 32 роки тому, на Різдво Христове, в ніч з 6 на 7 січня 1990 року в Чернігові відбулася подія, яка струсонула не тільки Україну, але й усю совєтську імперію – «Ковбасна революція».
Чи було це випадковістю?
Судіть самі. Адже цій події передували:
1). На перших альтернативних виборах народних депутатів СССР 26 березня 1989 року по Чернігівському територіальному округу № 540 у другому турі несподівано переміг 28-річний комірник колгоспу імені Свердлова Чернігівського району Віталій Насінник.
Не врятувало від поразки колишнього секретаря парткому виробничого об’єднання «Чернігівський радіоприладний завод», завідувача відділом, інспектора обкому Компартії України 40-річного Миколу Бутка навіть те, що в січні 1989 року він посів посаду заступника генерального директора 16-титисячного ВО «Чернігівський радіоприладний завод».
2). 9 липня 1989 року в обласному центрі відбулися установчі збори Чернігівського відділення Народного руху України, а 7–9 вересня того ж 1989 року в Києві – Установчий з’їзд Народного руху України за перебудову.
3). 28 вересня 1989 року внаслідок рішення пленуму ЦК КПУ з посади першого секретаря пішов у відставку 70-річний Володимир Щербицький, який перебував на цій посаді з 25 травня 1972 року.
4). 2 січня 1990 року закінчилося висування кандидатів у народні депутати Верховної Ради УРСР і місцевих рад.
Головною відмінністю цих виборів, що вони вперше відбувалися на альтернативних засадах.
Наприклад, по Деснянському виборчому округу у Чернігові № 438 було висунуто 8 кандидатів, зокрема від трудового колективу Чернігівського філіалу КПІ позапартійна Тетяна Яхеєва. По Новозаводському виборчому округу у Чернігові № 439 – 14 кандидатів, зокрема від громадської організації Товариство української мови імені Тараса Шевченка позапартійний Валерій Сарана.
До речі, на виборах до Чернігівської обласної ради у 26 мажоритарних виборчих округах міста Чернігова в середньому було висунуто 5,3 кандидата, а у 150 мажоритарних виборчих округах по виборам до Чернігівської міської ради – 2,6 кандидата.
Нагадаю, що чернігівський Майдан почався з автотранспортної пригоди на розі вулиць Рокоссовського і Доценка десь після 19-ї години вечора. Тоді чорна облвиконкомівська «Волга» (18-15 ЧНА), у якій знаходились нетверезі водій та завідувач організаційного відділу Чернігівського облвиконкому Валерій Заїка, зіткнулася з приватними «Жигулями».
І пішло-поїхало... В салоні і багажнику «Волги» виявилися дефіцити: копчена ковбаса, окорок та інші делікатеси (як з’ясувалося, вони й сьогодні такими залишаються для більшості українців!) радянських часів, які на той час для більшості простих радянських людей були справжнім дивом. Більшість товарів повсякденного попиту купували тоді за талонами або їх «викидали» у черги на «великі» свята. У той час тільки комуністична партійно-совєтська номенклатура мала більш-менш безпосередній доступ до подібних дефіцитів.
Тож обурені чернігівці спочатку влаштували несанкціонований мітинг, використавши для цього начальницьку «Волгу» як трибуну. Потім потягли її до будинку першого секретаря Чернігівського обкому комуністичної партії. Спроба міліцейського спецназу зупинити обурений люд у районі П’яти кутів біля Деснянського райкому компартії тільки розпалила протестуючих. Стихійний марш протесту вщух далеко за півночі лише на Красній площі, куди протестуючі притягли вже досить понівечений автомобіль.
Вже наступного дня, 7 січня 1990 року, 15-ти тисячний мітинг біля обкому підтримав резолюцію, підготовлену рухівціями, з 18 вимогами, зокрема, негайної відставка бюро обкому партії у повному складі, а також консервативного редактора «Деснянської правди» Івана Музиченка.
Майже половина вимог першого чернігівського Майдану стосувалася не «ковбасного» питання, а свободи слова, свободи проведення мирних зібрань, публічності і відкритості влади, створення незалежних ЗМІ.
Навіть, 32 років потому ці питання залишаються актуальними.
Далі були нові багатотисячні мітинги, зібрання трудових колективів, резолюції партійних організацій підприємств з вимогою відставки бюро обкому і міському компартії та перших осіб обласної влади.
Про різдвяні чернігівські події заговорила вся країна, учасників мітингів показало московське центральне телебачення.
Символічно, що саме в розпал цих буремних подій, 16 лютого 1990 року, пішов з життя (за твердженнями деяких істориків покінчив життя самогубством) Володимир Щербицький. Тож компартійна номенклатура втратила свого беззаперечного лідера.
Ці події, мабуть, з легкої руки автора гасла «Хто з’їв моє м’ясо?» отримали назву «ковбасна революція».
Сьогодні з впевненістю можна стверджувати, що це була не «ковбасна революція», а першій чернігівський майдан.
На жаль, з Москви на місце відставленого під тиском Майдану 54-річного першого секретаря Чернігівського обкому КПУ Леоніда Палажченка прибув інший компартійний чиновник – 40-річний Василь Лісовенко, але монолітна до цього часу комуністична влада дала тріщину.
Беззаперечною перемогою завершилося принципове протистояння рухівців і комуністичної влади у Деснянському виборчому окрузі № 438. Чергову поразку у другому турі голосування від Тетяни Яхеєвої з результатом у 53,3% голосів виборців отримав компартійний кандидат Микола Бутко.
Натомість у Новозаводському виборчому окрузі № 439, депутатський мандат вдалося отримати члену бюро обкому, директору ВО «Хімволокно» Анатолію Лисенку. У другому турі голосування йому нарахували 48,55% голосів виборців, що дозволило йому обійти на декілька сотень голосів рухівця Валерія Сарану.
3 лютого, у розпал чернігівського Майдану, в залі обласної філармонії відбулася перша легальна конференція обласної організації Народного Руху України за перебудову. Невдовзі запрацював штаб демократичних сил Чернігівщини по вул. Щорса, 4 (влада змушена була дати приміщення).
Революційні зміни відбулися після виборів 1990 року в Чернігівській міській раді. З 150 обраних депутатів лише 18 (12% від складу) були депутатами міськради попереднього ХХ скликання, яка налічувала 350 депутатів. Серед них, до речі, Валентин Мельничук, Віталій Косих, Віктор Тканко та Анатолій Лисенко.
Водночас у міській раді постала потужна демократична депутатська група «Чернігів», яка разом з обласною організацією Народного Руху України, зробили значний внесок в перемогу української національно-демократичної революції на Чернігівщині. Це сталося завдяки підтримки першого чернігівського Майдану, який розпочався у Різдвяну ніч 6 січня 1990 року
Невипадково, у березні 1992 року саме депутати Чернігівської міської ради склали керівний кістяк першої обласної адміністрації на чолі з Валентином Мельничуком.
Символічно, що завдяки чернігівському Майдану вперше обласну владу очолили не московсько-київські варяги, а представники обласного центру – міста Чернігова.
Тож, без сумніву, «ковбасні» події на початку 1990 року в Чернігові були не тільки останнім попередженням тоталітарній системі про те, що далі жити по-старому більше не можливо, але й спричинили до революційного оновлення керівних кадрів в місті і області, які й досі визначають політичне обличчя Чернігівщини.
Сергій СОЛОМАХА,
член НРУ з 9 липня 1989 року,
депутат Чернігівської міської ради (1990-1994)
ДОКУМЕНТ:
РЕЗОЛЮЦІЯ
загальноміського мітингу м. Чернігова, що відбувся 7 січня 1990 року
Ми, учасники 15-тисячного мітингу, вважаємо, що керівництво міста і області повністю себе дискредитувало, в зв’язку з чим
ВИМАГАЄМО:
1. Негайної відставки бюро обкому партії у повному складі, а також консервативного редактора «Деснянської правди» Музиченка І. І.
2. Відмінити ст. 6 Конституції СРСР.
3. Скликати позачергову обласну партконференцію для обрання нового складу обкому партії, вибори делегатів проводити на альтернативній основі при участі усіх комуністів. Роботу конференції транслювати на вулиці міста.
4. Створити комісію громадськості по привілеям та розслідування зловживання владою.
5. Скасувати поділ міста на райони. Зекономлені кошти направити на розвиток охорони здоров’я громадян, культуру, народну освіту.
6. Поновити на роботі всіх звільнених з роботи по політичним мотивам.
7. Передати готель-гуртожиток Чернігівського обкому партії у розпорядження Чернігівського виробничого об’єднання готелів.
8. Передати «Будинок колгоспника» під дитячий заклад.
9. Передати ЦЛК у ведення обласного відділу охорони здоров’я.
10. Забезпечити населення рентгенометрами та достовірною інформацією з радіаційного, хімічного та бактеріологічного забруднення міста.
11. Надати можливість робітничим комісіям в будь-який час перевіряти оптові та інші бази.
12. Перейменувати вул. Борисенка на вул. академіка А. Сахарова.
13. Відкрити в Чернігові Гайд-парк для вільного висловлювання своїх думок жителям міста.
14. Створити умови для діяльності неформальних організацій: зареєструвати їх, надати приміщення.
15. Щотижня проводити мітинги-зустрічи з кандидатами у депутати.
16. Створити незалежну міську газету.
17. Надрукувати цю резолюцію до 10 січня ц.р. (включно) в «Деснянській правді» та оголосити по радіо.
18. 10 січня ц.р. біля будинку обкому партії о 18.30 провести зустріч з секретарем обкому партії Палажченком Л. І., на якій він повідомить, як виконуються резолюції, прийняті на загальноміському мітингу 7 січня.
Звертаємось до жителів міста та районів області:
НЕ ДАВАЙТЕ ВАШИМИ РУКАМИ ПРОСУНУТИ ДО РАД ФУНКЦІОНЕРІВ-АПАРАТНИКІВ, ЩО СКОМПРОМЕТУВАЛИ СЕБЕ В ОЧАХ НАРОДУ.
СТВОРЮЙТЕ НА ПІДПРИЄМСТВАХ СТРАЙКОВІ КОМІТЕТИ ЯК ЗАСІБ ТИСКУ НА БЮРОКРАТІЮ.
|
