Це підтвердили у своїх споминах мешканка села Бечаль, учасниця тих історичних поховань (вона співала в церковному хорі під час похорону) Анастасія ШЕЛУЖКО, Надія та Василь ШЛЕЮКИ, а також нині вже покійний повстанець Степан Андрійович ДУБОВИК, що всі ці роки доглядав за братською могилою.

15 травня 2004 року о 12-ій годині на братській могилі (кладовище) в с. Бечаль Костопільського району відбудеться відкриття і освячення пам’ятника бойовим командирам УПА Василю Івахіву, Юліану Ковальському, Семену Снятецькому та панахида, яку відслужить митрополит Рівненський та Острозький Даниїл. Після панахиди відбудеться урочистий мітинг по вшануванню пам’яті бойових командирів УПА, що загинули в боротьбі з німецькими фашистами 61 рік тому.

У заходах візьмуть участь ветерани УПА Рівненського, Волинського, Тернопільського, Івано-Франківського та Львівського Братств, патріотичні молодіжні організації України, активісти Української Народної Партії, Блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”, депутати місцевих рад та народні депутати України.

Довідка. Василь Івахів (“Йосип Сонар”, “Сом”), родом із с.Подусільної Перемишлянського (колишнього Рогатинського) району Львівської області, вперше з’явився на теренах Волині на початку січня 1943 року. За дорученням Центрального Проводу він приїхав на Костопільщину з інспекцією теренової мережі ОУН. Члени місцевої ОУН тоді ще не знали ні його прізвища, ні посади в організації. Проте вже на першій організаційній нараді теренового Проводу він привернув увагу багатьох своєю діловою поставою, розумінням політичної ситуації у краї. Спокійний та діловий, з наявними рисами військового вишколу (Василь Івахів був старшиною у колишньому польському війську), він відразу викликав повагу в місцевих членів ОУН. Саме в ті часи Василь Івахів був призначений військовим референтом ОУН на Північно-Західних Українських Землях. У перших місяцях розбудови УПА на Волині він фактично виконував роль шефа Головного штабу Клима Савура до приходу на цю посаду Леоніда Ступницького (“Гончаренка”).

У напівпідпільних інспекційних поїздках по теренах північної Рівненщини йому наочно довелося переконатися у тому, що в цих районах ведеться серйозна підготовча робота зі створення українського збройного руху опору, відчути всі проблеми та небезпеку ворога під час створення перших відділів УПА. Достеменно відомо, що в той час Василь Івахів, як один з перших галичан на Волині, особисто брав участь у бою з радянсько-польськими диверсійними загонами НКВД біля села Кричильськ. Після того на одній з нарад оргвідділу “Йосип Сонар” повідомив, що в Центрі переконані в несвоєчасності збройного виступу. Бо, на думку Центрального Проводу ОУН, питання збройної боротьби ще не визріло і начебто з цим ще треба трохи зачекати. Проте сам Василь Івахів, добре зрозумівши і побачивши на власні очі все, що діялося на Волині, був іншої, відмінної від Центрального Проводу ОУН, думки. Бо тоді на Волині вже майже два роки діяла Українська Повстанча Армія, створена політичним діячем, що представляв інтереси уряду УНР в екзилі, отаманом “Бульбою” (Тарасом Боровцем).

Тому, невдовзі повернувшись до Центру (в Галичину), він обіцяв справу створення збройних відділів на Волині висвітлити перед Центральним Проводом ОУН і по наступному приїзді на Волинь привезти рішення, що робити далі.

Незабаром після свого від’їзду, в лютому 1943 року, Василь Івахів приїхав на Волинь вдруге. Був він приємно вражений, коли його запросили прийняти військовий парад (дефіляду) вже добре вишколених та озброєних різноманітною автоматичною зброєю трьох куренів УПА. Це були курені перших командирів УПА - “Яреми”, “Гострого” та “Наливайка”. Базувалися ці курені на Костопільщині та Сарненщині. Як здібний військовик, “Йосип Сонар” був захоплений вишколом і бойовою презентацією перших відділів УПА. Слід відзначити, що курінь “Яреми” розгорнувся на базі першої сотні УПА під командуванням легендарного Григорія Перегійняка (“Коробки”). На жаль, прізвище “Яреми” невідоме. Відомо, що він походив із Сарненського району. “Ярема” був чотовим у сотні Г.Перегійняка (“Коробки”). Після загибелі Г.Перегійняка в бою з німцями під Висоцьком у Дубровицькому районі в лютому 1943 року він почав командувати сотнею, яка швидко розгорнулася в курінь. Так само швидко були утворені курені “Наливайка” та “Гострого”. Знову таки відомо, що прізвище “Наливайка” було Левинець, і походив він із села Немовичі Сарненського району. Курінний “Гострий” організував одну з перших сотень на Костопільщині. “Гострий” (прізвище, на жаль, не встановлено), прибув на Костопільщину у 1941 році. Весною 1943 року його вважали одним з кращих командирів і тому призначили для охорони Головного штабу УПА і старшинської школи “Дружинники”, що розміщувалася на Гутвинських хуторах. Курінь цей також називали Костопільським куренем.

Так от, коли Василь Івахів у лютому 1943-го вдруге прибув на Волинь, то саме на Рівненщині, з політичної точки зору, відбулася досить важлива подія, а саме - справа налагодження відносин з першою УПА та її засновником, отаманом “Бульбою” (Тарасом Боровцем). Як відомо, Клим Савур вже на самих початках мав переговори з “Бульбою”. Василь Івахів гаряче підтримав таку позицію Клима Савура. Окрім того, він виявив бажання особисто зустрітися з Іваном Мітрингою, своїм старим колегою по львівських студентських часах навчання. Іван Мітринга був радником Тараса Боровця з політичних питань.

І така зустріч невдовзі мала місце на теренах Костопільщини. Переговори відбулися 9 березня 1943 року в селі Золотолин, що неподалік від Головного штабу УПА. Місцем переговорів було обрано оселю священика М.Жильчука. “Бульба” знав отця Жильчука особисто і був дуже задоволений, що переговори відбуваються в хаті добре знайомого йому господаря.

Представниками на переговорах з боку ОУН(б) були: “Йосип Сонар” (Василь Івахів), “Клим Савур” (Дмитро Клячківський), “Дубовий” (Іван Литвинчук) та “Омелько” (Роман Петренко). Від отамана Тараса Боровця, що виступав як представник Збройних Сил та Військової референтури уряду УНР поряд з Бульбою-Боровцем був вже згадуваний політреферент Іван Мітринга та ще двоє, на жаль, невідомих діячів УПА - офіцерів Петлюри.

Розмову започаткував Василь Івахів, підкреслюючи ненормальність існування двох військових центрів на одному терені. У процесі переговорів в обох сторін виникали думки до полагодження цієї справи мирним шляхом та об’єднання двох українських повстанських формацій в одні спільні збройні сили. Отже, після двох днів переговорів про результати домовленостей вирішено було знову зустрітися для остаточного погодження справи об’єднання після доповіді збоку ОУН(б) “на верхи”. Зустріч мала відбутися 14 квітня. Але, на жаль, невідомо, чому тоді така зустріч не відбулася. Відомо лише, що обидві сторони знову домовилися про остаточні строки завершення переговорів. Але невдовзі настав день від’їзду Івахіва в Галичину. Це був роковий ранок 13 травня 1943 року. Василь Івахів зі своїми побратимами Юліаном Ковальським та Семеном Снятецьким у супроводі невеличкої охорони зв’язку рухалися підпільною лінією зв’язку на північний захід і в районі села Чорниж, що біля Колок, несподівано наштовхнулися на німецьку засідку в кар’єрі, де в бою з переважаючими силами ворога загинули смертю героїв дев’ятеро вояків УПА, у т.ч. В.Івахів. Як з’ясувалося пізніше, інформацію німцям видав місцевий польський шовініст.

В одному з перших чисел часопису політичної референтури відділу Головної Команди УПА “До зброї” за 3 липня 1943 року було надруковано таке повідомлення: “В бою з німецькою засідкою під селом Чорнижем (північна Луччина) дня 13 травня цього року загинув геройською смертю військовий референт Краєвого Проводу ОУН на ПЗУЗ, поручник Івахів Василь (“Йосип Сонар”, “Сом”). Походив він з Рогатинщини. Повний енергії та самопосвяти, щиро і віддано працював сл.п. “Сом” над організацією Українських Збройних Сил на ПЗУЗ. Разом з В.Івахівим загинуло тоді ще 9 вояків УПА, між ними члени його штабу пор.Юліан Ковальський та чотар Семен Снятецький (“Рулящий”). Посмертно В.Івахів був підвищений до звання підполковника з датою старшинства 13 травня 1943 р.”.

Смерть Івахова і членів його штабу Снятецького та Ковальського була відчутним ударом по організації створюваних відділів Української Повстанчої Армії. Цю втрату боляче переживали молоді старшини УПА, що відчували брак досвідчених військових кадрів.

У знак пам’яті про Василя Івахіва та про його його боротьбу український народ, як про легендарного героя національно-визвольних змагань, оспівав у найвідомішій повстанській пісні “Десь там далеко на Волині створилась Армія УПА”, яку написав молодий повстанець Микола Галичко, він же “Чорногора” (тепер його знають як отець Василь Прийма).