У пакеті антикризових заходів, покликаних не так врятувати Україну, як розчулити виборця ніжною турботою, уряд вкинув у пресу та у відставлений парламент стару пропозицію про запровадження податку на нерухомість. Демагогічне гасло «Багаті заплатять за бідних!», яке дозволило столичному мерові зірвати чималий політичний (та чи ж тільки?) капітал, отримало таким чином друге життя. Так ось де, виявляється, сховано кошти на подолання кризи – в кишенях мешканців багатих садиб! А нумо ж відберемо їх у глитаїв! У пасіонарних промовах прем’єр-міністра ясно вчувався тупіт безжальної будьонівської армії…
І вже ніхто не говорить про дії або бездіяльність уряду напередодні кризи – всі тицяють пальцями в мешканців котеджних містечок на Обухівській трасі та скромних чотириповерхових хатинок вздовж паркану столичного Ботанічного саду. Мети досягнуто, і PR-консультанти прем’єрки вдоволено слинять пальці, рахуючи свої гонорари… Тим більше, що проблема справді існує. Ось один з нардепів жаліється в пресі на муки власної совісті, коли йому доводиться платити річний податок на землю за своє обійстя в 30 соток під Києвом аж 5,3 гривні на рік! Другий – рекламує свій законопроект, який передбачає податок на розкіш для власника 300-метрової квартири лише у 900 гривень річно – це приблизна вартість романтичної вечері на двох в одному з печерських ресторанів… Ще хтось пропонує встановити безподаткову межу для села (а під цю категорію зараз любесенько підрихтовують не лише саманну бабину хатку, а й розкішний котедж за парканом від неї) на рівні 150 кв. метрів житла для родини з трьох осіб.
Між тим, вважається якось негарно в зацному товаристві згадувати, що «відібрати та поділити на всіх» швидко не вийде. По-перше, немає національного реєстру багатої нерухомості, бо ж її власники не шукають людської слави – вони лише стверджують у інтерв’ю, що мешкають «не в мазанках», та й по всьому.
По-друге, цілком незрозуміло, хто та як стягатиме цей податок і виховуватиме дук, які його сплачувати, звісно ж, не бажатимуть. Чи ходитимуть по маєтках сучасні продзагони? А чи не спустить багатий пан на такий загін своїх собак або озброєних «біороботів» у камуфляжі? Чи йому простіше буде відкупитися від нього?
Нарешті, дехто з експертів твердить, що вводити податок на розкіш нині, коли ринок нерухомості практично не дихає – це нонсенс.
Одне слово, запитань тут більше, ніж відповідей. Недарма в інших країнах підготовча робота від прийняття рішення до введення податку на нерухомість тривала по 2-3 роки!
Взагалі ж, чи реально сподіватися прийняття закону про введення податку на нерухомість хронічно паралізованим українським парламентом? Може статися, що поки прийматимуть такий закон, то й криза мине. Та й ніхто з наших достойників не мешкає в комуналці, тож такий податок стосуватиметься кожного з них. А люди вони всі ощадливі, незважаючи на чималі статки, й навряд чи схочуть віддавати державі навіть 900 гривень на рік. Тож податку на українську розкіш можна сміливо пророкувати складну долю…