовчу вже про колишню вулицю Довженка, вулиці Тичини і Грушевського.

Але більшість точно знають, де розташована вул. Курсанта Єськова.

Після цього будемо і далі балакати про вулиці привітні, лагідні, тополині, липові, широкі, ягідні, проектні тощо?

З Днем Конституції України, українці!

Або ми Україна, або липова, лагідна, привітна страна-окраіна.

В Чернігові відтепер є вулиці імені Симона Петлюри, Воїнів УПА, Андрія Мельника, Георгія Лисенка, Дмитра Романченка, Олександрв Довгача

Соломаха — Wed, 24 Jun 2026 12:28:23 GMT

Сьогодні можна сказати, що декомунізація і деколонізація топоніміки Чернігівщини завершена.

Нарешті.

Розпорядженням № 831 начальника Чернігівської обласної військової адміністрації В'ячеслава Чауса від 22 червня 2026 року перейменовані останні вулиці міст і сіл краю, які несли відбиток совєтчини.

Мене особисто радує, що нарешті розблоковано перейменування вулиць у Чернігові - позбавлена самоврядності міська рада не могла до цих питань добратися, а начальнику міської військової адміністрації воно не з руки.

Відтепер у Чернігові є вулиця Симона Петлюри! Є вулиця Воїнів УПА! Є вулиця Андрія Мельника! І хай нащадки колонізаторів рвуть собі волосся в одному чи в кількох місцях, але ми, українці, самі визначатимемо своїх героїв і не вказуємо їм на їхніх пілсудських чи шварцбардів. До речі, вулиця Воїнів УПА буде і в Ніжині.

Також мене особисто радує перейменування вулиці совєтського диверсанта на вулицю Зеленого Клину - пам'ятаємо про українські етнічні землі! Особисто радий найменуванню вулиці іменем Івана Драча. Про це розповім трохи пізніше.

А ще українська література відтепер у топоніміці Чернігова позначена іменами Любові Забашти та Ганни Арсенич- Баран. А в Ніжині - вулицею Івана Кошелівця і провулком Юрія Мушкетика. Дивно, що тільки провулок знайшовся для видатного земляка з Веркиївки... Герої України, герої нинішньої російсько - української війни також увінчені в назвах вулиць Чернігова - Георгій Лисенко, Дмитро Романченко, Олександр Довгач.

Особисто я також добивався і тепер є вулиця імені Савченків- Більських; уродженців Олишівки, що жили і в Чернігові, це дядько і племінник. Один був командиром на флоті УНР, другий - відомим художником.

Ще вулиці імені Головного Отамана УНР Симона Петлюри з'явилися у Козилівці Корюківського району, Вертіївці, Бурківці і Хоминому Ніжинського району, в самому Ніжині, у Коропі, у Прилуках і в Озерянах Прилуцького району, у Салтиковій Дівиці Чернігівського району.

В 100-річчя вбивства Петлюри агентом ЧК Самуїлом Шварцбардом це особливо актуально.

А гетьман Іван Мазепа є тепер на карті Количівки.

Щодо Ніжина, то, крім згаданих, ще є тепер вулиці імені Івана Дубового, полковника армії УНР, Січових стрільців, Олександра Лазаренка, Георгія Кромідіса, Василя Стуса, Марії Приймаченко, Олега Міхнюка, Володимира Антоновича, Аполлона Мокрицького . Проте дивно, що Ніжинська міська рада досі бабралася з іменами "Афганців" чи "Колгоспною".

І, звісно, я радію, що вулиця імені Левка Лук'яненка тепер є в селах Богдани та Журавка Прилуцького району.

Василь ЧЕПУРНИЙ

Пам'яті Тамари Павлівни Демченко

Соломаха — Mon, 22 Jun 2026 09:50:15 GMT

Провід Чернігівської обласної організації Народного Руху та правління обласного товариства "Просвіта" імені Т. Шевченка із сумом сприйняли звістку про смерть після тяжкої хвороби видатної дослідниці історії Чернігівщини і всієї України Тамари Павлівни Демченко.

Ми з вдячністю згадуємо, що Тамара Демченко була співавтором першого в краї дослідження про ОУН- УПА саме на Чернігівщині, грунтовно дослідила життя і діяльність Іллі Шрага, події національної революції 1917-1920 років, перипетії Голодомору українців (була членом Асоціації дослідників голодоморів), початки Руху та інших національно - демократичних організацій під час розвалу СРСР.

Вона завжди відгукувалася на всі наші патріотичні заходи, авторитетно підтверджуючи правильність боротьби українських організацій за повернення історичної пам'яті нашої нації.

Багато поколінь випускників історичного факультету (тепер - Інституту) Чернігівського педуніверситету імені Т. Шевченка (тепер - університету "Чернігівський колегіум") вдячні Тамарі Павлівні за формування їх світогляду.

Багато попрацювавши для української справи, Тамара Павлівна Демченко відійшла до Господа у супроводі нашої вдячності і доброї пам'яті.

Від імені проводу ОО Народного Руху України Сергій ЧЕРНЯКОВ,

від імені правління ОО ВТ "Просвіта" імені Тараса Шевченка Василь ЧЕПУРНИЙ

В своїй хаті й своя правда...

Соломаха — Sat, 20 Jun 2026 08:55:56 GMT

В своїй хаті й своя правда,
І сила, і воля ...

http://litopys.org.ua/shevchenko/shev140.htm

Саме час українцям звернутися за порадою до нашого Тараса Шевченка, бо позбавленням президентом Польщі їхньої нагоди 6-го Президента Україні вкотре гучно і жорстко нагадали, що хазяями можна бути лише на власній землі.

Звісно, деякі поляки політикани, як це було вже неодноразово у Речах Посполитих у боротьбі за привілеї, владу і посади втратили здоровий глузд через свою пихатість і наступають на одні й ті ж граблі панської зверхності. Їм досі не доходить, що їх оточують інші рівноправні народи, а не якесь бидло.

Як казав ще один поет:
Та нехай собі як знають
Божеволіють, конають, –
Нам своє робить...

Адже це уже не дивно,
Що ми твердо, супротивно,
Владно устаєм ...

Я це во ?

Соломаха — Fri, 12 Jun 2026 10:02:48 GMT

Тисячі і тисячі чернігівців чули назву кладовище "Яцево" і бачили начебто слов'янським шрифтом на вході в кладовище напис: "ЯЦЄВО".

Якою мовою це зроблено?

Знищене 22 лютого 1943 року нацистами разом з жителями село, яке було розташоване поряд, називалося українською мовою Яцеве або Яців (Яцев), а не по-московські "Яцєво".

Шрифт "Ижица", яким виконано написи на вході в кладовище, начебто розроблено російською дизайнеркою Світланою Єрмолаєвою у 1988 році. Його широко використовують у тих країнах, де поширена кирилиця, тобто країнах, які знаходяться під рашистським впливом, зокрема, Сербія, Болгарія та колишні колонії Московії, ЛНР/ДНР.

Цей шрифт нібито створений на основі давньослов'янського, але зараз він, безсумніву, безпосередньо асоціюється з "рускім міром" і має певне смислове навантаження.

Зокрема, шрифт "Ижица" дуже люблять використовувати в УПЦ МП на сайтах, вивісках, етикетках, де треба якось підкреслити спільну "велику і неподільну історію" або "силу православ'я". Ну і за інерцією або незнанням він часом випливає і в проукраїнських сил. Бо ж начебто імітує стиль руської доби.
Саме "імітує".

Тож в українському Чернігові на 13-му році Війни за Незалежність України на найбільшому кладовищи міста, де поховані сотні загиблих захисників України, які загини в на війні проти рашистів, досі буйно квітне "рускій мір", який увійшов до чернігівців підступно через кладовище.

Рашисти та їхні посіпаки... паки і паки мають усі підстави пишатися і злузувати з українців: "Я це во!"

Шрифт "Ижица":

Чому українцям не варто перекладати «советский» як «радянський»?

Соломаха — Sat, 23 May 2026 12:17:45 GMT

Переконаний, що час до слів «погром» і «спутник», які, за твердженням українського публіциста В. Е. Портнікова, не перекладаються ніде у світі, додати ще й «совет». Адже у 2014 році Революція Гідності та загальнонаціональний підйом на захист Незалежності України від російської агресії нанесли удар рудиментам «меншовартості», нав’язаних українцям століттями московської окупації. Як наслідок, нарешті відбувся справжній «лєнінопад» на теренах Лівобережної України.

Цей процес треба продовжити. У цьому дрібниць немає. Адже навіть за часів панування комуністичного тоталітарного режиму ніхто не перекладав на російську мову назву революційного парламенту Української Народної Республіки, який очолював український національний рух з 4 (17) березня 1917 року по 28 квітня 1918 року, «Центральна Рада» як «Центральный Совет».

Нині навіть колишні республіки Совєтського Союзу, зокрема, рашистська Російська Федерація, лукашенківська Республіка Білорусь, Казахстан відмовилися в назвах своїх парламентів і місцевих органів влади від терміну «совет».

До речі, до більшовицької «українізації» 20-х років минулого століття в загарбаній більшовиками Україні насправді діяли зовсім не «ради», а «советы рабочих, крестьянских и солдатских депутатов».

Пізніше, до 1 січня 1991 року, тобто після набуття чинності Закону УССР «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» № 533-ХІІ від 7 грудня 1990 року, в УССР були підконтрольні обкомам, райкомам, міськкомам КПСС маріонеткові «совєти народних депутатів». Як не згадати словосполучення «партийные и советские» та «партійні й радянські» органи або актив, які були улюбленим висловом компартійної пропаганди.

Натомість майже в усіх європейських мовах у назві держави «Советский Союз» (рос.) російське слово «совет», крім польської й естонської мов, не перекладається, а просто запозичується та пристосовується до особливостей тієї чи іншої мови. Тим самим підкреслюється специфічність «советов» як вигаданих більшовиками представницьких органів влади, які насправді не були органами справжнього парламентаризму і наро- довладдя.

Судіть самі.

Англійська мова – Soviet Union.
Французька – L’Union Sovietique.
Німецька – Die Sowjetunion.
Іспанська – Unión Sovietica.
Італійська – Unione Sovietica.
Болгарська – Съветски союз; совет (рос.) – съвет; парламент – Народно Сабраніе.
Грецька – Σοβιετική Ένωση.
Естонська – Nõukogude Liidu; совет (рос.) – nõ.
Латиська – Padomju Savienība.
Литовська – Sovietų Sąjunga.
Польська – Związek Radziecki; совет (рос.) – rada; парламент – Narodowy asambleya (Senat + Sejm).
Португальська – União Sovietica.
Румунська – Uniunea Sovietică.
Сербська – Совјетски Савез; совет (рос.) – савет.
Словенська – Sovjetska zveza.
Словацька – Sovietsky zväz; совет (рос.)– rada; парламент – Nаrodnа rada.
Угорська – Szovjetunio.
Чеська – Sovětskу svaz; совет (рос.) – rada.
Шведська – Sovjetunionen.

Враховуючи те, що в Україні після відновлення незалежності назва законодавчого органу – парламенту і місцевих органів влади залишися без змін, українцям врешті-решт варто запозичити цю європейську традицію й не перекладати російське слово «совет» як «рада».

Звісно, найперше це стосується органів місцевого самоврядування, що існували на теренах України до 1 січня 1991 року.

Якщо й надалі називатимемо тоталітарну окупаційну комуністичну владу «радянською», а не «совєтською», тобто совковою, то фактично будемо згодні з тим, що Голодомори і репресії в Україні здійснювали самі українці, а не окупанти та їхні посіпаки.

Натоміть останній Майдан і чергова Війна за Незалежність України свідчать, що українці прагнуть бути в Європейському Союзі, а не повернутися у Совєтський Союз, насправді – у рашистський Євроазійський.

Сергій Соломаха "Чернігів самоврядний: на шляху відновлення національної пам'яті (1990 -2025)". Довідник. С. 26.27

9 травня - День Європи

Соломаха — Sat, 09 May 2026 13:54:47 GMT

На жаль, навіть у День Європи не згадують тих хто наближав як міг Україну до Європи, відстояв на барикадах Євромайдану під час Революції Гідності та на виборчих дільницях під час Помаранчевої революції європейський вибір Українського народу.

Не згадують навіть перші жертви триваючої Війни за Незалежність України, перемога в якій нарешті відриває нам шлях до Європи, - Героїв Небесної Сотні.

Зі святом, побратими та посестри!

Слава Україні!

Героям слава!

8 травня - День Пам'яті чи Перемоги?

Соломаха — Fri, 08 May 2026 08:02:42 GMT

Пригадую як напочатку 90-х ще до Незалежності сперечався з батьком, інвалідом війни І гр., який мав медалі "За освобождение Варшавы" і "Взятие Берлина", що колективізація, індустріалізація в СССР і як наслідок Голодомор 1932-33 рр. були необхідні, щоб перемогти Гітлера. На що отримав відповідь, що Сталін і Гітлер - злочинці, які однаково винні і в Голодоморі, і у війні (WW2).

Нагадаю, що нацисти прийшли до влади у січні 1933 року...

І тільки через 12 страшних, голодоморних і кривавих років після десятків мільйонів жертв прийшло 8 травня 1945 року.

ПАМ'ЯТАЄМО!

На жаль, в Чернігові завдяки комуносоцригівські владі досі немає пам'ятного знаку "Жертвам Голодоморів".

День Перемоги: «этот день мы приближали, как могли»?

Соломаха — Thu, 07 May 2026 11:45:58 GMT

День Перемоги (рос. День Победы) — впершу чергу державне свято Совєтського Союзу, що відзначалося щорічно 9 травня «на згадку про переможне завершення Великої Вітчизняної війни совєтського народу проти німецько-фашистських загарбників».

Ця дата пов'язана з прийняттям капітуляції Німеччини у війні в совєтській зоні окупації в передмісті Берліна Карлсхорсті за московським часом. Встановлене указом президії Верховної Ради СССР від 8 травня 1945 року (ще до підписання) як день «всенародного торжества».

У 1948 році, враховуючи жахливі наслідки війни, зокрема наявність на той момент величезної кількості інвалідів, свято скасували.

Статус державного свята й неробочого дня 9 травня знову отримало 1965 року. З того часу супроводжувався урочистими військовими парадами радянської армії на Червоній площі в Москві. Також святкувався у деяких країнах Варшавського договору.

З 1991 року, після розвалу СССР, продовжує святкуватися в низці пострадянських країн — РФ, Білорусі, Україні, Казахстані тощо.

більшості європейських країн відзначається День Перемоги в Європі (англ. Victory in Europe Day) (англ. V-E Day, VE Day) відзначається 8 травня (в країнах британської Співдружності 7 травня), дату коли антигітлерівська коаліція офіційно прийняла беззастережну здачу збройних сил Нацистської Німеччини.
Безпосередньо Акт військової капітуляції Німеччини було підписано 7 травня 1945 року в Реймсі, Франція, і ратифікований 8 травня в Берліні, Німеччина.

В Україні з 2000 року 9 травня визначається як день «торжества безсмертного подвигу народу — переможця над фашизмом, всенародної пам'яті про його боротьбу за свободу і незалежність Батьківщини».

Безсумнівним символом цього свята, є пісня «День Побе́ды» композитора Давида Тухманова и поета Владимира Харитонова, написана у 1975 році до 30-ї річниці капітуляції нацистської Німеччині у Другій Світовій війні (WW2).

Як вказано у російській версії «Википедии», це - «непременный знаковый атрибут торжеств по поводу 9 мая - Дня Победы в Великой Отечественной войне не только в России, но и странах СНГ. Строевая песня в Советской и Российской армии, парадный марш».

«День Победы»

Музыка: Д. Тухманов. Слова: В. Харитонов

День Победы, как он был от нас далёк,
Как в костре потухшем таял уголёк.
Были вёрсты, обгорелые, в пыли,
Этот день мы приближали, как могли.

Этот День Победы
Порохом пропах,
Это праздник
С сединою на висках.
Это радость
Со слезами на глазах.
День Победы!
День Победы!
День Победы!

Дни и ночи у мартеновских печей
Не смыкала наша Родина очей.
Дни и ночи битву трудную вели -
Этот день мы приближали, как могли.

Этот День Победы
Порохом пропах,
Это праздник
С сединою на висках.
Это радость
Со слезами на глазах.
День Победы!
День Победы!
День Победы!

Здравствуй, мама, возвратились мы не все...
Босиком бы пробежаться по росе.
Пол Европы, прошагали, пол Земли,
Этот день мы приближали, как могли.

Этот День Победы
Порохом пропах,
Это праздник
С сединою на висках.
Это радость
Со слезами на глазах.
День Победы!
День Победы!
День Победы!

Сподіваюсь багатьом українцям очевидно, що ця пісня стосується виключно ветеранів Другої світової війни, які безпосередньо брали участь у бойових діях або працювали на Перемогу у тилу.
Сьогодні, через більш ніж 80 років після закінчення WW2 і більш як 12 років війни з рашистською РФ, 9 травня для українців є не може бути Днем Перемоги, величі совєтської військової потуги, а Днем Пам’яті їх батьків, дідів, прадідів, що були учасниками найкривавішої війни ХХ століття.

Тож чи варто бучно святкувати під «строевую песню Российской армии, парадный марш «День Победы» нам, їх нащадкам, на могилах своїх батьків, дідів, прадідів?

Адже тих хто має право стверджувати, що «этот день мы приближали, как могли» і святкувати під цю «строєвую песню» День Перемоги вже не залишилося.

Можливо, напередодні, 8 травня, в День пам'яті та перемоги у Другої світової війни в Європі було більш доречно, нам їх нащадкам, покласти квіти на могили загиблих в боях, померлих від поранень і після війни бійців Робітничо-селянської Красної Армії та знищеного окупантами мирного населення.

Сергій Соломаха

Пасхальне послання Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

Соломаха — Mon, 13 Apr 2026 06:40:26 GMT

Пасхальне послання Митрополита Київського і всієї України Епіфанія преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім православним вірним України

Дорогі брати і сестри! Христос Воскрес!

Сьогодні в церковних піснеспівах ми знову чуємо радісний заклик: «Воскресіння день, і просвітімось торжеством, і один одного обіймімо» (стихира Пасхи). До чого нас саме тепер спонукають ці слова?

Підтримати молитву
Святий апостол Іоан Богослов свідчить: «Бог є світло, i немає в Ньому ніякої темряви» (1 Ін. 1: 5). Це сяяння неприступного божественного світла (1 Тим. 6: 16) стає для людей явним через втілення Господа нашого Ісуса Христа. Про це також нагадують нам нині слова Євангелія, говорячи про Сина Божого: «У Ньому було життя, і життя було світлом людям. І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його» (Ін. 1: 4–5).

Ось це світло божественної благодаті, це сяяння відвічної слави Божої, яке у Христі та через Христа явлене людям, – воно проганяє темряву зла й ніч гріховну. «Ніч минула, – свідчить апостол Павло у Посланні до Римлян, – а день наблизився: отже, відкиньмо діла темряви і зодягнімось у зброю світла» (Рим. 13: 12).

Ці апостольські слова і є поясненням для настого, як нині, на Великдень, ми повинні «просвітитися торжеством». Адже світло Христове, світло життя не просто колись, у давній час, засяяло від життєдайного гробу через воскресіння Спасителя – воно через нашу віру у Христа воскреслого нині стає для нас зброєю в боротьбі з темрявою віку цього.

Темрява не має своєї сутності, свого власного буття: вона – лише відсутність світла. Так само гріх і зло не мають власної сутності – вони виникають як темрява, як порожнеча там, де немає добра, правди, любові.

Однак коли ми в темряві засвічуємо лампаду, ліхтарик чи свічку, то навіть найглибша темрява відступає. Минулої зими, коли російська імперія зла намагалася занурити нашу Україну в суцільну темряву та холод, ми особливо пережили цей досвід. Ми боролися з темрявою зла, підтримуючи одне одного. Ми зберігали світло, людяність, надію. І все це стало для нас щитом і мечем, стало тією «зброєю світла», в яку апостол Павло закликає нас зодягнутися.

Безперечно, темрява і зло ще мають у цьому світі велику силу. Диявол спонукає своїх прислужників примножувати беззаконня, проливати кров невинних, нести в мирні оселі руйнування та смерть. Бачачи все це, страждаючи від цих проявів зла, ми можемо духовно і морально знесилюватися, адже сили людини не можуть бути самі собою невичерпними.

Однак нинішнє свято нагадує нам, що ані темрява, ані гріх, ані зло, ані сам диявол не можуть перемогти. Якщо мале світло від ліхтаря чи свічки в наших руках здатне відігнати темряву, то наскільки більшу силу має світло Христове, світло від Того, Хто іменується правдивим і незаходимимСонцем?

Тому попри всі руйнування, страждання, попри втому від боротьби ми маємо просвітитися торжеством! Навіть у ці важкі часи війни Воскресіння Христове нехай наповнює наші душі непереможним світлом благодаті, силою жертовної любові до Бога та до ближніх, до рідного народу й до нашої земної батьківщини – України. І нехай це світло буде нашою зброєю, щитом і мечем у праведній боротьбі з агресією російської імперії зла, у протидії всім ворожим підступамта спокусам лукавого.

«Нині все наповнилося світлом, небо і земля, і глибини підземні; нехай же святкує все творіння Христове Воскресіння» (третя пісня канону Пасхи), – знову і знову нагадує нам Церква. І ми з вами, дорогі владики, отці, брати і сестри, у цьому світлі торжества перемоги Божої оновімо нашу власну надію на перемогу правди й добра. Ми самі,просвітившись торжеством віри у воскреслого Сина Божого, будемо ділитися цією вірою та радісною надією на перемогу, вітаючи рідних і близьких та всіх зі світлим Христовим Воскресінням!

І серед цих вітань найперше ми звертаємося зі словами вдячності до наших захисників, до українських воїнів світла – наших новітніх героїв. Ми завжди підносимо за вас свої молитви, а особливо в цей Великдень просимо в Бога для вас захисту, допомоги в боротьбі та благословенної перемоги над агресором.

Ми ділимося великодньою радістю з тими, хто присвятив себе жертовному служінню любові, та сердечно вітаємо наших волонтерів, медиків, вітаємо рятівників та працівників комунальних служб – всіх, хто допомагає ближнім полегшити завдані війною страждання. Ми щиро дякуємо друзям та союзникам України у світі та всім людямдоброї волі, адже лише об’єднанимизусиллями, примножуючи світло добрих діл,ми наблизимо час завершення війни та настання справжнього, Богом благословенного миру.

Як і завжди, у цей святковий час ми не маємо права забувати про тих, хто і в нинішній Великдень перебуває не в радості, а в стражданнях від накладеного на них ярма фальшивого «русского міра», в російській окупації, у ворожій неволі та в полоні. Ми молимося і просимо в Господа полегшити ваші труднощі та страждання, просимо захисту від людського озлоблення і зичимо скорого визволення.

Від тисячолітніх святинь золотоверхого Києва, від його духовного серця – нашого кафедрального Софійського собору, від благословенного саду Пресвятої Богородиці, як віддавна іменується наша українська Києво-Печерська Лавра, вітання з Великоднем і добрі побажання та слова надії на перемогу світла і правди нехай долинуть нині до всіх дітей України, де б ви зараз не жили, на батьківщині чи в розсіянні. Нехай великодня радість, любов до Бога і до Матері-України продовжують єднати наспопри всі перешкоди!

Вітаємо зі святом Воскресіння Христового Президента України, державну владу ймісцеве самоврядування, всіх, хто був обраний та покликаний волею народу до служіння суспільству. Нехай Бог благословляє ваші добрі справи, у всьому сприяє задля наближення перемоги над російською імперією зла та утвердження тривалого, благословенного миру.

Світло в темряві світить, і темрява не огорнула його. Це світло – від життєдайногогробу воскреслого Сина Божого, від місця поховання, яке стало символом і знаком перемоги правди, любові та життя. Тож наповнімось цим світлом, нехай воно буде нам зброєю проти зла, яке неодмінно зазнає поразки та осудження, бо воістину ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Епіфаній,

Митрополит Київський і всієї України

Пасха Христова, 2026 р.,

м. Київ

Українська Православна Церква/Православна Церква України

У Чернігові до дня народження гетьмана презентовану книгу Сергія Павленка «Шабля Івана Мазепи»

Соломаха — Sat, 21 Mar 2026 12:55:32 GMT

У Чернігові до дня народження гетьмана презентовану книгу Сергія Павленка «Шабля Івана Мазепи»У рамках відзначення 387-ї річниці від дня народження гетьмана Івана Мазепи у Чернігівському колегіумі відбулася презентація книги «Шабля Івана Мазепи. Розбудова Гетьманщини на межі XVII–XVIII століть». Її автор – Сергій Павленко, видатний історик-мазепознавець, журналіст, шеф-редактор Всеукраїнського наукового журналу «Сіверянський літопис».
У заході взяли участь представники обласної організації Народного Руху України.

Нова книга «Шабля Івана Мазепи» – це ґрунтовне дослідження, надруковане Державним спеціалізованим видавництвом «Мистецтво», представили автор та директор видавництва Сергій Поночовний. Сергій Павленко здійснив глибокий аналіз стратегії гетьмана: справжньою «шаблею» Мазепи була його далекоглядна політика і прихована підготовка умов для звільнення українського народу від московської опіки.
Видання побачило світ завдяки співпраці з Національним заповідником «Чернігів стародавній», за благодійної підтримки Євгена Сури.

Сьогодні ця стратегія промовляє до нас через величні собори, храми та унікальні церковні реліквії. Про те, яким чином пам’ятки меценатської діяльності Івана Мазепи у Чернігові характеризують гетьмана, розповіла науковець заповідника Алла Батюк.
У стінах Колегіуму, що є пам’яткою доби Гетьманщини та фундацією Івана Мазепи, ми ще раз переконалися, що нині наша боротьба має міцне історичне коріння.
Вірш «Осанна гетьману Івану» представила Надія Галковська, поетеса, просвітянка, авторка слів популярної пісні «Я козачка твоя».
Осанну гетьману Івану
В часи самотності співаю
І воском зречено спливаю –
Свіча в церковному тумані.
Свіча в церковному тумані,
Незгасним полум`ям ярію.
Та чи ім`я твоє зігрію,
Опальний гетьмане Іване?:
Воскреслий гетьмане Іване,
Поглянь: свічок тих міріади.
Тож знов божественно – принадним
Перед очима нам постанеш.
І будеш довго так стояти -
Тамує подих УКРАЇНА,
Летить від янгола пір`їна
Таємним знаком благодаті.

Учасники заходу вшанували пам’ять великого українського патріота Івана Мазепи та сучасних Героїв України – Захисників і Захисниць, полеглих у війні з російськими окупантами, заупокійною літією та покладанням квітів до пам’ятника гетьману. Панахиду очолив протоієрей Роман Кіник, секретар Чернігівської єпархії ПЦУ, настоятель кафедрального собору святої Катерини.

Ведучий заходу: Сергій Черняков, учений секретар Заповідника, заступник голови обласної організації Народного Руху України.

Прес-служба обласної організації НРУ.

1 березня - День вшанування жертв Корюківської трагедії, замовчуваної комуністичним режимом

Соломаха — Sun, 01 Mar 2026 11:05:36 GMT

“Совєтська влада не церемонилася з жодними проявами навіть не націоналізму, а локального патріотизму. Крім українців від репресій страждали і кримські татари, і чеченці, і інші дрібні народи та великі нації. Але про це не можна було говорити. Тому і про Корюківку промовчали. Лише за тридцять із лишком років у Москві дали відмашку поставити в райцентрі пам’ятник з приписом «на честь героїчного опору населення німецько-фашистським загарбникам». Але всієї правди українцям все одно не розповіли.”
https://beztabu.net/novini_t4952

1 березня, вшануймо пам'ять земляків і родичів моїх, розстріляних і спалених 1-2 березня 1943 року під час наймасштабнішої каральної акції окупантів проти цивільного населення в Європі у роки Другої світової війни. Містечко було спалено, а більше 7 тисяч мешканців розстріляно і спалено. На Нюрнберзькому процесі розглядався епізод Корюківської трагедії.

І тільки в СССР довгі роки про це не можна було говорити. (Хто не знає, я дам в коментарях посилання). Як не можна було говорити про трагедію Бабиного Яру, про сотні спалених українських сіл.

А декілька днів тому виповнилося 100 років з дня народження моєї мами Костюк Галини Юхимівни, завдяки багаторічним зусиллям якої була пробита стіна мовчання навколо Корюківської трагедії.
Корінна корюківчанка, після війни майже 30 років була директором школи № 1, вже на пенсії добилася створення історичного музею у місті, збираючи для нього експонати і свідчення.

З початку 60-х років, вважаючи несправедливим замовчування трагедії цілого міста, почала на своєму рівні пробивати це мовчання. Я думаю, вона не до кінця усвідомлювала, з якою страшною машиною замовчування і перекручування української історії на державному рівні СРСР (він же Московія, Російська імперія, нині РФ — позиція незмінна) їй доведеться мати справу.
Вона започаткувала регулярні виступи очевидців Корюківської трагедії перед школярами школи № 1, багато років писала статті в районну газету про земляків, які пережили чи не пережили цю трагедію, про саму Корюківську трагедію.

На початку 70-х років вдалося добитися вшанування пам”яті загиблих вже на рівні міста. На місці ресторану, де загинуло близько 500 чоловік, був встановлений пам”ятний знак і щороку біля нього збиралися містяни на мітинг пам”яті.
В цей час вона налагодила зв”язки з журналістами обласної газети “Деснянська правда” Борисом Наріжним, Лесем Мазуром, Кузьмою Журбою, надавала їм матеріали, організовувала зустрічі з очевидцями. Почали з”являтися статті в обласній газеті. Дуже важко йшов цей процес, цензуру ніхто не відміняв.

Безліч зустрічей з керівництвом міста, району, області переконали в тому, що блокування поширення інформації про Корюківську трагедію відбувається на більш високому рівні.
За декілька років переписки, лобіювання через наближених людей, особистих зустрічей вдалося досягти відносного нейтралітету О. Федорова щодо Корюківської трагедії, для якого будь-яка згадка про неї була дуже незручною.
Максимум чого тоді досягли — це видання книжки Б. Наріжного “Горобинова заграва” і встановлення пам”ятника жертвам трагедії, де навіть напису про саму трагедію нема.

Безумовно, у цей процес відновлення пам”яті було нею залучено багато людей, але мотором його була саме вона. Це все 1977 рік.
У тому ж році закрили школу, де вона була директором, а її відправлено на пенсію. Багато років, з невеликими перервами, і зараз будівля школи стоїть пусткою, як пам”ятник помсти совєцької системи людині за отой “локальний” український патріотизм.

Вже на пенсії мама пішла працювати у Товариство охорони пам”ятників і доклала зусиль до створення Корюківського історичного музею. Я вдячна нинішньому колективу музею, що вони продовжують її роботу.

Скільки я себе пам”ятаю, її життя було боротьбою, доланням утисків і подвижницькою працею.

Двадцять років минуло, як моя мама відійшла в інший світ, проте спроби тихо і підло розправлятися з нею, вже мертвою, тривають — від багаторічного замовчування вже її імені до рейдерського захоплення належного колись їй майна, щоб стерти навіть місце, де вона жила.

Ота мордорська система ще жива на нашій землі. Вона знищує все живе і добре, щоб не було кому казати про її злочини, про ріки пролитої крові, про історію — трагічну і героїчну, щоб росли, як трава, покоління без пам”яті, гідності, якими легко маніпулювати і тримати в рабському стані.

1 березня 2021 року

Тетяна Яхеєва,
народний депутат України
Першого демократичного скликання,
Деснянський виборчий округ № 438 (м.Чернігів)

1462-й день. Згадаймо всіх, хто віддав своє життя виборюючи Незалежність України!

Соломаха — Tue, 24 Feb 2026 09:55:04 GMT

1462-й день
5-й рік Великої визвольної війни Українського народу проти орд рашистських окупантів та їхніх посіпак за Незалежність України.
13-й рік чергової московсько-української війни за Незалежність України.

Схоже остання найхолодніша ніч була з 9 на 10 лютого. Такої холодної зими давно не було в Україні. Попереду вже п’ята воєнна весна. Рашистам, завдяки вмінню і зусиллям Сил оборони України, допомоги Вільного світу, не вдалося знищити усю електротеплову інфраструктуру. Поки переговорники ведуть безплідні перемовини з рашистами про мирний договір і безпекові гарантії від США, рашисти продовжують тиснути на фронті і систематично здійснювати не масовані і масовані комбіновані удари по інфраструктурі.

У ніч на 24 січня (з 18:00 23 січня) рашисти здійснили комбінований удар по Україні із застосуванням:
- 2 протикорабельних ракет 3М22 “Циркон”;
- 12 крилатих ракет Х-22/Х-32(збито 9));
- 6 балістичних ракет Іскандер-М/С-300 (збито 5);
- 1 керованої авіаційної ракети Х-59/69 (збито);
- 375 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера, Італмас і безпілотники інших типів, близько 250 із них – "шахеди" (збито 357).
Основний напрямок удару – Київщина.
Зафіксовано щонайменше влучання 2 ракет та 18 ударних БпЛА на 17 локаціях, а також падіння збитих (уламки) БпЛА на 12 локаціях..

В наслідок ударів по енергетичній інфраструктурі 31 січня у Чернігові стався черговий блекаут.

У ніч на 3 лютого (з 18:00 02 лютого), коли температура сягала –25°C, відразу після вдаваного рашистами енергетичного «перемир’я», яке так розпіарив 47-й президент США, ворог здійснив масований комбінований удар по Україні із застосуванням:
- 4 ракет “Циркон”/“Онікс”(усі збито);
- 32 балістичних ракет «Іскандер-М/С-300» (збито 11); -
7 крилатих ракет Х-22/Х-32 (збито 3);
- 28 крилатих ракет “Х-101/Іскандер-К” (збито 20;
- 450 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера, Італмас і безпілотники інших типів, близько 300 із них – "шахеди"(збито 412).
Основні напрямки удару – Київщина, Харківщина, Дніпровщина, Вінниччина, Одещина. Під ударом теплоелектроцентралі та теплоелектростанції в восьми областях, зокрема ТЕЦ, що забезпечували теплом Київ, Харків і Дніпро. Це вже дев’ятий удар по енергетиці за останні п’ять місяців.
Зафіксовано влучання 27 ракет та 31 ударних БпЛА на 27 локаціях, а також падіння збитих (уламки) БпЛА на 17 локаціях.

4 лютого, після виступу у напів порожній залі Верховної ради 3 лютого, генеральний секретар НАТО Марк Рютте разом з міністром закордонних справ України з офіційним візитом побував на Чернігівщині. Він оглянув один з енергооб’єктів у регіоні, який зазнав ворожих ударів, шкільний підвал у с. Ягідне, а також ознайомився з роботою пункту незламності в Чернігові, зруйнованим рашистами об’єктом енергетичної інфраструктури та зустрівся з представниками освіти у Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту № 5.

У ніч на 7 лютого (з 19:00 06 лютого) ворог завдав комбінованого удару по об'єктах критичної інфраструктури України із застосуванням:
- 2 ракет "Циркон" ;
- 21 крилатої ракета Х-101 (збито 14);
- 16 крилатих ракет "Калібр" (збито 10); -
408 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера, Італмас і безпілотники інших типів із напрямків, близько 250 із них – "шахеди" (збито 382).
Основні напрямки удару – Львівщина, Івано-Франківщина, Рівненщина, Вінниччина. Зафіксовано влучання 13 ракет та 21 ударного БпЛА на 19 локаціях, а також падіння збитих (уламки) БпЛА на трьох локаціях.

У ніч на 17 лютого (з 18:00 16 лютого) рашисти атакували 4 балістичними ракетами «Іскандер-М», 20 крилатими ракетами повітряного базування Х-101 (збито усі), 4 крилатими ракетами Іскандер-К (збито усі), керованою авіаційною ракетою Х-59/69 (збито), а також 396 ударними БпЛА типу Shahed, Гербера, Італмас та безпілотниками інших типів, близько 250 із них – "шахеди" (збито 367).
Зафіксовано влучання 4 балістичних ракет та 18 ударних БпЛА на 13 локаціях, а також падіння збитих (уламки) на 8 локаціях.

У ніч на 22 лютого (з 19:00 21 лютого) ворог завдав комбінованого удару по об'єктах критичної інфраструктури України із застосуванням:
- 4 протикорабельних ракет "Циркон" (збито 2);
- 22 балістичних ракет Іскандер-М/С-400 (збито 8);
- 18 крилатих ракет Х-101 (збито 17);
- 2 крилатих ракет Іскандер-К (збито усі);
- 4 керованих авіаційних ракет Х-59/69 (збито усі);
- 297 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера, Італмас і безпілотники інших, близько 200 із них – "шахеди" (збито 274).
Основні напрямки удару – Київщина, Одещина, Кіровоградщина, Полтавщина.
Зафіксовано влучання 14 ракет та 23 ударних БпЛА на 14 локаціях, а також падіння збитих (уламки) БпЛА на 5 локаціях.

Не зважаючи на таку інтенсивність українська енергетична система хоча з тримвалими відключеннями продовжує триматися.
На жаль, під приводом зупинки транзиту нафти через пошкодження рашистами трубопроводу «Дружба» Угорщина і їхня колишня колонія Словаччина, звісно за підтримки США, заблоковали надання Європейським Союзом кредиту у 90 млрд. євро Україні до 4 річниці Великої війни, що загрожує Україні колапсом. Крім того, влади Угорщини і Словаччини оголосили про припинення постачання критичної електроенергії до України.

Натомість у четверту річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну до Києва прибули лідери Данії, Естонії, Фінляндії, Ісландії, Латвії, Литви, Норвегії, Швеції та Хорватії для участі у саміті "Україна – країни Північної Європи та Балтії.

12 років війни за Незалежність України - це лише наслідки того, що мільйони громадян України вважали і вважають, що всьоравно і какаяразніца на каком язикє разгаварівать, чиї серіали дивитися, на честь кого названі вулиці і за кого голосувати на виборах.

Московських рашистів і їхніх посіпак можна зупинити і перемогти тільки тоді, не тільки вони, але й українці усвідомлять, що українці не один з ними народ. Ніколи ним не були і не будуть!

Ось такий сумний підсумок 12 років війни за Незалежність України!

СЛАВА СИЛАМ ОБОРОНИ УКРАЇНИ!

Згадаймо всіх, хто віддав своє життя виборюючи Незалежність України!

23 лютого 1994 року - день становлення не тільки чернігівського, але й національного біатлону

Соломаха — Mon, 23 Feb 2026 10:42:42 GMT

22 лютого 2026 року без жодної медалі для України завершилася ХХV зимова Олімпіада у Мілані.
Тому варто згадати про першу історичну олімпійську нагороду незалежної України 32-річної давнини.
А причетні до цього були і чернігівці.

Нагадаємо, що 23 лютого 1994 року у Норвезькому Ліллегаммері наша Валентина Цербе виборола в змаганнях з біатлону першу в історії незалежної України олімпійську нагороду.
32 роки тому, увесь світ і навіть вітчизняні спортивні фахівці з подивом спостерігали за екранами телевізорів, де досі невідома, з дивним для України прізвищем, прилучанка Валентина Цербе з перших хвилин захопила лідерство у гонці на 7,5 км і утримала його майже до останніх секунд...
Шкода, що медаль їй дісталась пише бронзова (до золота забракло 1,2 секунди).
Але для українців в усьому світі в той день це не мало ніякого значення.
На першу олімпійську медаль чекали, і все ж вона стала несподіваною для багатьох...

Отже, розмова кореспондента „Сіверщині” з Сергієм СОЛОМАХОЮ - начальником управління в справах молоді та спорту обласної адміністрації у 1992-94 роках, заступником голови обласної організації Народного Руху України.

Кор.: Чи справді, пане Сергію, бронзова олімпійська медаль Валентини Цербе була такою несподіваною?

С.С. : Безумовно! Ніхто з фахівців у Міністерстві молоді і спорту тоді не чекав, що на Чернігівщині без шалених грошей можливо підготувати спортсменку світового рівня, тим більше у такому технічному виді спорту, як біатлон.
В той час в зимових видах спорту робилася ставка на російських легіонерів. Тому жіноча збірна України з біатлону складалась тоді переважно з уже досвідчених колишніх російських біатлоністок і тренерів, що мали прописку у Сумах.

Кор.: Пригадайте як відбувалася підготовка до олімпіади?

С.С. : Це сталося в ті часи, коли молода держава Україна була у кризовому, скрутному стані. Наближалися позачергові вибори Президента. Валюти не було не тільки на підготовку спортсменів вищої кваліфікації за кордоном, але навіть на бензин. Все зупинилося... Інфляція – шалена. Валюта була лише у деяких підприємств та у комерційних банках. На жаль, мало хто з їх керівників був готовий надати допомогу спортсменам.
Не дивно, що багато досвідчених спортивних фахівців або емігрували, або, втративши надію, кидали спорт та йшли торгувати на базари. Не бракувало й тих, хто лише імітував бурхливу діяльність, а головним чином займався бізнес-турами за кордон. Але, на щастя, були й ті, хто вірив в самих себе, у відродження України і мріяв про перемоги. Серед них були прилучани Валентина Цербе (єдина доросла на той час біатлоністка в області) та її тренер Микола Зоц.
Восени 1993 року вони вдвох запропонували піти на ризик: самостійно, за рахунок місцевих коштів, підготуватися до олімпіади в Ліллехаммері. Для цього потрібно було обов'язково їхати на сніг, ну, хоча б до Росії. А це ... рублі, яких в облуправлінні молоді і спорту в ті часи не могло бути згідно чинного законодавства. Тож чимало перепон довелось подолати, порушити чинні на той час інструкції, але питання рублів для поїздки в Росію В.Цербе було вирішено.
Потім були "несподівані" для фахівців Мінмолодьспорту і "сумчан" перемоги на першості України, включення Валентини Цербе до складу збірної України та поїздка її до Ліллехаммера.

Кор.: Невже далі все було, яку казці?

С.С.: На жаль, труднощів вистачало як об'єктивних, так і суб'єктивних. Слава Богу, їх вдалося подолати.
Так, наприклад, в останню мить перед виїздом на змагання у Валентини Цербе не виявилося закордонного паспорту. Тільки завдяки як кажуть "зв'язкам" це питання було вирішено вчасно.
Можна сказати, що Валентина вскочила до олімпійського літака останньою.

Кор.: Невже все було так серйозно?

С.С.: Нічого дивного, тоді в Україні багато що відбувалося вперше. За часів СССР, особливо у зимових видах спорту, всі поїздки на міжнародні змагання здійснювалися через Москву. Україна лише постачала "живий товар".
До речі, вперше Валентину Цербе чернігівці побачили на екранах своїх телевізорів ще підчас урочистих проводів, які ледь вдалося умовити організувати керівництво області. Зовсім дивними і нереальними тоді прозвучали слова голови обласної державної адміністрації Валентина Мельничука: "Валентино, повернись з олімпійською медаллю!" і подарував їй сувенір – останній радянський ювілейний рубль з зображенням Т.Шевченка 1991 року випуску.
Це вже після перемоги дехто жартував, що всі чернігівці завжди з олімпіад поверталися з медалями. Звісно, з провінції на олімпіади в радянські часи не брали на прогулянку...

Кор.: І все ж, пане Сергію, у чому, на Вашу думку, феномен першої української олімпійської медалі?

С.С.: Ця перемога Валентини Цербе у Ліллехаммері на мою думку є символічною. Хоча об'єктивно, по сучасним міркам, все було проти неї. І брали, В.Цербе у збірну до естафетної команду як запасну, і не було у неї досвіду виступів на міжнародній арені, і свій тренер залишився вдома, і стартувала вона у гонці однією з перших...
Ніхто б не засудив її за невдалий виступ, бо й сам факт її участі в олімпіаді сприймався на Чернігівщині вже, як велике досягнення.
У чому ж феномен Валентини Цербе? Відповідь на це питання дала сама Валентина після повернення з олімпіади, коли заговорила під час зустрічей з земляками і Президентом Л.Кравчуком рідною, материнською - українською мовою!
До речі, Валентина Цербе виховувалася у багатодітній родині. У неї п’ятеро сестер. Мати українка, в дівоцтві – Кравчук. Батько – австрійській німець.
Вважаю, що є почуття, які не купити ні за які рублі-долари - це відповідальність перед Батьківщиною, перед українським народом.

Кор.: Яка ж подальша доля Валентини Цербе і чернігівського біатлону?

С.С.: Зараз, наскільки мені відомо, неодноразова призерка чемпіонатів Європи та світу з біатлону Валентина Цербе-Несіна живе і працює в місті Прилуки.
Безсумніву, завдячуючи цій перемозі, Чернігівщина до широкомасштабного вторгнення рашистів 24 лютого 2022 року була одним з провідних центрів українського біатлону.
Завдяки несподіваному успішному виступу В.Цербе на першій в історії незалежної України зимовій олімпіаді жіночій біатлон в Україні - зимовий вид спорту №1. Більш того, багато чернігівців успішно продовжили, започатковану 32 роки тому Валентиною Цербою. На жаль, перша олімпійська медаль на зимових Олімпійських іграх для вихованців чернігівсього біатлону залишається досі єдиною.
Отже, на мою думку, 23 лютого 1994 року треба відзначати як день становлення не тільки чернігівського, але й національного біатлону.

Пам'ятатимемо перших - не забудуть й останніх!

СЛАВА УКРАЇНІ!

СЛАВА ГЕРОЯМ!

Вшанування пам’яті Героїв Крут на місці легендарного бою

Соломаха — Thu, 29 Jan 2026 15:32:03 GMT

Вшанування пам’яті Героїв Крут на місці легендарного бою 29 січня в Україні вшановують пам’ять Героїв Крут. Відзначають легендарний подвиг кількасот молодих українських бійців, які у 1918 році зупинили багатотисячну банду російських більшовиків поблизу залізничної станції Крути на Чернігівщині. Вони ціною свого життя стали на захист Української державності.

Перше публічне вшанування подвигу Героїв Крут відбулося на місці легендарного бою 35 років тому за ініціативи Чернігівської крайової організації Народного Руху України, делегацію рухівців очолював Валерій Сарана. Нині він почесний громадянин міста Чернігова, відомий державний та громадський, перший директор меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут» (2008-2012). Тоді, 29 січня 1991 року, тут було встановлено березовий хрест та проведено громадський мітинг.

Перше вшанування Героїв Крут на державному рівні відбулося 29 січня 1994 року за ініціативи і організаційному забезпеченню Управління молоді та спорту Чернігівської ОДА та членів Руху: заступника голови ОДА з гуманітарних питань - Валері Сарани, начальника управління Сергія Соломахи, його заступника - Володимира Єрмака. Тоді вперше у вшануванні Героїв взяли участь військові - Рота почесної варти Президента України, а в селі Крути вперше відбувся мистецький захід силами митців обласної філармонії, присвячений бою під Крутами.

У 2006 році тут відкрито Меморіальний комплекс пам’яті Героїв Крут, де зокрема створено музейну експозицію.

Сьогодні тут вшановували подвиг Героїв Крут представники обласної державної адміністрації, обласної ради, військові, делегації Народного Руху України із Чернігова і Ніжинського району, громадськість.

Літію за загиблими за рідну землю відправив керуючий Чернігівською єпархією Православної церкви України єпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній.

Учасники заходу вшанували пам’ять Героїв хвилиною мовчання та поклали квіти до монумента меморіалу «Пам’яті Героїв Крут».

Прес-служба обласної організації Народного Руху України.

1429-й день. УКРАЇНЦІ! З ДНЕМ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ!

Соломаха — Thu, 22 Jan 2026 12:53:08 GMT

1429-й день.
Великої визвольної війни Українського народу проти орд рашистських окупантів та їхніх посіпак за незалежність України.
12-й рік чергової московсько-української війни.

Січень четвертого року великої війни запам’ятається давно не баченими хрещенськими морозами – 20°C і більше, систематичного відсутності світла в оселях, а де не де тепла і водопостачання після ударів по нашій енергетиці рашистів.

Поки в медіа йдуть схоже безплідні розмови про перемовини про мир і зазіхання США на територію Гренландії, ворог продовжує тиснути на фронті, намагаючись захопити нові території та наносити масовані і точкові удари по інфраструктурі України з метою зламати волю і заморозити українців. Тож 22 січня 2026 року є чи не найважчим для енергетики України після блекауту 2022 року.

У ніч на 27 грудня (з 18:00 26 грудня) рашисти завдали масованого комбінованого удару по об'єктах критичної інфраструктури України із застосуванням ударних БпЛА, ракет повітряного, морського та наземного базування:
- 519 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера (близько 300 із них – «шахеди»);
- 10 балістичних/аеробалістичних ракет Іскандер-М/Х-47М2 «Кинджал»;
- 7 крилатих ракет «Іскандер-К/Калібр»;
- 21 крилатої ракети Х-101;
- 2 крилатих ракет Х-22.
Основний напрямок удару – Київщина.
Зафіксовано влучання 10 ракет та 25 ударних БпЛА на 30-ти локаціях, падіння збитих (уламки) – на 16 локаціях.

Поки світ з надією слідкував, як виявилося, за безуспішними кровавими масовими протестами в Ірані, які почалися 28 грудня, проти режиму аятол, у ніч з п’ятниці на суботу (2 на 3 січня) США успішно без втрат провели блискавичну масштабну військову операцію проти Венесуели та особисто диктатора Мадуро, якого разом із дружиною було затримано та вивезено з країни. Успіху операції, звісно, могло сприяти й оточення диктатора. Про це свідчить безпорадність венесуельських військових у відбитті повітряного нападу, не зважаючи на наявність протиповітряної зброї і радників від РФії. Тільки час покаже чи приведе це до повернення контролю над видобутком нафти у Венесуелі до американських компаній.

У ніч на 9 січня (з 19:30 8 січня) противник завдав комбінованого удару по об'єктах критичної інфраструктури України із застосуванням:
- 242 ударних БпЛА типу Shahed, Гербера (безпілотники інших типів) (близько 150 із них – «шахеди»);
- 13 балістичних ракет Іскандер-М/С-400;
- 22 крилатих ракет “Калібр”;
- 1 балістичної ракети середньої дальності "Орешник" по Львову.
Основний напрямок удару – Київщина, енергетика. Зафіксовано влучання 18 ракет та 16 ударних БпЛА на 19-ти локаціях. Знеструмлено значну частину Києва.
У ніч на 13 січня (з 18:00 12 січня) ворого атакував 18-ма балістичними Іскандер-М/зенітними керованими ракетами С-300; 7-ма ракетами «Іскандер-К», а також 293 ударними БпЛА типу Shahed, Гербера і безпілотниками інших, близько 200 із них – "шахеди".
Удари "балістикою" завдано по Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській та Київській областях. Зафіксовано влучання балістичних/зенітних ракет та 48 ударних БпЛА на 24 локаціях.

За даними Київського міського голови це спричинило тимчасовий виїзд 600 тисяч з 3,6 мільйона його мешканців з міста туди, де є альтернативні джерела живлення та тепла.
Причиною колапсу є три масовані удари: 25–27 грудня 2025 року, 9 і 13 січня 2026 року. Удари знищили "велике кільце" генерації Києва, зокрема під удар вкотре потрапили ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6. 10 січня у медіа згадували 1417-й день великої війни з рашистами і їхніми посіпаками за незалежність України, яка зрівнялася за часом культовою для рашистів німецько-совєцькою війною, що тривала з 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року, яку на РФії досі називають "вєлікая отєчєствєнная".
Символічно, але не більше.

У ніч на 20 січня (з 19:00 19 січня) рашисти завдали чергового масованого удару однією протикорабельною ракетою “Циркон”, 18 балістичними ракетами Іскандер-М/С-300, 15 крилатими ракетами Х-101, а також 339 ударними БпЛА типу Shahed, Гербера, Італмас і безпілотниками інших типів), близько 250 із них – "шахеди". Основний напрямок удару – об’єкти енергетики Київщини. Зафіксовано влучання 5 ракет та 24 ударних БпЛА на 11 локаціях, а також падіння збитих (уламки) БпЛА на 12 локаціях.

22 січня – День Соборності України. Свято актуальне для українців, як ніколи. Хіба що у 1652-1654 рр. за часів Хмільниччини та під час національно-визвозних змагань 1917-1921 рр. ситуація була схожа. У 1918 році з півночі і сходу на УНР сунули більшовицько-московська навала, а з заходу на щойно проголошену ЗУНР – поляки. Тоді незалежна Україна не вистояла, бо не мала ні союзників, ні підтримки зовні, як, наприклад, Польща.

Сьогодні Соборність України проти рашизму боронять, за підтримки країн Вільного світу, наші Сили Оборони України. Від них і їхньої всенародної їхньої підтримки залежить наше майбутнє. Звісно, якщо українцям вдасться придушити злодійську гідру крадіїв і корупціонерів на всіх рівнях з множинними і немножинними паспортами, а американському народу - від трампізму з гренландоманією.

УКРАЇНЦІ!

З ДНЕМ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ!