 31 березня цього року Уряд схвалив 4 законопроекти, розроблені Українським інститутом національної пам'яті спільно з громадськістю. Представляючи проекти, я назвав їх пакетом законів з "невідкладної декомунізації".
Невідкладної, бо вони мали бути прийнятими ще після революції 1991-го. Тоді, може, нам не була б потрібна революція 2004 та 2013-2014. Але краще пізно, ніж ніколи.
Перший з них найбільш актуальний, адже стосується річниці, яку відзначатимемо вже через місяць. Це законопроект "Про увічнення перемоги над нацизмом в Другій світовій війні 1939-1945". Він є логічними продовженням нещодавно виданого Указу Президента, приуроченого тій же події. Цей акт врешті поставить крапку у використанні в законодавчому полі сталінського пропагандистського терміну "Велика вітчизняна війна".
Його прийняття означатиме, що врешті втратить чинність прийнятий в 2001 році закон "Про увічнення перемоги у Великій вітчизняній війні 1941-1945 років", списаний з аналогічного російського закону 1996 року. Саме він на сьогодні залишається останньою законодавчою зачіпкою утримання в суспільній свідомості радянських міфів про війну. Дуже важливо, що Україна саме зараз позбавляється міфів, адже вони стали зброєю в руках російської пропаганди, яка використовує їх для мобілізації терористів на боротьбу проти нашої держави.
Інший важливий закон – "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Він врешті звільнить документи колишнього КҐБ з-під "опіки" сучасних спецслужб, зробить їх доступність незворотнім фактом.
Такого роду акти прийнято майже у всіх пост-комуністичних країнах, які стали розвиненими демократичними державами, членами ЄС та НАТО.
Врешті, цей закон позбавить невластивих функцій Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки та Міністерство внутрішніх справ. Вони не повинні займатися збереженням історичних документів. І не мають зберігати як спадок матеріали про механізми роботи каральних органів.
Третій законопроект "Про засудження комуністичного та та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" не лише дає правову оцінку режимів, винних у масових вбивствах на українських теренах, але й створює необхідні інструменти для подолання наслідків тоталітаризму сьогодні.
Він покладе край існуванню комуністичних організацій в Україні, дасть можливість провести перейменування вулиць, присвячених людям, винним у репресіях та масових злочинах, та демонтаж пам'ятників, які досі спотворюють наші ландшафти.
І врешті останній, але, може, найважливіший для мене особисто закон "Про правовий статус та вшанування пам'яті учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті". Він – це наша данина пам'яті всім, хто боролися за незалежність в минулому столітті.
Українська держава врешті має визнати людей, завдяки яким стало можливим її існування. Це надзвичайно важливо саме сьогодні, коли ми знову піднялися в боротьбі, відстоюючи нашу незалежність.
Вояки, які зі зброєю в руках захищають Україну, мають бачити, що держава пам'ятає і шанує їх попередників. І тим самим гарантує таку ж пошану для нового покоління борців. Адже тільки там, де пам'ятають загиблих, будуть ті, хто захищатиме живих.
Це справді історичні закони і не лише тому, що вони торкаються минулого, а тому що вони змінюватимуть майбутнє.
Сьогодні ми маємо унікальний шанс провести символічну лінію між непростим минулим і майбутнім для нашої країни. Революційні зміни відбулися. Чи вони стануть фундаментальними – залежить від готовності провести системні реформи, в тому числі – зміни гуманітарної політики та декомунізацію. Тож перезавантаження країни тільки починається.
Володимир В'ятрович
історик, голова Українського інституту національної пам’яті
|
