Проте нас, громадян, що проживають у зоні спостереження Хмельницької АЕС і які першими у разі позапроектних ситуацій на АЕС відчують на собі усі наслідки техногенного впливу, має турбувати питання саме надійності і безпечності станції та її складових, а не економії часу на будівництво. На даному етапі розвитку людства, як показує практика, ядерна енергетика не є безпечною і перспективною через свою некерованість, непрогнозовані загрози від діючих атомних реакторів, невирішеність проблем масштабних ядерних аварій, проблеми утилізації відходів, виведення з експлуатації АЕС, які вичерпали свій ресурс. Але усі ми є споживачами електричної енергії і розуміємо необхідність відшукання певного балансу між безпекою і потребами. У ситуації з добудовою енергоблоків Хмельницької АЕС баланс явно зміщений не на користь надійності і безпеки громадян України, адже уряд планує здійснити зазначену добудову реакторами 2 покоління за рівнем безпеки, у той час як в Китаї від цих же самих установок просто відмовились на користь реакторів 4 покоління.

Одна справа, коли проектується сучасна, надійна реакторна установка з урахуванням останніх технічних досягнень по надійності експлуатації, довговічності і з дотриманням нинішніх нормативів безпеки. І зовсім інше, коли неозброєним оком проглядається намагання за досить значні кошти платників податків (надзвичайно висока ціна самих енергоблоків викликає подив) реанімувати старий, морально застарілий проект на залишках будівельних конструкцій, які навіть не були свого часу законсервовані. Добудова блоків, які спроектовані у 90-х роках ХХ століття, на бетонних конструкціях, що вже простояли десятки років без консервації виявляється співмірною або навіть дорожчою за побудову нових генеруючих установок з "нуля" на основі сучасного проекту і будівельних норм. Зокрема, що робити через 45 років, якщо залізобетон під впливом випромінювання і вібрацій виявиться непридатним, а блок розрахований працювати до 60 років? Адже для реакторного і машинного залів планують використати старі бетонні корпуси, збудовані ще наприкінці 80-х років.

Окрім зазначеного вище є ще одна суттєва проблема. Хмельницька АЕС розташована у верхів’ї річки Горинь, об’єм річного стоку якої не дозволяє здійснювати охолодження нових енергоблоків, не руйнуючи при цьому екосистему ріки та режиму забезпечення питною водою місцевого населення. Вже при двох діючих блоках АЕС відчуває гострий дефіцит води у маловодні роки. Водночас існує проблема утилізації низькоактивних стічних вод, які продукуються на атомних станціях (зливні, стічні води пралень та ін.). При добудові 3 і 4 енергоблоків на нинішніх засадах, ці хронічні проблеми матимуть тенденцію до поглиблення аж до кризового стану.

На сьогоднішній день економіка України, просто експлуатуючи залишки потенціалу, закладеного у минулому, є надзвичайно енорговитратною.

Масштабна аварія на японській АЕС “Фукусіма -1” знов нагадала світу про небезпеку атома та змусила шукати безпечнішу альтернативу енергозабезпечення світової економіки. На жаль, в Україні відсутня інформація про дослідження, які б порівнювали ефективність інвестицій у створення нових енергогенеруючих потужностей на АЕС та альтернативних їм проектів, включаючи також енергозбереження та енергоефективність.
З огляду на це, потрібно об'єктивно вивчити дане питання з урахуванням точки зору громадян.Влада має а накласти мораторій на добудову 3 і 4 енергоблоків Хмельницької АЕС і розглянути альтернативну пропозицію стосовно проектування і побудови на майданчику Хмельницької АЕС одного нового, сучасного і ефективного енергоблока ІІІ або ІV покоління "з нуля", що зняло б цілий ряд нині існуючих проблем і оптимізувало як витрати державної скарбниці, так і забезпечило достатній рівень безпеки жителям навколишніх територій на майбутні десятиліття.

На прохання чернігівських однопартійців
матеріал надіслала Рівенська обласна організація УНП