Після Революції троянд взаємини Грузії з Росією стали ще гіршими, ніж узаємини України з Росією після Помаранчевої революції. Украй роздратований тим, що ці країни роблять вагому спробу вийти з-під його геополітичного впливу, Кремль не гребував, здається, жодними засобами, щоб «приструнити бунтівників», – енергетичні блокади, недопуск на свою територію найкращих національних товарів, переслідування національних діаспор, провокації, у тім числі політичного, а щодо Грузії й військового характеру. В Україні, як бачимо, Кремлеві вдалося значною мірою поновити вплив своєї «п’ятої колони» на політичні процеси. Проте маленька горда Грузія вистояла й тут! Тож російському президентові Путіну не залишилося нічого іншого, як «усмирити пиху» й поновити політичний діалог. Місяць тому в Санкт-Петербурзі в рамцях саміту глав держав СНД сталася «надзвичайна дипломатична подія» – перша за кілька років, відколи загострилися ці стосунки, зустріч Путіна та Саакашвілі…
І ось на тлі цих спроб хоч якось нормалізувати стосунки – адже з сусідом, навіть таким, однаково слід якось миритися – харизматичний грузинський лідер пропонує Москві «взаємовигідний обмін люб’язностями», котрий саме і стосується режиму в Південній Осетії. Річ у тому, що хоча влада місцевого «князька» Едарда Койоти й тримається на підтримці Кремля, одначе такому «союзнику» в Москві так само не вельми раді – надто вже одіозний це персонаж. Тим паче, що підтримка ніким у світі (навіть самою Росією) не визнаної «республіки» створює вельми вже непривабливий прецедент. Отож, чудово це розуміючи, Міко Саакашвілі через дипломатичні канали й пропонує Владіміру Путіну «мирно домовитися»: Москва припиняє будь-які взаємини з Койотою і як офіційно, так і неофіційно визнає єдиним леґітимним керівником реґіону главу грузинської адміністрації Дмитра Санакоєва, а Тбілісі натомість не лише дає згоду на вступ Росії до Світової Організації Торгівлі (досі тут позиція Грузії як уже члена СОТ була непохитною, зважаючи на блокування поставок до Росії грузинського вина), а й дозволяє собі змиритися з існуванням на південноосетинській території російської військової бази. «Це питання можна вирішити протягом невеликого відтинку часу. Секундомір увімкнено. Грузія має всі ресурси для вирішення цього питання. Ми покажемо приклад усьому світові, як слід вирішувати такого роду проблеми. І це стане добрим прецедентом для всіх країн», – заявив з цього приводу президент Саакашвілі.
Що ж, секундомір справді увімкнено, і умови, запропоновані Москві, справді взаємовигідні. Тим паче, що досі Грузія всіляко давала зрозуміти, що за жодних обставин не погодиться на присутність на своїй території російських військових, – адже країна прагне вступити до НАТО, а цьому російська військова база може суттєво завадити. Тим не менше, заради збереження територіальної цілісності рідної країни Саакашвілі готовий погодитися навіть на це… Для імперських амбіцій Росії власний офіційний континґент на Кавказі – це майже подарунок! Тож Кремлеві є над чим замислитися…
Прикметно, що на схожих умовах свої проблеми з Придністров’ям і так само ніким не визнаним тамтешнім режимом намагається вирішити й Молдова. Офіційних повідомлень про це наразі не було, проте неофіційно ЗМІ повідомляли про те, що молдовський президент Воронін уже тривалий час веде перемовини з російськими чільниками, погоджуючись на залишення військової бази в обмін на припинення будь-якої підтримки режиму «удільного князька» Смірнова. Оглядачі вважають, що ці перемовини вже навіть близькі до успішного завершення.
То що – військова база в стратегічному реґіоні для мілітарно налаштованого Кремля виявиться важливішою за маріонетковий режим? Чи все-таки переважать тенденції збереження «мін уповільненої дії»? Офіційних відповідей Москва поки що не дає. Одначе, «секундомір увімкнено», і рано чи пізно ці відповіді доведеться давати. І вони, як не крути, будуть вельми показовими…

Михайло ЯНІВ
"Народне Слово"