До обговорення книги споминів Олександра Лук’яненка:«Невже це з нами так було?» Книга ця – спогади
святого українця, за назвою якої: «Невже це з нами так було?» – свята наїва, що вже прийшла «Хиренна
Воля» без військового спротиву найстрашнішому ворогові України, лукавому москалю у
вигляді КҐБ! Це дійсно наїва! Хіба можна відразу побороти орґанізацію, що
складалася віками, вдосконалювалася постійним досвідом інтриґ та поповненням
майстерності залучати до своїх лав навіть тих, що й не підозрюють своєї причетності
до КҐБ!
«Ковбасна
революція» у Чернігові
1990 року, сколихнула увесь СРСР та визначила спроможність народу, що
об’єднався, досягати перемог. Це був перший вдалий крок, що спровокувала
комуністична влада Чернігова. Легк
имуспіх дався тому, що у політичному
суспільстві України було тільки два напрямки: партійна влада більшовиків та
Народний Рух України, у якого на той час, вождів ще не було. Демократичні орґанізації у соціалістичному
таборі були також у Литві «Саюдіс» та у
Польщі «Солідарність»!
Увесь Чернігів, плечем до плеча, від Красної
Площі до вулиці Войкова, що являв
широкий бульвар, твердо стояли на спротиві
до влади більшовиків та усі, як один, відчували себе рухівцями! Єдине
посвідчення члена РУХу – паспорт
громадянина України, було у всіх! Рух, як партії – реєструвати не потрібно!
Численний РУХ спроможний відстояти свого
кандидата на обрання до виборів та кандидата від влади забалотувати. РУХ переміг КПУ у «Ковбасній революції», тож
треба було тримати «граблі на поготові», а не ставити та знову наступати на них, «як завжди»!
