Ще 15 – у с. Макішин Городнянського, с. Дроздівка Куликівського, с. Придеснянське Коропського, с. Стольне Менського, смт. Добрянка Ріпкинського, в с. Анисів, смт. М.-Коцюбинське та Олишівка Чернігівського районів.
Найбільше, мабуть, поважають вождя в Козелецькому районі, бо там, крім Козельця, є ще шість «монументальних» Ленінів. По одному в смт. Десна, с. Євминка, с. Лемеші і аж два в місті Остер.

Як не дивно, в Бахмацькому, Борзнянському, Бобровицькому, Ніжинському, Корюківському, Сосницькому районах немає жодного «законного» Леніна.
Водночас статуй вождя з бетону і гіпсу в усіх районах області вистачає. 67 з них знято з обліку нерухомих пам’ятників місцевого значення історії і культури Чернігівської області ще рішенням облвиконкому від 23 березня 1992 року №97. Найбільше таких було у Бахмацькому районі, аж – 9, Ічнянському – 7, а у Коропському, Менському та Срібнянському стояло по 6.

Відповідно до розпорядження Представника Президента України в Чернігівській області від 15 вересня 1992 року № 300 їх треба було ліквідувати ще до 1 листопада 1992 року.
Треба відзначити, що більша частина цих «нерухомих пам’ятників історії і культури» зникли природним шляхом через руйнацію, але деякі продовжують знаходитись в центрі «уваги». Наприклад, у Чернігові досі існує статуя Леніну на «Шерстянці» біля комунального клубного закладу «Палац художньої творчості дітей, юнацтва та молоді». Її періодично пошкоджують і плюндрують добровільні виконавці рішення влади про ліквідацію пам’ятників тоталітарного режиму.

Отже, що заважає нам на 20-й річниці незалежності позбавитися тавра меншовартості, владі виконати свої ж рішення, і нарешті позбавити статусу пам’ятків історії та монументального мистецтва Ленінів у «законі»?

Звісно, мають рацію ті, хто вважає місцеву владу досі комуністичною за складом і духом її керманичів.

Сергій Соломаха