Початок » 2007»Грудень»21 » Демократична коаліція діє! Обрано уряд на чолі з Юлією Тимошенко
Демократична коаліція діє! Обрано уряд на чолі з Юлією Тимошенко
14:13
Отже, Юлія Тимошенко таки прем’єр-міністр України. Услід за Віктором Януковичем вона таки зуміла двічі увійти в одну і ту саму річку. Сталося це аж 18 грудня, саме напередодні Дня святого Миколая. Вочевидь, дуже непогана дата… Перед тим був тиждень умовлянь і перемовлянь, точнісінько такий же безславний, як і всі, за малими винятками, післявиборчі тижні (чи то б пак, уже місяці!) української політики. Безконечні з’ясовування, хто винен і що робити, старанно супроводжувані неодмінним янучарським блокуванням трибуни Верховної Ради. Партія реґіонів разом зі своїми комуністичними й литвинівськими сателітами вже й сама не знала, які ще вимоги висунути коаліції для того, щоб нарешті дати їй змогу проголосувати. Коли минулого вівторка систему «Рада» невідь чому «заклинило» на 225-и голосах, і нібито навіть СБУ не змогла виявити причини цього «політичного заклинення», коаліція вирішила більше техніці не довіряти й голосувати руками – причому з особистим «голосовим» підтвердженням самим депутатом того, як саме він голосує. У необхідності не заважати такому способу голосування – хоч і забарному, але цілком, між іншим, законному – янучарів усі ці дні й переконували. Кому і яким чином вдалося переконати – про це історії наразі нічого не відомо. Знаємо лише, що ще минулої п’ятниці Президент Віктор Ющенко поїхав до Швейцарії виводити з організму діоксин – отже, переконали… Тим не менше глава держави, хай і зі Швейцарії, безпосередню участь в обранні глави уряду таки взяв. Принаймні напередодні голосування він активно спілкувався по телефону з Юрієм Єхануровим, котрий заявив перед тим, що не голосуватиме за Тимошенко-прем’єра, доки не буде остаточно узгоджений персональний склад її уряду. І правду вам скажу: я в той час уболівав за Єханурова! Бодай тому, що в попередньому переліку майбутніх урядовців посаду міністра освіти й науки невідь чому вирішено було віддати… соціал-демократові (об’єднаному) Василю Кременю!!! Тож протест Єханурова тут дуже доречний – він принаймні є черговим прикладом того, що демократія всередині блоку «Наша Україна – Народна Самооборона» (скільки б її – часом і справедливо – не лаяли) таки на користь Україні. Саме ж голосування проходило вельми драматично – без перебільшення, вся країна прикипіла до телеекранів і комп’ютерних моніторів, так що сайт «Українська правда», де в режимі он-лайн велася текстова трансляція депутатського волевиявлення, не витримав такої кількості одночасних відвідувачів і на голосі «за» В’ячеслава Кириленка просто… завис. Єхануров проголосував «за» – і півкраїни зітхнуло з полегшенням. Проте бракувало голосу Івана Сподаренка: чоловік переніс інсульт, однак на попередні важливі голосування його все-таки привозили з лікарні, хоча того, певно, не слід було робити – нині він в реанімації… Натомість зареєструвався Іван Плющ – єдиний із 228-и обраних від демократичної коаліції депутатів, який до цієї коаліції вперто не ввійшов! Ні, дива не сталося – Плющ утримався… Тим не менше, голос Арсенія Яценюка – першого в парламентській посадовій ієрархії і останнього за абеткою – був 226-м. І Юлія Тимошенко знову – на білому коні! А Янукович більше не фаворит ні в забугорних, ні в домашніх «хазяїв». Вочевидь разом із ним у політичне небуття підуть і наближені до нього українофоби, такі як Ніколай Азаров і Дмітрій Табачнік. А це вже саме собою є підставою для того, щоб зітхнути з полегшенням – ще одну чорну сторінку нашої історії ми успішно перегорнули! То хто ж тепер в країні урядуватиме? З приємністю можна констатувати: принаймні не Кремень! Результативно проголосувавши за прем’єра, депутати на цьому не зупинилися й призначили весь склад Кабінету Міністрів (навіть Плющ був «за»!). Отож, віднині: перший віце-прем’єр – Олександр Турчинов (БЮТ); віце-прем’єр із гуманітарних питань – Іван Васюник (НУ-НС); віце-прем’єр – Григорій Немиря (БЮТ); міністр освіти і науки України – Іван Вакарчук (НУ-НС); міністр транспорту та зв’язку – Йосип Вінський (БЮТ); міністр культури і туризму – Василь Вовкун (НУ-НС); міністр економіки – Богдан Данилишин (БЮТ); міністр праці та соціальної політики – Людмила Денисова (БЮТ); міністр оборони – Юрій Єхануров (квота Президента); міністр охорони здоров’я – Василь Князевич (НУ-НС); міністр Кабінету Міністрів – Петро Крупко (БЮТ); міністр реґіонального розвитку та будівництва – Василь Куйбіда (НУ-НС); міністр з питань житлово-комунального господарства – Олексій Кучеренко (НУ-НС); міністр внутрішніх справ – Юрій Луценко (НУ-НС); міністр аграрної політики – Юрій Мельник (НУ-НС); міністр промислової політики – Володимир Новицький (квота БЮТ); міністр юстиції – Микола Оніщук (НУ-НС); міністр закордонних справ – Володимир Огризко (квота Президента); міністр у справах сім’ї, молоді та спорту – Юрій Павленко (НУ-НС); міністр фінансів – Віктор Пинзеник (БЮТ); міністр вугільної промисловості – Віктор Полтавець (незрозуміло наразі, за чиєю квотою, але він обіймав цю посаду в середині 1990-х років); міністр палива та енергетики – Юрій Продан (НУ-НС); міністр охорони навколишнього природного середовища – Георгій Філіпчук (БЮТ); міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи – Володимир Шандра (НУ-НС). Відверто одіозних персонажів нібито немає. Безперечний позитив – ректор Львівського університету Іван Вакарчук (батько відомого музиканта й нардепа) на посаді міністра освіти й науки. Академік-фізик, один із найповажніших українських інтелектуалістів чудово знає, що таке не лише навчальний процес, а й сучасна наука – тож, сподіваюся, зуміє бодай почасти виправити те, що протягом десятиліття старанно розвалювали «об’єднані петеушники». Ще один безперечний позитив – справжній патріот Володимир Огризко на посаді міністра закордонних справ. А ось як Йосип Вінський (хоч він і дуже досвідчений апаратник) керуватиме транспортом, якщо досі не мав до нього стосунку – це загадка. І який із блискучого економіста-теоретика Богдана Данилишина економіст-практик – ще невідомо. І як упорається з армією Юрій Єхануров, який сам у ній навіть не служив, – загадка ще більша. І чи змінить свої «школярські» методи керування міліцією Юрій Луценко – теж питання… Одне слово, питань багато. Але й прогрес очевидний. Тож із новим урядом, країно! -------------------------------------------------------------------------------- Чи буде друге «прем’єрування» вдалим, а чи таким, як перше, – звісно, покаже час. Першого разу – скажемо відверто – Юлія Тимошенко керувала урядом «на трієчку»: показухи було значно більше, ніж конкретних позитивних результатів. Тим не менше, друге її «вступання в ту саму річку» має принаймні два великі позитиви для держави. По-перше, відтепер при владі в країні сили хоч і достатньо «роздроблені», котрі й самі собі не повною мірою довіряють, – але вони принаймні демократичні й налаштовані на європейську перспективу та (зазвичай!) на обстоювання національних інтересів. Я кажу про це, як бачите, дуже обережно, бо в демократичній коаліції об’єднані наразі доволі різні політики, і далеко не на всіх, по-простому кажучи, можна покластися, – та це принаймні значно краще від того, що ми мали досі, а отже, слід сподіватися, що відтепер в Україні буде бодай трішки більше України! Нехай не настільки, як хотілося б – але трішечки більше… А по-друге, наслідком нарешті результативного голосування 18 грудня за прем’єра Юлію Тимошенко є те, що країна врешті-решт попрощалася з Віктором Януковичем! Себто, можна зі значною часткою вірогідності твердити, що найвищою посадою, котру надалі обійматиме цей «двічі несудимий» одіозний персонаж, буде та, котра залишилася за ним нині – голови парламентської фракції Партії реґіонів. Весь свій електоральний ресурс Янукович вичерпав – це виразно показали минулі вибори. Його злощасне «покращення життя олігархів уже сьогодні» більше не зможе привернути «донецьким» жодного голосу, навпаки – лише відбиратиме в них голоси навіть найвідданіших досі прихильників. Реальні власники Партії реґіонів – той-таки Рінат Ахмєтов – цього не можуть не розуміти, а відтак на наступних президентських виборах робитимуть ставку на іншого кандидата. І так само це чудово розуміють у Кремлі. Мало того: Москва й сама виразно вказала на це Януковичу, притому саме минулого тижня. Він урочисто поїхав на епохальний з’їзд путінської «Єдіної Росії», де висували Дмітрія Мєдвєдєва на посаду президента, – а там йому навіть не дали змогу виступити з коротеньким вітальним словом… --------------------------------------------------------------------------------
