 Напередодні референдуму 1 грудня 1991 року газета Чернігівської обласної Ради народних депутатів "Деснянська правда" розмістила публікацію "Ванга віщує Україгні незалежність" за підписом Дмитра Гордона.
Ось повний її зміст:
Сьогодні про «болгарське диво» - вісімдесятилітню Вангу Димитрову - знає весь світ. Знають про неї завдяки численним публікаціям у пресі й жителі України. Та ще ніколи українським журналістам не вдавалося зустрічатися з Вантою віч-на-віч. Спеціальному кореспондентові «Вечірнього Киева» вдалося.
Живе Ванга в невеликому містечку Петрич, розташованому за 160 кілометрів від і Софії, 6 - від грецького і 15 - від югославського кордону. Казково красиве і овіяне легендами місце це називається Македонія. Саме там з'явились у різний час на світ Олександр Македонський, Орфей і Спартак, саме звідти пішли знамениті македонські фаланги.
Приймає Ванга звичайно не вдома, а в «заміській» чи що «резиденції», що неподалік села Руліте, будиночок її стоїть прямо біля підніжжя гори, де димляться джерела з гарячою мінеральною водою, і де, за словами Ванги, сховав колись Олександр Македонський величезного золотого Сфінкса.
Відомо, що тепер, утім, які завжди, потрапити до Ванги неможливо. Списки бажаючих складаються ледь не за рік наперед, та й вони часто-густо виявляються недійсними, оскільки діагностує і віщує Ванга залежно від стану здоров’я, абсолютно непередбачно. Може зранку вислухати одну людину, може — п'ятнадцять, а може взагалі, пославшись на нездужання, повернутися й поїхати додому.
Приїхала Ванга за п'ять хвилин на десяту. Родичі вивели її попід руки з білого «Москвича» і в щільному оточенні повели до будинку. Проходячи повз нас, вона зупинилася навпроти і вигукнула раптом Вірі: «Іллієва, навіщо ти привезла сюди цього молодого хлопця з Києва?». Заціпеніння тривало секунди, а коли минуло, Ванга встигла вже ввійти до будинку. Нам же сказали: «Чекайте, вона зараз прийме».
Увійшовши, я розгледів її зблизька. Украй скромне, просте селянське вбрання. Витеклі очі, червоні, втягнуті всередину повіки. Та незважаючи на це, дивовижне, не по-земному одухотворене обличчя. Розмовляє Ванга на специфічному македонському діалекті, який ледь розуміють самі болгари. Говорить вельми голосно, навіть, я сказав би, кричить, з відповіді дає часто-густо майже несвідомо, впадаючи, здається, при цьому в транс. Ванга, (і це не таємниця) забороняє знімати себе на фото- і відеоплівку, не дозволяє записувати розмови з нею на магнітофон. Про це мене неодноразово попередили родичі, але щоб донести до читачів усе слово в слово, засунув непомітно у верхню зовнішню кишеню куртки маленький, ввімкнений заздалегідь диктофон. Пам’ятаючи, що Кашпіровський, який розповів мені про зустріч з Вангою, дуже зворушив її запитанням про здоров'я, я теж спитав найперше:
— Як Ви почуваєтеся?
— Добре, — здивувалася вона, — а чому ти про це питаєш?
— Я багато чув про Вас, леле Ванго (себто тітко ванто, а не бабусю Ванго — так мене навчили до неї звертатися), багато читав...
— Тобі розповідав про мене Кашпіровський, — перебила вона. — Толя... Правда?
— Правда.
— І Чумак говорив. Вони були тут,
Я знаю.
— А чому ти приїхав до Болгарії? На прогулянку?
— Ні, я приїхав до Вас.
— Не розумію, ти здоровий, молодий, у тебе немає, проблем... У тебе попереду дуже гарне майбутнє, ти побачиш весь світ, але треба вчитися.
Потім Ванге назвала імена моїх батьків і друзів і попросила ставити запитання. Насамперед я спитав її, звісно ж, про Чорнобиль:
— Що буде там? Кажуть, що Ви віщуєте повторення аварії?
— Ванга «вибухнула»:
— Неправда, не вір, ніщо нема (нічого немає), ніщо нема, крові нема, не вір!
— Першого грудня у нас на Україні референдум і вибори Президента...
— Ой леле, — не давши мені договорити, з докором мовила Ванга і закричала paптом, стукаючи кулаками по столу:
— Політіка, політика, це бруд, я не хочу про неї говорити.
— Перепрошую, — почервонів я, — а чи буде Україна незалежною?
— Тільки сама, тільки одна, без інших. Усе цвістиме, ростиме, але тільки одна.
— Але, — обережно запитав я, — правитель України буде хороший?
— Так, — відповіла Ванга, і раптом пожвавішала. — Хто є Льоня?
— Льоня?
— Так, Льоня. Він буде.
І закричала, трясучи головою: «Він хороший, добрий... бережіть його».
Після цих слів, вийшовши з трансу, Ванга знесилено відкинулась на спинку стільця, і всім своїм видом показала, що розмову закінчено. Коли, подякувавши за аудієнцію, я був уже в дверях, Ванга гукнула мене: «Стій!» і почала бурмотіти щось на своєму діалекті, та так, що змісту не зрозуміла навіть перекладачка. Уловила лише, що мова йшла про якусь ікону під Києвом...
Дмитро ГОРДОН.
(УКРІНФОРМ).
«Деснянська правда»
30 листопада 1991 року №225(18757)
Підготував
Сергій Соломаха
|
