Альтернативні джерела енергії є пріоритетом у багатьох країнах, як розвинутих так і тих, що швидко розвиваються. Саме виходячи з необхідності енергетичної безпеки у Європейському Союзі прийняте рішення про те, що у 2020 році відновлювальною має бути щонайменше 20% енергії. В Україні планується лише 6% до 2030 року.

Починаючи з 2010 року, майже щороку, в Україні буде добігати кінця термін експлуатації одного з ядерних енергоблоків. Рішення про продовження роботи по першому блоку Рівненської атомної електростанції вже прийнято.

Аналогічна ситуація склалась й у світовій атомній енергетиці, де протягом 2010-2020 років приблизно 80% енергоблоків АЕС, що діють в світі, вичерпають проектний термін експлуатації.

Загалом у світі на сьогодні ситуація з подовженням терміну експлуатації ядерних реакторів неоднозначна. Наприклад, потужна ядерна держава Франція подовжила роботу лише 2 ядерних блоків, а зупинила 11 блоків, термін роботи яких добіг кінця. Німеччина подовжила роботу 6-ти старих блоків, зупинила – 19. Італія зупинила роботу всіх енергоблоків. Великобританія – 8 подовжила, 26 – закрила. В США 54 енергоблоки – подовжено, 28 – зупинено.
Станом на червень 2010 року в світі від початку роботи перших промислових енергетичних реакторів було зупинено 129 реакторів. Жоден з реакторів не працював понад 43 роки, при тому що проектний термін експлуатації багатьох реакторів становить до 40 років.

Протягом всього періоду експлуатації АЕС відбулося кілька серйозних аварій на таких установках, найбільша в 1986 на атомній електростанції Чорнобилі (Чорнобильська катастрофа), де стався вибух, що викликало пожежу й радіоактивне зараження великої території. У Гаррісбурзі Пенсильванія, США, у 1979 відбулася аварія через електричне, механічні ушкодження і помилки оператора, в результаті якої відбувся витік радіоактивної речовини; у 1957 в Англії (Віндскейл) була зруйнована серцевина реактора, відбувся викид радіоактивної речовини в атмосферу.

РЕАКТОРИ В УКРАЇНІ
В Україні для вироблення електроенергії на атомних електростанціях використовують водо-водяні енергетичні реактори (ВВЕР). Західний аналог радянського типу реакторів ВВЕР називають «реактором з водою під тиском» - «pressurized water reactor» (PWR). Цей тип реакторів є найбільш поширеним у країнах колишнього соціалістичного табору. В даний час працює 53 реактори ВВЕР в 7 країнах Східної Європи. Конструкція ВВЕР є дуже привабливою через умовну дешевизну використовуваного теплоносія-сповільнювача (звичайна вода). Серед основних недоліків - необхідність використання в цих реакторах збагаченого урану (кількість урану-235 у процентному вираженні за масою від 2% до 4,5%)в якості палива.

Спочатку конструкція реакторів ВВЕР-PWR була розроблена для підводних човнів військового зразка. В порівнянні з рештою реакторів, даний тип має невеликі розміри і виробляє велику кількість енергії. Вода в першому контурі має вищу температуру і рівень тиску ніж в реакторах інших типів. Ці чинники можуть прискорювати корозію комплектуючих деталей.

Перші реактори ВВЕР дизайну 440-230 прийнято відносити до покоління номер один. Вони містяться серйозні проектні вади, внаслідок чого, країни, що входять в Євросоюз, а також країни-члени Великої Вісімки вважають, що такі енергоблоки не відповідають прийнятним стандартам безпеки.

Всі реактори даного типу, що функціонують в Центральній Європі, будуть виведені з експлуатації до 2010 року, проте в Росії такі реактори продовжують функціонувати. Енергоблоки типу ВВЕР першого покоління не обладнані додатковою системою захисту, яка має захистити активну зону реактора від зовнішньої дії і запобігти виходу радіації в результаті «позаштатної ситуації». Таким чином, існує велика вірогідність значних витоків радіації з реакторів. Також особливий неспокій викликають відсутність системи аварійного охолоджування активної зони атомного реактора, що створює загрозу виникнення ланцюгових реакцій і теплового вибуху.
Окрім старих ВВЕР 440-230, що були згадані вище, і які належать до першого покоління реакторів, також в експлуатації є друге покоління ВВЕР, тип 440-213. Такі реактори, за твердженнями проектантів, мають більш ефективнішу аварійну систему охолоджування активної зони реактора. Проте й у них є істотні недоліки, зокрема не вирішена проблема захисту активної зони від зовнішніх пошкоджень.
В Україні працюють 2 реактори 440-213 та 13 блоків ВВЕР-1000. Ці реактори мають істотні недоліки в порівнянні з аналогами, що експлуатуються в Західній Європі, які пов’язанні з стабільністю в управлінні і пожежною безпекою.
Третя модифікація ВВЕР, тип 1000-320, була істотно змінена, з значно вищою потужністю (до 1000 МВт). Не дивлячись на це, ВВЕР-1000 не стали настільки ж безпечними, як їх сучасні західні аналоги PWR7.

Крім цього в Україні експлуатуються 2 несерійні блоки ВВЕР-1000/302 (1-й блок ПУАЕС) та ВВЕР 1000/338 (2-й блок ПУАЕС), які є одними з перших побудованих ВВЕР-1000 і являються майже експериментальними прототипами, так званої, «малої серії».

Як вже було сказано, на сьогодні в Західній Європі триває процес виведення ВВЕРів з експлуатації. В Німеччині ВВЕР всіх поколінь були закриті, а будівництво нових зупинене. Також були закриті старі блоки ВВЕР на АЕС Козлодуй (Болгарія). Причинами для цього були як економічні недоліки, так і проблеми з погляду безпеки.

При експлуатації реакторів більше двадцяти років ризик аварії з радіоактивними викидами значно збільшується щороку.

Атомна галузь України щороку все більше завдає шкоди народному господарству країни, накопичуючи величезні об’єми радіоактивний відходів, а також ставить під загрозу національну безпеку, оскільки ставить у залежність нас від іноземних постачальників технологій і ядерного палива. Але головне, що АЕС та інфраструктура, яка їх обслуговує, становлять постійну небезпеку для населення і навколишнього середовища.

АЕС належать до найбільших споживачів водних ресурсів, які чомусь були розташовані, згідно з планами вибору майданчиків ще керівництвом СРСР, в основному, у найменш забезпечених водними ресурсами областях України: Рівненській, Хмельницькій, Миколаївській. Запорізька АЕС для охолодження взагалі використовує води Каховського водосховища, що ставить під загрозу життя більше 20 млн. українців з південних регіонів України. Така ситуація завжди породжувала низку гострих проблем, як для самої енергетики, для водогосподарського комплексу, а також для місцевого населення. Однак, Енергетичну стратегію було розроблено на 20 років пізніше, ніж будували АЕС, в часи вже незалежної України. Тому дивує, що її розробники «забули», про дефіцит водних ресурсів, і про те, що вода потрібна, не лише для потреб енергетики.

Найбільш критична склалась ситуація на Південному Бузі в Миколаївській області, де, за інформацією Міністерства охорони навколишнього середовища України, внаслідок підтримання санітарного рівня в Олександрівському водосховищі посушливого літа 2006 року відбулося зневоднення русла річки на багато кілометрів нижче греблі. І це при тому, що на Південноукраїнській АЕС працює лише 3 енергоблоки АЕС (при запланованих 6-ти) та побудовано пусковий комплекс Ташлицької гідроаккумулюючої електростанції (ГАЕС). Причому влітку один з енергоблоків обов’язково відключений саме через проблеми з водопостачанням. У Доманівському районі області внаслідок добудови Ташлицької ГАЕС спостерігається підтоплення сільськогосподарських угідь, яке лягає непосильним тягарем для населення і влади району.

Загалом, під час розбудови комплексу було грубо порушено численні вимоги законодавства України, незаконно знищено заповідні території, культурні пам’ятки світового значення про що існують відповідні експертні висновки і акти.
У верхів'ях р. Горинь розташована Хмельницька АЕС, де по замикаючому створі на межі з Рівненською областю стік річки розрахункового року становить 282 млн. м3. з яких 196 млн. м3 повинні залишатися в річці для водоспоживачів, що розташовані нижче за течією. Для охолодження 4 блоків Хмельницької АЕС дозволено побудувати ставок-охолоджувач об’ємом 86 млн. м3, який повинен заповнюватися лише у весняний період. У зв'язку з тим, що для охолодження 4-х блоків потрібно 120 млн. м3 води на рік, заповнити водосховище у маловодний рік за рахунок повені неможливо. Таким чином, будувати нові блоки на ХАЕС, не руйнуючи при цьому екосистеми Горині теж неможливо.

Рівненська АЕС розташована в середньому плині р. Стир, де річний стік розрахункового маловодного року становить близько 220 млн. м3 (середньорічна витрата 7 м3/сек.). Для охолодження Рівненської АЕС погоджений забір води з ріки в обсязі 73 млн. м3 (2,32 м3/с). У зв'язку з дефіцитом води у р. Стир у маловодний період, подальша розбудова Рівненської АЕС є неможливою.
Запорізька АЕС розташована на лівому березі Каховського водосховища в 10 км від водозабору м. Нікополя і 100 км вище водозабору Каховського магістрального каналу. Безповоротне водоспоживання станції 144 млн. м3, а з врахуванням Запорізької ДРЕС близько 320 млн. м3 у рік. Вплив цих об’єктів на водосховище, вода з якого використовується як питна досі не вивчено. У той же час, за свідченнями незалежних експертів та громадських організацій Запорізьку АЕС з 2005 р. переведено на прямоточну систему охолодження енергоблоків за рахунок дніпровської води.

Із-за проблем з нестачею водних ресурсів для роботи український АЕС, постійно виникають проблеми з трубопроводами, парогенераторами і рештою обладнання.
В Україні до цього часу не створена єдина державна система поводження з радіоактивними відходами (РАВ) та відпрацьованим ядерним паливом (ВЯП), як цього вимагають положення ядерного законодавства (Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами») та міжнародні зобов’язання України. Наразі Україна не здійснює ніяких інвестицій в створення власної інфраструктури для подальшої безпечної ізоляції ВЯП та РАВ. На сьогодні темпи накопичення РАВ в Україні значно вищі за можливості їхнього знешкодження. За попередніми оцінками, що базуються на розрахунках, проведених іншими державами, де експлуатуються подібні реактори, вартість комплексного вирішення питання ВЯП становить як мінімум 10—20 млн. доларів США на рік для одного реактора типу ВВЕР 1000. Також досі не здійснюється накопичення фінансових ресурсів для поводження з радіоактивними відходами, що утворюються під час експлуатації АЕС.
Якщо брати до уваги, що НАЕК «Енергоатом» збирається подовжувати роботу енергоблоків з 30 до 45 років, то це значіть, що фактично наявна атомна енергетика буде працювати в півтора рази довше ніж проектувалось й відповідно приблизно у стільки ж разів зросте кількість різних РАВ. Тобто загальний об’єм РАВ в Україні сягне 200 млн. т. Знешкодження такого об’єму найнебезпечніших відходів буде коштувати більше заробила ядерна галузь за весь час свого існування.
НАЕК «Енергоатом» не приводить прозорого економічного обґрунтування ПТЕ ядерних енергоблоків України. Компанія приводить лише розрахунки, які базуються на порівнянні тарифів для теплової та ядерної електроенергетики, а також на тому факті, що для виводу з експлуатації енергоблоку потрібно 2,5 мільйони доларів. Виходячи з цих фактів НАЕК «Енергоатом» стверджує, що закриття енергоблоку принесе збитки розмірі приблизно 42 млн. доларів на рік. Тобто за 15 років, у різ закриття 1-го енергоблоку АЕС збитки не отримає 630 млн. доларів потенційного прибутку.

Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення» (щодо удосконалення процедури прийняття рішень) під номером 3562 від 04.02.2009 вніс зміни до Статті 6. «Прийняття рішень щодо продовження терміну експлуатації існуючих ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходам, які мають загальнодержавне значення». В текст статті було внесено зміни наступні зміни, які мають дуже важливі наслідки, а саме: «Рішення щодо продовження терміну експлуатації існуючих ядерних установок… приймається у тому ж порядку, що і рішення про будівництво ядерних установок …», було замінене, на більш вигідне для НАЕК «Енергоатом» формулювання: «Рішення щодо продовження терміну експлуатації існуючих ядерних установок… приймається органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки…».

Ці зміни призвели до того, що тепер продовження роботи ядерних реакторів у понад проектний термін, є приватною справою НАЕК «Енергоатом». Цій компанії тепер не потрібно обґрунтовано доводити представниками народу у Верховній Раді та Уряду країни доцільність подовження роботи старих енергоблоків з точки зору економіки, енергетичної та екологічної безпеки. Також «Енергоатом» має право не проводити жодних консультацій з громадськістю, як це було передбачено законом до внесених змін.

Крім цього, діюча редакція Закону № 2861-IV від 08.09.2005, порушує низку інших законодавчих актів. Передусім, це Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція), де громадськості гарантується участь в прийнятті рішень в ядерній галузі.

Також порушується Постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 1998 р. N 1122 «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань з питань використання ядерної енергії та радіаційної безпеки», статті 1 та 3, в яких чітко вказано, що проекти законодавчих актів і програм у сфері використання ядерної енергії мають проходити через консультації з громадськістю, що не було зроблено для програми подовження терміну роботи реакторів.

Є порушення й статей 11, 17, 20 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», в яких вказано, що громадяни і їх об’єднання мають право на участь у процесі обговорення програм в сфері ядерної енергетики, й що Верховна Рада приймає ці програми, а місцеві органи влади забезпечують референдум. Жодне з цих положень не було виконане.

За матеріалами Дослідження НЕЦУ «Експлуатація ядерних енергоблоків у понадпроектний термін. Світова практика і особливості процесу в Україні».