Це вже майже народна прикмета: щойно на українську землю прийде перший сніг – одразу ж і Кремль заводить свою незмінну «арію монопольного газопостачальника». І «Ґазпром» так само неодмінно виявляє, що Україна має перед ним багатомільярдні борги. Ось і минулого тижня російський очільник Дмітрій Мєдвєдєв привселюдно доручив главі «Ґазпрому» Алєксєю Міллєру негайно витребувати з України 2,4 млрд газового боргу. Хоча напередодні ніщо нібито й не віщувало такого повороту. Навпаки: прем’єр Юлія Тимошенко провела «газові» перемовини зі своїм російським колеґою (подейкують, що віднедавна не лише колеґою за посадою, а й негласним патроном) Владіміром Путіним, після яких була сповнена традиційного для неї бравурного оптимізму, плекаючи надію на те, що ціна російського газу для України на наступний рік не надто підвищиться (тим паче, що вона, власне кажучи, вже тепер майже сягнула європейської), а про заявлені раніше з Кремля вбивчі 400 доларів нібито нема й мови. Ну, і зурочила – у «Ґазпромі» знову заговорили про ті ж 400 доларів… Із Юлею Володимирівною часто таке трапляється: щойно вона висловить з якогось приводу свій бравурний оптимізм – аж тут і маємо в цій сфері чергову капость, якщо взагалі не провал… Цікаво, що пані Тимошенко спершу взагалі заперечувала сам факт боргу, але потім змушена була визнати, що з вересня за газ ми так і не розрахувалися. То є борг чи немає? Виявляється, є – але не власне перед «Ґазпромом», а перед компанією «РосУкрЕнерго» (співвласник – «Ґазпром»), яка, згідно з домовленостями, постачає нам газ до кінця цього року, а відтак «Нафтогаз» і «Ґазпром» мають обходитися без посередників. Одне слово, виходить термінологічна казуїстика, в якій і сам чорт ногу зламає – українсько-російські газові стосунки і справді неабияк заплутані. Ну, але плутай чи не плутай, а борг доводиться віддавати – і ось уже голова «Нафтогазу» Олег Дубина їде в Москву й домовляється про те, що до 1 грудня вересневий борг ми мусимо заплатити. А відтак, повернувшись в Україну, скаржиться на те, що його відомство не може купити доларів – бо ж на валютному ринку, не без вини уряду, такий рейвах чиниться, що годі й сказати… Одне слово, Юлія Володимирівна вчергове «вляпалася» – довівши своїми суперечливими заявами і ще більш суперечливими діями на «газовому фронті» лише те, що скільки з Росією не «дружи», та якщо її уряд не здатен діяти професійно, то й прихильність самого Путіна не врятує. І все це при тому, що насправді середньорічна ціна на газ для України у 2009 році мала б становити… менше 100 доларів за тисячу кубометрів, а зовсім не оті злощасні 400, якими так полюбляють «вимахувати» в Кремлі. Принаймні так заявив уповноважений Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки, представник УНП Богдан Соколовський. Про що ж тоді Юлія Володимирівна домовлялася з Путіним, якщо все вже давно домовлено? Питання риторичне. Недарма Президент заявив, що в разі, якщо уряд не здатен фахово вести газові перемовини (а саме це ми й спостерігаємо), глава держави готовий провести їх особисто. Ну, але борги, яких допустився уряд Юлії Тимошенко, однаково віддавати доведеться…
