А чи має наше місто якусь економічну користь від розкрученої марки пива? Щоб дізнатися про це ми звернулися до економічного оглядача газети „Сіверщина”, помічника народного депутата України Сергія Соломахи.

- Пане Сергію, скажіть, будь-ласка, чим для Чернігова є пивкомбінат – просто візитівкою чи джерелом податків в міський бюджет?

- Взагалі при побудові пивкомбінату „Десна” були залучені чеські технології, оскільки за радянських часів чеське пиво було для наш вершиною європейськості. Тоді все було простіше. Існував пивкомбінат „Десна”, що виробляв з води, добутої з глибин, досить непогане „живе” пиво. Це можуть підтвердити, навіть, жителі сусідніх областей Сумської, Київської, Брянської. Отже, наше „чеське” чернігівське пиво було певний час нашою місцевою гордістю, поки, як кажуть, не запрацювали на повну потужність „несуни”. Але де тоді не крали ?

Щодо податків, то за радянських часів доходи від продажу пива шли звісно в „закрома Родіни”. Ситуація змінилася після 1994 року коли пивзавод потрапив у сферу інтересів пивних іноземних корпорацій.

- Ви можете назвати кому належить зараз колись наш пивзавод?

- Спочатку завод взято в оренду трудовим колективом. Після чого. не без деяких юридичних казусів, його було перетворено, в т.ч . з використанням майнових сертифікатів, у закрите акціонерне товариство з небувалим числом акціонерів. Аж більш як 5 тисяч. Сьогодні ЗАТ контролює начебто компанія „Сан Інтербрю”, яка зареєстрована за межами України. І сталося це так. Після того як директор пивзаводу в жовтні 1990 року Валентин Мельничук посів у крісло голови Чернігівської міської ради, його місце зайняв головний інженер, котрий невдовзі(десь через 4 роки) несподівано загинув. На той момент акціями володів трудовий колектив, їх родини, пенсіонери. Значна частина акцій належала керівництву пивкомбіната, в тому числі і Валентину Мельничуку. Саме за його сприяння „Сан Інтербрю” отримала змогу викупити спочатку частину акції у засновників ЗАТ, а потім ще декілька додаткових емісій акцій і таким чином оволодіти контрольним пакетом ЗАТ. До речі, в Україні така доля спіткала ще декілька пивзаводів. Серед яких „Рогань”, „Львівське”, „Сармат”.

- За вашою логікою виходить, що в Україні просто немає національних виробників пива?

- Ні, чому, яскравий, і чи не єдиний приклад, національної компанії по виробництву пива, слабоалкогольних та безалкогольних напоїв – це ЗАТ„Оболонь”. Його власником є акціонери – переважно працівники „Оболоні” і їх родини. Податок на прибуток, цього підприємства йде в місцевий бюджет того регіону де воно розташовано.

- Тепер все ж роз’ясніть нашим читачам чи отримує наше місто якусь користь від того, що у нас працює такий промисловий гігант, як пивкомбінат „Десна”.

- Як це не дивно прозвучить, але той, як ви його назвали, гігант протягом останніх років декларує себе як неприбуткове підприємство. Це наслідок застосування „технологій оптимізації” при сплаті податків через використання переваг глобалізації. Теперішній власник пивзаводу знаходиться не в Чернігові і ,навіть, не в Україні. Всі операції підприємства здійснюються напряму розрахунковим центром, що знаходяться в Києві. Київ також контролюють(„оптимізують”) десь , наприклад, у Москві, Москву у Брюсселі, Брюссель у ... В кінцевому рахунку внаслідок „вмілого” перерозподілу доходів – на Чернігів дійсно може приходитися мізерна частка доходів. Це дозволяє власникам підприємства декларувати, навіть, збитковість. Але за старої влади, в силу зрозумілих причин, ніхто про це не згадував, та й, зрештою, ЗАТ справно платив акцизний збір у державний бюджет.

- Невже місто не отримує ні копійки від пивкомбінату?

- Так, звичайно, казати не можна. Підприємство платить за землю, на якій воно розташоване, за використання водних ресурсів. Ці гроші йдуть в бюджет міста, але ви ж самі розумієте що це краплина в морі, якщо ці кошти порівняти з загальними доходами пивкомбінату „Десна”. Крім того, з працівників підприємства, які отримували певний час не погану заробітну плату, стягується 13% прибуткового податку. Але весь отриманий чистий прибуток належить тим хто тримає контрольний пакет акцій ЗАТ. І коли під час виборчих кампаній іноді чуєш, що певний кандидат багато чого зробив для міста, „піднявши” пивкомбінат, у мене завжди це викликало подив.

- Я так розумію з ваших слів, що спостерігається тенденція, що власники ЗАТ далі проводитимуть дещо іншу економічну політику...
- Вже сьогодні власники подібних компаній поводять себе дещо інакше, ніж 5-10 років тому. Судіть самі. Вже вкладено гроші в придбання підприємства, в модернізацію його виробництва, захоплено ринок збуту, а далі їм треба „скачати” як найбільше прибутку при мінімальних витратах. Наприклад, на площах того ж таки пивкомбінату „Десна” розміщуються виробничі потужності певної франко(будь-якої)-української кампанії, які виробляють солод – головний компонент, крім якісної води, при виробництві пива. Ціна солоду така, що прибутку не дочекаєшся. І місцеві податківці тільки руками розведуть. Далі розкручуються марки пива, що ніякого відношення до України не мають „Стелла Артуа”, „Талер” тощо.

- А що виграють споживачі, які купують ці, головним чином, консервовані сорти пива. Спочатку трохи економлять на ціні, а згодом монополісти, після знищення конкурентів, все одне візьмуть. В той час як в Європі популярне саме так зване місцеве „живе” пиво без застосування консервантів. Там чи не в кожному пабі (пив бар) є своя броварня, і гурмани цього напою можуть навіть спостерігати як виготовляється пиво. У нас прискіпливий покупець довго розглядає пляшку, щоб з’ясувати чиє пиво він купив. Бувало, що навіть в Чернігові можна зустріти „Чернігівське” пиво миколаївського чи харківського розливу. Зрозуміло, що якість цього пива не чернігівська.

- Чому так відбувається?

- Це наслідок процесів глобалізації. Місцеві виробники при цьому перетворюються або в тупих виконавців, або, якщо дрібні, зникають взагалі. В регіонах стає все менше й менше власних кваліфікованих спеціалістів, менеджерів. Саме на прикладі пивкомбінату „Десна” можна побачити цю проблему. На жаль, це стосується і усіх регіонів України. Слідом за цим процесом йде втрата власного обличчя міста, високооплачуваних робочих місць, зрештою, втрачаються перспективні молоді кадри, що могли б працювати на розвиток регіону. В той час коли Київ, як і більшість великих міст, перетворюються у інтернаціональні мегаполіси в яких гине все національне, в т. ч. і українська культура. Прикро, що у більшості з нас вмирає, навіть, надія на те, що кожний українець буде, хоч колись у майбутньому мати достойну роботу там де він народився або живе сьогодні.

Переконаний, щоб оживити наші малі міста і села треба не так вже багато - запалити в серці кожного свідомого українця бажання купувати своє, українське, і тим самим підтримувати власного виробника!

Розмову вів Ігор Левенок © 2005