Станом на 16 січня 2006 року 6 партій та блоків повідомило Чернігівську територіальну виборчу комісію про бажання висувати своїх кандидатів у депутати Чернігівської міської ради. Всі вони повідомили про те, що проводитимуть міські конференції, де затверджуватимуть списки кандидатів. Втім, за даними міського управління юстиції з-посеред 6 суб’єктів міських виборів тільки 2 мають зареєстровані осередки. В зв’язку з тим для журналістам буде вельми цікаво відвідати конференції політичних сил, аби дійсно переконатися в потугах та барвистості чернігівського політикуму. Власне, в ст. 34 п. 10 Закону України про місцеві вибори йдеться: „Про час і місце проведення зборів (конференції) з метою висування кандидатів місцева організація партії (блок) повідомляє засоби масової інформації. Порядок акредитації представників засобів масової інформації на таких зборах (конференції) визначає організатор заходу”. Першими 11 січня 2006 року про проведення міської конференції повідомила ТВК міська організація політичної партії Народний Рух України за єдність. Делегати на конференцію мали зібратися 16 січня о 20 годині. Не дочекавшись вказаного в Законі повідомлення, журналістів газети „Сіверщина” Олександра Ясенчука та Ігоря Левенка все ж перемогла цікавість і вони вирішили подивитися на чернігівських „рухівців за єдність”, яких на конференції(насправді – на зборах) мало бути не менше ніж 45 членів партії, оскільки чисельність всієї організації начебто становить 88 партійців і жодного осередку (у структурованих партіях делегатів обирають осередки). Крутими дерев’яними сходами піднімаємося на другий поверх в приміщення, де має відбутися конференція. Зустрічаємо голову обласної організації Руху за єдність Ярослава Кузьменка, який спокійно затягував цигарку, мабуть, не підозрюючи що якимось непосидючим „журналістським мордам” прийде в голову поза своїм робочим часом тягатися по партійних тусовках. Повідомили його про бажання подивитися на партійних функціонерів і тих, кого оберуть на політичну боротьбу за місця в міську раду. Ярослав Кузьменко попросив проходити до зали, до речі, для того приміщення це шикарна назва, де сиділо аж двоє осіб, яким ми склали компанію. Через кілька хвилин пан Кузьменко покликав нас до себе в кабінет. Чесно кажучи, очікуючи такого перебігу подій, ще по дорозі з „зали” до кабінету Кузьменка розкрив Закон на сторінці з ст. 34, щоб зацитувати частину 10. Втім, робити це не довелося, оскільки пан Ярослав трактував цю статтю так: „Ми вас не акредитували на свою конференцію”. Питаємо – „Кого ж ви акредитували?”. Виявляється, запрошеною на поважні збори була „найпопулярніша” в Чернігові газета „БІТ”. Довго докоряти прийшлось себе в необізнаності, але про існування такої газети згадали не одразу. Потім Ярослав Кузьменко вже не в офіціозі пояснив, що голова міської організації з особистих мотивів не горить бажанням бачити нас на своїй конференції. „От якби це була не „Сіверщина” а інша газета... „ Питаємо де він, нехай нам про це і скаже. Нема... Прізвище голови міської організації для нас також виявилося таємницею, покритою мороком. Сперечатися з хазяями ми не стали, а пішли собі, не побачивши наочно яким же чином бійці політичного фронту обирають собі ударні групи. Олександр Ясенчук поплентався в темряву, глибоко вдихаючи повітря і принюхуючись до запахів чернігівських сенсацій, а я зайшов в гості до знайомої, що жила поряд. Привітав її зі святами і через двадцять хвилин пішов додому. Проходячи мимо, подивився в вікна офісу „рухівців за єдність”, але світла там вже не було...
