25 років тому, 28 червня 1996 року, тоді ще народ України, після 5 років блукання по УССРівськім манівцям та комуно-номенклатурного реваншу на позачергових виборах 1994 року, оголосив себе Українським народом, який має власну Державу і Конституцію.
Конституція (з латинської) – основний закон держави, що визначає суспільний і державний лад, виборчу систему, принципи організації та діяльності державних органів, основні права і обов’язки громадян.
Слово „константа” означає стала величина у низці тих, які змінюються. До речі, між прийняттям попередніх конституцій за якими жили українці в СРСР, тобто 5 грудня 1936 року (”сталінська” конституція) та 7 жовтня 1977 року („брежнівська” конституція) пройшло аж 41 рік.
Що за нагальна необхідність була вже через 8 років після прийняття „кучмо-морозівської” Конституції України 8 грудня 2004 року вносити зміни у неї зміни ?
Якщо необхідність й була, то виключно для того щоб зберегти головне досягнення антинародного режиму – систему влади, що побудована на балансуванні Л. Кучми поміж, породженими під його патронатом, донецьким та дніпропетровським олігархічними кланами. В той же час, кожному зрозуміло, що якщо уся влада поділена лише між двома конкуруючими кланами, це – вкрай нестабільна влада. У кожного з цих суперкланів виникає велика спокуса перемогти свого конкурента і захопити геть усю владу в державі.
Чи могло бути інакше на безмежно багатій поки ще на нашій Українській Землі ?
Ні! Як кажуть України настільки багата, що не встигають розкрасти – нове виростає. Ось чому Україна, чи не єдина країна в Східній Європі, без зупинок проскочила шлях від панування „червоних” номенклатурних директорів в економіці і владі та опинилися під пресом двох олігархічних суперкланів.
Уявимо, що замість кожного міліьярдера-глобаліста (який, як правило, капітали розсовує по світах в офшорних зонах, бо великий капітал не має батьківщини) було б від 100 до 1000 справжніх українських мільйонерів-виробників і потужний середній клас.
Це б була інша Україна – українська Україна.
Третій президент України В. Ющенко, який саме за підтримки середнього класу начебто переміг у протистоянні з системою олігархічного „кучмізму” і може мав би шанс її перемогти, у разі розмежування бізнесу і влади, тільки у разі якщо б мав такі ж самі повноваження що й Л.Кучма.
Можливо, завдяки використанню повноважень за допомогою яких і утворився антидемократичний режим Л.Кучми, можна було змінити правила гри в економіці країни на користь середнього класу та українського селянства. Не дарма люди кажуть, що клин - клином вибивають.
Цього не сталося, бо на наступних виборах більшість мандатів і радах всіх рівнів за допомогою олігархічних ЗМІ, адміністративного ресурсу і підкупу виборців отримували представники партій і блоків, які представляли виключно інтереси олігархів, а на виборах 2010 року до влади взагалі олноосібно прийшов донецький олігархічний клан під орудою Януковича і Азарова. Вони без особливих зусиль повернули за допомогю Конституційного суду «кучмівський» варіант Конституції України та взяли курс на колоніальну інтеграцію Української держави у путінську РФію.
Зупинити цю донецько-московську навалу вдалося завдяки народному Майдану і Революції Гідності, але військова агресія РФії проти України, бажання негайного миру з агресором за будь-яку ціну спровокувала перемогу у 2019 році Шостого Президента України - відвертого піар-вихованця дніпропетровського олігархічного клану під назвою «ЗЕ-команда».
Залишається сподіватися, що це вже нарешті остання успішна спроба електорату України покладати надії не на власні сили і дії, а на піарного «доброго батюшку-царя".
Чому вже майже 30 років незалежності України і вже 25 років Конституції України більшість електорату залишається народом України (де Україна - географічне поняття, а не Держава), а не Українським народом, як вказано у Конституції України, який досі не може розібратися хто є хто в українській політиці?
Чи обурює кожного громадянина України та наруга з якою можновладці і їх слуги та Гарант Коституції порушують нашу Конституцію ?
Звісно!
Чому ж тоді на передодні Дня Коституції України немає хоча б звіту Гаранта Конституції про виконання ним своїх конституційних обов’язків по захисту конституційних прав Українського народу?
І це неподобство, крім самих українців, не виправлять ніякі чергові зміни Конституції України, бо кожен народ має таку владу на яку заслуговує.
