Хто дав команду відгородити Верховну Раду від народу?
20:01
20 вересня 2011 року під стінами Верховної Ради відбулися сутички між правоохоронцями та протестувальниками проти спроби уряду Азарова-Тігіпка шляхом зміни законодавства фактично скасувати пільги 16 категоріям українських громадян. У відповідь на це вже наступного дня було ліквідовано невелику смугу завширшки близько двох метрів, що відділяла Верховну Раду від парку та встановлено огорожу Верховної Ради, де завжди збиратися люди на акції протесту. Хто ж дав розпорядження ліквідувати цей чи не останній острівець вільного волевиявлення українського народу ? Встановлення огорожі навколо українського парламенту, на зразок тих, що вже встановлено біля Центральної виборчої комісії і Адміністрації Президента, знаходиться в компетенції голови Верховної Ради Володимира Литвина. Тож варто придивитися до людини, яка очолила процес фактичної ліквідації українського парламентаризму.
Судіть самі. Народився В. Литвин 28 квітня 1956 року в селі Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області в селянській родині. 1978 року закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. З 1978 до 1986 року працював у ректораті цього навчального закладу, навчався в аспірантурі, був викладачем і старшим викладачем. В 1984 захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966-1975 рр.)». У 1986-1989 роках – начальник управління Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти України. З 1989 до 1991 року – працює в ідеологічному відділу ЦК Компартії України, який очолював Леонід Кравчук. У Чернігові відомий, зокрема і тим, що в часи «перебудови» побажав місцевій переляканій комуністичній партноменклатурі «більшовицького здоров’я». З 1991 року – доцент, докторант Київського університету імені Тараса Шевченка. З липня 1994 року – працює помічником Л. Кучми з питань внутрішньої політики під керівництвом Глави Адміністрації Президента Дмитра Табачника, а згодом і його заступником. З вересня 1996 року В. Литвин – Перший помічник Л. Кучми, а з листопада 1999 року – Глава Адміністрації Президента України.
На виборах 31 березня 2002 року безпартійний В. Литвин під № 1 відряджений Л. Кучмою для «наведення порядку» у Верховні Раді до списку політичного блоку «За єдину Україну» у складі Аграрної партії України (з лютого 2005 р. – Народна партія), Народно-демократичної партії (НДП), Партії промисловців і підприємців України (ПППУ), Партії регіонів (ПР), Політичної партії «Трудова Україна» (С. Тігіпко № 7 у виборчому списку). Незважаючи на третій результат на виборах (підтримка 11,77% голосів виборців), 28 травня 2002 року В. Литвина, який вперше став нардепом, було обрано Головою Верховної Ради України ІV-го скликання. За це проголосувало лише 226 мобілізованих Л. Кучмою нардепів, в. ч. обраних за списками та у мажоритарних округах від «Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна».
9 грудня 2004 року, тобто наступного дня після ухвалення за його головування в парламенті змін до Конституції України, Л. Кучма присвоїв йому звання Героя України. Дарма, що 30 вересня 2010 року Конституційний суд України визнав це неконституційним, у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.
Наступний злет кар’єри В. Литвина стався через чотири роки після приєднання фракції Блоку Литвина (БЛ) до коаліції БЮТ–НУ-НС. 9 грудня 2008 року його вдруге 244 картками «обрано» головою парламенту. За це проголосували з фракції БЮТ – 154 картки з 156 (30,71% голосів виборців на позачергових виборах 30 вересня 2007 року), НУ-НС – 40 з 72 (14,15%), КПУ – 27 з 27 (5,39%), БЛ – 20 з 20 (3,96%), ПР – 3 з 175 (34,37%).
5 вересня 2011 року В. Литвин відзначив 1000 днів перебування на посаді спікера парламенту останнього VІ скликання. Нікому, крім В. Литвина, в двадцятирічній історії незалежної України не вдавалося перебувати на цій посаді довше (більше 6 років і 9 місяців). Тож він найбільше з усіх своїх попередників доклав зусиль до перетворення українського парламенту у збіговисько «зрадників і кнопкодавів», а не поважних і авторитетних народних обранців.
Сьогодні «народник» В. Литвин разом з очолюваною ним так званою «Народною партію», яка після обрання В.Януковича Президентом України утворила коаліцію з Партією регіонів, КПУ та нардепами, що знехтували волевиявленням українського народу, продовжує виконувати завдання, отримане ще від Л. Кучми, з перетворення незалежної законодавчої (парламентської) гілки влади в слухняного виконавця волі однієї особи, що займає приміщення колишнього приміщення ЦК КПУ по вул. Банковій, 11.
Сергій СОЛОМАХА
P.S. БРАТИ ВОЛОДИМИРА ЛИТВИНА: Микола Литвин (1961 р. н.) після вишколу у 1990-1993 рр. у Військово-політичній академії ім. В.І. Леніна (з 1992 р. — Гуманітарна академія Збройних Сил РФ) у 2001 році очолив Державну прикордонну служби України. Петро Литвин (1967 р. н.) з липня 2007 року — командувач військами Південного оперативного командування (колишній Одеський військовий округ). У серпні 2008 року В. Ющенко присвоїв Миколі військове звання генерал армії України, а Петру — генерал-лейтенанта. З 25 лютого 2010 року Головнокомандувачем Збройних сил України є В. Янукович.
