 Рух студентських будівельних загонів був започаткований ВЛКСМ відповідно до рішень ХХІІ з’їзду КПСС для прискорення будівництва комунізму в СССР до 1980 року. Однак, грандіозні хрущовські плани "догнать і обагнать Америку" завершилися брєжнєвським застоєм, заміною сталінської конституції 1936 року на брежнівську 1977 року, афганською війною, московською олімпіадою 1980 року, розвинутим соціалізмом і створенням нової общності - савєтськава народу.
Водночас, рядові "строітєлі комунізму" - заробленими в студентських будівельних загонах рублями, досвідом підприємництва, незабутніми враженнями, друзями на все життя і спогадами...
Судіть самі.
Півстоліття тому, улітку 1973 року, після першого курсу навчання тоді ще у Чернігівському філіалі КПІ у складі студентського будівельного загону начебто під назвою «Політехнік» взяв участь у будівництві очисних споруд в зразковому селі Наумівка біля м.Корюківки, а у 1974 р., через рік, у завершенні будівництва бомбосховищ на Білоцерківській і Чернігівській ТЕЦ.
Крім важких буднів по 10 робочих годин практичо без вихідних, не можу не згадати, як наш увесь будівельний загін обком ВЛКСМ на три дні направив до Новозибкова Брянської області на традиційний Зліт студентських будівельних загонів трьох братських союзних республік.
По-перше, там мене вразили назви будівельних загонів з БССР і РСФСР – «КРИВИЧИ», «РУСИЧИ», «РАДИМИЧИ, «ВЯТИЧИ», звісно ж написані староруським шрифтом. В той час як в нашій області назви будзагонів були «Десна», «Политехник», «Полесье», «Романтик», «Десняночка», «Ромашка» тощо.
По-друге, у культурній програмі Зльоту, щоб, мабуть, хоч якось підкреслити, що ми з України, усі вже на той час російкомовні бійці будівельного загону співали українську народну пісню «За нашим стодолом»:
За нашом стодолом
Видно чуже село.
Туди повернуся, сюди повернуся
Видно чуже село.
Мамцю ж моя, мамцю
За кого мя даєш
Він мя буде бити, не буде любити |
Що ти си думаєш.
Віддай мене, мамцю,
За кого я хочу
Він мя буде бити, не буде любити |
Нікому не скажу.
Другою, звісно ж патріотичною піснею, але в обробці бійця нашого загону чернігівського гитариста Лагутіна (нажаль, вже не пам'ятаю його ім'я), була тоді маловідома широкому загалу «ЭТА РОТА» на слова Юрія Михайлика:
Эта рота наступала по болоту,
А потом ей приказали, и она пошла назад.
Эту роту растрелял из пулемета
Свой же заградительный отряд.
И пока эта рота умирала,
Землю грызла, лед глотала, кровью харкала в снегу,
Пожурили боевого генерала,
И теперь он перед Родиной в долгу…
Лежат все двести глазницами в рассвет,
А им всем вместе четыре тыщи лет.
Генералы все на подвиги отдали,
И одели ордена, и на пенсии давно.
Генералы мирно ходят городами
И не помнят этой роты, и не помнят ничего.
І лежат они повзводно, повзводно
С лейтенантами в строю и с капитаном во главе.
И подснежники растут у старшины на голове.
Лежат все двести глазницами в рассвет,
А им всем вместе четыре тыщи лет.
Ці дві пісні та ще "Червону руту" Володимира Івасюка з тих далеких часів пам’ятаю досі.
Ось така міцна пам’ять у молодості і романтики. А у тих хто ностальгує за молодістю, мабуть, ще більш міцна.
Ще важче забути досвід згуртування у відстоюванні справедливості. І як засвідчив час, ті хто були по іншу сторону барикад в будівельному загоні, так і залишилися в іншому таборі під час боротби за відновлення незалежності України і навпаки.
Після повернення намагався знайти в сільській бібліотеці інформацію про плем’я сіверян, адже загін працював на землях, де воно мешкало у ІХ-ХІІ століттям. Надихало те, те в мікрорайоні Бобровиця відкрився ресторан «Сіверський», але знайти інформацію на українській мові про сіверян в сільські бібліотеці не вдалося. Довелося, після гострих суперечок з комісаром будзагону, погодити назву «СИВЕРЯНЕ» старослов’янським шрифтом. Таку назву на свої куртки трафаретом нанесли менше десятка бійців нашого будзагону.
Пригаду, як важко було тоді пояснювати знайомим і незнайомим людям, що ти не з Півночі, а з Сіверщини.
Однак вже наступного 1974 року міжнародний будівельний загін, де працювалиі також чехи, який базувався в селі Наумівка обрав назву «Сиверяне». Ця назва в будівельних загонів ЧФ КПІ прижилася і за частотою вживання поступається лише назві «Десна», яка була започаткована ще у 1967 році для загонів, які працювали за межами області, зокрема в Тюмені.
Більш того, у 1977 році, мабуть, за зразком «СИВЕРЯНЕ» студентами ЧФ КПІ було започатковано назву «СлаВяне», з наголосом на букву «В», тобто «восточные» слов’яни.
Ось так, по краплинкам відновлювалася історична пам’ять українського народу, прихватизована московськими окупантами.
Переконаний, що об’єктивна і суб’єктивна оцінка подій 40-60-річної давнини її безпосередніми учасниками є важливою для розуміння сьогодення і руху у майбутнє. Адже протистояння комуністичної і ліберального світогляду у світі одвічне, як і створення міфів.
Сергій СОЛОМАХА,
боєць студенських будівельних загонів «Політехнік -73» і «Політехнік -74»
|
