Чернігівська обласна організація Національної спілки журналістів України, Асоціація регіональних засобів масової інформації, Незалежна медіа-профспілка обурена рішенням зборів співзасновників друкованого ЗМІ – районної газети „Трудова слава” (м. Ічня) про ліквідацію редакції газети.

До засновників „Трудової слави” входять Ічнянська районна державна адміністрація, Ічнянська районна рада та трудовий колектив редакції.
Для прийняття рішення про ліквідацію достатньо двох третин голосів. Це рішення підписали голова Ічнянської районної державної адміністрації В. Семенець та голова Ічнянської районної ради О. Сенчик. За таких умов голос третього співзасновника – трудового колективу редакції - не враховується.
Журналісти Чернігівської області вимагають від чернігівської влади, а саме від Чернігівської обласної державної адміністрації, Чернігівської обласної ради втрутитись в ситуацію та не допустити ліквідації засобу масової інформації.
Журналістські організації Чернігівщини розцінюють рішення ічнянської влади як тиск на журналістів газети „Трудова слава”, як перешкоджання законній діяльності журналістів та як утиск свободи слова.
В разі невиконання нашої вимоги залишаємо за собою право вдатися до журналістських акцій протесту.

Від імені журналістів Чернігівської області:

Ну, давайте нарешті будемо точні в елементарному, але обов’язковому — ІНФОРМАЦІЇ, інформуванні, раз ми працюємо в засобах масової ІНФОРМАЦІЇ. Неточність, можете назвати це дезінформацією, міститься уже в самому заголовку цієї заяви, де йдеться про “закриття районної газети”. Районну газету ніхто не закриває, що видно хоча б з тих же оприлюднених вчора тим же Назаренком рішень райради і райадміністрації. Не закриває! Просто газета буде переформатована у видання лише з двома засновниками — райрадою і райадміністрацією. Закривається, ліквідовується, зникає РЕДАКЦІЯ газети, як юридична особа, як трудовий колектив.

Але в цій ситуації є два моменти — політичний і юридичний. Щодо політичного, то мова про дику для демократичних країн, порослу мохом СТРУКТУРУ самих наших медіа, конкретніше — про існування “органів органів”, тобто засобів інформації органів влади. Якщо роками тягнуться нудні й безпредметні розмови про їх “роздержавлення” і нічого не робиться в нормальний спосіб, то робиться в ненормальний. Яскравий зразок цього — недавня історія з розколом “Деснянської правди”, де було порушено, при потуранні обласної влади, все, що тільки встигли. Тепер ось ця ситуація. Влада остаточно приватизує цю напівсвою, чи майже свою пресу. Нагадаю, що майже всі районні газети області з якогось часу мають трьох співзасновників. Як і в Ічні, це рада, адміністрація і трудовий колектив редакції — третій, юридично рівноправний, а фактично безправний засновник. Так навіщо грати в ці комедії з цими трьома співзасновниками, коли реально ж дійсно він, колектив, є безправним. Приклад безправності продемонстровано в Ічні яскраво. Третього співзасновника просто ліквідували.

І отут виникають юридичні аспекти, якими варто б зайнятися трьом підписаним під цієї заявою організаціям — Спілці, Асоціації і медіа-профспілці. Конкретно— питання є такі. Чи записано в статуті редакції газети, що цю організацію можуть ось так просто ліквідувати райрада і райадміністрація? (Посилання на якісь приписи прокуратури звучать просто по-ідіотськи).Чи проголосувала районна рада на сесії за таке рішення чи просто голова ради взяв на себе право ліквідації редакції іменем ради? Ще одне не менш важливе питання таке. Як відомо, згідно закону про пресу господарем друкованого видання є засновник (чи співзасновники). І жоден зі співзасновників не може бути силоміць виведений з їх числа, тобто без його згоди. Як , до речі, це було зроблено при рейдерстві з тою ж “Деснянкою”(правда, там довелося таки юридично створити начебто нову газету).

Можливо, що й тут доведеться районної владі утворювати , та, видно, й доведеться таки, юридично нову газету, ще й під іншою назвою.

Взагалі ж, стосовно Ічні — то це специфічна ситуація. Там давно вже тліли конфлікти між журналістами райгазети і районною владою. Був момент, коли колектив редакції був майже готовий відділитися від влади і видавати власну газету. Трохи не вийшло, не дивлячись на те, що їх підтримував дуже відомий земляк, тричі депутат парламенту, потім голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко , до речі, автор досі не прийнятого гарного законопроекту про роздержавлення преси. Підтримувала його рідна сестра Валентина Карпенко, голова райорганізації Народного Руху, а після розколу партії —УНП, Але у недолугої рухівської верхівки (яка угробила і майже всю свою пресу) тоді не вистачило тями підтримати журналістів і мати перший в Україні випадок, прецедент справжнього роздержавлення місцевої преси.
В цілому ж вже достатньо набридло балакати про цю пресу, яка діє за принципами “І хочеться, і колеться”¸“І вдома, і замужем”. Тобто, хочеться і бути під крилом влади, в добровільному рабстві, і на волі.

Але сказане не заперечує головного. Перше — ця низова, наймасовіша преса повинна існувати. Друге — треба таки добиватися виконання законів, а не потурати беззаконню.