П'ятница, 24/Листопад/2017, 18:54
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна сторінка | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Розділи новин
Заяви та звернення [246]
Анонси. Події [263]
Європейська інтеграція [152]
Громада та Влада [247]
Погляд [517]
Соціум [86]
Культура та Мистецтво [30]
Аналітика [42]
Освіта та навчання [9]
Церква та суспільство [30]
Законодавство [5]
Молодь [3]
Наше місто [55]
Злочинність [49]
Різне [38]
Наше опитування
Чи подобається наш сайт?
Всього відповіло: 312
Форма входу
Пошук по новинах
Друзі сайту

Народний Рух України

Народне Слово

Європейська Україна - портал чесних новин

Департамент культури і туризму Чернігівської ОДА

"Чернігівський ФОРМАТ"


Статистика
Початок » 2015 » Вересень » 3 » Українець поставив підпис під капітуляцією Японії
Українець поставив підпис під капітуляцією Японії
20:25
2 вересня 1945 року світ завмер в очікуванні. Цього дня мала бути поставлена остання крапка у глобальному кривавому конфлікті, що тривав 6 років. Увага всіх була прикута до Токійської затоки.

Не дивлячись на те, що на початку травня закінчилася війна в Європі, на Далекому Сході ситуація тільки загострювалась. Японія не бажала здаватись. Її воєнна доктрина передбачала боротьбу до кінця.

У липні японський флот зазнавав поразку за поразкою, над країною нависла реальна загроза вторгнення військ союзників. За таких обставин члени Вищої військової ради Японії розпочали таємні переговори з СРСР. Основна їх мета полягала у досягненні найвигідніших умов виходу з війни. Натомість, Радянський Союз готувався до нападу на Японію.

У останній місяць літа протистояння досягло критичної межі. 9 серпня радянські війська напали на союзника Японії – Маньчжурську державу. Основні сили Квантунської армії були розбиті. 6 та 9 серпня на міста Хіросіма та Нагасакі було скинуто атомні бомби. Наприкінці серпня американські війська на чолі з генералом Дугласом Мак-Артуром готувалися окупувати японські острови.

Деморалізований та розгромлений супротивник 15 серпня оголосив про капітуляцію і бойові дії фактично були завершені. Залишалось зафіксувати умови капітуляції та підвести остаточну риску під війною.

РАНОК БІЛЯ БЕРЕГІВ ХОККАЙДО

Вересневим ранком на борту лінкора «Міссурі» у Токійській затоці зібрались головні учасники офіційної церемонії. На вщерть заповнений журналістами та американськими військовими корабель по черзі прибували делегації.

Першими були американці на чолі з генералом Дугласом Мак-Артуром, за ними – представники СРСР. Радянську делегацію, яка піднімалась на палубу корабля, присутні зустрічали бурхливими оваціями. Останніми на борту з’явились японці.

Коли всі учасники знаменної події зібрались, о 9 годині розпочалась її офіційна частина. Вона тривала всього 30 хвилин, проте, залишилась у пам’яті на роки.

Церемонія почалася з «п’яти хвилин ганьби Японії». Капітулянти стояли обличчям до китайської делегації, що було вельми ганебно для них. Протягом п’яти хвилин в атмосфері гнітючої тиші японці мусили витримувати докірливі погляди усіх присутніх. Напруга на палубі досягла свого апогею.

На палубі з’явився Дуглас Мак-Артур. Американський генерал виступив з промовою, в якій говорив, що світ завмер в очікуванні нової епохи: «…нехай у минулому залишаться кров і смерть, а мир буде заснований на вірі й взаєморозумінні».

Далі основна увага присутніх зосередилась на вкритому зеленим сукном столі з двома текстами Акту капітуляції Японії – англійською та японською мовами. Він стояв посеред нижньої палуби лінкора. Тепер головними дійовими особами стали уповноважені сторін, що ставили підписи під Актом.

Міністр закордонних справ Японії Мамору Сігеміцу та генерал Йосидзіро Умедзу були запрошені до столу. Підписавши Акт, вони визнали поразку Японії у війні. Першим від Союзників Акт про капітуляцію Японії підписав генерал Мак-Артур. Далі під цим текстом поставили підписи представники усіх союзних країн, які воювали проти країни Вранішнього Сонця.

Від Радянського Союзу поставив підпис під документом 41-річний генерал-лейтенант – Кузьма Дерев’янко. Одним розчерком пера він увійшов до історії. Ім’я молодого генерала стало відомим на весь світ.

Досі залишається актуальним запитання: чому саме Кузьмі Дерев’янку випала честь представляти СРСР на цій урочистій події та своїм підписом поставити крапку у Другій світовій війні?

ЧОМУ ДЕРЕВ’ЯНКО?

Не останню роль у виборі кандидатури Кузьми Миколайовича відіграло те, що він був українцем за національністю. Таким чином віддавалось належне внескові українців у Перемогу та тим жертвам, що довелось пережити нашому народові у війні.
Не потрібно відкидати й більш глобальні розрахунки радянського керівництва. Йшла робота по створенню Організації Об’єднаних Націй. СРСР хотів мати більш вагому підтримку в ООН, ввівши до її складу Україну та Білорусь в якості країн-засновниць.

Підпис українця під Актом капітуляції Японії мав покласти край усім дискусіям та ще раз засвідчити правомірність входження України до цієї міжнародної організації.
Проте це тільки одна із можливих версій: навіть сам генерал-лейтенант не знав однозначної відповіді.

Кузьма Дерев’янко ніколи не цурався свого походження. Навіть навпаки – завжди з гордістю називав себе українцем та розмовляв рідною мовою. Він народився в с. Косенівка (тепер Черкаська область) у 1904 році.

На формування національної свідомості молодого хлопця вплинули батьки та загальна атмосфера патріотичного піднесення, що панувала на його Батьківщині на початку ХХ століття. Роки становлення малого Кузьми припали на період боротьби за українську державність.

Ще з раннього дитинства Кузьма проявляв непересічні здібності. Після закінчення церковно-приходської школи у 1917 році батьки віддали його до Першої української гімназії ім. Бориса Грінченка в Умані. У новоствореному освітньому закладі викладали українські вчені, а учні гімназії виховувались на основі національних традицій, у дусі патріотизму.

Культурне життя, що вирувало на той час в Умані, захопило і молодого хлопця з Косенівки. Під час навчання в гімназії Кузьма Дерев’янко брав участь в художній самодіяльності, долучався до виступів молодіжного театру, яку було засновано в місті під керівництвом Леся Курбаса.

Маючи чудовий баритон та добрий слух, Кузьма часто виконував українські пісні, грав на гітарі та мандоліні. Любов до української пісні та світлі спогади про гімназійні роки він проніс через все життя. А до тих талантів він мав іще один – талант рисувальника. Збереглися його численні замальовки різних часів, які вражають точністю ліній.

Проте українство і таланти – то навряд чи було головною причиною, яка вплинула на рішення делегувати Кузьму Дерев’янка до Японії. Був іще один важливий чинник: Дерев’янко володів англійською та японською мовами. Окрім того він мав добру, майже фотографічну пам’ять та досвід розвідника, мав військовий і штабний досвід.

Звідки у хлопця з-під Умані знання японської? Військову освіту Кузьма Дерев’янко здобував у Києві та Харкові. Після закінчення Харківської школи червоних старшин Кузьма Миколайович пройшов шлях від командира взводу до помічника начальника штабу Українського військового округу на Черкащині. На молодого перспективного командира звернули увагу в Москві.

З переїздом з родиною до Москви у 1933 році вступає до Східного Факультету Військової академії імені Михайла Фрунзе. Там він удосконалює знання англійської мови та опановує японську.

З 1936 року розпочинається його робота розвідником. Та на своєму шляху до всесвітнього визнання молодому офіцеру довелось пройти через нелегкі випробування. І тільки завдяки його дипломатичним якостям та високому професіоналізму вдалося подолати всі труднощі.

У 1938 році над ним нависла загроза арешту. Кузьма Миколайович з родиною потрапили під тиск радянської репресивної машини. Деталі справи досі залишаються не до кінця ясними історикам.

На Дерев’янка після арешту братів його батька посипались доноси та різні звинувачення. Наприклад, що його батько під час революції допомагав бандитам. Пригадали йому і те, що він – радянський командир – одружений на дочці священика.
Близько року тривали гоніння. Але молодий командир з гідністю пройшов всі допити та грамотно побудувавши оборону, зумів вистояти під цим шаленим тиском. 9 квітня 1939 року з’явилась позитивна атестація на майора Дерев’янка за підписом керівництва Розвідувального управління Робітничо-селянської Червоної армії: «Вольовий командир із великою схильністю до організаційної роботи. Гарний адміністратор, має авторитет. В особистому житті стриманий. Політично і морально стійкий». Цього разу зла доля обійшла його стороною.

У роки Другої світової війни Кузьма Дерев’янко проявив талант військового стратега. За героїзм, проявлений під час виконання військових операцій, неодноразово був відзначений орденами та нагородами. У квітні 1945 року отримав звання генерал-лейтенанта. Численні приклади звитяги та героїзму Кузьми Дерев’янка заслуговують на окрему розповідь.

Він не був типовим радянським генералом, готовим досягти успіху за будь-яку ціну. Бойові соратники відзначили, що Кузьма Миколайович був розумним, вольовим, дбайливим воєначальником, коли потрібно – зі зброєю в руках вступав у бій.

Коли 2 вересня 1945 року генерал-лейтенант Дерев’янко поставив підпис під Актом капітуляції Японії, напевно, він не до кінця усвідомлював значення своєї місії для встановлення миру. Проте, чи здогадувався українець, що телеграмою зі Ставки Верховного Головнокомандування від 27 серпня його не просто призначили уповноваженим від імені СРСР поставити крапку у війні, але й підписали йому смертний вирок?

СМЕРТНИЙ ВИРОК

На легендарного генерала була покладена іще одна важлива місія. Кузьма Миколайович отримав наказ відвідати та скласти звіт про бомбардування міст Хіросіми та Нагасакі. Дерев’янко дослідив особливості та наслідки атомних ударів, зробив чимало фотографій цих міст. Наприкінці вересня він особисто доповідав перед найвищим радянським керівництвом.

Діяльність генерала отримала високе схвалення. Проте, наслідки перебування на радіоактивному згарищі не минулись безслідно. Кузьма Миколайович, який до того мав міцне здоров’я та неабиякий спортивний вишкіл, згасав на очах. Доля відміряла йому ще 9 років.

Після підписання Актом капітуляції Японії та відвідин Хіросіми та Нагасакі, його місія в цій країні не завершилась. У січні 1946 року Кузьма Миколайович був призначений представником СРСР у Союзній раді у Токіо.

Рада, в яку крім Дерев’янка, входили Мак-Артур, представники Китаю та Великої Британії, контролювала виконання умов капітуляції та післявоєнне становище в Японії.

Протягом шести років роботи у Союзній раді Кузьма Дерев’янко виявив хист справжнього дипломата. Відстоюючи інтереси радянської сторони, одночасно виступав за демократичні зміни в самій Японії та налагодження радянсько-японських взаємовідносин.

Діяльність Дерев’янка знайшла визнання. У травні 1946 року Президент США Гаррі Трумен нагородив його орденом «Легіон заслуг». У 1947 році за рішенням Президії Верховної Ради СРСР він отримав другий орден Леніна.

На початку 1950-х років після укладення мирного договору з Японією Союзна Рада припинила своє існування. Кузьму Миколайовича перевели до Москви, де він обіймав посади начальника кафедри збройних сил іноземних держав Військової академії, а потім – управління інформації ГРУ Генштабу. Проте тяжка хвороба прогресувала.

Дерев’янко був одним з тих, хто поставив крапку у Другій світовій війні. Його ім’я увійшло до історії. Проте саме у ці дні він опинився не тільки в промінні слави, але і в радіаційному опромінюванні.

Останні місяці свого життя легендарний генерал провів у лікарні. Помер Кузьма Дерев’янко від раку 30 грудня 1954 року у віці 50 років.

За кілька місяців перед смертю він встиг приїхати до рідної Косенівки на Черкащині: побачитися із близькими, подихати рідним полином. З села його забирали вже літаком санітарної авіації. Генерал попросив пілота зробити над рідною землею коло. Це був останній привіт Кузьми Дерев’янка своїй землі – привіт з мирного неба.

Олена ГУМЕНЮК, історик, Український інститут національної пам’яті
Категорія: Аналітика | Переглядів: 346 | Додав: Соломаха | Рейтинг: 0.0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Інформація


Форум патріота
"Чернігівський ФОРМАТ"
© НРУ 2007-2017