Початок » 2012»Січень»6 » Патріарх Філарет: Неправда діє, але їй буде край
Патріарх Філарет: Неправда діє, але їй буде край
10:34
Наближається одне з найвеличніших українських свят – Різдво Христове. В якому стані його зустрічає Українська Церква? Які наслідки трансформації різдвяних традицій? Які сьогодні перспективи об’єднання Української Православної Церкви? На ці та інші питання в інтерв’ю УНІАН відповів Глава Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійший Патріарх Філарет. - Ваша Святосте, нещодавно Подячний молебень з нагоди завершення 2011 року на Володимирській гірці відправляв митрополит Одеський Агафангел. І все керівництво країни молилося разом з ним. Представники інших конфесій запрошені не були. Як Ви ставитеся до того, що президент надає перевагу одній конфесії?
– Ми відчуваємо, що Віктор Федорович надає перевагу Московському патріархату, але нас це не турбує – аби нам не заважали зростати, зміцнюватися і поширювати Київський патріархат у всіх областях України. На початку президентства Віктора Януковича була спроба «подолання розколу», як висловився патріарх Кирил. «Подолання розколу» на думку Москви – це ліквідація Київського патріархату шляхом приєднання його до Московського. Але вони потім побачили, що з того нічого не вийде, бо не тільки Київський патріархат став на захист себе, а нас стали захищати і патріотичні громадські організації, і політичні партії, і Америка, і Європа. Тому поступово це припинилося. Президент заявляє про своє рівне ставлення до всіх конфесій. Можливо, на думці у нього таке є, але все таки він вважає себе вірним Московського патріархату і цього не приховує. Ми не маємо до нього претензій у тому випадку, якщо це не пропагується по радіо і телебаченню, бо інакше народ сприймає це як прихильність тільки до однієї Церкви. Згадаймо, як поводилися попередні президенти – і Кучма, і Ющенко – вони відвідували на Різдво і на Великдень і Володимирський собор, і Києво-Печерську Лавру, і Андріївську церкву, і собор Святого Василія Великого УГКЦ. І це була демонстрація рівного ставлення до всіх конфесій. А Віктор Федорович демонструє всюди відвідини ним тільки храмів Московського патріархату. Це не зовсім правильно.
– Ви зазначили, що Московський патріархат в Україні таки має якісь переваги. Які саме? – По-перше, підтримка Московського патріархату на Сході України. Там вся влада підтримує Московський патріархат. У Києві дають десятки мільйонів гривень на ремонт Києво-Печерської Лаври. Причому, дають не музею, а саме Церкві, монастирю. Виділяють земельні ділянки в Києві переважно Московському Патріархату. Але ми на це не звертаємо особливої уваги. Чому? Бо в перспективі бачимо, що в Україні буде одна Церква. Якщо вони побудують той собор на Либідській – він буде в Києві, і тому український, а не російський. Тож нехай будують. І вони будують, і ми будуємо. Сподіваюся, що ми все таки побудуємо одну Православну Церкву – і тоді всі ці храми будуть належати їй. А якщо ми будемо протестувати, щоби вони не будували, то це означатиме, що ми не допускаємо розвитку Української Православної Церкви.
– На сьогодні які Ви бачите перспективи об’єднання? Хто гальмує цей процес? Адже за часів Ющенка здавалося, що питання створення Української Помісної Церкви ось-ось вирішиться… Наприкінці правління Віктора Ющенка ми почали підготовку до діалогу з УПЦ Московського патріархату. Ця підготовка йшла успішно. Але коли до влади прийшов Віктор Янукович, а Патріархом обрали митрополита Кирила, то ситуація змінилася, тому що Кирил поставив метою ліквідувати самостійність і незалежність УПЦ і безпосередньо підпорядкувати Українську Церкву Московському Синоду. Тому переговори з Київським патріархатом були їм на заваді і Кирил сприяв тому, щоби вони припинилися. А митрополит Володимир втрачав здоров’я, тому не міг активно протистояти. Але це не означає, що переговори припинилися назавжди. В самому Московському патріархаті весь єпископат і духовенство розділилося на дві частини: одна різко промосковська, яку представляє митрополит Агафангел, а друга, як її називають – «автокефалістська», яка хоче зберегти статус самостійної і незалежної Церкви. І друга частина значно переважає промосковську. Тож якщо вона існує і до того ж є велика – це запорука того, що переговори відновляться, причому у напрямку побудови єдиної Помісної Церкви. Що стосується Автокефальної Церкви, то вона аморфна і маловпливова в суспільстві. За соціологічними опитуваннями, до неї належить біля 1,5% населення, майже всі її парафії зосереджені в Галичині. Їй штучно надавали важливий загальнодержавний статус, бо в дійсності вона слабенька і маленька. Там всього 500-600 справді діючих парафій. Єпископи є, а парафій у них, за виключенням Галичини, нема. А крім того, є кілька архієреїв, які не хочуть об’єднання з Київським патріархатом. Вони раді б об’єднатися з Московським.
– Чому? Бо залежні від Москви. Ми вже тричі підходили з ними до питання об’єднання. І кожного разу спотикалися об один і той самий камінь – об Патріарха Філарета. Вони хочуть, щоби я залишив посаду Патріарха і щоби Собор обирав нового, іншого.
– Але ж Ви казали, що не проти залишити Патріарший престол, якщо буде створена Українська Помісна Церква… – Так, але за умови об’єднання Київського патріархату, Московського і Автокефальної Церкви в одну Церкву. І не тільки об’єднання, а й визнання Української Помісної Церкви, в тому числі і Москвою. І тоді, якщо я не буду вже потрібний, то готовий залишити посаду. Бо місія моя буде виконана – єдина Українська Церква буде. А поки ми йдемо до цього, то я не маю права йти і не піду з цієї посади, поки буду живий. Тому що треба працювати на утворення єдиної Помісної Православної Церкви.
– Який чинник може вплинути на РПЦ, щоб вони нас визнали? Що має таке відбутися? – Господь, який керує і Церквами, і країнами, і кожною людиною, може створити такі умови, що виходу не буде іншого, як визнати Українську Церкву автокефальною. Наведу історичний приклад. Болгарська Церква 70 років не визнавалася Константинопольським патріархом. Проходили десятиліття, Церква існувала, як існує Київський патріархат, але її не визнавав Константинопольський патріарх. А потім була війна і була перемога в цій війні Радянського Союзу. Болгарія стала соціалістичною країною, Туреччина була переможена, а Вселенський Патріарх – у Туреччині. Тобто склалися такі історичні умови, що Вселенський Патріарх змушений був визнати Болгарську Церкву. Які будуть історичні умови для визнання Київського патріархату, як складуться взаємовідносини і держав, і Церков – ми не знаємо. Але вони складуться так, що і Москва змушена буде визнати Українську Церкву
– А у сьогоднішньої влади в принципі є амбіція створити єдину Українську Церкву? Чи існує якийсь діалог між вами і владою? – Я не знаю думок нинішнього президента. Але які б вони не були, вони не відіграють вирішальної ролі, бо ці питання вирішує сама Церква. Якщо взяти президента Ющенка, то він був за створення єдиної Церкви. Але ж не досяг цієї мети. Не все залежить від президента. Президенти можуть сприяти, а вирішувати не можуть, у них нема влади над Церквою. І Церква сама повинна вирішити це питання.
– В якому стані Українська Православна Церква зустрічає Різдво в цьому році? – Ми повинні дякувати Богові, за те, що ми маємо. А ми маємо дуже багато – ми маємо свободу, ми маємо можливість будувати храми, ми маємо можливість вільно проповідувати Євангеліє. Ми повністю незалежні від держави у поставленні єпископів, священників, розбудові Церкви. За все це треба дякувати Богові. Так, ми маємо труднощі. Але труднощі потрібні. І скорботи потрібні. І перешкоди потрібні. Ви скажете: “Як так?!” А для того, щоб виявити, на що здатна людина, яка вона є – добра вона чи зла. Як ви дізнаєтеся, що людина добра, як не через випробування? У стражданнях виявляється сутність. Так само і по відношенню до народу. Наприклад, є такі спокуси Україну знову до Росії приєднати. І багато хто хотів би повернутися в ярмо. Через це Україна і випробовується: достойна вона мати державу чи ні. Без цих спокус ми не станемо міцнішими. А пройшовши їх, ми захистимо свою державність, якщо хочемо. Ось з таким настроєм ми і повинні зустрічати Різдво – з Божою допомогою долати труднощі та проходити випробування. Що таке Різдво? Це пришестя Сина Божого в світ. Він стає людиною. З’єднується з людством. Тому і в колядках співається: «Ой радуйся, земле, Син Божий народився». Це значить, що з нами, з людьми, Бог. А якщо з нами Бог, то ми можемо перемогти всяке зло. Бо хто може перемогти Бога? Без Бога нічого не звершується. Бо все з Його волі або з Його попущення. І якщо не попустить Бог, то і диявол не може спокушати. Що б не було тяжкого в нашому житті, ми все переможемо, бо з нами Бог.
– Чи відчуваєте Ви трансформацію різдвяних традицій? Зараз Різдво, як власне і Великдень, і інші великі православні свята, відзначає все більше українців, багато хто йде до церкви, але це більше як данина моді. Релігійні свята стають більш світськими… – Ми відчуваємо. Наприклад, в Америці вже не вітають: «З Різдвом Христовим!», а вітають «Зі святом!» Свято є. А яке – вже викреслили. І у Європі теж вже публічну демонстрацію символів християнства забороняють. Ми відчуваємо це відступлення від християнських ідеалів. Церква виступає проти того, щоби Різдво Христове перетворювалося на звичайне світське свято, «другий Новий рік». Різдво Христове – це релігійне свято, яке торкається вічності, яке має відношення до кожної людини. Воно дає відповідь на питання: чи є вічне життя, чи зі смертю для нас все припиняється? Вчить сенсу цього земного життя, а не просто встановлене з метою зібратися поїсти і попити. Для чого Син Божий народився? Для того, щоб ти не помер, щоб ти жив вічно! І не тільки душею, а й жив вічно тілом. Адже прийде час воскресіння з мертвих. Бо Христос воскрес – і ти воскреснеш для вічності. Але для якої – блаженної з Богом, чи для вічних мук за гріхи? Це залежить від тебе, який вибір ти робиш тут, в цьому житті. Тому Церква і проповідує релігійний зміст Різдва Христова, нагадуючи про життя вічне.
– Всі християни західного обряду і більшість православних відзначають Різдво й інші нерухомі свята за григоріанським календарем. Чи потрібна і чи можлива реформа, за якої Україна б теж перейшла на новий календар? – За новим календарем святкує всі християнські свята не тільки католицька і протестантська Церкви, а і переважна більшість православних. І тільки п’ять – Єрусалимська, Російська, Українська, Грузинська і Сербська – святкують за старим, Юліанським календарем. Але треба сказати, що по відношенню до астрономічного календаря і Юліанський календар застарілий, і Григоріанський вже застарілий. З точку зору науки чи християнського віровчення нема перешкоди до переходу на новий стиль. Але є психологічна перешкода. Люди настільки звикли до Юліанського календаря, що не хочуть від нього відступити. У 20-ті роки, за Радянського Союзу, Російська Церква, наприклад, робила спробу перейти на новий стиль. Але народ не пішов. Було так: 25 грудня на свято Різдва Христового в храмі нікого не було, а 7 січня, у будній день, повні храми були. А ще потрібно зважати на те, що у Церквах, які прийняли новий стиль, часто ставалися розділення – одні погоджувалися перейти, інші – ні. От у Чикаго, де я не раз бував з пастирськими візитами, бо там велика українська діаспора, є два греко-католицьких храми, які стоять поруч. В одному служать за новим стилем, а в іншому – за старим. Можливість перейти на новий стиль є. Все залежить від самого віруючого народу: схоче він – Церква перейде. Не хоче – буде триматися звичаю.
– Ваша Святосте, не можу не спитати у Вас про ситуацію політичну: що Ви особисто відчуваєте, коли стежите за політичним процесами в Україні сьогодні? – Перше. Я постійно говорю одне: можновладці, які отримали владу від Бога, повинні керуватися правдою. Якщо вони не керуються правдою – це значить, що і з ними будуть поступати не по правді. Бо Господь сказав: як хочете, щоби з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними. Тому коли можновладці приймають якісь рішення, вони повинні найперше думати – правду вони роблять, чи ні? Бо за неправду їх рано чи пізно спитають – якщо не люди, то Бог обов’язково! Прийде для кожного суд Божий. Друге. Всяка влада є від Бога. Влада – а не людина, яка цю владу має. Бо людина може бути і грішником, і злочинцем, і тираном, що ми бачимо з історії. А тому знання, що влада – від Бога, накладає на носія влади велику відповідальність. Бо той, Хто дав, спитає звіту! А хто отримав владу, повинен служити насамперед народу, який його обрав, а не собі. Чи президент, чи депутат, чи інші чиновники – слуги народу. Ми ж бачимо в Україні, як багато можновладців не виконують своїх обов’язків, не служать народу, а служать собі, що виявляється у власному збагаченні. Бо оскільки влада дає можливість розподіляти майно народне – кожен нечесний можновладець хоче від цього майна якомога більше собі відірвати. Але всі ці негаразди, які є в Україні, та їх виправлення залежать не тільки від Президента…
– Але ж він задає тон… – І він задає тон, і йому задають тон. Але ті, що задають тон – вони в тіні, їх не видно. А винних у цих труднощах і негараздах багато. Кожен, хто живе не по правді і діє не по правді, – винний в цьому. Він створює цю атмосферу. Подивіться – президенти змінюються, а нечесні чиновники як були, так і є… Господь все це терпить – але до часу, бо дає кожному грішнику можливість покаятися. А хто не кається – той буде покараний. Так само, як було в радянські часи. Руйнували храми, розстрілювали священиків, відправляли їх в Сибір, на Соловки. Все це Господь бачив і попускав, але до часу. Неправда діяла до певної межі. Так і тут – діє неправда, але їй буде край. А межу покладає Бог. Тій неправді 20-30-х років Господь поклав межу війною. Війна почалася – припинилися і руйнація храмів, і розстріли священиків, і переслідування Церкви. І стали всі ходити до храмів і молитися. Як Господь покладе цю межу і скільки Господь буде терпіти в наш час – побачимо. Господь все бачить і все тримає. І від Нього залежить наше життя і благополуччя, і від наших вчинків. Ми самі, своєю неправдою, своїми гріхами, беззаконнями, або навпаки – добрими справами і правдою, створюємо в країні атмосферу.
– Свого часу, коли тільки заарештували Юлію Тимошенко, Ви пропонували взяти її на поруки. Суддя Кірєєв Вам відмовив. Зараз вона вже у колонії. Що б Ви побажали Тимошенко, Луценку та іншим ув’язненим опозиціонерам напередодні Різдва? Те, що сталося з Юлією Тимошенко, Юрієм Луценком та з іншими – треба перенести мужньо. В цьому випробуванні міцніє дух людини. Треба згадувати багатостраждального Іова. Він страждав не тому, що був винний. А тому, що Господь його випробовував. І після захворювання на проказу, після того, як всі відмовилися від Іова, він сказав: «Господь дав – Господь взяв. Нехай ім’я Господнє буде благословенне віднині і до віку». Тому і вийшов переможцем з випробування. Ми від Бога повинні приймати не тільки приємне, а й неприємне. Чому і Тимошенко, і Луценко проходять такі тяжкі випробування? Тому що сильні. Іов був сильним, і витримав. І Господь Іову після випробування дав вдвічі більше: багатства, отар, землі, дітей. Тож на випробуваннях їхнє життя не закінчується…
– Українців завжди намагалися ділити: по берегах Дніпра, за політичними вподобанням, релігійними переконаннями тощо. Який Ваш рецепт для об’єднання нашого народу? – Рецепт для об’єднання – відмова від самолюбства, від служіння собі, своїм власним інтересам. Об’єднує тільки любов. Любов об’єднує чоловіка і дружину, дітей і батьків, друзів. Так само любов об’єднує весь народ. Чим більше буде любові у нас один до одного, тим міцніше буде сім’я і суспільство, і сама держава. Чому українці роз’єднуються? Подивіться хоча б на часи Гетьманщини. З’являлися то один гетьман, то другий гетьман, то один отаман, то другий отаман. Кожному хотілося не підпорядковуватися начальнику, а самому бути начальником. Але ж не буває так, що всі керують! Якщо ми оцю «отаманщину» викинемо зі свого життя, тоді ми об’єднаємося. У Церкві відбувається те саме. Чому Церква розділилася на Західну і Східну? Причина одна – владолюбство. І одних, і других. І зараз в Україні розділення церковне є тому, що владолюбство Москви не дозволяє українському народу мати свою єдину Церкву. Але ж згадайте, вони теж були в подібному положенні! Коли утворилося Московське князівство, вони ж розділили Київську митрополію і відокремилися від нас, створили Московську митрополію. Чому? Тому що стали окремим князівством. А чому вони тепер, коли український народ отримав свою незалежну державу, не хочуть, щоб він мав свою Церкву? Причина – владолюбство. Але проти цього треба боротися.
– Ваша Святосте, що б Ви побажали українському народу у переддень Різдва? – Я хотів би побажати, щоби Господь був милостивий до наших неправд, до наших гріхів. Щоби допоміг нам зміцнити нашу державу, відмовитися від егоїзму і стати на шлях правди. Бажаю кожному християнину пам’ятати про свої обов’язки перед Богом і ближніми. Бажаю кожному бути членом Церкви Христової не тільки по імені, але і самим життям, тобто не тільки називатися християнином, а дійсно ним бути, виконуючи заповіді Божі. І бажаю всім здоров’я і довголіття для того, щоби творити добрі справи.
