22 листопада 2004 року початок «помаранчевої революції». Як і будь-яка революція вона завершилася реставрацією старого режиму, але дещо в інших формах.
Безперечно, що отримання незалежності України мирним шляхом чи не вперше відкрило українцям шлях побудови демократичної держави. Без винятку, за силових способах завоювання незалежності владу завжди захоплюють диктатори. І якщо у диктатора не має «золотого запасу» (ресурсів на зразок дешевої нафти, газу, то для «ощасливлення» патерналістські налаштованого електорату (який приводить його до влади) він буде вимушений рано чи пізно звертатися за допомогою до інших держав. За цю "допомогу" диктатор вимушений розраховуватися суверенітетом країни.
Тож втрата суверенітету в наслідок цього не забариться. Приклад білоруського народу доводить цю аксіому.
Якщо б Третій Президент України Віктор Ющенко у 2005 році пішов би шляхом Азарова-Януковича (побудова авторитаризму через розкол суспільства за мовною чи регіональною ознакою) незалежність опинилася б під загрозою.
Кожен хто проповідує (може й несвідомо!) авторитаризм в Україні є ворогом її незалежності і суверенітету!
Не перший рік відбувається паплюження тих хто у 2004 році зумів мирним шляхом призупинити переможну ходу донецьких на Київ.
Той кому вдалося хоч раз об’єднати у 2003-2004 рр. в Україні фактично необ’єднане: обидва розколоті Рухи, КУН, СПУ (Мороза), БЮТ (Тимошенко), ПППУ (Кінаха), ліберальну РіП (Пинзеника), ЛПУ (Щербаня), «Солідарність» (Порошенка), СДПУ(о) (Зінченка), Третьякова, Жванію, Плюща і навіть КПУ(Симоненка) проти злочинного олігархичного режиму Кучми-Януковича і перемогти без кровопролиття це зло повинен стати для нації справжнім Героєм і прикладом для майбутніх поколінь.
Але таким не став.
Нагадаю, до цього об’єднати українців вдавалося тільки Богдану Хмельницькому у 1648 році проти польських магнатів та рухівцям на референдумі 1 грудня у 1991 році проти єльцинської Росії.
Шкода, що дехто не розуміє (можливо тупо підсвідомо боїться наступного об"єднання проти режиму!) цього і вимагає від цієї людини абсолютно неможливого: перетворення в авторитарного диктатора, який знищує за ради влади під корінь своїх опонентів і конкурентів.
На жаль, серед ура-патріотів сьогодні є забагато охочих штовхнути зневірених у «помаранчевих» ідеалах українців до прірви силового протистояння.
Спочатку спаплюжили їх лідера, а потім - тих хто йшов за ним. І на сам кінець - саму ідею мирного демократичного шляху побудови незалежної України. Бандитській владі для остаточної перемоги конче потрібно щоб їй протистояла ідеологічно подібна їй сила, яка сповідує протистояння і насильство, як головний аргумент.
Тоді вона непереможна. Хто б не переміг в силовому протистоянні Україну вкотре чекає не Свобода, а ru.їна.
Сергій Соломаха
На світлині агітка влади часів руху «Україна без Кучми» (2003-2004 рр.) зліва направо: В. Ющенко, С. Терьохін, І. Плющ, М. Поживанов, І. Заєць, А. Матвієнко, В. Яворівський, Б. Беспалов, Ю. Тимошенко, А. Мартинюк, П. Симоненко, О.Мороз
