Питання, пов'язані із концептом "національна ідентичність" необхідно розглядати в комплексі із такими поняттями як "нація", "національна пам'ять", "національна безпека", "національна свідомість", "національна самосвідомість". Лише за умови утвердження національної самосвідомості індивіда, її перетворення до рівня національної свідомості народу досягається такий рівень національної ідентичності, який характеризується високим ступенем консолідованості національної спільноти, відданістю національній незалежності, патріотизмом. Також національна ідентичність напряму залежить від національної пам'яті, бо сукупність уявлень національної спільноти про своє минуле, зафіксовану у формі знань, культурних стереотипів, символів, міфів, як прийнято визначати історичну пам'ять, завжди слугувала вагомим чинником творення нації. Адже, встановлення зв'язку між минулим і сьогоденням дає відчуття спільних коренів і спільного майбутнього, допомагає пристосувати нові форми суспільного життя до особливостей народного менталітету, звичок і традицій.

Часте звертання до "ідентичності" не в останню чергу пояснюється тим, що це поняття дозволяє доволі точно (передусім за допомогою соціологічних досліджень) дати характеристику стану національної спільноти, яка в сучасному світі постійно піддається процесам глобалізації та модернізації.

Загальнонаціональна ідентичність включає в себе політичну ідентичність, що формується у процесі утворення окремих держав, коли створюються політичні і соціальні інститути, які покликані конституювати політичну спільноту та відмежовують її від інших спільнот. За умови формування громадянської культури, до рис якої належить довіра і здатність до кооперації, схильність до солідарних дій на користь суспільства, громадянська участь, усвідомлення того, що кожен несе свою частку відповідальності за стан справ у суспільстві, стає можливим створення громадянського суспільства. Якщо ж зі сфери політики через інститути політичного і громадянського суспільства спільнота "входить" до сфери культури варто вести розмову про громадянську націю і відповідно загальнонаціональну ідентичність.

Відмінність між консолідацією на основі громадянського суспільства та на основі громадянської націй полягає у тому, що в межах громадянського суспільства люди беруть на себе зобов'язання, вступають у спілку з іншими людьми добровільно, на основі своїх усвідомлених потреб та інтересів. Солідарність на основі громадянської нації пов'язана із приналежністю людей до спільнот, що утворилися не внаслідок прийнятого ними рішення, а внаслідок тривалого історичного соціокультурного процесу, спільності культури та історії, власної культурної індивідуальності.

Загальнонаціональна ідентичність має поділятися усіма і значить має бути прийнятною для переважної більшості. Загальнонаціональна ідентичність забезпечує єдність усього народу.

На сьогодні найперше слід вести мову про стан української національної спільноти та її ідентичність. Соціологічні дослідження підтверджують, що загальноукраїнська ідентичність ще недостатньо утверджена в Україні. Про це свідчить, наприклад, те що понад 12 % населення України в цілому відносять себе до радянських людей. Рівень солідарності, згуртованості, суспільної активності народу та патріотизму, що виступає найміцнішим фундаментом і для демократичної держави, і для громадянського суспільства, є доволі низьким. В країні наявна культурно-політична регіоналізація, що все більше тяжіє до подальшої поляризації.

Натомість загальнонаціональна українська ідентичність має консолідувати усіх етнокультурні групи та регіональні спільноти, та певним чином "надбудовуватись" над ідентичностями етнічними, або й витісняти їх.

З наведеного вище випливає, що на формування загальнонаціональної ідентичності впливають розвиток культури, формування єдиного культурного та інформаційного простору. У суспільстві має бути згода щодо певного культурного стрижня, який забезпечить культурну інтеграцію спільноти, піднесе її на вищий щабель згуртованості та самоусвідомлення. Особливо це справедливо у випадку з Україною, де становлення української нації відбувалося на базі етнонаціональної ідентичності.

Національна пам'ять у цьому процесі відіграє центральне місце, оскільки саме вона здатна запропонувати такі символи, що стануть опорою національної самосвідомості і маркерами самоідентифікації. Разом з тим необхідно пам'ятати, що пам'ять завжди несе на собі присмак ідеологізації та моральних оцінок, оскільки, по-перше, набуває актуальності орієнтуючись на соціальні інтереси відповідних, існуючих в момент згадування, соціальних груп, по-друге, соціальне середовище обмежує та впорядковує спогади у просторі і у часі та слугує джерелом для самих спогадів. Іншими словами, реконструюючи минуле, кожне нове покоління діє за принципом «образного моделювання», відшукуючи в минулому те, що співзвучне його настроям і очікуванням.

Втіленням в життя цих настроїв та очікувань, які відповідають інтересам держави, займається державна політика пам'яті. Засобами реалізації такої політики є розвиток історичної освіти, святкування визначних дат, вшановування національних міфів та символів, участь в різноманітних громадських акціях патріотичного змісту

Задля утвердження загальнонаціональної ідентичності в Україні шляхом здійснення державної політики пам'яті варто:

1) забезпечити активнішу підтримку вихованню національних почуттів і патріотизму.

2) прийняти і реалізувати загальнонаціональну державну програму виховання, спрямовану на формування патріотичних почуттів та поглядів.

2) сприяти розвитку української культури та мови, зокрема в регіонах із недостатнім їх використанням.

3) сприяти відродженню національної традиції.

Віталій Огієнко,
співробітник Українського інституту
національної пам'яті