Процес входження до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, прискорення трансформації Збройних Сил України, встановлення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпековим секторами держави.

Після вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.

Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору. Завдяки цьому у майбутньому Україна не буде об‘єктом провокацій на кшталт закликів до перегляду статусу Севастополя та Кримського півострова, які регулярно лунають з уст високих посадовців та офіційних осіб Російської Федерації, або нагнітання напруження, як було під час конфлікту навколо острова Коса Тузла.

Вступ України в НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. Неможливо назвати точну цифру фінансових вливань, які може отримати Україна, проте досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. У 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 – 5 млрд., а в 1999 р. – році вступу Польщі до НАТО – вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 – 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. – 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступу Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р.

Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення
Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, а їх у нас 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць застарілої стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. 1 грудня 2005 р. у Харківській області розпочався перший трирічний етап проекту, на який вже зараз передбачено 4,1 млн. євро, а вартість усього першого етапу становитиме близько 8 млн. євро. Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро.

НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів з вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів. У 2005 р. було проведено 8 мовних курсів і 6 спеціалізованих курсів, на що було виділено 150 тис. євро. На фінансове забезпечення потреб програми перепідготовки військовослужбовців на 2006 рік передбачено 300 тис. євро.

Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон “Яворів” у Львівській області, до забезпечення діяльності якого залучається велика кількість цивільних осіб приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг.

Членство України в НАТО матиме глибоке цивілізаційне значення для нашої країни. Адже входження до Альянсу означає для нас, перш за все, приєднання до сім’ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком поділяє український народ. Національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами-членами НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми, в питаннях захисту навколишнього середовища, становлення громадянського суспільства тощо.

Недоліки членства в НАТО

Оцінка можливих негативних наслідків будь-якого рішення має співвідноситися з його позитивами і перевагами. У цьому зв’язку, переваг від членства України в НАТО (див. вище) значно більше, ніж потенційних втрат.

Про це свідчить, принаймні, досвід 9 країн Центральної і Східної Європи, які набули членства в Альянсі в останні роки. Вони або належали до країн колишнього соцтабору, або були у складі СРСР, як 3 прибалтійські країни.

Тема негативів від вступу України до НАТО є здебільшого штучно роздмуханою політичними опонентами цього курсу.

Проте, якщо проаналізувати всі їхні аргументи, очистивши їх від пафосних словесних нашарувань і демагогічних лозунгів, то висновок буде досить парадоксальний.
З їхніх слів виходить, що основний недолік приєднання України до НАТО полягає в тому, що для цього потрібно просто дуже багато чого зробити і, по суті, навести лад у державі. Тобто, комплексна трансформація держави у напрямку наближення її до стандартів розвинених демократій, впровадження в систему державного управління принципів прозорості та відповідальності, сприяння зростанню ролі неурядового сектору в суспільному житті, модернізація економіки та її детінізація, впровадження нових технологій та пошук нових ринків збуту для української продукції, налагодження і розширення взаємовигідного економічного співробітництва з якнайбільшою кількістю країн – усе це вимагає величезних зусиль, послідовності дій та щоденної копіткої роботи.

При цьому, демократичні перетворення українського суспільства, вдосконалення системи державного адміністрування, піднесення вітчизняної економіки, професіоналізація нашої армії на шляху до НАТО є, безумовно, позитивними процесами, хоча вони відбуваються повільно, складно, навіть боляче та на деяких етапах можуть трактуватися неоднозначно.
Наприклад, реформа Збройних Сил України відповідно до критеріїв побудови армій оборонного типу більшості країн-членів НАТО передбачає скорочення особового складу*.

Це, у свою чергу, може призвести до такого негативного наслідку, як тимчасове загострення соціальних проблем серед наших військових**. Але закономірним кінцевим результатом процесу реформування ЗСУ буде створення сучасної, мобільної, професійної, високооплачуваної та боєздатної української армії, здатної ефективно захищати нашу країну. Це є однозначним позитивом і необхідне Україні незалежно від можливого членства в НАТО. Окрім того, саме НАТО вже кілька років допомагає Україні вирішувати проблеми соціальної адаптації та перекваліфікації військовослужбовців, звільнених у запас.

Не менш характерним прикладом у цьому контексті може слугувати і український військово-промисловий комплекс. Можливе членство України в Альянсі відкриє українським підприємствам нові інвестиційні перспективи та ринки озброєнь в країнах-членах НАТО, про що красномовно свідчить досвід ВПК країн-членів Альянсу зі Східної Європи.

Можливо, деякі підприємства не зможуть оперативно скористатися цією перевагою та в умовах жорсткої конкуренції з ВПК високорозвинутих країн ринкової економіки будуть змушені закритися – це негатив. Однак, переорієнтація підприємств на створення високотехнологічних і конкурентоспроможних на світовому ринку озброєнь піде лише на користь як вітчизняній оборонці, так і українській економіці в цілому.

Що стосується співробітництва у цій сфері з Росією, то важливо враховувати, що ще з початку 90-х років ця країна цілеспрямовано веде політику створення власного замкненого циклу виробництва озброєнь, незалежно від євроатлантичних прагнень нашої держави. Головними цілями такої політики, зокрема, є підтримка та розвиток підприємств російського ВПК, а також, як випливає з конкретних дій, усунення України як конкурента з ринку озброєнь шляхом виключення з продукції російського ВПК комплектуючих, що виробляються українськими підприємствами.

Натомість, у своїх підходах до військово-технічного співробітництва на міжнародній арені Росія орієнтується на партнерство з провідними компаніями країн НАТО. Вихід на натовські стандарти офіційно вважається пріоритетом розвитку російського ОПК.

Важливо враховувати, що якщо у 2004 р. загальний товарообіг між Україною і Росією за номенклатурами продукції Мінпромполітики становив близько 2 млрд. дол., то у 2005 р. в рамках спільної кооперації він був на рівні 330 млн. дол. Причому нарощування обома країнами обсягів торгівлі зброєю на зовнішніх ринках свідчить про те, що значне згортання двостороннього співробітництва поки що суттєво не вплинуло на їхні експортні потенціали.
Таким чином, незалежно від старих виробничих зв’язків з російським ВПК, ВПК України повинен самостійно розвиватися, шукати нові ринки збуту, створювати сучасні види озброєнь як на продаж, так і для Збройних Сил України. Результат цього процесу буде позитивним, якщо він буде обумовлений, перед усім, ринковою доцільністю, а не кон'юнктурними політичними мотивами.

Важливим є те, що членство України в НАТО не зобов’язує розривати існуючі виробничі зв’язки з ВПК Росії, яка успішно розвиває та нарощує своє військово-технічне співробітництво з багатьма країнами-членами НАТО.
Значною мірою надуманим є і питання фінансових наслідків вступу та членства України в НАТО.

Підготовка України до членства в НАТО має глибоке цивілізаційне значення. Цей процес є, перед усім, стимулюючим фактором для досягнення Україною високих демократичних, соціально-економічних та оборонних стандартів, що діють в країнах-членах НАТО. Як показує історія, кількість членів цієї Організації постійно зростає. На сучасному етапі на шляху до членства в Альянсі знаходиться низка балканських країн та Грузія. При цьому, жодна з зазначених країн не шкодує про це, а старі країни-члени не ставлять питання щодо виходу з НАТО.