Ми – рухівці. Ми з того далекого 1989 року, коли по всій Україні виникали перші осередки Народного Руху України за перебудову. Ми прийшли з різних підприємств, різних сіл і міст, різні за віком, але єдині в одному – Україна має бути самостійною і заможною. За це нас всіляко обзивали, звільняли з роботи, викликали в міліцію... Та що вже те, старе, згадувати! Головне, що Україна таки стала вільною, але – ще не заможною. Перша причина нашої бідності – те, що в керівні крісла сіли все ті ж самі, які рвали синьо-жовті наші прапори, які переслідували нас за „Ще не вмерла Україна”. Після проголошення незалежності вони сіли під наші прапори і заспівали наш Гімн. Але залишилися такими ж. І результати ті ж – ідеолог комуністів Леонід Кравчук не зміг будувати Україну, зате зміг приватизувати Чорноморський торговий флот (справа фірми „Бласко”). Тоді ми пропонували виборцям обрати В’ячеслава Чорновола – люди вибрали Кравчука. Пізніше ми пропонували обрати Президентом Костенка – люди вибрали Кучму. Нас знову не послухали і отримали десятиріччя кучмономіки: розвалені підприємства, розікрадені колгоспи, „багатовекторне” хитання то до Москви, то до Америки... Вбивство Гонгадзе, приватизація державного майна олігархами – та противно й згадувати. Ми стали Українською Народною партією і першими запропонували кандидатуру Віктора Ющенка на посаду Президента України. Наші люди очолили 14 районних штабів Віктора Ющенка в області і спрацювали результативно – скажімо, варто було Борису Домоцькому в Новгороді-Сіверському очолити районний штаб, як у третьому турі за Ющенка проголосували не 11 відсотків виборців, як у першому турі, а 37. На жаль, нова обласна влада, очолена Владиславом Атрошенком, вирішила обійтися після перемоги без нашої політичної сили. Результати вам відомі... Ми – українська сила. Ми, як кажуть білоруси, тутейшиє – ми нізвідки не прийшли, ми нікуди не поїдемо. Ми не тримаємо за кордоном ні грошей, ні дітей на навчанні -- сказано ж у Євангелії, „де скарби ваші – там і серце ваше”. Що є більшим скарбом за дітей? І чи можна бути певними за тих політиків, які клянуться в любові до України, але за кордоном тримають скарби і фінансові, і дітей? В Чернігові ми боремося за повернення ТЕЦ у комунальну власність міста, за врегулювання комунальних тарифів шляхом створення товариств власників житла, за відновлення річки Стрижень, на яку безслідно вже зникли за старої влади 3 мільйони гривень. Ми доб’ємося закриття ставка рідких токсичних відходів у Масанах. Ми припинимо практику передачі дитсадків банкам, зробимо сучасною станцію швидкої допомоги. Ми знаємо як відродити українську культуру.
