Початок » 2012»Травень»31 » Навіщо Володимир Литвин ввів в оману ветерана-фронтовика з Чернігівщини?
Навіщо Володимир Литвин ввів в оману ветерана-фронтовика з Чернігівщини?
10:31
Іван Максимович Корецький, родом із Ічні на Чернігівщині, який нині проживає в обласному центрі, фронтовик, учасник бойових дій, інвалід І групи обурений діяльністю голови Верховної Ради України Володимира Литвина і вважає, що той ввів його в оману (це так би мовити дипломатичний виклад оцінки діяльності В.Литвина). У чому справа? Коли в ЗМІ з’явилася інформація про нові законопроекти про мову, які фактично остаточно знищують державну мову у багатьох регіонах України (і на Чернігівщині теж!?!), український патріот І. Корецький написав листа голові Верховної Ради України Володимиру Литвину із закликом не допустити прийняття парламентом подібних провокаційних антиконституційних законопроектів про мову. Спікер парламенту В.Литвин у листі-відповіді фронтовику від 28 березня 2012 р. № 01-11/335 заявив наступне: «Шановний пане Корецький! Уважно ознайомився з Вашим листом, в якому порушується питання державної мови в Україні, і хотів би зазначити таке. Відповідно до статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Правовою основою для здійснення державної мовної політики в Україні є Конституція України, Закон України «Про мови в Українській РСР», Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України, а також інші законодавчі акти, зокрема закони України «Про національні меншини в Україні», «Про освіту», «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про рекламу», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» тощо. Водночас, крім законодавчо визначених засад мовної політики в Україні, існує практика втілення її в життя. І саме на цьому тлі виникають найбільш контраверсійні пропозиції щодо внесення до неї відповідних змін, зазвичай, заради справедливості відзначу, - далеко на завжди достатньо обґрунтованих і виправданих життям. Принаймні, Ви, дійсно, маєте рацію, стверджуючи, що мовне питання в Україні не збурювало настільки, щоб його наслідком були соціальні катаклізми. Я також, як і Ви, сподіваюсь передусім на здоровий глузд і тому неодноразово, в тому числі публічно, зазначав, що вносити наразі мовне питання до порядку денного Верховної Ради України не тільки недоцільно, але й пагубно з точки зору виконання парламентом його основної функції -законодавчої діяльності. Цієї ж позиції я дотримуюсь і натепер, тому як Голова Верховної Ради України в межах своїх конституційних повноважень намагатимусь схиляти народних депутатів України до її підтримки. Наостанок, шановний пане Корецький, хотів би побажати Вам здоров'я і надалі залишатися небайдужим до перебігу подій в Україні та її політичного життя».
І. Корецького ця відповідь трохи заспокоїла – адже сам голова Верховної Ради В. Литвін пообіцяв зробити «в межах своїх конституційних повноважень» все можливе для захисту української мови. Проте, спостереження за персональною поведінкою та діяльністю спікера парламенту під час подій навколо мовного конфлікту 24 травня у Верховній Раді переконала Івана Корецького – Володимир Литвин ввів його в оману. Про це він обурено розповів чернігівським активістам Всеукраїнського об’єднання ветеранів та Товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Саме за дорученням І. Корецького автор публікації оприлюднив цей факт 30 травня 2012 року у Чернігові на Красній площі на прес-конференції – протесті «Знищення мови – знищення України».
Фронтовик-зв'язківець, нагороджений у 1944 році медаллю "За отвагу", Іван Корецький вважає: Якби він та мільйони співвітчизників так захищали свою землю від гітлерівських окупантів як Литвин і компанія – українську мову, то зараз на українській землі жили б окупанти, а український народ було б знищено.
Сергій Соломаха
P.S. На відміну від фронтовика Івана Максимовича Корецького, автора публікації не дивує така поведінка та діяльність Володимира Литвина і йому подіьних. Щоб не було ілюзій, треба подивитися його біографію: Народився В. Литвин 28 квітня 1956 року в селі Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області в селянській родині. 1978 року закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. З 1978 до 1986 року працював у ректораті цього навчального закладу, навчався в аспірантурі, був викладачем і старшим викладачем. В 1984 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966-1975 рр.)». У 1986-1989 роках – начальник управління Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти України. З 1989 до 1991 року – працює в ідеологічному відділу ЦК Компартії України, який очолював Леонід Кравчук. У Чернігові відомий, зокрема і тим, що в часи «перебудови» побажав місцевій переляканій комуністичній партноменклатурі «більшовицького здоров’я». З 1991 року – доцент, докторант Київського університету імені Тараса Шевченка. З липня 1994 року – працює помічником Л. Кучми з питань внутрішньої політики під керівництвом Глави Адміністрації Президента Дмитра Табачника, а згодом і його заступником. З вересня 1996 року В. Литвин – Перший помічник Л. Кучми, а з листопада 1999 року – Глава Адміністрації Президента України.
На виборах 31 березня 2002 року безпартійний В. Литвин під № 1 відряджений Л. Кучмою для «наведення порядку» у Верховні Раді до списку політичного блоку «За єдину Україну» у складі Аграрної партії України (з лютого 2005 р. – Народна партія), Народно-демократичної партії (НДП), Партії промисловців і підприємців України (ПППУ), Партії регіонів (ПР), Політичної партії «Трудова Україна» (С. Тігіпко № 7 у виборчому списку). Незважаючи на третій результат на виборах (підтримка 11,77% голосів виборців) 28 травня 2002 року В. Литвина, який вперше став нардепом, було обрано Головою Верховної Ради України ІV-го скликання. За це проголосувало лише 226 мобілізованих Л. Кучмою нардепів, в. ч. обраних за списками та у мажоритарних округах від «Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна».
9 грудня 2004 року, тобто наступного дня після ухвалення за його головування в парламенті змін до Конституції України, Л. Кучма присвоїв йому звання Героя України. Дарма, що 30 вересня 2010 року Конституційний суд України визнав це неконституційним, у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.
Наступний злет кар’єри В. Литвина стався через чотири роки після приєднання фракції Блоку Литвина (БЛ) до коаліції БЮТ–НУ-НС. 9 грудня 2008 року його вдруге 244 картками «обрано» головою парламенту. За це проголосували з фракції БЮТ – 154 картки з 156 (30,71% голосів виборців на позачергових виборах 30 вересня 2007 року), НУ-НС – 40 з 72 (14,15%), КПУ – 27 з 27 (5,39%), БЛ – 20 з 20 (3,96%), ПР – 3 з 175 (34,37%).
Нікому, крім В. Литвина, в двадцятирічній історії незалежної України не вдавалося перебувати на посаді голови парламенту. Тож він найбільше з усіх своїх попередників доклав зусиль до перетворення українського парламенту у збіговисько «зрадників і кнопкодавів», а не поважних і авторитетних народних обранців.
Сьогодні «народник» В. Литвин разом з очолюваною ним так званою «Народною партію», яка після обрання В.Януковича Президентом України утворила коаліцію з Партією регіонів, КПУ та нардепами, що знехтували волевиявленням українського народу, продовжує виконувати завдання, отримане ще від Л. Кучми, з перетворення незалежної законодавчої (парламентської) гілки влади в слухняного виконавця волі однієї особи, що займає приміщення колишнього ЦК КПУ по вул. Банковій, 11.
P.S.S. БРАТИ ВОЛОДИМИРА ЛИТВИНА:
Микола Литвин (1961 р. н.) після вишколу у 1990-1993 рр. у Військово-політичній академії ім. В.І. Леніна (з 1992 р. — Гуманітарна академія Збройних Сил РФ) у 2001 році очолив Державну прикордонну служби України.
Петро Литвин (1967 р. н.) з липня 2007 року — командувач військами Південного оперативного командування (колишній Одеський військовий округ). У серпні 2008 року В. Ющенко присвоїв Миколі військове звання генерал армії України, а Петру — генерал-лейтената.
З 25 лютого 2010 року Головнокомандувачем Збройних сил України є В. Янукович...
