Купуй українське!
– Українська економіка досягла майже дна кризи, а програми щодо її подолання немає. Уряд обіцяє подати антикризову програму в середині травня, «схрестивши» свій рецепт з пропозиціями Партії реґіонів. Чи врятує українську економіку таке поєднання різнопланових рецептів, – образно кажучи, схрещення «вужа з їжаком»?
– Насправді схрещувати нічого, оскільки цілісну програму не внесли ні уряд, ні опозиція. Є лише низка розрізнених так званих «антикризових» законопроектів, з допомогою яких уряд обіцяє подолати проблеми, повязані зі світовою фінансовою кризою. Щодо пропозицій Партії реґіонів, то це вінегрет з елементів «совєтської» планової економіки та ринкової. Узагалі, за 18 років незалежності України жоден уряд і президент так і не реалізували цілісної економічної програми ринкових перетворень. Як то кажуть, яке коріння – таке й насіння!
– В Україні нікого не здивуєш критикою. Чи є в УНП реальна програма виходу з кризи, яка б дала ефект уже, скажімо, протягом наступного року?
– Так, наша антикризова програма дасть відчутні зміни саме за 1-2 роки. Принцип «Купуй українське!», який закладений в її основу, поширюється на всі сфери економіки – від нарощування видобутку власних енергоресурсів до відновлення промисловості та сільського господарства. Це рецепт, перевірений часом. Приміром, Велика депресія в 30-х роках у США долалася через державну політику «Купуй американське!». Тепер Обама пропонує той самий шлях виходу з кризи. В країнах ЄС відповідний принцип застосовувався під час економічного спаду 70-х років. У програмі УНП є також елементи, позичені в успішних країн колишнього соцтабору, які в 90-х роках ефективно трансформували свої економіки з планових посткомуністичних у ринкові. УНП вважає, що Україна має сформувати сучасну європейську економічну систему, де 50-70% готової продукції виробляється для споживання на національному ринку. Якби попередні уряди та президенти діяли за нашою економічною стратегією, елементи якої було напрацьовано ще в 90-х роках, то світова фінансова криза не завдала б нищівного удару по українській економіці. Оскільки український металург продавав би свій метал українському судно- та автомобілебудівнику, а український селянин – українському споживачу, країна б не залежала від світової кон’юнктури, а Україна б мала зовсім інший потенціал соціального розвитку.

7 мільярдів доларів економії на «Газпромі»
– Скажімо, план Маршалла щодо виведення економік країн Західної Європи з післявоєнної кризи складався із зрозумілих й ефективних кроків, які потрібно було зробити в конкретні терміни. Чи можете ви по пальцях перерахувати, які кроки вашої програми дадуть країні відчутне полегшення уже тепер?
– Якщо уряд зробить хоча б три кроки з подолання кризи, які пропонує УНП, стан економіки відчутно поліпшиться. Перший крок – скорочення бюджетних витрат на закупівлю російського газу. Арифметика проста: 42 млрд кубометрів газу за ціною 365 доларів за 1 тисячу кубометрів на кордоні, які Україна зобов’язалася закупити в цьому році у відповідності з газовими угодами Юлії Тимошенко, обійдуться більше, ніж у 15 млрд доларів на рік. Це витрати, які є непідйомними навіть для багатих країн! Водночас Україна в цьому році заощадить близько 5-7 млрд доларів, якщо вдвічі скоротить «газові» закупівлі у Росії. Судіть самі: через падіння виробництва, спричинене світовою фінансовою кризою, Україна в першому кварталі замість 5 млрд кубометрів газу спожила 2,5 млрд кубометрів. Навіщо нам більше? Заощаджені 45-50 млрд грн – це латка, яка покриє дефіцит бюджету обсягом 36 млрд грн. В іншому разі Україна інвестуватиме кошти в російську газовидобувну галузь, а не в свої потреби.
– Цього року українська промисловість хворіє, однак наступного – почнеться одужання, й Україна змушена буде докуповувати газ. Чи є вихід з цього замкненого кола?
– Вихід один – невпинне скорочення споживання російського газу завдяки запровадженню технологій енергозбереження, а також – переорієнтація на національні енергоносії – вугілля, уран, природний газ. У структурі енергоспоживання України російський газ нині становить понад 40%. Для порівняння: в енергоспоживанні Польщі частка газу дорівнює 11%, у будь-якій іншій країні Європи – максимум до 20%. Усі рахують кожну копійку, тоді як ми – викидаємо на вітер мільярди.
– Чому в Україні так мляво йдуть процеси переорієнтації на власні енергоносії? Чи дізнаємось ми, приміром, хто володіє газовими свердловинами України й саботує рішення щодо нарощування видобутку вітчизняного газу?
– Україна може наростити видобуток газу мінімум на 10 млрд кубометрів протягом 1,5-2 років, але дешевий український газ не виробляється через політичні ігри. До саботажу призводить урядова політика. Проблема видобувної галузі спричинена дисбалансом у цінах: державні компанії продають газ за ціною 365 грн за тисячу кубометрів, тоді як російський газ того ж обсягу коштує 365 доларів. Звичайно, в такій ситуації ніхто вкладати кошти у видобуток українського газу не буде.
Фактично держава проводить цілеспрямовану політику банкрутств державних підприємств, щоб через аукціон продати їх депутатам – приватним господарям. Ті вже – продають газ за європейськими цінами. У такий спосіб відбувається перерозподіл народного добра на користь наближених до влади олігархів чи корпоративних політичних угруповань. У Міністерстві екології в списку власників свердловин прізвища всім відомих «героїв», – здебільшого депутатів.

Мільйон робочих місць для селян
– Від енергетичних питань повернімося до антикризових заходів. Нині село ледь жевріє. Як у короткий термін допомогти людям подолати той жебрацький стан, у який їх загнало життя?
– Уряду слід не плодити меґапроекти з перетворення українського села на величезний квітучий сад, а хоча б не заважати працювати селянину! Село руйнується закупівлею за державний рахунок імпортованої продукції, насамперед у тих сферах, де міцними є позиції українського виробника, – це м’ясна та цукрова промисловість. Торік уряд заборонив вивозити за кордони України 4 млн тонн зерна за найвищої цінової кон’юнктури на європейському ринку. Це при тому, що очікували небувалого врожаю, а елеваторів в Україні бракує! За умови проведення розумної протекціоністської політики уряду село почне оживати. На сільгоспвиробника має бути поширена економічна стратегія «Купуй українське!», що й передбачає програма антикризових заходів УНП. Упродовж одного року це дозволить без будь-яких додаткових капіталовкладень створити більше мільйона робочих місць. Господар-одноосібник, вирощуючи свинку, теличку, бичка, гуску на продаж, сам себе працевлаштує. Запровадивши податкові канікули для господарів-одноосібників, уряд стимулює цей процес. Поки ми не навчимося шанувати своє – українське, починаючи від українського товару, закінчуючи українською національною економічною політикою, а гратимемося у лібералізм, відкритість кордонів, імпорт іноземної продукції, Україна не стане європейською державою, бо будь-яка з них – насамперед дбає про своє.

Подолати безробіття одночасно з бездоріжжям
– На сьогодні в Україні більше 900 тис. офіційно зареєстрованих безробітних. Однак їхня реальна чисельність у кілька разів більша. Чи може УНП запропонувати уряду заходи, які б дозволили якнайшвидше розв’язати проблему безробіття?
– Так, звичайно. Третій крок антикризової програми УНП – будівництво усіх без винятку доріг – не тільки магістральних, а й міжобласних, і міжрайонних. Уряд має провести переговори з Європейським банком реконструкції і розвитку, зі Світовим банком щодо позики декількох мільярдів доларів на 30-50 років для активного будівництва доріг. До того ж, як показує досвід посткомуністичних країн, міжнародні фінансові установи охоче давали позики на будівництво доріг, допомагаючи формувати ринкову економіку державам Балтії, Польщі, Румунії, Чехії, які визволилися з комуністичного ярма. Це мільйони робочих місць у металургії, цементній галузі, колосальна економічна вигода, пов’язана з розвитком малого підприємництва у районах будівництва. Уже нині між «Укравтодором» та Світовим банком підписано угоду на кредит у сумі 400 млн доларів для ремонту доріг. Одначе для реконструкції, ремонту всього українського «бездоріжжя» і будівництва нових шляхів цього замало.

Геть політиків з амбіціями генсека!
– Уряд, пояснюючи відсутність економічних реформ, бідкається про замалий обсяг повноважень. Якої ви думки щодо пропозицій змінити Конституцію?
– УНП не підтримує заклики щодо швидких змін Конституції. Проаналізувавши процес конституційних змін від початків незалежності, ми дійшли висновку, що всі пропозиції щодо державної форми правління вже були реалізовані, – починаючи від суто парламентської (1990-1996 рр.) до президентської (1996-2004 рр.) та змішаної (2006-2009 рр.). Попри це радикальних змін у діяльності влади, особливо на користь українського громадянина і держави, так і не відбулося. Чому? Висновок водночас є і простим, і сумним. На заваді позитивним змінам стоїть пострадянський менталітет топ-політиків, котрі, прикриваючись закликами до «покращення» Конституції, намагаються відтворити єдиний центр управління парламентом, урядом, судом, місцевою владою на кшталт «совєтського» політбюро, тобто прагнуть повернутися до тоталітарного режиму.
Скажіть, навіщо прем’єр-міністру Тимошенко посада віце-прем’єра, відповідального за зовнішню політику, якщо цю конституційну норму виконують Президент з міністром закордонних справ? З іншого боку, який сенс в секретаріаті Президента створювати ще один Кабмін на чолі з «тіньовим» прем’єром Олександром Шлапаком? Яскравим прикладом щодо відсутності розуміння поняття «демократія» є мегаблоки, які нині формують державну політику. Ці корпоративні об’єднання є недемократичними по суті, оскільки вони навіть не спроможні обирати собі лідерів за європейською процедурою, – тобто таємним голосуванням, бо голосують підняттям рук, під пильним наглядом керівника, як колись обирали Брежнєва на політбюро. Доки в українській владі домінуватиме менталітет генерального секретаря КПСС, доти ми не матимемо ефективної влади. Цій біді не завадять ні зміна Конституції, ні зміна форми державного правління.

Менталітет нової епохи – український інтерес
– Однак природа не терпить пустоти. Якщо з менталітету наших політиків прибрати тоталітарну складову, з чим вони залишаться?
– Українськими політиками має керувати національний інтерес. Інші політичні діячі не варті народної підтримки. Оскільки державна влада 18 років незалежності за будь-якого конституційного устрою демонструвала нездатність ефективно захищати національний інтерес, це призводить до багатомільярдних економічних втрат, які важким тягарем лягають на плечі кожного громадянина. Українці мають привести до влади політиків, котрі не страждають на хвороби тоталітаризму й базують свою діяльність виключно на національному інтересі та його відстоюванні в державній політиці, бо – це цемент державності. Ви не знайдете жодної країни в світі, яка національний інтерес не ставить попереду будь-якого іншого інтересу. Проте в історії незалежної України безліч прикладів, коли національним нехтували заради інтересів інших країн.
Здача третього в світі ядерного потенціалу за безцінь – показовий приклад, як у 1992-94 роках українська влада погоджувалася з усіма вимогами і Росії, і США, не відстоюючи через ефективний переговорний процес свій національний інтерес. Те саме можна сказати і про принизливо низьку ціну за транзит російського газу. Саме відсутність проукраїнської позиції стала на заваді поверненню Росією 300-400 мільярдів доларів, що складаються з внесків українців в «Ощадбанк» та коштів із розподілу активів і пасивів колишнього Радянського Союзу – частки золотовалютного запасу, алмазного фонду, майна за кордоном. Те саме можна сказати про принизливу ціну оренди Росією бази Чорноморського флоту в Криму за 97 млн доларів на рік, тоді коли вартість дорівнює як мінімум
5 млрд доларів. На жаль, ми не маємо поки що суспільства, яке готове відправляти владу у відставку ледь не щороку, якщо вона не захищає національний інтерес.

Нові політики – зручний проект захоплення влади
– Люди прагнуть бачити в парламенті нових політиків, – мовляв, вони виведуть країну з кризи. Чи ви з цим згодні?
– Категорично – ні. Україні слід позичати досвід Європи, де панує модель відповідальної влади, що базується на діяльності партій зі 100-150-літньою політичною біографією та історією. За такої системи виборець пам’ятає, який гріх має кожна з них. Ми ж – починаємо політичну історію з чистого папірця кожної передвиборчої кампанії. Нові політики – це зручний проект, який дозволяє тим, хто протягом 18 років перетворив владу у свої доходи, не випускати її з рук! Одіозні політики, котрі прийняли ганебні для України рішення, ховаються від відповідальності за новими політичними проектами. Водночас так звані «нові політики» приходять зі старим багажем проблем, показавши своє антиукраїнське нутро під час попередньої політичної діяльності.
Саме тому в Україні панує система загальної безвідповідальності. Ось, наприклад, нещодавно парламент прийняв звернення до Конґресу США щодо утилізації носіїв стратегічної ядерної зброї в Павлограді – мовляв, порятуйте голу, босу Україну, бо якщо ця біда вибухне, то знесе півреґіону. Проте ще в 1994 році я доповідав прем’єру, президенту, парламенту, що Україна не повинна віддавати ядерну зброю, не отримавши фінансових гарантій допомоги в ліквідації ядерних носіїв. І таких прикладів в українській історії – безліч! Якщо українська політична система ледь не щорічно буде «перезавантажуватися» з нуля – ніхто не відповідатиме за розпродаж українських інтересів оптом і вроздріб. Україна отримає надійне політичне майбутнє тільки тоді, коли до влади прийдуть сили, що в часи незалежності довели свою відданість національним інтересам!