Початок » 2008»Лютий»8 » Україна вступила до СОТ! А депутати чубляться...
Україна вступила до СОТ! А депутати чубляться...
15:52
Нарешті це сталося! Я вже навіть почав було думати про те, що все знову, як завжди, з якихось незбагненних причин відкладеться, що нас і далі старанно водитимуть за носа – років ще так із п’ять… Але ні – сталося, причому якось так буденно, що аж деякі наші телеканали (очманівши, певно, від того, що все відбувалося без фанфар, барабанщиків і повітряних кульок) не сприйняли це навіть за головну подію минулого вівторка! Ще б пак: того дня була чергова штовханина в парламенті – то що важливіше?.. Мова йде, звісно, про вступ України до Світової організації торгівлі – протокол про це підписав 5 лютого у штаб-квартирі СОТ наш Президент. Сама процедура вступу триватиме ще кілька місяців, тож повноцінно це членство ми почнемо відчувати вже десь аж на початку літа – але головне те, що цьому вже ніщо не може завадити, що всі дебати завершені, й Україна тепер, як завважив глава держави, розраховує принаймні на 5 мільярдів доларів додаткових щорічних інвестицій, на зростання виробництва і – уявіть собі – на здешевлення для споживача, сиріч для кожного з нас, цілої низки товарів, зокрема автомобілів, побутової техніки і навіть м’яса. Ба більше – Європейський Союз напередодні пообіцяв нашій прем’єр-міністрові, що одразу ж після цього розпочне переговори з українським урядом про створення зони вільної торгівлі. Це крок, звичайно, економічний, причому нам безсумнівно вигідний, – але водночас це крок і політичний, причому вигідний нам стократ більше, бо реально наближає Україну до Європи, а отже – віддаляє від російського варіанта азіатчини. Пригадаймо, до речі, скільки було розмов про зону вільної торгівлі в рамцях так званого СНД, але завжди вони «впиралися» в непохитну позицію Росії, котра завсіди віддавала перевагу не економічній вигоді, а політичному тиску, безцеремонно підганяючи під цей тиск усі економічні проекти. З європейцями ж усе інакше: європейці вимагають лише демократичного розвитку, правової держави, обмеження корупції – сиріч того, що вигідне насамперед нам, що робить нас адекватною до всесвітніх «норм поведінки» державою, з якою не страшно мати справу. А Росія сяк чи так намагається робити все, що може, для того, аби ми й далі залишалися її колонією. І дуже ревниво, між іншим, ставиться до кожного нашого успіху – що й засвідчили буквально істеричні заяви росіян, які прозвучали вже за годину (!) після підписання нашим Президентом згаданого протоколу: вони, бачте, сподіваються, що Україна не висуватиме до Росії взагалі жодних (!) вимог для їхнього вступу в СОТ… На це хочеться сказали лише одне: наш уряд був би глибоко й тяжко неправий, якби виправдав їхні сподівання! 5 лютого стало ключовим на минулому тижні днем і в українському парламенті. Спікер цього дня планував нарешті закрити попередню сесію і відкрити нову, а Президент – перш ніж вирушити до Брюсселя для урочистого підписання СОТівського протоколу – мав намір озвучити перед депутатами своє щорічне послання, стратегію розвитку країни на найближчу перспективу. Але Партію реґіонів, разом із їхніми «одного поля ягодами» комуністами, розвиток країни не цікавить! Їм потрібне протистояння, дестабілізація, хаос – руйнування країни! Саме цим вони ось уже другий місяць і опікуються: блокують роботу Верховної Ради, начебто виступаючи проти підписаного Президентом, головою уряду та спікером листа до НАТО про нашу готовність до так званого ПДЧ – Плану дії щодо членства в Північноатлантичному Альянсі. Лист – це собі просто лист, він (на жаль) ще жодного членства Україні не ґарантує, воно взагалі є доволі далекою перспективою, бо для цього потрібна суттєва реорганізація армії, переведення її на світові стандарти, що є доволі тривалою процедурою. І те ж таки ПДЧ – це так само (на жаль) ще далеко не членство, а всього лише намір, стадія «отримання завдань», які необхідно виконати для того, щоб мати змогу на оте членство претендувати. Мало того: деякі країни, отримавши ПДЧ, спокійнісінько виконують його ось уже більше десяти років – і нічого… Тож не було б цього листа, то був би якийсь інший привід, точнісінько так само висмоктаний із пальця – й однаково б було блокування. Бо Партія реґіонів не вміє бути опозицією, вона взагалі не розуміє, що це таке – опозиція, навіщо вона в країні потрібна, які завдання виконує. Партія реґіонів може бути лише владою – такою, що набиває власні кишені, а народові натомість підсовує лише перманентні обіцянки невідь чого «вже сьогодні». Так що недарма ця партія останнім часом стрімко втрачає своїх прихильників: люди ж бо дуже добре пам’ятають, що зовсім ще недавно реґіонали точнісінько так само безцільно і бездумно блокували трибуну, виступаючи проти вступу України до СОТ (!!!), а водночас так само недавно керівник цієї партії Віктор Янукович у статусі прем’єр-міністра підписував аналогічні листи про вступ до того ж таки НАТО! Одне слово, незважаючи на всі зусилля Президента, спрямовані на розблокування роботи найвищого законодавчого органу влади, парламент минулого вівторка так і не запрацював: янучари висували купу хаотичних вимог, заблоковували спікера в його кабінеті, металися по сесійній залі, самі не знаючи навіщо. Більшість догоджала їм уже і так, і сяк: погоджувалася розглядати будь-які питання – хоч вступ до НАТО, хоч бійку Луценка з Черновецьким, хоч закон про опозицію, хоч про життя на Марсі, – а вони все гасали залом, не знаючи, що б його ще вигадати. Щоправда, декотрі з янучар таки казали правду про те, чого вони хочуть – широкої коаліції! Себто – влади! Але пізно: коаліція в парламенті давно вже створена – без них. Потяг пішов – а клоуни залишилися… Як із цього «вирулювати»? Очевидно, коаліції слід змобілізуватися і вжити жорсткіших заходів – аж до проведення засідання парламенту у форматі більшості в якомусь іншому залі, без так званої опозиції, котра фактично є не опозицією, а шкідницькою, деструктивною структурою. Ухвалити в такому форматі всі необхідні політичні рішення – закон про Кабінет Міністрів; закон про опозицію; закон про кримінальну відповідальність за невизнання Голодомору геноцидом українського народу; закон про визнання вояків Української Повстанської Армії борцями за волю та незалежність України; закон, який реґламентував би проведення референдуму про вступ до НАТО лише після виконання Україною Плану дій щодо членства тощо, – а коли справа дійде до ухвалення економічних рішень, представники Партії реґіонів і комуністи самі прибіжать до залу і проситимуться взяти учать у засіданні! Одне слово, час Президентові, прем’єр-міністрові та спікеру парламенту виявити рішучість! Адже країна не може так довго жити без парламенту!
