 Радянська політика повторного закріпачення селянства, так звана колективізація, не могла не викликати відчайдушного спротиву. Одне з найбільш відомих повстань, що відбулося на Чернігівщині, навесні 1931 р. охопило Городнянський, Ріпкинський, Сновський, Менський та Сосницький райони. А очолив його Яким Гнатович Рябченко із Тупичева на Городнянщині, колишній червоний партизан і активіст радянської влади.
Основні події розгорнулися наприкінці травня – у червні 1931-го, коли в Писарівському лісі зібралося 300-400 повстанців. Зброю мала лише третина, переважно обрізи, берданки та револьвери. Кулеметів – жодного.
15-16 червня селяни нападають на лісництво, винокурний та лісопильний заводи. Зачіпають і дослідну станцію Замглаївської торфорозробки та її міліцейський пост. Ранять голову Солонівської сільради.
17 червня до Городнянського району прибули озброєні загони ДПУ та міліції з Гомеля, Ніжина та Чернігова. Ввечері повсталі спробували напасти на один із таких загонів – курсантів Гомельської школи Товариства сприяння обороні і міліції на території Гніздищанської сільради під Городнею. Наївні селяни, вкрай обурені земельною політикою влади, вірили в загальне невдоволення всіх верств населення діями Радянської влади і були впевнені, що військові перейдуть на їх бік, не стануть стріляти в справжніх землеробів. Власне, сам напад являв собою швидше психічну атаку. Однак у відповідь полетіла злива куль із гвинтівок та кулеметів. Повстанці понесли чималі втрати: 18 загиблих, троє поранених, 21 потрапив до полону. У карального загону втрат взагалі не було.
Наступного дня, 18 червня, кінний загін міліції напав на Тупичів. У лісі сталася перестрілка, взято в полон групу із 14 осіб. І знову силовики обійшлися без втрат.
Події 17-18 червня вирішили долю повстання. Я. Рябченко зазнав тяжкого поранення і потрапив у полон, селяни почали розбігатися. Сподвижники Рябченка ще продовжували опір, спорадично виникали невеличкі загони (Феодосія Лебеди, Якова Ступака, Якова Бугрима), однак особливої загрози для влади вони вже не становили.
По справі повстанського загону Якима Рябченка до суду були притягнуті 174 особи. Більшість із них відбулися лише переляком, оскільки за браком доказів їх відпустили. Репресій зазнали 54, з-поміж яких самого Рябченка та ще 17 чоловік засудили до смертної кари і розстріляли.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
|
