«Главред» поцікавився її думкою про вплив кризи на стабільність у Росії, ставки Кремля на виборах президента в Україні та про те, чи довго триватиме дружба Москви та Вашингтона.

– Колись ви сказали: «Стабільність Росії принесли нафтові ціни». Чи стала Росія менш стабільною після падіння цін на нафту?
– Ціни в середньому не скоротилися вдвічі. Тому що $100 за барель і вище – це дикі ціни, в середньому було $70–80, а тепер – $50. Тобто вдвічі менше буде тоді, коли ціна на нафту сягне, скажімо, $20. Тоді в Росії можуть бути дуже великі проблеми. Наразі ж економічний стан погіршився, зростає рівень безробіття. Але російська держава, як і американська, вливає гроші в економіку. Щоправда, інвестує їх не у споживачів, а переважно у великі підприємства й монополії. І за рахунок цього стабільність утримується.
– А за кордоном дедалі частіше говорять про те, що російська влада ледве втримує ситуацію в країні під контролем.
– Ви маєте на увазі бунти, настрій людей? Як свідчать соціологічні опитування, у Росії більшість населення в сьогоднішніх економічних труднощах звинувачує США або перекладає свої проблеми на керівництво країни.
Якщо криза триватиме вісім–десять років, а ціна на нафту впаде до $25 – тоді звичайно. Хоча й це буде протест не середнього класу, а з націоналістичним чи лівим ухилом.
– Кажуть, що між командами Медвєдєва й Путіна відбувається конкуренція за вплив.
– Тут є дві версії. Згідно з першою, даний тандем – це добрий і злий слідчі, які грають у парі. І реально всі важелі у Путіна, а Медвєдєв розігрує партію діалогу із Заходом і з опозицією, щоб, по-перше, не довести невдоволення населення до рівня активних виступів, і щоб люди все-таки розуміли, що вони живуть у демократичній країні. А по-друге, щоб в умовах глобальної кризи і нового порядку денного якось налагодити відносини з президентом Бараком Обамою.
Але є й інша версія – у цьому тандемі неймовірний конфлікт. Один дійсно передбачає збереження статус-кво того режиму, який був побудований, а інший хоче модернізації. Я не можу вам сказати, яка моя думка з цього приводу, адже політика в Росії непублічна й непрозора. І насправді ніхто не знає, що відбувається. Навіть той, хто говорить, що знає, блефує.
– Уявляєте собі, хоча б гіпотетично, такий же гострий публічний конфлікт між Путіним і Медвєдєвим, як між Тимошенко і Ющенком?
– Гіпотетично такий конфлікт, як у вас, я не уявляю, і його не буде. Тому що у вас, нехай навіть жахлива у плані поведінки, але все-таки демократія, де обидві сторони, як усередині помаранчевої коаліції, так і всередині парламенту й виконавчої влади, володіють рівними силами й можливостями. У когось є одні фінанси й політичні структури, а в когось – інші. Усе це конкурує, вирує, призводить до того, що Росія невдовзі може довести Україну до банкрутства, але це зворотний бік демократії. Це дуже складна штука, коли під час перехідного періоду самі лідери не готові до якогось політичного компромісу. Це одна історія. Але у нас все-таки інший режим. У нас все це – частина вертикалі: що парламент, що прем’єр-міністр, що президент. Вони можуть не для широкої публіки про щось не домовлятися, конфліктувати, навіть на особистому рівні. Можлива якась конкуренція на рівні апаратів, тіньових лідерів і тіньових команд президента і прем’єра. Особливо, якщо зважати на те, що глава уряду користується величезною популярністю і за ним стоять дуже сильні фінансові кола. Але в найближчі п’ять років я не бачу жодних обставин для того, щоб ситуація вибухнула так само, як в Україні.
– США намагаються примиритися з Росією. Чи надовго? Реакція Москви на військові навчання НАТО в Грузії показує, що в РФ до цього примирення не готові.
– Росія і США із фази дійсно сильної конфронтації переходять зараз до дуже складних компромісних переговорів. По-перше, для забезпечення нормального товарообігу й нормального економічного співробітництва в умовах глобальної кризи. Росії не потрібні жорсткі економічні опоненти. Однак зрозуміло, що демократи, як добре не виглядали б вони в особі Обами, все одно є частиною системи США, де існують республіканці й демократи. Перші завжди дбали лише про приватні інтереси військового блоку й великого бізнесу, другі – про свободу торгівлі, конкуренції, поширення прозорих демократичних правил гри, вони завжди були менш агресивними. Але при цьому демократи завжди претендували на те, що США – провідна держава, і вона визначає порядок денний. Америка в особі Обами однаково виступатиме за однополярний світ.
– В Україні, можна сказати, саме у розпалі передвиборна президентська кампанія. На вашу думку, Росія робитиме ставку на конкретні прізвища? І чи намагатиметься перешкодити комусь із кандидатів прийти до влади?
– Мені здається, що Росія довго й наполегливо намагалася це робити. Спочатку доволі відверто, потім – спокійніше. Загравала то з Януковичем, то з Тимошенко. Але це все одно виливається в газові скандали і в абсолютну непередбачуваність у самій Україні. А в Україні просто неможливо відстежити внутрішні течії через те, що постійно змінюються союзи.