 Часто-густо можна почути, що Україна здобула незалежність випадково. Чи то через процеси, що відбувалися в Москві, чи то завдяки виключно боротьбі українських патріотів на західних теренах нашої держави. А на Сході і в Центрі за незалежність ніхто не боровся, ну хіба що кілька затятих рухівців. Чи відповідає це дійсності?
Безумовно, проголошення 12 червня 1990 року Російською Федерацією Декларації про суверенітет підштовхнуло і Верховну Раду України, поки йшов у Москві останній XXVIII з'їзд КПРС, 16 липня того ж року прийняти Декларацію про суверенітет України, а Київраду прийняти історичне рішення про підняття перед Київ радою національного українського синє-жовтого прапора. При активній підтримці десятків тисяч киян влада не наважилась перешкодити втіленню цього рішення в життя. Тому синьо-жовтий прапор замайорів на київському Хрещатику вже в липні 1990 року задовго до Дня незалежності України.
Ця подія надихнула 7 грудня цього ж року і депутатів Чернігівської міської ради, в першу чергу членів Народного Руху України за перебудову Бабкіна А.Т., Дворянкова В.Л., Соломаху С.В., Чеха І.З., ініціювати на IV сесії розгляд питання про підняття над Чернігівською міськрадою народних депутатів національного українського синьо-жовтого прапору поряд з державним червоно-синім УРСР.
Але якщо за поіменне голосування з цього питання висловилась більшість з 46 членів демократичної депутатської групи "Чернігів", яка була в опозиції до влади, то за те, щоб підняти синьо-жовтий над міськрадою поіменно проголосувало лише 22 депутати. "Проти" висловились 70 депутатів. "Утрималося" – 19.
До речі, за регламентом, у Чернігівській міській раді І-го демократичного скликання (1990-1994 р.р.) поіменне голосування відбувалося, якщо за це проголосувало більше як 1/5 частина депутатів від загального складу ради, тобто 30 депутатів. Така ж норма діяла в той час і у Верховній Раді України. У зв'язку з чим тільки у 1990 році за ініціативою членів демократичної депутатської групи "Чернігів" на ІІ-ій сесії поіменно голосували по двох питаннях, на ІІІ-ій сесії - 4, на IV сесії - 3.
До речі, всі поіменні голосування за ініціативою демократичної депутатської групи "Чернігів", крім питання про національний прапор, були позитивними.
Половина депутатів, що проголосували "за", на той час були працівниками найбільшого підприємства області виробничого об'єднання "Чернігівський радіо-приладний завод", а саме: Бабкін А.Т., Биченок І.М., Дворянков В.Л., Зінченко М.О., Кабенок М.В., Кидяєв В.А., Соломаха С.В., Шмотін О.М., Щербаков С.Г., Чех І.З., Яременко Т.П. Це засвідчило, що більшість делегованих радіоприладниками депутатів підтримують ідею суверенітету України.
"За" проголосували також представники трудових колективів підприємств, установ та медичних закладів міста: Бабич В.І., Баранов А.А., Богдан С.І., Дудко М.О., Молочко В.М., Петрук Р.С., Карнабед А.А., Курбацька Т.С., Сокольська О.Я., Слюсаренко М.П., Раков Г.В.
Серед тих, хто а кінці 1990 року ще сумнівався, що колись настане 24 серпня 1991 року і проголосував "проти", переважна більшість керівників різного рівня, відомих на Чернігівщині людей, наприклад, Борисенко В.П., Виноградов В.Г., Дейкун М.П., Демшевський В.Ф., Ісаханов О.Г., Косих В.А., Купріяненко В.П., Мельничук В.В Павленко В.П., Пахарь В.П., Тканко В.М., Якубова Г.В. тощо.
Вдруге до розгляду цього питання у Чернігівській міськраді повернулися лише після проголошення незалежності України на VІІ-й сесії міськради 29 серпня 1991 року, в якій взяв участь і виступив голова крайової організації РУХу В.Сарана.
Дебати цього питання в сесійні залі були гострими. Щоб якимось чином спонукати голосувати опонентів, член депутатської групи «Чернігів» С.Соломаха безпосередньо перед початком поіменного голосування виступив з заявою: «У мене є пропозиція. Я буду виступати тільки від себе, як члена Руха. Я вважаю особисто, що «трясущимися» за свої крісла руками не треба нам (нерозбірливо), інші люди піднімуть і повісять цей прапор. Тому [щоб нікому не було соромно міняти свою позицію] я залишаю на цей час [сесійну залу], коли буде проходити поіменне голосування.»
«За» встановлення синьо-жовтого прапору в залі і над входом в міськраду цього разу поіменно проголосували 83 з 117 присутніх на сесії депутатів з загального складу Ради у 149 депутатів, «проти» - 13, «утримались» - 10, не голосували – 11.
До речі, якщо голова міськради Мельничук В.В. та депутати Дейкун М.П., Купріяненко В.П., Павленко В.П., які були «проти» під час першої спроби встановлення синьо-жовтого прапору, проголосували «за», а депутати Ісаханов О.Г. Пахарь В.Л., Тканко В.М., Якубова Г.В. – «утримались», то заступник міського голови Косих В.А. разом з депутатом Демшевським В.Ф. і цього разу проголосували «проти».
Після оголошення результатів голосування рухівцями було негайно урочисто внесено і встановлено у сесійній залі національний синьо-жовтий прапор.
4 вересня 1991 року над Верховною Радою України, а 19-й годині 20 хвилин того ж дня і над приміщенням Чернігівської міськради замайорів «рухівський» синьо-жовтий прапор, який передав міському голові відповідальний секретар крайової організації Руху М. Д. Данилюк.
Боротьба за національний український синьо-жовтий прапор у Чернігівський міськради завершилася перемогою. Але не бракує тих, хто вважає, що не варто сьогодні про це згадувати. Переконаний, щоб змінити на краще сьогодення і майбутнє, треба добре знати і пам’ятати минуле. Сергій СОЛОМАХА,
секретар Координаційної ради
демократичної депутатської групи «Чернігів,
заступник голови Чернігівської обласної організації УНП
|
