Отже, обласна рада затвердила мінімально можливу кількость депутатів у радах усіх міст районного значення (по 30 депутатів) та місту Чернігову (50 депутатів). І тільки міста Ніжин і Прилуки матимуть максимальну згідно Закону кількість міських депутатів (по 50).

Це означає, що в містах районного підпорядкування, щоб мати місцевій партійні організації у раді хоча б одного депутата, потрібно подолати прохідний бар’єр біля 6%, а в містах обласного підпорядкування - біля 4 відсотків. В місті Батурині, де буде обиратися 20 депутатів, навіть біля 10 відсотків. В місті Чернігові у мажоритарних округах середня кількість виборців сягне майже 10 тисяч, що фактично унеможливить «живее» спілкування кандидатів з виборцями. Отже, перемогу в одномандатних мажоритарних округах світкуватимуть партійні «грошові мішки» та їхній адмінресурс.

До речі, депутати облради, де абсолютну більшість становить правляча владна коаліція, одностайно підтримали позицію Чернігівського міського голови, який категорично був проти будь-якого збільшення кількості депутатів у міськраді.

До речі, мінімальну кількість депутатів в місцевих радах принципово підтримують регіонали і комуністи, бо, мабуть, сподіваються, що Україна такі піде російським шляхом.

Судіть самі.

Вибори місцевої влади тут відбуваються за змішаною виборчою системою вже не вперше. На виборах 4 грудня 2005 року депутатів «Московской городской думы» подолати 10−відсотковий бар’єр вдалося трьом партійним спискам з десяти. Це - «Единая Россия» на чолі з Ю. Лужковим, яка отримала 47,25% голосів (13 мандатів), зюганівська КПРФ – 16,75%, (4 мандата) та «Объединённые демократы – Яблоко» – 11,11% (3 мандата), а в усіх 15 одномандатних округах Москви перемогли кандидати від «Единой России». Таким чином, «Единая Россия» отримала 28 мандатів з 35.

На останніх же виборах до цієї думи 11 жовтня 2009 року, правляча «Единая Россия» отримала 66,26% голосів (15 мандатів), а зюганівська КПРФ – 13,27%, (3 мандата). Інші партії не подолали 7−відсотковий бар’єр: ЛДПР Жириновського (6,14 %), «Справедливая Россия» (5,34 %), «Яблоко» (4,7%) і «Патриоты России» (1,82 %), а в усіх 17 одномандатних округах Москви перемогли лише кандидати від правлячої «Единой России».

Деякі експерти вважають, що Олександр Соколов зайняв таку позицію тому, що він і зараз «майже не може керувати» 50 депутатами та навряд чи за результатами виборів зможе, якщо стане знову міським головою, створити власну більшість.

Звісно вони мають рацію. На позачергових виборах Чернігівського міського голови 26 листопада 2006 року у виборах взяли участь 79755 виборців з 229716 зареєстрованих або 34,72 відсотка. Міський голова отримав підтримку лише 31055 чернігівців або 38,94 відсотка від тих, що взяли участь у голосуванні.

З іншого боку зменшення кількості депутатів у місцевих радах, яке приховано підняло прохідний бар’єр, зменшить представництво, до речі, не тільки опозиційних політичних сил у місцевих радах. Це поставить міських голів, які тому і обирається всією міською громадою щоб представляти її інтереси, в жорстку залежність (якщо не в перетворить в маріонетку) від партії, що переможе на виборах.

Чим більше в місцевій раді представлено різних політичних сил, в т.ч. опозиційних, тим більше у міського голови можливостей для маневрів при відстоюванні як інтересів усієї міської громади, такі власної позиції.

Невже Чернігівський міський голова не прагне отримати на наступних виборах більшу, ніж на попередніх, підтримку чернігівців, в т.ч. тих, що навіть мають різні політичні погляди, а свідомо прагне стати маріонеткою переможця виборчих перегонів?