Командувач Української повстанської армії з 1950 р. (після загибелі Р.Шухевича) Василь Кук (генерал-хорунжий УПА, «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь») народився 11 ciчня 1913 р. у с. Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (теперішній Буський район Львівської обл.). Уci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів, яка боролася з утисками прав українців з боку польської влади. Двох братів Василя – Іларія та Ілька – стратили поляки. За радянської влади вci члени родини були засуджені до ув’язнення, все майно батьків було конфісковано. У 1923 – 1932 рр. навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 р. належав до молодіжної організації «Пласт», у 1929 р. став членом Юнацтва ОУН. Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. За революційну діяльність його неодноразово арештовувала польська поліція. 1934 р. був засуджений на 2 роки тюрми. У 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН. У травні 1937 р. перейшов у підпілля, оскільки знову постала загроза арешту. Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові. Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН С.Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру. Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу в східні області України, включно з Кубанню. У червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (близько 20 членів), яка прибула 28 червня до Львова й 30 червня організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української держави. У липні – серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (близько 30 осіб) переважно зі східних областей та Волині для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня у м. Василькові частина членів групи, у тому числі В. Кук, була арештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у Луцьку В.Куку вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова. У квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 р. В.Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради. 23 травня 1954 р. В.Кука захопило у полон КДБ. Перебував у слідчих тюрмах Києва і Москви до 1960 р. Звільнений у зв’язку з новим курсом політики М.Хрущова з метою скомпрометувати його в очах українців. До останнього подиху свого життя Василь Кук жертовно працював в ім’я становлення і розбудови незалежної Української держави, вів активну громадську діяльність, спрямовану на відновлення історичної справедливості, видав чимало книг та написав безліч статей про діяльність ОУН-УПА. Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА. ...Усі справжні патріоти України глибоко сумують з приводу смерті цього полум’яного героя. "Народне Слово"
|