СРСР: воювали з німцями, а перемогли фашизм ! США: хрестовий похід до Європи... На початку травня 1945 року на Європейському континенті закінчилася найжахливіша в історії людства Друга світова війна.
Але ще до того, 25 квітня 1945 року, відбулася зустріч Червоної і американської армій на річці Ельбі. Безумовно, ця подія була предтечею переможного для союзників по антигітлерівській коаліції закінчення війни в Європі.
Символічно, що саме цього дня у далекому Сан-Франциско (США) відкрилася Установча конференція Організації Об'єднаних Націй (ООН), тобто "форуму націй-переможців", як писали тоді в газетах Світу.
На жаль, боротьба зі спільним ворогом і зустріч союзників на Ельбі не порушили ідеологічних стереотипів, нав'язаних більшості українців "кремлівськими мрійниками", а навіть навпаки - примусили їх ще більш вороже ставитися до багатої Америки. І це закономірно. В Москві розуміли, що зустріч на Ельбі - лише перший крок на шляху деградації комуністичної тоталітарної ідеології. Тисячі радянських солдат вперше змогли побачити людей зовсім іншого ґатунку. Людей, для яких особиста свобода, права людини - не порожній звук. Стверджую це з особистого досвіду.
Моєму батькові судилося, як кажуть, дійти до Берліну. А починав він цей шлях з контузії і німецького полону під Ніжином у вересні 1941 року, з двох років виживання в окупованому Чернігові та з Лоєвського плацдарму на Дніпрі у жовтні 1943 року. Тоді тільки троє з 102 чернігівців, яких не вивезли німці на роботу до Німеччини, дісталися до правого берега Дніпра. Серед них - мій батько. А далі були бої за Варшаву і Берлін, тримісячне лікування після поранень в американській окупаційній зоні та дострокова демобілізація за станом здоров'я. І якщо американські лікарі визнали батька інвалідом вже у 1945 році, то радянські - лише у 1983 році. Як кажуть, все пізнається у порівнянні.
Символічно, що вирішальний удар по тоталітарній ідеології було нанесено рівно через 41 рік саме американською радіостанцією "Свобода", яка принесла в Україну правдиву звістку про Чорнобильську катастрофу. Ця трагедія стала початком відродження в Україні духу свободи. Все менше і менше учасників тих подій залишається серед нас, то ж закономірно, що на чільне місце виходять тепер вже історичні постаті, які уособлюють ці епохальні події.
І якщо для жителів колишнього СРСР такою історичною постаттю, без сумніву, є маршал Жуков, якого українці пам'ятають і знають досить добре, то для наших союзників у ІІ-й Світовій війні - американців, англійців, канадців і західноевропейців - такою постаттю є американець Дуайт Ейзенхауер. Про генерала Д.Ейзенхауера, на жаль, в Україні відомо небагато. Тож спочатку нагадаю. Маршал Георгій Костянтинович Жуков (1.12.1896 - 18.06.1974 рр.) - 4-разовий Герой Радянського Союзу (1939, 1944, 1945, 1956 рр.), член КПРС з 1919 р., учасник І-ї Світової і громадянської воєн, боїв на річці Ханкінгол (1939 р.), командуючий Київським особливим округом; в січні-липні 1941 р. - начальник генерального штабу, командуючий резервним, Ленінградським, Західним фронтами; з серпня 1942 р. - 1-й заст. наркома оборони, 1-й заст. Верховного головнокомандуючого. В 1953-1955 рр. - 1-й заст. міністра, 1955-1957 рр. - міністр оборони СРСР. Нагороджений двома орденами "Победа".
Щодо Дуайта Ейзенхауера (14.10.1890 - 28.03.1969 рр.), то на час призначення у червні 1942 року командувачем американських експедиційних військ у Європі його майже не знали ні в американській, ні в англійській арміях. Не мав він і ніякого бойового досвіду, ніколи не командував у військовий час навіть ротою.
Коли генерал-майор прибув до Лондона, під його командуванням опинились 366 генералів, що були вищими від нього за рангом. А німецькі радіостанції навіть терміново повідомили, що на цю важливу посаду союзники призначили німця (!!). Цим самим німецька пропаганда, мабуть, сподівалась викликати недовіру до Д.Ейзенхауера у солдат союзників. Дійсно, Д. Ейзенхауер (нім. Eisenhouer, але англійською мовою перетворений на Eisenhower) по батьку німець. Через релігійні переслідування, бо належали до протестантської віри менонітів, у 1741 році його предки емігрували до Америки. До речі, в ті часи і пізніше тисячі німців емігрували і до Російської імперії. Багато їхніх поселень було і в Україні, і навіть на Чернігівщині до 1941 року (по р.Десні в Новгород-Сіверському та Коропському районах).
Виріс Дуайт у Канзасі, в невеличкому містечку Абілін, в небагатій багатодітній релігійній сім'ї. Тож його кар'єра професійного військового, політичного діяча зовсім не підпадає під поширений комуністичний міф, що тільки "советская власть" відкрила дорогу до вершин влади бідним і пригнобленим. На жаль, ще й досі колишні союзники у війні з Німеччиною відзначають День перемоги в різний час. Для наших західних союзників війна в Європі закінчилась о 2 годині 41 хвилині за місцевим часом 7 травня після підписання у місті Реймсі від імені союзників Д.Ейзенхауером протоколу про капітуляцію і припинення бойових дій німецькими військами. Після чого США і Англія запропонували СРСР, щоб 8 травня керівники урядів трьох союзних держав офіційно оголосили про Перемогу над Німеччиною. Але на це не погодились у Москві, бо вважали це приниженням вкладу СРСР у Перемогу. Тому було вирішено підписати ще акт про капітуляцію Німеччини 8 травня у Берліні. Цей акт від імені СРСР підписав маршал Жуков.
Цікаво, що під час першої зустрічі Г.Жуков запитав у Д.Ейзенхауера: "Генерал, объясните мне, в чем смысл американского мировоззрения?" На що американець почав розповідати про створення США, про Декларацію незалежності, Джорджа Вашингтона та інші події американської історії. Маршал Жуков зупинив співрозмовника: "Я понимаю то, о чем вы говорите. Но мне не ясно, почему вы верите во всё это. В Америке каждый борется сам за себя, каждый стремится улучшить своё материальное положение. Какое же значение при подобных условиях имеют все эти абстрактные истины о добре?"
А далі у переможців було визнання і нагороди. 10 червня 1945 року той же маршал Жуков передає Д.Ейзенхауеру найвищу нагороду СРСР - орден "Победа" "за выдающиеся успехи в проведений боевых операций большого масштаба, в результате которых достигнута победа Объединенных Наций над гитлеровской Германией" (з указу Президії Верховної Ради СРСР від 5 червня 1945 р.). Ще раніше, у лютому 1944 р. генерал був нагороджений орденом Суворова І ступеню. Між іншим, Д.Ейзенхауер став першим іноземцем, якого вождь народів 11 серпня 1945 р. запросив на трибуну Мавзолея в Москві для спостереження за 5-годинним парадом фізкультурників. З листопада 1945 р. по лютий 1947 р. Д.Ейзенхауер - голова комітету начальників штабів армії США. В червні 1947 р. стає президентом одного з найбільших університетів США - Колумбійського. Вже в 1948 році видає свої мемуари "Хрестовий похід в Європу". Це приносить йому прибуток у 476 тисяч доларів. Після створення НАТО Д.Ейзенхауер повертається на військову службу і на початку 1951 року очолює збройні сили цього блоку з 12 держав.
Напружена міжнародна ситуація у світі, війна в Кореї, протистояння в Європі між НАТО і СРСР підштовхнули генерала у 1952 році до участі від республіканської партії у виборах Президента США і перемоги на них. Закінчення війни в Кореї зробило його Президентом і на другий термін. Д.Ейзенхауер став 10-м генералом-президентом в історії США, мабуть, не випадково. До нього це вдалося здійснити Д.Вашингтону - головнокомандуючому збройними силами США у війні за незалежність 1775-1783 рр. та герою Громадянської війни 1861-1865 рр. генералу У.Гранту.
Маршал Жуков не став ні генсеком, ні головою уряду СРСР. Найвище його досягнення – міністр оборони. І це не якась абстрактна випадковість. Американці, дійсно, - не росіяни. Вони воювали з нацистами, а росіяни і українці - все ж таки з німцями. То ж начебто дивне призначення німця за походженням Д.Ейзенхауера головнокомандуючим союзників для американців було досить логічним. В той час, як в СРСР етнічних німців депортували ще у 1941 році до Сибіру і Казахстану. І вже зовсім не боротьбою з фашизмом здається анексія росіянами Східної Прусії і депортація з неї мільйонів німців.
Дійсно, хто як не американці заслуговують на почесне звання воїнів-інтернаціоналістів за їх участь у війні з фашизмом і нацизмом?
На підтвердження цього наведу цитати з промови Д.Ейзенхауера, 34-го Президента США, 27 червня 1964 року перед 100 тисячами американців українського походження на відкритті пам'ятника Тарасу Шевченкові у Вашингтоні: "... тиранія означає зосередження всієї влади в руках елітарної групи, урядового бюра, одної людини. Це значить, що кінцеві рішення, які відносяться до кожного аспекту життя, залежать не від самого народу, але від тиранів." "Де тільки при владі є комунізм, там існує накинення контролю думки, вислову і насправді кожної фази людського існування, яку держава забажає опанувати. Наріжним каменем кожного вільного суспільства є обмежена влада, яка виконує тільки ті завдання, що їх народ потребує і яких він сам за себе взагалі не може виконати або не може виконати так справно." "Більшість з вас тут сьогодні є українського походження або роду. Усі з нас - якщо ми вернемось одну чи десять генерацій назад, - знайдемо своє родинне коріння в якійсь іншій нації, на якомусь іншому континенті. Але сьогодні ми всі стоїмо разом як американці, з'єднані нашою спільною відданістю системі самоуправління - системі, яка уможливлює нам бути іншими, але об'єднаними, незалежними, але взаємозалежними, різними, але нероздільними. Щоб могти з успіхом принести світові мир з волею і справедливістю, ми мусимо збільшити наші спільні зусилля, щоб люди по всьому світу більше здавали собі справу, що тільки у волі можна знайти правильний шлях до людського поступу, щастя і самовиявлення. Шевченко жив цією правдою і її навчав."
Д.Ейзенхауер і мільйони американців, ризикуючи своїм життям у часи ІІ-ї Світової війни, були переконані в тому, що вони захищали і відстоювали саме ці принципи, здійснюючи хрестовий похід на захист "абстрактного добра". На жаль, маршал Жуков у це не вірив у далекому 1945 році, а мільйони українців і досі не можуть або не хочуть в це вірити. Бодай хоч намагатись це зрозуміти. Водночас досі багато хто переконаний, що їхні діди і батьки воювали з якимись "абстрактними" фашистами, а не з нацистськими загарбниками.
Не дивно, що тотальна обробка-зомбування путінською ідеологічною машиною населення і в Росії, і в України в дусі культу "Вєлікай пабєди" над фашизмом після подій на Майдані породила безліч тих хто не на словах, а на ділі взяв у руки зброю, щоб "асвабаждать" народ Донбаса або новоросії від вигаданих "бендерівців" і фашистської хунти.
