Вівторок, 30/Листопада/2021, 04:43
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна сторінка | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Розділи новин
Заяви та звернення [256]
Анонси. Події [282]
Європейська інтеграція [155]
Громада та Влада [254]
Погляд [542]
Соціум [85]
Культура та Мистецтво [30]
Аналітика [42]
Освіта та навчання [9]
Церква та суспільство [30]
Законодавство [5]
Молодь [3]
Наше місто [55]
Злочинність [50]
Різне [38]
Наше опитування
Чи подобається наш сайт?
Всього відповіло: 317
Форма входу
Пошук по новинах
Друзі сайту

Народний Рух України

Народне Слово

Європейська Україна - портал чесних новин

Департамент культури і туризму Чернігівської ОДА

"Чернігівський ФОРМАТ"


Статистика
Початок » 2021 » Жовтень » 28 » До 300-ліття Російської імперії: Україна-Русь – мати, цар Пьотр І – батько, а Європа – акушерка
До 300-ліття Російської імперії: Україна-Русь – мати, цар Пьотр І – батько, а Європа – акушерка
11:56
Прихильники імперського «рускава міра» святкують 300-річний ювілей створення Російської імперії, коли Сенат і Синод 22 жовтня (2 листопада) 1721 року, в день оголошення Ништадтсього миру у Північній війні, надали царю Петру Алексєєвічу титули «Отца Отечества» і «Императора Всероссийского».

Як стверджує російська Вікіпедія: «Принято считать, что с принятием Петром I императорского титула Россия превратилось из царства в империю и начался имперский период в истории страны».

Новий титул Московського царя чомусь негайно визнали впливові на той час протестанські країни Європи – Прусія й Голандія, а невдовзі, у 1723 році - Швеція.

Натомість мусульманська Отоманська імперія – у 1739 році, Велика Британія - у 1742 році.

А ось католицькі країни, зокрема, Австрія - у 1742 році, Франція -у 1745 році, Іспания - у 1759 році, нарешті, Річ Посполита аж у 1764 році.

Яке відношення має Україна до її створення?

Як україцям ставитися до ювілею, який, мабуть, буде бучно відзначатися у путінській РФії?

Без сумніву, щоб зрозуміти роль України у створенні Роісійької імперії, треба згадати головну подію XVII століття у Європі - Тридцятилітню війну у 1618—1648 роках. Це - перша загальноєвропейська війна між союзом католицьких і коаліцією протестантських держав.

До союзу входили Священна Римська імперія та Іспанія, очолювані імператорською династією Габсбургів, а також німецькі князівства Католицької Ліги (переважно західні та південні: Баварія, Кельн), італійські міста-держави, Португалія.

В антигабсбурзькій коаліції перебували протестантські німецькі князівства (переважно східні та північні: Саксонія, Бранденбург-Пруссія, Пфальц, Брауншвейг-Люнебург), Нідерланди, Данія-Норвегія, Англія, Шотландія, Швеція, до яких 1635 року приєдналася католицька Франція. Католицький союз підтримували Римська курія та Річ Посполита, включно з українськими козаками.

Протестантській коаліції допомагали Османська імперія та Московське царство.

Внаслідок війни перемогу здобули протестантські сили. Старий європейський порядок, що тримався на авторитеті Католицької церкви та імператорів Священної Римської імперії, було зруйновано. Утворилися європейські суверенні держави, прообрази перших національних держав. Посилилася децентралізація імперії, почався занепад Іспанії. Протестанти отримали свободу сповідання, але католики опинилися гнаними у протестантських країнах. Франція та Швеція укріпилися коштом Габсбургів, які втратили гегемонію в європейській політиці. Нідерланди здобули незалежність від Іспанії й перетворилися на одну з великих держав. Війна була найжахливішою в історії тогочасної Європи, в ході якої загинуло до 8 мільйонів чоловік.

Цим негайно скористалося Українське козацтво, яке під проводом гетьмана Богдана Хмельницького розпочало національно-визвольну війну проти Речі Посполитой (1648-1657).

В ході цієї війни гетьман Богдан Хмельницький укладав військові союзи як Кримським Ханством, так й з Московським царством.

Нажаль, укладаний союзкз Московським царем, ухвалений Переяславськой радою у січні 1654 року, перетворила незалежну державу гетьмана Богдана Хмельницького після його смерті в Руїну й фактично колонію Московії.

Спираючись на людські та природні ресурси Гетьманщини, Московські самодержці активізували агресію проти сусідів, зокрема, відбулися російсько-польська (1654—1667), російсько-шведська (1656—1658), російсько-турецька (1676—1681) війни, яка продовжилася вже у 1686 році.

У результаті Азовських походів (1695—1696) московськими військами на чолі з царем Петром був зайнятий Азов, і Московське царство вийшло до берегів Азовського моря.

До речі, на згадку про участь українських козаків у взятті Азова в Чернігові було споруджено Катерининську церкву, яка сьогодні є візитівкою міста.

Але подальша експанія через виснаження ресурсів Гетьманщини та технічна і економічна відсталість Московії порівняно з іншими державами була не можливою, тому цар Петро вирішує модернизувати Московіє і круто бере курс на Європу.

В українській версії Вікіпедіє про це написано стисло.

«У 1697-1698 роках Петро побував за кордоном (у Німеччині, Голландії, Англії), де знайомився з різними сторонами європейського життя, техніки й культури. Реформи державного апарату при Петрі I стали важливим кроком на шляху перетворення московського самодержавства XVII століття в чиновницько-дворянську монархію XVIII століття з її бюрократією та служивими станами».

Натомісь у російській версії Вікіпедії про цю важливу подію для майбутнього Московії й Європм вцілому написано досить розлого (мова оригінала).

«В марте 1697 года в Западную Европу через Лифляндию было отправлено Великое посольство, основной целью которого было найти союзников против Османской империи.

Великими полномочными послами были назначены генерал-адмирал Франц Лефорт, генерал Фёдор Головин, начальник Посольского приказа Прокофий Возницын. Всего в посольство вошло до 250 человек, среди которых под именем урядника Преображенского полка Петра Михайлова находился сам царь Пётр I. Впервые русский царь предпринял путешествие за пределы своего государства.

Пётр посетил Ригу, Кёнигсберг, Бранденбург, Голландию, Англию, Австрию, был намечен визит в Венецию и к папе римскому.

Проведя три месяца в Англии, Пётр переехал обратно в Голландию, но после пустых переговоров направился в Вену, ко двору австрийских Габсбургов.

Путь Петра лежал через Лейпциг, Дрезден и Прагу в столицу Австрии Вену. По дороге пришли известия о намерении Австрии и Венеции заключить с Османской империей мирный договор. Долгие переговоры в Вене не дали результата — Австрия отказывалась включать в требования договора передачу Керчи России и предлагала согласиться на сохранение уже завоёванных территорий. Однако это перечёркивало усилия по обеспечению выхода России к Чёрному морю.

14 июля 1698 года состоялась прощальная встреча Петра I с императором Священной Римской империи Леопольдом I. Посольство намеревалось выехать в Венецию, но неожиданно из Москвы пришли известия о бунте стрельцов, и поездка была отменена.

По дороге в Москву царь узнал о подавлении стрелецкого бунта. 31 июля 1698 года в Раве (зараз м. Рава-Руська Львівської обл. ) Пётр I встретился с королём Речи Посполитой Августом II.

Общение двух монархов, бывших почти ровесниками, продолжалось в течение трёх дней. В результате возникла личная дружба и наметилось создание союза против Швеции. Окончательно тайный договор с саксонским курфюрстом и польским королём был заключён 1 ноября 1699 года. По нему Август должен был начать войну против Швеции вторжением в Ливонию. Назревал конфликт между Россией и Швецией, который впоследствии вылился в Северную войну 1700—1721 годов.

После возвращения из Великого посольства царь начал готовиться к войне со Швецией за выход к Балтийскому морю. В 1699 году был создан Северный союз против шведского короля Карла XII, в который помимо России вошли Дания, Саксония и Речь Посполитая во главе с саксонским курфюрстом и польским королём Августом II. Движущей силой союза было стремление Августа II отобрать у Швеции Лифляндию. За помощь он обещал России возврат земель, прежде принадлежавших русским (Ингерманландии и Карелии).

Первые основы Северного союза были заложены тайным Равским соглашением Петра I с польским королём и саксонским курфюрстом Августом II в 1698 году.

Рáвское соглашéние — устные союзные переговоры российского царя Петра Алексеевича и польского короля и курфюрста саксонского Августа II, проводившиеся 10—14 августа 1698 года в украинском городке Раве Русской при возвращении Петра из-за границы с Великим посольством.»

Відчуваєте різницю?

Так хто насправді зрадив після цього Іван Мазепа чи Петро Алєксєєвіч Переяслівські угоди?

А ось що написано в російській версії Вікіпедії про україно-російськи стосунки.

«В период правления Петра I начала формироваться государственная концепция триединого русского народа как совокупности великороссов, малороссов и белорусов, связанная с именем архимандрита Киево-Печерской лавры Захария Копыстенского (1621 год), в дальнейшем концепция получила развитие в трудах сподвижника Петра I, архиепископа, профессора Феофана Прокоповича.»

Хто ж такий цей Феофан Прокопович?

У Вікіпедії про нього можна прочитати таке.

Феофан (Єлеазар, Єлисей) Прокопо́вич (також: Теофан Прокопович; 18 червня 1681, Київ — 19 вересня 1736, Санкт-Петербург) — український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист, науковець — гуманіст, ректор Київської академії (1710—1716); архієпископ Псковсько-Великолуцький та Нарвський (1718—1725), Великоновгородський (1725—1736).

Феофан Прокопович — визначний діяч епохи бароко. Його праці торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології. Як прихильник царя Петра І, він був автором теорії модернізації Російській імперії у дусі освіченого абсолютизму і реформування церкви, котра підпорядковувалася б владі самодержця. Єлеазар Прокопович народився у Києві 18 червня 1681 року в родині крамаря Церейського.

Після смерті батька й матері його опікуном став дядько по матері Феофан Прокопович, намісник київського Братського Богоявленського монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму.

Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при тому монастирі. Після її закінчення, Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. В роки навчання був одним з найкращих учнів, добре опанував церковнослов'янську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у наукових диспутах, крім традиційних для колегіуму дисциплін вивчав твори європейських філософів. Після смерті дядька, Феофана Прокоповича, його підтримував київський митрополит Варлаам Ясинський.

1698 року Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує продовжити освіту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського греко-католицького колегіуму, живе у василіянському монастирі, де приймає греко-католицизм й постригається у ченці під іменем Єлисея. Греко-католицький володимир-волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого ченця і сприяв його переведенню до Папської грецької колегії святого Афанасія в Римі, в якій готували богословів для поширення католицтва серед прихильників східного православ'я.

У Римі Єлисей користувався ватиканською бібліотекою, крім богословських наук вивчав твори древніх латинських та грецьких філософів, істориків, пам'ятки старого й нового Риму, засади католицької віри та організації папської церкви, знайомився з творами Томмазо Кампанелли, Галілео Галілея, Джордано Бруно, Миколая Коперника.. 28 жовтня 1701 року залишає Рим, не закінчивши повного курсу академії. Пішки проходить Францію, Швейцарію, Німеччину, деякий час студіює в місті Галле, де знайомиться з ідеями реформаторства.

1704 року повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається католицької віри, проходить єпітимію і постригається у православні ченці, прийнявши ім'я Феофана в пам'ять про свого дядька."

А ось що написано у російській версії Вікіпедії про того ж таки Феофана Прокоповича.

"Архиепископ Феофа́н (в миру Елисей, по другим сведениям — Елеазар Прокопо́вич; 8 (18) июня 1681, Киев, Русское царство — 8 (19) сентября 1736, Санкт-Петербург, Российская империя) — русский политический и духовный деятель, богослов, писатель, поэт, математик, философ, переводчик, публицист, универсальный ученый. Ректор Киевской академии (1710—1716) архиепископ Псковско-Великолукский и Нарвский (1718—1725), Великоновгородский (1725—1736); епископ Православной Российской церкви; с 25 июня 1725 года архиепископ Новгородский. С 25 января 1721 года — первый вице-президент Святейшего правительствующего синода (и по смерти Стефана Яворского — его фактический руководитель), с 15 июля 1726 года — первенствующий член Синода Православной Российской церкви; проповедник, сподвижник Петра I. "

Ось так, українці перетворюються у «русских политических и духовних деятелей».

Див. братів Капранеових. https://www.youtube.com/watch?v=yb6ZJwQEZjU&feature=share&fbclid=IwAR0hqotGjQJeuZ6YmpVmpVk0iMip9QT-kFYNbo9ylj9srwHIyXxwTCHa-qM

Як стверджує Вікіпедія, саме знавець Заходу Феофан Прокопович був ідеологом модернізації Московії та створення Російської імперії на фундаменті України-Руси, першими літописними Київськими князями якої були саме варяги Рюрики.

Саме перемога у Північній війні, зокрема й під Полтавою у 1709 році, Московії 300 років тому у союзі з деякими європейськими державами за допомогою ресурсів Гетьманщини, над нащадками варягів – шведами, породила Російської імперію. Правонаступником став Савєтський Союз, а зараз Російська Федерація, керівництво якої сьогодні поставило за мету відродити її колишню імперську територіальну велич за будь-яку ціну.

Вже здійснено агресію проти Молдови, Грузії, підступно анексовано Крим. На черзі Білорусь...

Війна РФії проти України йде не тільки на Донбасі, але й за історичну спадщину та історичну пам’ять Українського народу.

Чим може відповісти на цю імперську агресію на свідомість українців Український інститут національної пам’яті й окремі національно свідомі журналісти у навіть олігархічних засобах масової інформації?

Сергій СОЛОМАХА

P.S. Інформація для роздумів.

Цитата з російської Вікіпедії:

Большой государев титул царя Петра I:

«Божиею милостию мы, пресветлейший и державнейший великий государь и великий князь Петр Алексеевич всея Великия и Малыя и Белыя России самодержец: Московский, Киевский, Владимерский, Новгородский, царь Казанский, царь Астраханский и царь Сибирский, государь Псковский, великий князь Смоленский, Тверский, Югорский, Пермский, Вятцкий, Болгарский и иных, государь и великий князь Новагорода Низовские земли, Черниговский, Рязанский, Ростовский, Ярославский, Белозерский, Удорский, Обдорский, Кондийский и всея северные страны повелитель, и государь Иверския земли, Карталинских и Грузинских царей, и Кабардинские земли, Черкасских и Горских князей и иных многих государств и земель Восточных и Западных и Северных Отчичь и Дедичь и наследник и государь и обладатель»

Полный титул императора в начале XX века (ст. 37 осн. Зак.):

«Божіею поспѣшествующею милостію, МЫ, NN, ИМПЕРАТОРЪ и САМОДЕРЖЕЦЪ Всероссійскій, Московскій, Кіевскій, Владимірскій, Новгородскій; ЦАРЬ Казанскій, ЦАРЬ Астраханскій, ЦАРЬ Польскій, ЦАРЬ Сибирскій, ЦАРЬ Херсониса Таврическаго, ЦАРЬ Грузинскій; ГОСУДАРЬ Псковскій и ВЕЛИКІЙ КНЯЗЬ Смоленскій, Литовскій, Волынскій, Подольскій и Финляндскій; КНЯЗЬ Эстляндскій, Лифляндскій, Курляндскій и Семигальскій, Самогитскій, Бѣлостокскій, Корельскій, Тверскій, Югорскій, Пермскій, Вятскій, Болгарскій и иныхъ; ГОСУДАРЬ и ВЕЛИКІЙ КНЯЗЬ Новагорода низовскія земли, Черниговскій, Рязанскій, Полотскій, Ростовскій, Ярославскій, Бѣлозерскій, Удорскій, Обдорскій, Кондійскій, Витебскій, Мстиславскій и всея сѣверныя страны Повелитель и ГОСУДАРЬ Иверскія, Карталинскія и Кабардинскія земли и области Арменскія; Черкасскихъ и Горскихъ князей и иныхъ наслѣдный ГОСУДАРЬ и ОБЛАДАТЕЛЬ; ГОСУДАРЬ Туркестанскій, НАСЛѢДНИКЪ Норвежскій, ГЕРЦОГЪ Шлезвигъ-Голстинскій, Стормарнскій, Дитмарсенскій и Ольденбургскій, и прочая, и прочая, и прочая».

Імпе́рія (від лат. Imperium — «наказ, верховна влада, управління, держава») — історична форма державно-політичного утворення. Є декілька як сучасних, так і застарілих визначень цього поняття.

• Імперія — «вид територіальної державної системи, всередині якої цілі народи чи нації (навіть якщо вони зберігають видимість територіальної чи іншої окремішності) вважаються панівними або підлеглими… Це взаємовідносини, за яких одна держава контролює ефективну політичну незалежність іншої. Це досягається силою, політичним співробітництвом, економічною, соціальною чи культурною залежністю»..

• Імперія має три головні елементи: (1) «сильний політичний центр, якому надано життєздатності історичною місією розширення»; (2) «релігійне чи ідеологічне насильство»; (3) «відчуття кінцевої мети», притаманне імперській еліті.

• Імперія — це велика монархічна держава, на чолі якої стоїть імператор або імператриця. Також велика імперіалістична держава, яка має колонії. Історична форма державного утворення, що має у своєму складі силоміць приєднані (підкорені) інші народи та території.

Категорія: Погляд | Переглядів: 494 | Додав: Соломаха | Рейтинг: 5.0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Інформація


Форум патріота
"Чернігівський ФОРМАТ"
© НРУ 2007-2021