Початок » 2014»Липень»31 » Потрібно не просто заборонити комуністичну партію – важливо щоб суспільство її засудило
Потрібно не просто заборонити комуністичну партію – важливо щоб суспільство її засудило
21:40
Заступник директора Українського інституту національної пам’яті Олександр Зінченко в ефірі hromadske.tv розповідав, чому варто засудити комуністичну ідеологію, заборонити комуністичну символіку і демонтувати пам’ятники Леніну.
Олександр Зінченко: «Комуністична ідеологія так само, як і нацистська призвела до знищення мільйонів людей. Чи був Радянський Cоюз дотичний до розпалювання Другої світової війн? Друга світова почалася після 23 серпня 39-го року, коли був підписаний пакт Молотова-Ріббентропа, який в багатьох країнах називають пакт Гітлер-Сталін. Адже політична воля полягала в домовленостях не міністрів закордонних справ, а саме двох політичних лідерів, які очолювали з одного боку нацистський Рейх, з іншого – більшовицький Радянський Союз. Відповідно, ті самі критерії, що є визначальними для нацистів (вбивство великої кількості людей, розпалення Другої світової війни), абсолютно справедливі і по відношенню до комуністів і комуністичної ідеології, яка була так само людиноненависницькою».
«Потрібно не просто заборонити комуністичну партію – важливо щоб суспільство її засудило, засудило комуністичну ідеологію. Це дуже тривалий процес. Дійсно, якщо брати німецький досвід подолання минулого, то те покоління, яке привело до влади нацистів, теж досить довгий час мало проблеми із конфліктами пам’яті. Для них це була, по суті, табуйована тема, можна сказати – змова мовчання. Люди зрозуміли, що їхній особистий вибір на початку 30-х років призвів не до обіцяного Гітлером великого злету, а до великої катастрофи. Берлін у 1945 році лежав в руїнах. І через багато років Берлін усіх своїх травм не загоїв, навіть у архітектурному сенсі, а людська психіка і колективна пам’ять вони ще більш інертні, травматична пам’ять ще довше лікується».
«Найбільша проблема – це не юридична заборона Комуністичної партії, найбільша проблема – це засудження комуністичної ідеології. Має бути усвідомлення того, що це було зло. Є імена, які входять до шкільної програми: Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Микола Куліш, Микола Зеров. В них усіх спільна дата смерті – 3 листопада 1937 року. Їх розстріляли до 20-ї річниці «Великого Жовтня». Загальна кількість людей, які входили до цього етапу – 1111 осіб. І вони всі були розстріляні однією людиною. Ми знаємо ім’я цієї людини – це капітан держбезпеки Михайло Матвєєв. Спільний знаменник 1111-ти людей – одна людина. Це історія лише одного етапу – так званого Соловецького етапу до Сандармоху. І Михайло Матвєєв не був «рекордсменом» серед комуністичних катів. Були й інші «рекордсмени»: майор держбезпеки Василь Блохін за свою кар’єру ката особисто знищив таку кількість людей, що історики до сьогодні дискутують щодо кількості його жертв: 10 000, 30 000, чи 50 000! Але найжахливіше, що ми взагалі не знаємо точно, скільки людей загинуло від рук комуністичних катів!»
«Потрібно відкривати більше правди про комуністичне минуле. Пам’ятати своїх близьких – це прояв людяності. Якщо ви не хочете пам’ятати про своїх родичів чи близьких людей, знищених у страшний спосіб, виникає запитання: чи ви до кінця людина? І ось це є найбільшою моральною проблемою – пам’ятати про ці злочини, як про злочини». «Дуже часто проблема пам’яті полягає в тому, що люди, наприклад в Луганську чи Донецьку, чи навіть у Харкові, часто не знають, хто були в свій час героями цього регіону. Потрібно цю пам’ять відновлювати, поширювати правду про цих людей, просто інформувати. Що тут працює: шкільний підручник, медіа, публікації в Інтернеті, в місцевій пресі, вуличні виставки, меморіальні експозиції.
Україні зараз потрібна величезна кампанія по створенню документального кіно. І не лише документального, а й художнього. У Польщі кожен рік виходить, як мінімум, один дуже якісний художній фільм, який стосується минулого – трагічних або славних його сторінок. У такий спосіб відбувається формування спільної колективної національної пам’яті, колективного досвіду. Інше питання, що для багатьох українців на Сході сьогодні дуже складно прийняти іншу правду, тому що зараз наше суспільство знаходиться в стані гарячого конфлікту пам’ятей. Спостерігається дуже емоційне сприйняття навколишніх змін, власне, руйнуються уявлення про минуле, бо найбільша проблема конфліктів пам’яті – це руйнування ідентичності. Проблема полягає у тому, що ми минуле сприймаємо, як одну з базових складових того, що є нами і нами не є. Тобто без минулого ми не зовсім ми. Уявіть собі: людина починає думати, що в неї забирають її минуле. Що починається? Починається страх, а страх – це завжди джерело агресії. Відповідно починають формуватися бар’єри проти того, щоб сприйняти якусь нову інформацію. Це все працює на рівні індивідуальної психіки.
І якщо ми говоримо про діалог пам’ятей в східних областях, наприклад, то спочатку треба дати суспільству дещо заспокоїтися. Варто також усвідомлювати, що з деякими групами людей ми не зможемо домовитися. Бо принцип діалогу полягає в тому, щоби почути іншого. Діалог треба розпочинати з формування взаємоповаги, довіри, а це вимагає багато часу. На жаль це так працює». «Комуністична символіка має бути беззастережно заборонена як символ зла, як символ вбивства мільйонів людей. Не тисяч, не сотень тисяч – мільйонів! Ленін, пам’ятники Леніну теж є символами комуністичної ідеології. З 2009 року всі ці Леніни незаконні. Був відповідний указ Президента України Віктора Ющенка. Указ є, правові підстави є, його ніхто не відміняв. Усі про нього «благополучно» забули».
«Комуністів, які присутні в парламенті, лівими назвати дуже складно. Що в них лівого, окрім того, що вони прикриваються лівою ідеологією?! Ми можемо подивитися на спосіб життя цих людей і сказати, що це не спосіб життя людей, які переймаються лівою ідеологією. Це буржуа з хорошими дорогими машинами. Якби Симоненко їздив на велосипеді і мешкав десь на Борщагівці в дев’ятиповерхівці – у мене б не було жодного сумніву щодо його щирості. Але той спосіб життя, який він насправді веде, не сумісний з лівою ідеологією. Я не проти лівих партій, як таких. Якщо б в Україні сформувалася партія, подібна до британських лейбористів – це можна було б тільки вітати. Разом з тим варто розуміти, що такі партії мають фінансуватися не олігархами, які в такий спосіб лобіюють власні інтереси, а через сплату внесків, державну підтримку. Лише тоді вони будуть представляти інтереси виборців, а не олігархів».
Український інститут національної пам’яті
Відеозапис інтерв’ю заступника директора Українського інституту національної пам’яті Олександра Зінченка в ефірі hromadske.tv можна подивитися за електронною адресою: http://www.memory.gov.ua/news/oleksandr-zinchenko-potribno-ne-prosto-zaboroniti-komunistichnu-partiyu-vazhlivo-shchob-suspils
