Усе почалося з автотранспортної пригоди на розі вулиць Рокоссовського і Доценка десь після 19-ї години вечора. Тоді облвиконкомівська «Волга» зіткнулася з приватними «Жигулями». І пішло-поїхало...

З багажника «Волги» вигулькнула копчена ковбаса, окорок та інші делікатеси (як з’ясувалося і сьогодні такими залишаються для абсолютної більшості українців!) радянських часів, які на той час для більшості простих радянських людей були справжнім дивом. Більшість товарів повсякденного попиту купували тоді за талонами або їх «викидали» у черги по великих святах. Тільки компартрадянська номенклатура тоді мала більш-менш безпосередній доступ до цих дефіцитів. Тож обурені чернігівці спочатку влаштували несанкціонований мітинг, використавши цю «Волгу» як трибуну. Потім потягнули чи поштовхали її до будинку першого секретаря обкому Компартії. Спроба ЗМОПу зупинити обурений люд у районі П’яти кутів, біля Деснянського райкому партії тільки розпалила протестуючих. Стихійний марш протесту вщух далеко за північ лише на Красній площі, куди протестуючі притягли понівечену «Волгу».

Далі були багатотисячні мітинги трудящих міста, зібрання трудових колективів, резолюції партійних організацій підприємств з вимогою відставки бюро обкому і міськкому Компартії та перших осіб обласної влади.

Про різдвяні чернігівські події заговорила вся країна, учасників мітингів показало центральне (московське) телебачення.

І, як наслідок, у відставку пішли перші особи області і міста, а з Москви прибув на місце Л. Палажченка (першого секретаря обкому) інший компартійний чиновник – В. Лісовенко. Ці події, мабуть, з легкої руки автора гасла «Хто з’їв моє м’ясо?» отримали назву «ковбасна революція».

Вже на початку лютого того ж року в обласній філармонії відбулася перша легальна конференція обласної організації Народного Руху України за перебудову, а невдовзі запрацював штаб демократичних сил Чернігівщини по вул. Щорса, 4, в якому нині діє обласна організація Української народної партії. Після березневих виборів 1990 року активно запрацювала в Чернігівській міськраді демократична депутатська група «Чернігів».

Тож, без сумніву, «ковбасні» події на початку 1990 року в м. Чернігові можна вважати останнім попередженням тоталітарній системі про те, що далі жити «по-радянськи» не можна. Український народ вимагав (і вимагає досі!) реформ в інтересах всього суспільства, а не корумпованої компартійної номенклатури та її, як кажуть у народі, слухняних «шісток».

Нажаль, урок історії можновладцями не засвоєно і народу мабуть незабаром прийдеться знов вчити «слуг», як треба служити.

P.S. Більше про події «ковбасної революції» можна дізнатись зі збірника документів і матеріалів «БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ у 1989–1992 рр.: Чернігівська крайова організація Народного руху України за перебудову» до 20-річча створення Народного руху України за перебудову, Чернігів, 2009р.

7 січня 1990 року біля обкому(в центрі Л.Палащенко)

Мітинг чернігівців на стадіоні ім.Гагаріна