У Чернігові за часів незалежності ніколи не було силових розгонів протестних акцій. Остання така подія сталася у вересні 1990 року і була пов’язана з блокуванням, перевдягненими у фуфайки компартійними працівниками на автотрасі Київ-Чернігів в селі Кіпті хору «Гомін» з Києва, який їхав на святкування 1300-ліття Чернігова. Рухівці тоді перекрили вулиці біля торгового центру «Дружба» і нас розігнали ОМОНівці.

Я на той час був депутатом міської ради і від демократичної депутатської групи «Чернігів» очолював депутатську комісію, яка розслідувала це неподобство. Розслідування виявило факти фальсифікації документів у міській і обласній радах. Після цього голова міської ради, директор в/о «Хімволокно», депутат Верховної Ради УРСР Анатолій Лисенко подав у відставку. Головою ради і виконкому було обрано директора пивзаводу «Десна» Валентина Мельничука. Після цього жодного разу в Чернігові не застосовували жодних силових дій проти мітингарів, навіть під час Помаранчевої революції, коли міліціонери кинули у протестантів біля міської ради світло-шумові гранати, від яких й самі постраждали, що аж перелякалися. І тому ми почували себе спокійно. В неділю вийшло багато людей, було зібрано біля 650 підписів на підтримку євроінтеграції України. Також зібрали кошти. Для мене це була дуже знакова подія, тому що останній раз люди жертвували ще під час боротьби за незалежність у 1989-1991 роках. Тоді вся діяльність рухівців трималася на пожертвах людей. Ввечері порахували ‒ було зібрано 2336 гривень. Я сказав: «Якщо люди жертвують кошти, значить, є народна підтримка…» Розподілили чергування. Наступного дня я прийшов о 8-й ранку, бо був вже майже рік безробітним і тому мав вільний час в робочий понеділок. До речі, удень на заходи протесту приходили або пенсіонери, або люди, які не працювали.

Так нас четверо зранку опинилося на цьому Майдані. Накрапав дощик, приходили люди, приносили їжу, гроші, велася досить жвава розмова... О 12:00 нас оточили більше півсотні міліціянтів і беркутівців. З’явилися люди у чорному, які назвали себе судовими виконавцями і намагалися зачитати судове рішення. Ми наголошували, що офіційним організатором цієї акції є «Демократичний Альянс», що це безстрокова акція, що ми зараз зателефонуємо організаторам акції, щоб вони приїхали. Що апаратура належить громадській організації «Апельсин», а Ірина Черенько з цієї організації зараз прийде і ви їм повідомите, бо ми не є ні організаторами, ні власниками майна. Але нас ніхто не слухав. Була дана команда, як потім з’ясувалося в суді, полковником міліції Едуардом Гребенюком і невідомі люди почали зносити Майдан.

Міліція нас заблокувала. Тих, хто підходив ззовні ‒ депутатів обласної й міської рад, їхніх помічників ‒ до нас не допускали. Дуже швидко все, що знаходилося на Майдані, було знесено, по-варварськи закинуте на вантажівку. Ситуація була настільки напруженою і драматичною, що один з учасників – Станіслав Тавлуй (він був заступником голови молодіжної організації «Апельсин», це була їхня апаратура) вхопив каністру з бензином і облив себе. У нього не було сірників, але беркутівці його скрутили, повалили на землю, відтягнули і кудись потягли. Як потім з’ясувалося, йому було інкриміновано хуліганство.

Міліція зняла очеплення лише тоді коли у нас залишився тільки прапор ЄС, рухівський плакат «ВИМАГАЄМО АСОЦІАЦІЇ України з ЄС», гучномовець та скринька для пожертв. І тоді ми разом Володимиром Сергеєнком, Світланою Жимолостновою, мабуть, з відчаю, заспівали гімн «Ще невмерла України…» Його підхопили ще три жінки, які нам співчували.

Після знесення Чернігівського ЄвроМайдану ми були шоковані і пішли до «Просвіти», де провели прес-конференцію, розповіли, як це все відбувалося. Потім ми пішли до міської ради, щоб запитати у Соколова хто ж автор ідеї знесення Майдану і хто звертався з позовом до суду. З нами там повелися дуже нечемно. Павло Вовк навіть нахабно заявив, що не зобов’язаний показати нам позов. Ми просили, щоб з нами зустрівся міський голова, але він так і не вийшов. Але його заступник Сергій Андрос, у минулому народний депутат від Партії регіонів, заявив, що це він зібрав комунальників, сказав їм, щоб вони прибрали це майно.

Далі ми вже були вимушені збиратися без апаратури. Щовечера о 18:00 збиралися і ходили до міської ради. Це був вже громадський протест проти розгону нашого ЄвроМайдану. Ми писали заяви, зверталися в суди, прокуратура то відкривала, то закривала справу. А в судах боротьба за притягнення винних у знесенні чернігівського ЄвроМайдану затягнулася на роки.

І лише колишнього полковника міліції Едуард Гребенюка після майже трирічного судового розгляду 20 лютого 2018 року Верховним Судом України було визнано винним у розгоні Чернігівського ЄвроМайдану 25 листопада 2013 року з засудженням його до покарання за ст. 340 ККУ за незаконне перешкоджання проведенню зборів, мітингів у вигляді позбавлення волі на строк три роки та на підставі ст. 75 ККУ звільнено від відбування покарання з випробуванням упродовж однорічного іспитового строку.

В той час інші організатори розгону чернігівського ЄвроМайдану взагалі уникли покарання. Більш того, П. Вовк разом з колишнім секретарем міськради О. Шереметом на місцевих виборах 2015 року отримав мандат депутата міської ради по виборчому списку «Опозиційного блоку» і посаду заступника директора КП «Чернігівводоканал».

Водночас на місцевих виборах 25 жовтня 2020 року прихильники проросійської ОПЖЗ (ПП «ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА - ЗА ЖИТТЯ») знову довірили П. Вовку мандат депутата Чернігівської міської ради.