Фільм про «Нашу Україну» «Віктор Ющенко. Захисти Україну»
Частина 1. Відеофільм «Віктор Ющенко. Захисти Україну» Нам доводять, що ми марно вийшли на Майдан. Це доводять ті, хто кличе нас у позавчорашній день. Бо Майдан збирався проти них. Нам доводять, що Майдан був технологією. Це говорять ті, хто не вірить у силу і дух свого народу. Українці – велика нація. 2004 року вона показала, що стала вищою за дріб’язкову дешеву мораль своїх пост-радянських вождів. Ми вийшли на Майдан, щоб довести, що ми не примітивні, що ми не продаємося, і навіть страх не змусить нас уступити нашу свободу на користь кремлівських протеже. 15 мільйонів людей не помилилися – вони показали свою мудрість, свою гордість. Вони підняли голови і сказали «ні» брехні і несвободі. Бо вчорашня влада пропонувала їм корупцію, бідність, безправ’я. 50 гривень – мінімальної пенсії пенсіонерам, 30 гривень стипендії студентам. Надмірні податки і тиск для тих, хто пробував самостійно прогодувати родину. Цензуру – для тих, хто критикував. Фальсифікації і адмінресурс – для тих, хто прагнув повести країну шляхом демократії. Але в країні здійснявся вітер свободи.
Майдан – це те, чим ми повинні пишатися. Це був перший крок до того, щоб мільйони людей могли говорити: я гордий, що я – українець. Весь світ привітав українців зі святом – тому що ми довели, що через роки після здобуття незалежності ми нарешті відбулися як суверенна нація, яка може вирішувати свою долю. Мирна революція – це комплімент національному характеру українців як європейців. Ми достойно вимагали змін і разом ми красиво перемогли. Слід відзначити: не сирійським, не єгипетським, не туніським варіантом, і тим більше, не варіантом Росії.
Частина 2. Чому демократичний курс, який тривав п’ять років і приніс українській нації безліч здобутків, можливостей і переваг, знецінився за вдвічі менший термін, змінився на протилежний. Чи є в цьому помилка Президента Ющенка? Скажу відверто, бо не хочу, щоб між мною та українською нацією щось залишалося недоказаним: так, в цьому є і моя помилка.
Я завжди поважав демократію, але демократія вразлива тим, що дає авторитаризму інструмент чесно здобути владу. Когось з вас я до кінця не переконав у небезпеці цього парадоксу.
Протягом 5 років при владі ми не завжди знаходили консолідацію, і через це нам вдавалося далеко не все. Чимало часу ми втратили на чвари і зради. Замість синергії команди ми отримали втрату продуктивності наших зусиль. Чи є в цьому моя відповідальність як Президента? Переконаний, що є.
Майдан зібрав багато різних, навіть протилежних політиків і партій. Стоячи на Майдані, багато хто мав бажання стати другом Президента Віктора Ющенка, щоб отримати владу. Але мало хто щиро прагнув бути соратником Віктора Ющенка, щоб втілювати національні цінності, погляди, переконання, які підтримали мільйони громадян. Зерно не просто було відсіяти від полови. Ми втратили багато можливостей через серію кадрових помилок.
Супер-президентська влада не сприймалася демократичним суспільством. Тому я з легким серцем делегував повноваження прем’єр-міністру і щиро довіряв своїй команді втілення курсу змін. Я вірив у правильність цього курсу і вірив у цих людей. Але «любі друзі» прийшли у владу не за тим, щоб змінити Україну, а щоб покращити свої бізнесові справи або політичну кар’єру. Вся країна знала їхні прізвища і вимагала викреслити їх з рядів українських урядовців.
Проте, всі ці люди залишилися в політиці, кілька разів поміняли забарвлення своїх прапорів і нарешті потрапили до лав опозиціонерів. Проглядаючи деякі виборчі списки, я вас застерігаю, не помиліться з цими прізвищами знову. Бо це попутчики, які легко продають свої цінності. Такі люди були в усі часи. Щоб навчитися розпізнавати їх – на жаль, потрібен досвід. Я його вже отримав. Часто чую, що гасло «бандитам – тюрми» не стало реальністю. Але ми здобули демократію не для того, щоб Президент вказував, на кого вдягати наручники. Цікаво запитати, скільки політиків-опонентів чи злочинців засудив Президент Олександр Кваснєвський, Лєх Качинський, Вацлав Гавел чи будь-який інший президент європейської демократичної країни? Відповідь – жодного!
Кримінальне переслідування будь-якої людини від імені держави відповідно до Конституції України мають здійснювати лише СБУ, МВС та прокуратура України, а потім – суд здійснює незалежне правосуддя. Так працює демократія. Зверніть увагу – без жодної політичного тиску Президента, депутата чи урядовця на всіх етапах слідства і правосуддя.
Як я пам’ятаю, найбільше, хто на Майдані викрикував гасло «бандитам – тюрми» були два політики- Олександр Турчинов та Юрій Луценко. Одним із перших моїх рішень було призначення для боротьби із злочинністю та корупцією Олександра Турчинова керівником Служби безпеки України, а Юрія Луценка – міністром внутрішніх справ України. Це була довіра їх відданості декларованим цінностям. З часом можна визнати – це було рішення щире, але помилковим.
Розправи над політичними опонентами, ув’язнення як помста – це методи диктатури. Вона легко знаходить того, з кого почати репресії, але ніколи не знає, хто зрештою стане її останнім політв’язнем. Можливо, це будете ви. Край цьому кладуть лівійські, сирійські, єгипетські варіанти. Жертвами таких сценарії можуть стати мільйони. Так працює авторитарний режим.
Зараз ми бачимо приклади вибіркового судочинства, і це викликає наше справедливе обурення. Така практика відкидає нас назад. Вона ніколи не отримає мого схвалення.
Частина 3. Змінювалася не лише Україна – завдяки її стрімкому успіху змінювалася європейська геополітика. Наближаючись до західних стандартів, ми віддалялися від Росії. Але «вічний сусід» не збирався втрачати право на вічну «дружбу братніх народів».
Всередині України розпочалися провокації. Національну демократію компрометували спробами розколу команди. Ситуацію розхитували скандалами, конфліктами, взаємною непримиренністю. Росія шукала лояльних і ефективних партнерів серед учасників демократичного табору. Тих, хто сприйме цинізм гасла «розділяй і владарюй». Кремль досить швидко знайшов політиків, чиї надмірні амбіції не обмежували у методах поводження з власними партнерами. 2008 рік став Рубіконом у руйнуванні демократичних здобутків. Через нього легко перейшли ті, для кого було легко переступити через Україну.
Сьогодні битва за Україну дуже жорстока. Політика гуманітарної експансії, економічного виснаження ведеться російським керівництвом відрито і послідовно. Україні в ультимативні формі пропонують входження до інтеграційних проектів, зразком для яких слугує один і той самий проект нищення суверенітету – Радянський Союз. З Україною говорять із зневагою, проте ані українська влада, ані опозиція не дають гідної відповіді.
Нас виснажують харківськими угодами, московськими угодами, надмірними цінами на газ, торгівельними війнами. Українці стають заручниками сценарію русифікації України, яку підтримують десятки політиків в обох таборах. По суті, Україна вже живе за сценарієм Білорусь №2.
Сьогодні ХХІ століття. Держави більше не завойовують танками – їх нищать культурно. Територію не здобувають солдати – її продають національні зрадники, кочубеї ХХІ століття. Коли здають мову – здають тисячі кілометрів української землі. Коли здають освіту – продають майбутнє українських поколінь. Україні призначено статус колонії, і до цієї мети її рухають не тільки ззовні – ця політика має багато прихильників зсередини. Повзуча окупація вже відбулася. Пам’ятники Сталіну чи Катерині ІІ – це прикордонні стовпи зони окупації. Іде військо розкольників, провокаторів, відвертих українофобів – вони сидять в Уряді, в парламенті, у без пекових структурах.
Таке приниження призначено для слабких, але слабкими нас роблять свідомо – політикою конфронтації, поділу на схід та захід, поділу по мові і по церкві. Боротьба за Україну - ідеологічна. Якщо ми втратимо демократію – виграє імперія «руського мира». Якщо ми втратимо підвалини національної ідентичності – виграє радянська імперія. Це конфлікт двох світів, це конфлікт двох цивілізацій, це конфлікт двох епох.
Частина 4. Політично Україна слабшає. Парламент не може дати відповіді на виклики внутрішнього та зовнішнього характеру через протистояння двох основних сил. Два роки ми бачимо битви «стінка на стінку», але реальної роботи немає. Видовище парламентської війни привчає суспільство до радикалізму. Ми забули про політичну дискусію, про національний діалог і про ті цінності, які в ньому є головними. Дві авторитарні партії пропонують нам сирійський варіант. З нами примітивно грають, але грають у небезпечні речі. Націю люмпенізують, опускають її рівень.
Через плани гуманітарної експансії, через гуманітарну інтеграцію, через наступальне поширення російської мови у нас хочуть відібрати державність. Закон про мови у світлі таких подій постає лише технічною ланкою у реалізації імперських концепцій. В обгортці Європейської хартії регіональних мов протягли імперський замисел де-українізації.
Політична сила, яку я очолюю, - «Наша Україна» - одразу виступила проти заяв Кремля. Ми вважаємо наступальне поширення російської мови і культури, протидію поверненню українців до європейських демократичних цінностей, до якого закликає керівництво Росії, спробами втручання у внутрішні справи нашої держави. Ми добре читаємо підтекст таких заяв.
Їх породжує один план – знищення України і побудова «Русского міра». Здати мову, здати історію, русифікувати освіту, прихилитись до іншої церкви, працювати на розкол українців, які ніколи не мали конфлікту між собою – це складові цього плану. І у нього багато відданих виконавців в обох таборах. Множаться кочубеї.
Як це зупинити? Вимагати скасування закону про мови. Зупинити русифікацію освіти, русифікацію інформаційного простору, дати український фільм, український телевізійний продукт. Не переписувати історію за підказками тих, хто не може визнати найбільшу трагедію української нації – Голодомор – геноцидом, злочином тоталітарного режиму проти мільйонів українців. Вивчити свою історію, вшанувати своїх героїв. Говорити мою своїх предків. До цього закликає «Наша Україна», бо це – істинні цінності нації. Це наша ідентичність і тотожність.
Ми проти ізолювання України від європейської та євроатлантичної спільноти. Бо розуміємо, що кожен нездійснений крок до Європи – це десять кроків назустріч до Кремля. Покинувши перспективи створення зони вільної торгівлі та здобуття асоційованого членства в ЄС, ми дрейфуємо до Росії, опиняємося у сірій зоні, адаптуємо цінності вчорашнього дня. Поступ до СРСР треба зупинити. Треба шукати вихід з економічної кризи. І це треба робити професійно. Потрібно переглянути пріоритети, і зрозуміти, що вихід дасть лише орієнтація на власні сили. Наша політична сила говорить про програму «Економічного націоналізму». В Україні треба створити умови, дати можливість працювати чесно, працювати на себе. Вигода кожного фермера чи підприємця – це і є вигода держави. У програмі «Нашої України» - жорстке дотримання національних інтересів в економіці. Економічна програма «Нашої України» - це програма «Економічного націоналізму». Це здорова ідея.
Ми пропонуємо спиратися на власні ресурси, а не на корейський Хюндай, китайське вугілля, єгипетську картоплю та російського виробника олімпійської форми для української збірної.
Ми знаємо, як створити нові робочі місця за рахунок спрощення умов роботи для малого та середнього бізнесу, розвитку індустрії туризму, у тому числі. В результаті ми отримаємо розширення внутрішнього ринку за рахунок підвищення купівельної спроможності українських громадян. Це відповідь на економічні перспективи кожного.
Український фермер має отримати умови, аби панувати на внутрішньому ринку сільгосппродукції, а не бути у себе вдома як у приймах – серед 1 млн. тонн імпортних овочів на рік. Дрібний та середній аграрний виробник має отримувати реальну підтримку з боку держави.
Не забуваймо, що показник у понад 50 мільйонів тон врожаю зернових – це для України те саме, що нафта - для Росії. Це стратегічний ресурс, який визначає наше провідне місце серед держав-експортерів зерна.
Для запуску економіки ми маємо повернути в Україну інвестиції. Цього не можна зробити без реабілітації цивілізованого обличчя нашої держави. Інвестиції приходять під певний політичний курс. Під довіру і спільні цінності. Тому демократія може дати високу економіку. І ніколи авторитаризм не створить суспільство добробуту.
Капітали, сховані в офшорних зонах, мають бути оподатковані і легалізовані – ці гроші повинні працювати на українську економіку, звідки вони і здобуті. Окрема позиція – московські газові угоди 2009 року. Для будь-якого об’єктивного спостерігача очевидно, наскільки ці домовленості є економічно та політично невигідними для України. Це угода кримінальна і тому – злочинна. Україна за 10 років втратить 80 млрд доларів. Це – розорення для української економіки. Це – величезна дірка, через яку країна втрачає кошти. В тому числі й на соціальні потреби.
Сьогодні в України є всі міжнародні механізми для денонсації як газових угод, так і Харківських угод шляхом звернення до Європейського суду. Ці угоди склали ті, хто тепер в опозиції. Чинна влада цих угод не скасує, тому що багато в чому оглядається на Москву.
Тільки «Наша Україна» чітко і без «приміток на полях» заявляє про свій європейський вектор. Наша програма – це вступ України до НАТО та Європейського Союзу. Це українська перспектива – з точки зору поваги до нашої незалежності, з точки зору стандартів демократії, з точки зору рівня життя людей і розвитку економіки.
НАТО є нашим партером. Членство в НАТО – це зменшення видатків на оборону та підвищення безпеки України як незалежної держави. Хто в НАТО нам загрожує? Америка? Франція, які є провідниками ідей колективної безпеки? Єдина країна, яка проти входження України до системи колективної європейської безпеки– це Росія. Росію лякає євроатлантична інтеграція України. Російські політики демонструють українцям образи агресивного альянсу, перемальовані з передовиць радянських газет часів «холодної війни».
НАТО – це підвищення інвестиційного потенціалу країни, як показав досвід нових членів Альянсу. Зростає рівень безпеки – зростає рівень довіри. Участь у НАТО – це відкритість до демократичного світу і впевненість, інтеграційні союзи з Росією – це ізоляція, закритість і постійний страх.
Так само Європейський Союз, який для нас є зразком кращих стандартів, більш високого рівня життя. 27 країн Європейського Союзу –це величезний ринок, це покупці з високою купівельною спроможністю. У Франції межа бідності – у сорок разів вища, ніж середня заробітна платня у середньо азійських країнах. Тоді де більш перспективний ринок для українських товарів?
І найважливіше. Європа – це повага до незалежності держави і дотримання стандартів демократії: свобода слова; свобода зібрань; відкрита держава; засудження тоталітарного минулого. Це – справжня демократія. Ці цінності не будуть поставлені під сумнів чи девальвовані.
В Україні демократія почалася з Президента Віктора Ющенка. За ті п’ять років ми звикли до свободи слова, до свободи зібрань, до економічної свободи, яка дала розвиток українській економіці. Тому зараз, коли відбувається регрес у цих процесах, ми відчуваємо, що нам чогось не вистачає. Не вистачає повітря свободи.
Україна через війну двох політичних монстрів «Партії Регіонів» та «Батьківщини» може заплатити відмовою від європейського вибору. Але – це зависока ціна для нас – мільйонів українців. Зі шляху до Європи зійти можна швидко, в повернутися хіба років за 10-15…
Частина 5. Підсумок Ми разом з вами заклали надійний фундамент демократії, і я мав велику надію на цю конструкцію. Ми відвоювали свободи вільно говорити, вільно мітингувати і збирати протести проти того, що нас не влаштовує, вільно обирати тих, кого вважаємо гідними. Ми здобули можливості реалізувати індивідуальні таланти і власні економічні перспективи, щоб на завтра родина кожного з нас жила краще, ніж сьогодні.
Нам було не соромно говорити, що ми – з України, бо нас вітали у демократичному цивілізованому світі як націю, яка відродила свою унікальність. Я був переконаний, що ми поклали ту основу, через яку наше минуле вже не проб’ється. Я був переконаний, що ми пішли демократичною дорогою далеко вперед, і з минулого нас уже не докличуться: «Повертайтесь!».
Сьогодні до нас говорять із позавчорашнього дня. Нас іще не спитали, але вже повели у зворотному напрямку. Нам змінили пункти призначення, і це не було нашим вільним вибором. Ми не хочемо повертатися, але наш голос не чують. Чи є серед нас ті, хто вважає, Україна рухається в правильному напрямку? Що країна йде правильним шляхом? Є, але їх – меншість.
Як змінити ситуацію? Повернути країну на шлях, який веде до розвитку. Потрібно продовжити те, що приносило результат для кожного. Потрібно врахувати помилки і винести з них уроки. Нам потрібний новий політичний курс!
Саме з такою програмою і з таким досвідом виходить наша команда – об’єднання патріотичних сил. Це 37 партій та громадських організацій, серед яких – Українська народна партія, Конгрес українських націоналістів, Наша Україна. Нашу програму підтверджено успішною практикою. Вона – результативна. Наш світогляд перевірено історією. Він – національний. Наші цінності – це демократія, це – український прогрес.
Ситуація, в якій перебуває зараз Україна, складна і тривожна. Але вихід є. І є політичні сили, готові дати відповідь на ключові виклики існуванню демократії, існуванню української нації, її входженню у коло європейських країн. Це – українські патріотичні сили, які мають план національного творення.
Вірте в себе! Довіряйте собі! Вірте в Україну! Слава Україні!
