У неділю 9 листопада у календарі є дві пам’ятні дати – День української писемності та мови і Міжнародний день боротьби з фашизмом та антисемітизмом. Першу дату подано червоним кольором, другу — чорним. Таке сусідство промовисте. “Червоне -то любов, а чорне - то журба.”
Забороняючи українську мову, російська шовіністична влада всіх часів трактувала це як боротьбу з “українським націоналізмом” і “фашизмом”. Націоналізм трактувався як сепаратизм, до якого додали останнім часом ярлик фашизму як екстремізму. До того ж лякали цим жупелом єврейське населення, ніби українці мають якийсь генетичний антисемітизм. Насправді, російські імперщики боролися у такий спосіб з ідентичністю українців, з їх прагненням до національного визволення та здобуття власної державності. Нібито українська державність нестиме загрозу, але кому?
Зараз подібна постановка питання знову на кону. І це на 23 році нашої державної незалежності. На догоду старозавітним закидам законотворці кинули у жертву для них несуттєве - українську мову. Так дискримінаційний ківаловський мовний закон не скасовано і це суперечить Конституції України.
Тільки тепер стало зрозумілим, чому так затято вороги переймалися російською мовою. Адже вона в їх руках стала інструментом блокування національної свідомості громадян України, шифруванням її на пропагандистські кліше Росії. І тут було б наївним сподіватися на переродження влади цієї країни чи може й розпад її у якомусь майбутньому.
Не забуваймо також, наше входження до європейського співтовариства теж несе певні загрози, але у м'якшій формі. Зміцнювати українськість, насамперед через мову, то значить скеровувати свою духову орієнтацію на таку систему координат цінностей, що живиться культурною традицією поколінь. Вона невипадково відбилася у червоно-чорних кольорах на нашій вишиванці і у таких же барвах прапора Української повстанської армії.
То може досить плазувати перед шовіністами і їх п’ятою колоною, яка проявилась у терористському образі?! Як не матимемо справді державного статусу української мови - не матимемо й самої держави. Бо «раби, підніжки, грязь Москви» її не збудують. Сьогодні перейти на українську мову в офісі чи вдома це як вдягти вишиванку з тією різницею, що маємо робити так щодня .
Микола ШКУРКО, заступник голови обласного товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка
