 35 років тому, під час "Ковбасного" здвигу, який іронічно назвали "революцією", відбулися перші більш-менш демократичні вибори депутатів місцевих совєтов та народних депутатів до Верховного совєта УССР 4 березня 1990 року.
Саме з них почалася "перестройка" в УССР і перетворення декоративних совкових "совєтов народних депутатів" та окупованої московитами УССР у ради та відновлення незалежності України.
Перші демократичні місцеві вибори 4 березня 1990 року відбулися одночасно з виборами до Верховної совєта УССР за мажоритарною системою в одномандатних округах. У Чернігівському обласному совєті народних депутатів склад депутатів було скорочено з 350 до 155, у Чернігівському міському – з 350 до 150, а термін повноважень продовжено з 2-3 до 5 років.
На попередніх виборах «в месные Советы народных депутатов и народных судьев» 21 червня 1987 року, наприклад, в м. Чернігові вляло участь 190 008 виборців або 99,92%. «За» проголосовало 188 928 виборців або 99,43%, «проти» – 1 079 або 0,57%.
Серед «обраних»:
230 (65,7%) – робітників;
30 – працівників совєтських органів;
16 – працівників партійних, профспілкових і комсомольських органів;
17 – керівників і спеціалістів промислових підприємств, будівництв, транспорту і зв’язку;
6 – працівників культури, науки, діячів літератури і мистецтва;
29 – працівників народної освіти, охорони здоров’я, торгівлі і громадського харчування;
12 – військовослужбовців;
4 – студенти вищих учбових закладів;
1 – пенсіонер (1919 р.н).
З них 168 (48,0%) – жінки, 172 – чоловіки, 174 (49,7%) – члена КПСС, 76 (21,7%)
– комсомольців, 115 (32,9%) – з вищою освітою, 295 (84,3%) – українців. 45 (13%) – росіян, 10 – білорусів і інших національностей.
187 народних депутатів 20 скликання обрані вперше.
42 (12%) – у віці до 24 років;
59 (16,9%) – у віці від 25 до 29 років;
113 (32,9%) – у віці від 30 до 39 років;
84 (24,0%) – у віці від 40 до 49 років;
52 (14,9%) – у віці від 50 років і старше.
Мовою оригіналу з Доповіді мандатної комісії міського Совєта народних депутатів Косих В.А. від 6 липня 1987 року: «Состав депутатов отражает подлинно народний характер Советов, социальную структуру нашего общества, монолитное единство и дружбу народов страны, что является ярким примером демократизма советской избирательной системи, большой роли женщин в управлении государством».
На місцевих виборах 4 березня 1990 року кандидатів в депутати висували не тільки трудові колективи підприємств і установ, але навіть їх підрозділи чисельністю не менше 20 працівників та громадські організації за місцем їх реєстрації. Звісно, комуністична влада через парткоми намагалася контролювати висування в депутатів, але не повсюдно.
Крім того, громадяни мали право бути обрані депутатами одночасно двох совєтов, в т. ч. Верховного совєта УССР.
Членів виборчих комісій підбирали парткоми підприємств та установ, а списки виборців складали виконавчі комітети місцевих рад.
Виборці голосували шляхом викреслення в бюлетені зайвих прізвищ кандидатів, яких вони не підтримували. Законом не було передбачено захисту бюлетенів від підробки, а при отриманні бюлетеня виборець не розписувався у списку виборців.
Обраним депутатом вважався кандидат за якого проголосувало більше 50% виборців, що взяли участь у голосуванні, за умови, що більше 50% зареєстрованих виборців візьмуть участь у голосуванні. Якщо ніхто з кандидатів у депутати у І-му турі не отримував переваги у 50% +1 голос, від тих хто взяв участь у голосуванні, то відбувалося повторне голосування (ІІ-й тур), в якому змагалися два кандидати, які отримали найбільшу підтримку виборців.
На виборах до обласного совєта 4 березня 1990 року, де на один мандат у 26 округах м. Чернігова у середньому виборювало по 5,3 кандидата в депутати, було обрано лише одного депутата (в цьому окрузі балотувалося 3 кандидата) з 26, а у двох округах, де балотувалося по два кандидата – не обрано нікого.
У зв’язку з тим, що висування кандидатів у депутати відбулося ще до «ковбасної революції», під контролем парткомів кількість кандидатів у виборчих округах у м. Чернігові коливалася від 1 до 6, тобто у середньому балотувалося лише по 2,6 кандидата.
Налаштовані по-бойовому революційними подіями «ковбасного» здвига, чернігівці, 4 березня 1990 року обрали лише 44 депутата з 150. У 16 округах, де балотувалося по одному кандидату у депутати, не було обрано депутатів у 4-х округах, а в округах, де мандат виборювали лише по двоє кандидатів, не обрано депутатів у 38 округах з 64.
Ще 64 депутата було обрано у повторному голосуванні 18 березня 1990 року, яке відбулося одночасно з повторним голосуванням до Верховного совєта УССР.
Отже, після двох турів виборів до Чернігівської міського совєта народних депутатів було обрано лише 108 депутатів з 150. Серед них керівники підприємств, установ – 17 осіб, в т.ч. директори шкіл, керівники навчальних закладів – 5 осіб, головні лікарі – 4 особи; керівники партійних органів – 7 осіб, правоохоронних органів – 4 особи, військових частин – 4 особи; інженери – 16 осіб, робітники – 15 осіб; жінки – 8 осіб, молодь до 30 років – 8 осіб, члени КПРС – 76 осіб, члени ВЛКСМ – 3 особи. При цьому 92 депутати були обрані вперше. Найбільше серед обраних було працівників в/о «Чернігівський радіоприладний завод» – 23 особи, в/о «Химволокно» – 7, Завод автозапчастин (далі – ЗАЗ) – 3, КСК – 2.
Вже на першому засіданні першої сесії Чернігівського міського совєта народних депутатів 21-го скликання, яка відбувалася, на відміну від звичних до того одноденних сесій, протягом 4, 5, 6, 12 квітня та 10, 11 травня 1990 року, більшість, контрольована міськкомом компартії, намагалася обрати керівництво совєта і міськвиконкому. Тож коли з’ясувалось, що рішення приймаються чомусь більшістю лише у 55 голосів, а не більшістю від загального складу ради у 76 голосів десять народних депутатів, які не погодилися з цим, залишили сесійну залу і відмовились реєструватись до обрання повного складу міськради.
У кінці сесії, 11 травня 1990 року, коли цих депутатів-бунтівників підтримали інші народні депутати, було утворено демократичну депутатську групу «Чернігів», яка у 1990-1994 роках була однією з найвпливовіших і найбільш дійових гілок національно-демократичного руху на Чернігівщині. До цієї депутатської групи увійшли 41 народний депутат, що представляли 19 підприємств і організацій міста (найбільше з в/о «ЧРПЗ» – 19). Серед них: інженерно-технічних працівників – 12 осіб, робітників – 11 осіб, керівників – 1 особа, вчителів – 5 осіб, наукових працівників – 2 особи, військовослужбовців – 2 особи і навіть один працівник міліції. Щодо партійного складу: члени КПРС – 17, ВЛКСМ – 2, рухівців – четверо.
Членів демократичної депутатської групи «Чернігів» (голова Ю.І. Філіппов, секретар – С.В. Соломаха) об’єднувало бажання позбавити монопольної влади компартію шляхом департизації державних установ, переходу на багатопартійність, передачі важелів влади і контролю над виконавчою владою до демократично обраних совєтов.
Підсумки голосування 4 та 18 березня 1990 року по обранню депутатів районних у місті Рад були ще більш невтішними: до Деснянської районної ради обрано лише 50 депутатів з 100, а Новозаводської – 46 з 90.
Саме тому повторні вибори 19 квітня 1990 року відбувалися вже за іншим сценарієм. У 42 округах було висунуто від 3 до 12 кандидатів, тобто в середньому по 5,86 кандидата на один мандат (у 17 виборчих округах Деснянського району по 7,06 кандидата, а у 25 виборчих округах Новозаводського району – 5,04).
Щоб забезпечити «результативність» на повторних виборах у м. Чернігові їх компартійні організатори зменшили, порівняно з виборами 4 та 18 березня 1990 року, кількість зареєстрованих виборців у 27 з 42 виборчих округів. Наприклад, у окрузі № 5 стало менше зареєстрованих виборців на 16,6%, у № 47 – 20,5%, у № 111 – 15,2%, у № 123 – 19,4%, у № 126 – 8,6%, у № 137 – 11,6%, а на виборах 14 червня 1990 року у окрузі № 97 на 19,5%. Отже, є підстави вважати, що вибори в округах № 123 та № 126 на повторних виборах 19 квітня 1990 року та в окрузі № 97 14 червня 1990 року не відбулися у зв’язку з участю у них менше ніж 50% виборців.
На повторних виборах 19 квітня 1990 року активність чернігівців була меншою, ніж на виборах 4 та 18 березня 1990 року, тому у п’яти округах з 42 вибори були визнані такими що не відбулися: в округах №№ 24, 36, 108 у І-у турі, а в округах №№ 24, 30 у 2-у турі.
Звісно, що на цьому тлі більша «активність» чернігівців на повторних виборах 19 квітня 1990 року, ніж 4 і 18 березня, в дев’яти округах з 42 є підозрілою. І якщо у Деснянському районі це відбулося лише в округах № 47 та № 62, то у більш контрольованому парткомами великих підприємств Новозаводському районі – у виборчих округах №№ 106, 113, 129, 132, 133, 137, 146. Наприклад, якщо 4 березня у виборчому окрузі № 106 взяло участь у голосуванні 76,0% зареєстрованих виборців, то 19 квітня – 94,3%.
Однак до мандатної комісії Чернігівського міського совєта надійшла скарга на дії лише однієї вищезгаданої дільничної виборчої комісії № 62, що знаходилася у школі № 30.
Підставою для незатвердження міським совєтом депутатських повноважень директора цієї школи В.І. Колесника і визнання виборів недійсними було встановлення факту фальсифікації у цьому виборчому окрузі, відповідно до заяв виборців, які не брали участь у голосуванні 19 квітня 1990 року, але у списку виборців були позначені як такі, що начебто взяли участь у голосуванні.
Повторні вибори у цьому окрузі відбулися восени того ж року. За активної підтримки демократичної депутатської групи «Чернігів» було депутатом було обрано редактора багатотиражної газети «Приборостроитель», депутата обласного совєта Ж.І. Лозанюк.
У підсумку на повторних виборах 19 квітня 1990 року до Чернігівської міської ради було обрано 19 депутатів з 42, при повторному голосуванні 27 квітня – 17, а на других повторних виборах 14 червня – ще 5 депутатів. Серед них були керівники підприємств, установ – 9, в т. ч. директори шкіл – 2, органів партійної і виконавчої влади – 5, правоохоронних органів – 5, інженери – 5, робітники – 3.
Варто відзначити, що на перших демократичних виборах звичні для представників партійно-радянської та господарської номенклатури депутатські мандати Чернігівської міськради не отримали: М.П. Бутко, О.П. Васюта, О.І. Глиняний, В.О. Гурський, С.В. Доманов, В.П. Дьяконов, В.П. Косарев, М.І. Літвінов, Г.В. Маньковський, М.Б. Мовша, М.Є. Нак, В.М. Огей, В.В. Пушкарьов, А.М. Роговий, М.О. Сенькович, М.І. Стрілець, Є.О. Федоренко, А.Г. Ясько.
До речі, повторні вибори 19, 27 квітня і 14 червня 1990 року відбулися у робочі дні (четвер, п’ятниця), що сприяло блокуванню обрання депутатами Чернігівської міського совєта представників національно-демократичних сил.
Наприклад, у виборчому окрузі № 30 разом зі співголовою Чернігівської крайової організації Народного Руху за перебудову В. Ю. Сараною, балотувалося сім працівників підприємств міста, з них чотири представника ремонтно-механічного заводу «Жовтневий молот» (де і була розташована виборча дільниця), а також завідуючий відділенням міської лікарні та протоієрей, священик Свято-Троїцького собору Доломан О.М.
Якщо у І-у турі В.Ю. Сарана отримав більшість у 38,1% голосів, а його найближчий конкурент – 15,5%, то повторне голосування 27 квітня було визнано таким, що не відбулося через участь у ньому менше 50% виборців.
Отже, перші демократичні вибори до місцевих совєтаов на Чернігівщині були не такими вже чесними і демократичними, а компартійна номенклатура, оговтавшись після поразок 4 та 18 березня 1990 року, взяла реванш на повторних виборах у м. Чернігові, застосувавши як технології контролю за висуванням кандидатів у депутати, розтягування голосів виборців за допомогою «технічних» кандидатів, так і фальсифікацій щодо участі виборців у голосуванні.
Перші більш-менш демократичні вибори у 1990 році до місцевих рад засвідчили, що мажоритарна виборча система з 50 відсотковими бар’єрами явки виборців і обрання депутатів затягує у часі вибори та створює умови для фальсифікації виборів.
Вже на ІІІ-й сесії Чернігівського совєта народних депутатів 21 скликання у жовтні 1990 року, після тривалого протистояння щодо визнання легітимності обрання на першому засіданні сесії голови совєта А.О. Лисенка і відставкою у через відмову вести діалог з бунтівними депутатами голови міськвиконкому М.І. Літвінова, Чернігівська міськрада самочинно почала реформування «савєтської» влади у радянську. У супереч законодавству на посади голів Совєта і її міськвиконкому було обрано одну особу, на яку фактично було покладено функції міського голови.
Отже, перший крок на шляху до формування місцевого самоврядування на Чернігівщині було зроблено.
Головне, що після цих виборів вже напередодні незалежності України місцева компартійна номенклатура втратила монополію не тільки у Чернігівській міській раді, але й обласній. Про це свідчить в останній, за прикладом Чернігівської міськради, демократичної депутатської групи «Чернігівщина».
28 вересня 1990 року після протистояння під Кіптями і у Чернігові, коли комуністична влада спробувала зупинити делегацію з Західної України і хор «Гомін», відбулася третя сесія 21-го скликання Чернігівської обласного совєта.
Абсолютною більшістю голосів сесія затвердила ганебне рішення президії обласної ради «Про недопустимість дій політизованих організацій і угрупувань, в т. ч. з інших регіонів країни, по дестабілізації внутрішньополітичної обстановки і правопорядку». Не зважаючи на протести, сесія обласного совєта 21-го скликання закликала правоохоронні органи «рішуче зупиняти проведення несанкціонованих масових заходів, а також спроби втручання в політичне життя області з метою її дестабілізації, організаторів і винних в цьому притягувати до відповідальності у відповідності з чинним законодавством». Вона також прийняла звернення до Верховної ради УССР з проханням «надати право місцевим Радам приймати обов’язкові для усіх рішення щодо зміцнення правопорядку і законності на місцях з урахування ситуації, що склалася».
Всього 16 депутатів обласної ради проголосували проти цих рішень, вважаючи їх антиконституційними, а 11 депутатів в кінці сесії, протестуючи, крім того, ще й проти прийняття рішення про збереження в якості засновників обласних, міських і районних газет відповідних комітетів КПУ та невиконання рішення про повну трансляцію запису обласної сесії по обласному радіо, оголосили про створення депутатської групи «Чернігівщина». До неї ввійшли члени демократичної депутатської групи «Чернігів», що з 11 травня 1990 року вже активно діяла у Чернігівській міській раді (Анатолій Бабкін, Жанна Лозанюк, Олександр Машир, Андрій Карнабєд) та журналісти Марія Кузьмінська (м. Городня) та Борис Хожай (м. Борзна).
Див. «Чернігівщина: 30 років незалежності України. Керівна еліта». Довідник. С.В. Соломаха. Чернігів: Десна Поліграф, 202, Табл. 3.24. Список депутатів Чернігівської обласної ради І-го (21-го) скликання (1990-1994), обраних на місцевих виборах 4 березня 1990 року (стор.115 - 126 ).
Сергій СОЛОМАХА,
депутат Першого демократичного скликання
Чернігівської міської ради
Депутати Першого демократичного скликання Чернігівської міської ради 1994 рік
|
