 Українці здавна називали поселення на честь Іванів, Петрів, Михайлів, Миколаїв, Павлів, Сергіїв та інших чоловічих імен – зазвичай, увіковічнюючи таким чином пам’ять про засновників сіл і містечок. А оскільки імена ці українські, тож виходило доволі милозвучно: Іванівка, Петрівка, Михайлівка, Миколаївка, Павлівка, Сергіївка тощо. Минали століття за століттями, але нікому не спадало на думку змінювати подібні назви, адже вони були справді народними та історичними.
Підступні більшовики іноді намагалися мавпувати подібну тактику, граючи на прихильності українців до народних звичаїв і традицій. Однак за радянської доби новоутворені Петрівки або ж Сергіївки мали зовсім інше наповнення. По-перше, нещадно знищувалася історична назва, під якою певний населений пункт міг існувати не одне століття. Чим безжально нищилася історична пам’ять народу. По-друге, нові назви мали увічнити не просто більшовицьких Петрів чи Сергіїв – ні, мова йшла про цілком конкретних осіб: Григорія Петровського чи Артема (Федора Сергєєва) – осіб, прямо причетних до знищення українського національного руху в 1917-1921 роках, до «червоного терору» в Україні або ж до організації найбільшого злочину в українській історії – Голодомору-геноциду 1932-1933 років. Новітні Петрівки, Сергіївки тощо аж ніяк не милували слух свідомих українців, адже за цими назвами стояли кати українського народу. Це ніби пам’ять про всі ті безкінечні злочини комуністичної влади над свободолюбивими українцями: розкуркулення і колективізація, класовий расизм, голодомори і масовий терор, руйнація церков і храмів, використання як гарматного м’яса під час Другої світової війни та в інших війнах впродовж понад 70-ти років.
Зрозуміло, подібні радянські «Петрівки», «Сергіївки» та їм подібні назви мають бути рішуче прибрані. Однак десятиліття окупаційної влади даються взнаки: комуністи так старанно промивали мізки, маскуючи свої злочини, що дехто й сьогодні не усвідомлює необхідності процесу очищення від радянського тоталітарно-злочинного спадку. І всіляко захищають ті назви населених пунктів, які мали б бути ненависні будь-якому свідомому українцю.
Один із таких непоодиноких прикладів – Петрівка Борзнянського району на Чернігівщині. Село відоме з першої половини ХVІІ століття і майже 300 років фігурувало в документах під своєю історичною назвою – Махнівка. За переказами, колись на місці теперішнього ставка оселився реєстровий козак Махтей із синами, що й дало початок новому поселенню.
Але в 1927 році, нібито на прохання місцевих жителів, назву села змінили – ні, не на честь Григорія Петровського. Нове найменування було пов’язане з «активним борцем за радянську владу» Петром Євстраховичем Дзибалом, якого, за радянською традицією, вбили «заможні селяни».
Ну і чим Петро Дзибал відрізняється від Григорія Петровського? Знищував український національний рух (як борець за радянську владу), грабував і «розкуркулював» працьовитих односельців, єдиною провиною яких було те, що власною важкою щоденною працею нажили такі-сякі статки, що так муляли очі радянській владі і її провіднику в селі Дзибалу. За пограбування і рекет радянський активіст зрештою і був вбитий доведеними до відчаю селянами. І де ж тут привід увічнювати пам’ять про чергового більшовицького злочинця? Чим може приваблювати будь-якого свідомого українця ця постать?
Прохання тодішніх місцевих жителів, скажете? Ага, ну прямо всі тодішні жителі прагнули, щоб їх обібрали до нитки, загнали у колгоспне ярмо і перетворили у безправних рабів. Ні, зрозуміло, що були одиниці – чи то поплічники Дзибала, чи то унікуми, яким більшовицька пропаганда в достатній мірі промила мізки. Але ж більшість селян цілком розуміла, що ж то воно коїться. Отже, це була ініціатива і рішення комуністичної влади, яка дослухалася тільки до себе і своїх бажань.
Зрештою, а як бути з пам’яттю про тих жителів Махнівки, які стали безневинними жертвами радянської влади – під час розкуркулення, Голодомору чи масового терору? Чим вони гірші за того ж таки Дзибала? Це куди поділася пам’ять сучасного керівництва села про жертв більшовицької тиранії? Куди поділася їхня національна свідомість?
Тож Петрівка на Борзнянщині має бути безумовно перейменована відповідно підпункту «є» пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 9 квітня 2015 р. № 317-VIII.
На яку саме назву – вибір громади та її сільської ради. На нашу думку, найкращий варіант – повернути історичну назву, з якою стільки поколінь односельців прожило не одне століття і яка не містить жодної ідеології.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті
|
