Чому деякому кортить вкотре перекроїти Конституцію України ? Невже вичерпано ресурс демократичного розвитку суспільства і держави, що закладено у Конституцію України від 28 червня 1996 року?
Конституція (з латинської) – основний закон держави, що визначає суспільний і державний лад, виборчу систему, принципи організації та діяльності державних органів, основні права і обов’язки громадян. Всім відомо, що слово „константа” означає стала величина у низці тих, які змінюються. До речі, між прийняттям попередніх конституцій за якими жили українські громадяни в СРСР, тобто 5 грудня 1936 року (”сталінська” конституція) та 7 жовтня 1977 року („брежнівська” конституція) пройшло аж 41 рік. Що й казати вже, наприклад, про Конституцію США.
Що за нагальна необхідність була вже через 8 років після прийняття „кучмо-морозівської” Конституції України 8 грудня 2004 року вносити зміни у неї зміни ?
Якщо необхідність й була, то виключно для того щоб зберегти головне досягнення антинародного режиму – систему влади, що побудована на балансуванні Л.Кучми поміж, породженими під його патронатом, донецьким та дніпропетровським олігархічними кланами. В той же час, кожному зрозуміло, що якщо уся влада поділена лише між двома конкуруючими кланами, це – вкрай нестабільна влада. У кожного з цих суперкланів виникає велика спокуса перемогти свого конкурента і захопити геть усю владу в державі.
Чи могло бути інакше на безмежно багатій українській землі ?
Ні! Як кажуть України настільки багата, що не встигають розкрасти – нове виростає. Ось чому Україна, чи не єдина країна в Східній Європі, без зупинок проскочила шлях від панування „червоних” директорів в економіці і владі і опинилися під пресом двох олігархічних суперкланів. Уявимо, що замість кожного міліардера-глобаліста (який, як правило, капітали розсовує по світах в офшорних зонах, бо великий капітал не має батьківщини) було б від 100 до 1000 справжніх українських мільйонерів-виробників і потужний середній клас. Це б була інша Україна – українська Україна.
Третій президент України В.Ющенко, який саме за підтримки середнього класу переміг у протистоянні з системою олігархічного „кучмізму” мав шанс її перемогти тільки у разі якщо б мав такі ж самі повноваження що й Л.Кучма. Отже, завдяки використанню повноважень за допомогою яких і утворився антидемократичний режим Л.Кучми, можна було змінити правила гри в економіці країни на користь середнього класу та українського селянства. Не дарма люди кажуть, що клин - клином вибивають. Цього не сталося, бо на виборах 2006 і 2010 років більшість мандатів отримали лише представники партій і блоків, які представляли виключно інтереси олігархів-міліардерів. Щодо окремих вкраплень представників правих національно-демократичних сил, які вибороли і незалежність, і цю більш-менш демократичну Конституцію України, у виборчому списку ВО «Батьківщина», то це - не що інше, як дуже вдала спроба політтехнологів не допустити „правих” до Верховної Ради України та місцевих рад як потужної самостійної політичної сили.
На жаль, поганою чи гарною була Конституція України, що приймалася в ніч 28 червня 1996 року під загрозою референдуму від Л .Кучми, українці вже ніколи не дізнаються. По-перше, третій президент В.Ющенко не мав тих повноважень, які мав Л.Кучма. По-друге, четвертий президент В.Янукович не задовільнився тільки скасуванням Конституційним судом реформи 2004 року, а відверто взявся за знищення цієї Конституції України за допомогою так званої Конституційної Асамблеї під орудою першого президента Л.Крачука і так званого референдуму.
Головне, що зробило власне само українське суспільство для реалізації демократичних норм, що містяться в нашій Конституції ?
Чи обурює кожного громадянина України та наруга з якою народні депутати порушують нашу Конституцію ?
Ось лише деякі найбільш зухвалі випадки.
1. Чому якщо народні депутати відсутні на засіданнях Верховної Ради України за них „голосує” електронна система „Рада” та картки ?
Мільйони українців рік у рік бачать як біля півсотні нардепів голосує за 230-250 тим самим зухвало порушують статтю 84 Конституції України якою встановлено, що „голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України ОСОБИСТО”. І зрозуміло чому, бо сотні нардепів фактично не припиняють займатися підприємницькою діяльністю або керівництвом підприємств, що заборонено статтю 78 Конституції. Дехто з лідерів нинішньої опозиції на останніх виборах клявся, що прикладе усі зусилля щоб покінчити з цією ганебною для цивілізованих і не цивілізованих країн практикою голосування. Не дочекалися... Фракція Партії регіонів і КПУ, зухвало змовилися і 4 квітня 2013 року перенесли засідання парламенту і голосування за межі сесійної зали. Звісно, туди представників опозиції взагалі не допустили. Переконаний, що тільки неухильне дотримання норм цих статей Конституції на 80-90 відсотків змінило б персональний склад Верховної Ради України. Замість сьогоднішніх 40-50 справжніх народних депутатів, яких знають в обличчя виборці, мали б вже що найменше 300-350. Який же олігарх чи великий бізнесмен буде втрачати час на засіданнях Верховної Ради України ? Отже, на Печерських пагорбах у Києві з’явилися б справжні політики, а не „кнопкодави” - масажистки, секретарки, охоронці, друзі-родичі олігархів і партійних босів. Звісно, якщо б ще й обирання нардепів відбувалося не по закритих партійних списках і мажоритарних одномандатних округах, а по відкритим регіональним спискам.
2.Чому досі правляча більшість у складі КПУ і Партії регіонів відповідно до Конституції України не прийняла Програму діяльності Кабінету Міністрів України ?
Звернемо увагу на те, що згідно статті 114 Конституції України „прем’єр-міністр керує роботою Кабінету Міністрів України спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України”. Маємо незаперечне порушення Конституції України та фактично узурпацію посади Прем’єр-міністра головою Партії регіонів України, який сьогодні керує у не конституційний спосіб роботою виконавчої гілки влади і, звісно, не на виконання Програми Кабінету Міністрів України, схваленої ВРУ. Отже, фактично нашою державою одноосібно керують М.Азаров і В.Янукович або на свій розсуд, або в інтересах одного з олігархічних кланів.
Хиба може бути нашою Конституція якщо її норми зухвало ігноруються в першу чергу самими ж народним обранцями і вищими керівниками держави?
Здається, чи не єдина норма Конституції що виконується народними депутатами і посадовцями на всі 100 відсотків, так це – стаття 80, якою їм гарантована їх депутатська недоторканість.
Найгірше, що до цього ганебного неподобства звикли і вважають, що, як писав Тарас Шевченко, „нехай буде отакечки” й мільйони українських виборців. І це лихо, крім самих українців, не виправлять ніякі чергові зміни Конституції України, в т.ч. ініційовані В. Януковичем, бо кожен народ має таку владу на яку заслуговує.
